вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/406/25
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Сільськогосподарського кооперативу «Родинний Добробут»
08511, Київська область, Фастівський район, село Великі Гуляки, вулиця Дачна, будинок 53, ЄДРПОУ 40077110
про стягнення заборгованності
встановив:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №4676 від 30.01.2025) Фізичної особи-підприємця Луціва Михайла Степановича до Сільськогосподарського кооперативу «Родинний Добробут» про стягнення заборгованності.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Сільськогосподарським кооперативом «Родинний Добробут» зобов'язань за договором про пайову участь в сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі «Родинний Добробут» № 021121-1 від 02.11.2021, що укладений між сторонами.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 гривень.
За позовною заявою Фізичної особи-підприємця Луціва Михайла Степановича заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 138890,11 грн, отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2025 прийнято позовну заяву (вх. №4676 від 30.01.2025) Фізичної особи-підприємця Луціва Михайла Степановича до Сільськогосподарського кооперативу «Родинний Добробут» про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №911/406/25, розгляд справи №910/406/25 призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, позивачу - строк для надання відповіді на відзив, відповідачу - строк для надання заперечень на відповідь на відзив.
У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від 19.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№3699/25 від 19.03.2025).
У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№4060/25 від 26.03.2025).
У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання (вх.№6269/25 від 09.05.2025) про закриття провадження у справі.
У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло заперечення (вх.№6505/25 від 13.05.2025) на клопотання про закриття провадження у справі.
За результатом оцінки змісту позовної заяви, клопотання відповідача про закриття провадження у справі та заперечень позивача щодо клопотання про закриття провадження у справі, з урахуванням вимог чинного законодавства та правових висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 750/319/18, суд зазначає, що провадження у даній справі підлягаю закриттю, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, з урахуванням такого.
У статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поняття "суд, встановлений законом " стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.
Судова практика Європейського суду з прав людини право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.
Перешкоди в доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (подібне викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20).
Водночас, згідно із частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підлягають розгляду у господарських судах, визначені положеннями статті 20 Господармького процесуального кодексу України.
Зокрема, віднесено до юрисдикції господарських судів: справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, пунктом 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Тобто спір між юридичною особою та її членом, який пов'язаний з діяльністю такої юридичної особи, належить до юрисдикції господарських судів як такий, що виникає в корпоративних правовідносинах та є спором корпоративним.
Згідно з частинами 1, 2 статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:
а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб'єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;
б) суб'єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;
в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов'язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин.
Спір у цій справі виник між асоційованим членом Сільськогосподарського кооперативу "Родинний Добробут" (позивачем) і таким кооперативом (відповідачем) щодо стягнення виплат на пай, визначених договором про співробітництво №021121-1 від 02.11.2021, укладений між асоційованим членом та кооперативом.
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).
Відповідно до частей 1, 2, 3 статті 95 Господарського кодексу України виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.
Особливості створення та ведення господарської діяльності кооперативів визначається Законом України "Про кооперацію".
Право членства в кооперативі - це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права стати членом кооперативу, порядку й умов вступу до кооперативу та виходу з його складу, визначення й реалізації його правомочностей як поєднання членських прав та обов'язків, припинення членства й виходу з кооперативу. Зміст членських правовідносин становлять суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів щодо утворення кооперативної організації або порядку вступу, прийняття в члени вже діючого кооперативу, участі в діяльності кооперативу, вихід (виключення) з нього. Суб'єктами членських правовідносин, з одного боку виступають особи, які створили кооперативну організацію (засновники), та особи, які стали членами вже діючої кооперативної організації, а з іншого - кооперативна організація як суб'єкт господарювання.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
За предметом правового регулювання зазначена норма права поділяє всі права і обов'язки членів кооперативної організації на:
- управлінські (участь в ухваленні рішень загальними зборами кооперативної організації, а також у роботі інших органів управління кооперативної організації; участь у виконанні рішень органів управління й органів контролю за діяльністю кооперативної організації тощо);
- майнові (участь у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу);
- господарські (участь у господарській діяльності кооперативної організації);
- трудові (виникають у тому разі, якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах);
- соціальні (користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).
