8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1364/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
при секретарі судового засідання Деркач П. О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Маяковського, б. 21) в інтересах держави, в особі Харківської обласної військової адміністрації (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64) Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21, пов. 8-9); 2) НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса АДРЕСА_1 )
до Липецької сільської ради Харківського району Харківської області (62414, Харківська обл., с. Липці, вул. Покровська, 5)
про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку
за участю представників:
прокурора - не з'явився,
позивача - Баранчук О.Б., самопредставництво,
відповідача - не з'явився,
третя особа 1 - Чернявський А.В., самопредставництво,
третя особа 2 - не з'явився,
Харківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Липецької сільської ради Харківського району Харківської області, в якому просить суд усунути перешкоди власнику-державі в особі Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Територіальною громадою в особі Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2166388963251; запис про право власності 40144604 від 14.01.2021) з припиненням речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615), та закриттям розділу 2166388963251 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га, з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї, в тому числі речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615);
- зобов'язання Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га.
Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі № 922/1364/25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 10.06.2025 о 10:00.
23.05.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №12448), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі № 922/1364/25 відкладено підготовче засідання на 24.06.2025 на 10:40.
23.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від третьої особи 2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) надійшли письмові пояснення (вх. №14764), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.06.2025 у справі № 922/1364/25 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.07.2025 об 11:00.
26.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від третьої особи -1 надійшли письмові пояснення(9вх. №15107), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Прокурор у судове засідання 08.07.2025 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала" від 24.06.2025 до електронного кабінету прокуратури підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Позивач у судовому засіданні 08.07.2025 заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання 08.07.2025 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна
Третя особа 1 у судовому засіданні 08.07.2025 заявлені позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просила суд позов задовольнити повністю.
Третя особа 2 у судове засідання 08.07.2025 не з'явивлась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала" від 24.06.2025 до електронного кабінету прокуратури підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною 1, 3 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Отже, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, судом встановлено наступне.
Щодо підстав представництва інтересів держави в суді прокурором.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Харківська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.
Отже, держава як власник земель оборони делегувала Харківській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Листом за вих. № 53-159вих-24 від 14.06.2024 Харківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.
В подальшому Харківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону направлено до Харківської обласної державної (військової) адміністрації повідомлення в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» № 53-623вих-25 від 28.01.2025, в якому зазначено про намір вжиття прокуратурою представницьких повноважень у випадку бездіяльності адміністрації.
Аналізуючи відповідь від 03.02.2025 на зазначене повідомлення, встановлено, що обласною військовою адміністрацією заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказані обставини, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.
Таким чином, прокурор правомірно звернувся до суду, в якості самостійного позивача для захисту порушених інтересів держави.
Так, із матеріалів справи убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013, яка розташована за межами населених пунктів на території Липецької сільської ради Харківського району Харківської області, була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 13.11.2013 як землі сільськогосподарського призначення.
Підставою для реєстрації вказаної земельної ділянки був пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
На підставі наказу від 07.12.2020 за №11-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020, ГУ Держгеокадастр в Харківській області передав у комунальну власність Липецької сільської ради 186 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3708,4926 Га.
Відповідно до додатку до вказаного наказу №11-ОТГ від 07.12.2020 та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020, у комунальну власність Липецької сільської ради передана і земельна ділянка з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013, загальною площею 16,9295 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Липецької сільської ради Харківського району Харківської області з цільовим призначенням 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
На підставі рішення Липецької сільської ради Харківської району Харківської області 2 пленарного засідання I сесії VIII скликання від 02.12.2020 «Про надання згоди на прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до Липецької сільської ради Харківського району Харківської області, які розташовані за межами населених пунктів» та наказу про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність від 07.12.2020 та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020, ГУ Держгеокадастру в Харківській області, прийнято у комунальну власність Липецькою сільською радою 186 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3708,4926 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Липецької сільської ради, згідно переліку.
В подальшому за Липецькою сільською радою зареєстровано право комунальної власності на підставі вищевказаних документів, в тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га (номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 40144604). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2166388963251.
Вибуття спірної земельної ділянки з державної власності до комунальної власності відбулось незаконно, оскільки вона в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги та відносяться до земель оборони.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Із обставин справи убачається, що Розпорядженням Харківської обласної адміністрації від 20.04.2016 №138 «Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області» Харківській районній державній адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму.
Також, Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 №522 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Надалі, розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Із врахуванням вищезазначених нормативно-правових актів спірна земельна ділянка в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги, а відтак належать до земель оборони та може перебувати виключно у державній власності.
З викопіювання з кадастрової карти України за допомогою функції «лінійка» встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 розташована на відстані 982 метрів від найближчої точки та менше 2 кілометрів від найвіддаленішої точки до Державного кордону України.
Зі Схеми розміщення земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у межах орієнтовної межі прикордонної смуги (5 км від державного кордону).
Відповідно до інформації НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №06.2/6472-24-вих від 17.06.2024, наданої на запит Харківської спеціалізованою прокуратури у сфері оборони Східного регіону №53-2757вих-24 від 06.06.2024, із врахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим», земельна ділянка з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги.
Окрім цього, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив, що на вищезазначеній земельній ділянці до 24.02.2022 були наявні прикордонні інженерні споруди.
Знаходження спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги візуально підтверджується матеріалами, що додаються, а саме:
- схемою розміщення земельних ділянок в прикордонній смузі;
- додатком 1 до Договору між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон - описом проходження державного кордону між Україною та рф;
- викопіюванням з кадастрової карти України.
Харківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернулась з даним позовом, в якому зазначає про те, що у порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 77, 84 117, 122 Земельного кодексу України земельна ділянка, яка в силу Закону відноситься до земель оборони безпідставно вилучено з державної власності, у зв'язку з чим, просить суд усунути перешкоди власнику-державі в особі Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Територіальною громадою в особі Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2166388963251; запис про право власності 40144604 від 14.01.2021) з припиненням речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615), та закриттям розділу 2166388963251 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га, з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї, в тому числі речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) та зобов'язання Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Водночас, згідно ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим", з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України "Положення про прикордонний режим", прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
При цьому, лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів.
При наданні земельної ділянки, за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги, необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" 8 та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим".
Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц.
При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Харківської області визначено розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» (зі змінами).
За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то спірна земельна ділянка незаконно передана у комунальну власність.
Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду.
Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.
Також, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, 9 зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2- кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.
Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 «Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області». У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 910/19932/17 зазначено, що "Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони".
Відповідно до вимог частин 1, 2, 6, 7 статті 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до п. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Згідно зі ст. 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності.
Відповідно до п.6 розділу ІІ Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 за №971 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.12.2018 за №1468/32920, оформлення та набуття у постійне користування земельних ділянок в межах земель прикордонної смуги віднесено до компетенції органів охорони державного кордону.
Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (п.2. ч.1 ст. 6) встановлювалося, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі оборони крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визнано таким, що втратив чинність Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та з 01.01.2013 встановлено, що у державній власності залишаються земельні ділянки, які належать до земель оборони.
Відповідно до п. п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони. Частиною 2 ст. 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони», визначено, що уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель.
Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Згідно з положеннями ст.18 Закону України «Про державний кордон України» користування землею, на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються таким чином, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з органами Державної прикордонної служби України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.
У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Отже, враховуючи вищенаведене, спірна земельна ділянка, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, відноситься до земель оборони, може перебувати виключно у державній власності, а її можливе використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливе лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).
Стосовно вимоги щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час формування та реєстрації невірно визначено категорію спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення оскільки вказана земельна ділянка належить до земель оборони.
За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої має перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з категорією «землі сільськогосподарського призначення» відносить її до земель комунальної власності, що надає право Липецькій сільській раді продовжувати здійснювати розпорядження землею, яка є власністю Держави і за категорією відносяться до земель оборони.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про яку містяться у Державному земельному кадастрі.
При цьому, за висновками суду, у даному разі скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки.
Щодо вимоги про повернення земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Фізичне зайняття обмежено обороноздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.
Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено обороноздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено обороноздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Спірна земельна ділянка на цей час перебуває у комунальній власності Липецької сільської ради Харківського району Харківської області та може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та бути передана фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства спірна земельна ділянка не може перебувати у приватній чи комунальній власності.
Враховуючи вищенаведене, з огляду на наявні порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання Липецьку сільську раду Харківського району Харківської області усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
Вимога про визнання вищезазначених актів незаконними є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки спірна земельна ділянка земель оборони продовжує перебувати у комунальній власності Липецької сільської ради Харківського району Харківської області і порушення прав її законного володільця, держави, на реалізацію усіх правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах позовної давності.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач доводів прокурора під час розгляду справи не спростував.
Отже, враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи та наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Усунути перешкоди власнику-державі в особі Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) у користуванні та розпорядженні землями оборони.
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Територіальною громадою в особі Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2166388963251; запис про право власності 40144604 від 14.01.2021) з припиненням речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615), та закриттям розділу 2166388963251 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га, з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї, в тому числі речових прав Липецької сільської ради (код ЄДРПОУ 04396615; 62414, Харківська обл., с. Липці, вул. Покровська, 5).
5. Зобов'язати Липецьку сільську раду (код ЄДРПОУ 04396615; 62414, Харківська обл., с. Липці, вул. Покровська, 5) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956; 61002, м. Харків, вул. Сумська, 64) земельну ділянку з кадастровим номером 6325182300:01:007:0013 загальною площею 16,9295 га.
6. Стягнути з Липецької сільської ради (62414, Харківська обл., с. Липці, вул. Покровська, 5; код ЄДРПОУ 04396615) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (р/р UA228201720343110002000025746, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ; код ЄДРПОУ 39969443) - 7267,20 грн. судового збору.
7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "21" липня 2025 р.
Суддя Є.М. Жиляєв