Закон України "Про кооперацію" визначає два види членства в кооперативі: дійсне і асоційоване та не залежно від статусу такого членства передбачає сплату особою, яка вступає в члени кооперативу, вступного внеску та паю, не встановлює жодних винятків (обмежень) такого розподілу членства за типами кооперативу.
За положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами дійсного члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Законодавче визначення асоційованого членства в кооперативі міститься у статті 14 Закону України "Про кооперацію", за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 750/319/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Голосіївський квартал" про стягнення з асоційованого члена кооперативу - фізичної особи, коштів за кооперативними договорами дійшла таких висновків: "Асоційованим членом кооперативу може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка є членом такого кооперативу та внесла пайовий внесок у порядку та розмірах, визначених статутом кооперативу, що дає переважне порівняно з дійсними членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.
Асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв'язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу.
Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу.
Асоційоване членство не передбачає рівного з іншими (повними членами) права участі в господарській діяльності кооперативу, що свідчить про фактичне відсторонення асоційованих членів від управління справами кооперативу. Водночас, асоційоване членство надає переважне порівняно з іншими членами кооперативу право на одержання паю в разі його ліквідації. Також асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними.
Відтак, між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові (у випадку участі у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу); господарські (у випадку участі у господарській діяльності кооперативної організації); трудові (якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах); та соціальні відносини (у випадку користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).
При цьому корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 Господарського кодексу України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) та статті 96-1 Цивільного кодексу України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає".
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній поставові надала такий правовий висновок: "Системний аналіз Закону України "Про кооперацію", статті 167 Господарського кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та статті 96-1 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин. За таких обставин спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами. Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства".
Згідно з частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вказаного, спір, для вирішення якого відбулось звернення до господарського суду, виник між асоційованим членом Сільськогосподарського кооперативу і таким кооперативом щодо стягнення виплат на пай, визначених договором про співробітництво №021121-1 від 02.11.2021, що укладений між асоційованим членом та кооперативом та щодо отримання паю при виході з кооперативу - не пов'язаний зі створенням, діяльністю управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, а обставини у цій справі є подібними до обставин справи № 750/319/18, у постанові в якій Велика Палата Верховного Суду виклала описані вище правові висновки, відтак, ці висновки мають бути врахованими за правилами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а провадження у цій справі слід закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пункту 1 частини1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Роз'ясняючи позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, господарський суд зазначає, що спір має бути вирішений в порядку цивільного судочинства з огляду на суб'єктний склад та характер правовідносин.
Як вбачається із змісту позовної заяви і доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 вже звертався з аналогічним позовом до Фастівського міськрайонного суду Київської області в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2023 у справі №381/4671/23 у відкритті провадження було відмовлено та роз'яснено заявнику його право подати позов в порядку господарського судочинства.
За приписами статтей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Водночас, судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Як вбачається з ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2023 у справі №381/4671/23 висновок про те, що вказана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, був зроблений місцевим судом без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 750/319/18, з урахуванням також того, що станом на час постановлення ухвали, Великою Палатою Верховного Суду ще не були викладені такі правові висновки у спірних правовідносинах, відтак, з огляду на суб'єктний склад і характер спірних правовідносин та висновки Верховного Суду, спір має бути вирішений в порядку цивільного судочинства, а права позивача на звернення до суду не будуть порушені, оскільки його позов у справі №381/4671/23 мав інші предмет та підстави позову та розглянутий Господарським судом Київської області у справі № 911/3202/23.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України ,,Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Питання щодо повернення позивачу з державного бюджету судового збору, що сплачений за подання позову, може бути вирішено господарським судом у випадку надходження відповідного клопотання позивача.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 231, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
1. Клопотання відповідача (вх. №6269/25 від 09.05.2025) про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Провадження у справі №911/406/25 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського кооперативу "Родинний добробут" про стягнення заборгованості закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 21.07.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання.
Суддя С.О. Саванчук