ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2025Справа № 910/5204/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Сіті Фінанс"
про стягнення 712 604,73 грн
У лютому 2025 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Сіті Фінанс" (далі - Товариство) 712 604,73 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:083:0040 площею 0,4967 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Дорогожицька, 4 (далі - земельна ділянка), у період з 03.07.2020 по 28.09.2022, без укладання договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 712 604,73, які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5204/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
15.05.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому визнало позовні вимоги Товариства у повному обсязі та просило розстрочити виконання рішення суду на один рік.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Ради частково обґрунтованими.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025, 01.03.2019 за Товариством зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - закінчений будівництвом об'єкт (нежила будівля з/б виробів (літера В), загальною площею 1906,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1310897980000)), який розташований у місті Києві по вулиці Дорогожицька, будинок 4, на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:91:083:0040.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,4967 га розташована в Шевченківському районі міста Києва по вулиці Дорогожицька, 4.
03.07.2020 зазначена земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-8001285902021 від 25.03.2021.
Вищезазначена земельна ділянка має цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (11.03), відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №1148/86-22 від 14.02.2022 нормативна грошова земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:083:0040, становить 11 291 730,81 грн (станом на 14.02.2022).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,4967 га, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Ради.
28.09.2022 між Радою (за текстом договору - Орендодавець) та Товариством (за текстом договору - Орендар) було укладеного договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець на підставі рішення Ради від 08.07.2021 №2076/2117 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) вищезазначену земельну ділянку (об'єкт оренди).
28.09.2022 на підставі вказаного договору проведено державну реєстрацію права користування (оренди) за Товариством вищезазначеною земельною ділянкою, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025.
За розрахунком Ради, загальний розмір безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельної ділянки у період з 03.07.2020 по 28.09.2022 складає 712 604,73 грн.
Листом Головне управління ДПС у м. Києві повідомило, що станом на 16.12.2024 Товариство не подавало податкові декларації по орендній платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 01.03.2019 по 28.09.2022 до ДПІ в Шевченківському районі м. Києва.
Оскільки відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 03.07.2020 по 28.09.2022 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,4967 га (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) у Шевченківському районі міста Києва по вулиці Дорогожицька, 4, Рада звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 712 604,73 грн.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (тут і надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як було встановлено судом, відповідно до інформації з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,467 га, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Ради.
Також судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1310897980000, загальною площею 1906,8 кв.м), розміщеного на вищезазначеній земельній ділянці по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося самим відповідачем, що між сторонами до 28.09.2022 не укладалося жодних договорів оренди зазначеної земельної ділянки та не було зареєстровано відповідне право користування.
Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою Товариством у спірний період.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040, площею 0,467 га по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві), на якій розташоване нерухоме майно, що належить Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-8001285902021 від 25.03.2021 земельна ділянка, на якій розташований об'єкти нерухомого майна Товариства, і за користування якою Рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 03.07.2020 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:91:083:0040, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак може бути об'єктом цивільних прав.
Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що Товариство, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,4967 га (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Ради.
Перевіряючи доводи Ради в частині розміру безпідставно збережених коштів, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Крім цього, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
Відповідно до офіційної інформації, розміщеної Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2024-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Отже, позивачем визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням індексу споживчих цін становить:
за 2022 рік - 11 291 730,81 грн;
за 2021 рік - 10 265 209,83 грн (11 291 730,81 грн/1,1);
за 2020 рік - 10 265 209,83 грн (10 265 209,83 грн/1,0).
Разом із цим, судом встановлено, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8001285902021 від 25.03.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) станом на 03.07.2020 становила 11 291 730,81 грн.
При цьому, суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).
Оскільки за основу розрахунку орендної плати Радою взято менші значення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, які не перевищують обґрунтовані, судом, під час перевірки спірних сум, в силу вищезазначених приписів процесуального законодавства, буде взято за основу значення нормативно-грошової оцінки, наведені позивачем.
Вирішуючи спір у даній справі необхідним є застосування відповідної ставки орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Підпунктами 11 пункту 19 (інші положення, що регламентують процес виконання бюджету міста Києва) рішеннями Ради: "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12.12.2019 №456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 №24/24 та "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, встановлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 цих рішень.
Додатком 11 до рішень Ради: "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12.12.2019 №456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 №24/24 та "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745 встановлено розмір орендної плати для земельної ділянки Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (11.03) становить 3% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
Щодо періоду користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави, суд зазначає наступне.
Як було раніше встановлено судом і не заперечується відповідачем, що останній у заявлений позивачем період з 03.07.2020 по 28.09.2022 використовував спірну земельну ділянку без укладення договору оренди землі і не сплачував орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі.
Однак суд зазначає, що Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності з 17.03.2022, пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України доповнено підпунктом 69.14 такого змісту (у редакції Закону № 3050-IX від 11.04.2023), відповідно до якого за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364, яка набрала чинності з 25.12.2022 (далі - постанова КМУ № 1364), установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.
На виконання постанови КМУ № 1364 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309 (набрав чинності з 27.12.2022) затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, з якого вбачається, що в період з 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.
З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що вони передбачають звільнення від нарахування та сплати юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2025 у cправі №908/929/24, від 23.04.2024 у cправі №910/14473/22, від 06.02.2024 у cправі №910/14086/22 та від 07.11.2023 у cправі №910/3733/23.
Отже, у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 відповідач на законодавчій основі був звільнений від обов'язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної форми власності.
Таким чином, Радою неправомірно заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти за період з 01.03.2022 по 28.09.2022.
Отже, розмір безпідставно збережених коштів становить 1 604 679,10 грн, з яких:
1) 153 136,74 грн, нарахованих за період з 03.07.2020 по 31.12.2020 (10 265 209,83 грн (НГО) х 3% (ставка) / 366 (к-сть днів у році) х 182 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування);
2) 307 956,29 грн, нарахованих за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 (10 265 209,83 грн (НГО) х 3% (ставка) / 365 (к-сть днів у році) х 365 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування);
3) 54 757,16 грн, нарахованих за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (11 291 730,81 грн (НГО) х 3% (ставка) / 365 (к-сть днів у році) х 59 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування).
Таким чином, сума безпідставно збережених коштів у формі орендної плати становить 515 850,19 грн (153 136,74 грн + 307 956,29 грн + 54 757,16 грн).
Судом враховано, що Товариство у своєму відзиві визнало позовні вимоги Ради у повному обсязі.
Так, згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
За положеннями статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №572/2515/15-ц, від 25.05.2022 у справі №675/2136/19.
З огляду на неправомірність нарахування безпідставно збережених коштів у формі орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.12.2022, суд відмовляє у прийнятті заяви відповідача про визнання позову у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Ради підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру судового збору, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також у своєму відзиві Товариство просило суд розстрочити виконання рішення суду на 1 рік.
В обґрунтування свого клопотання відповідач вказав, що він робить все можливе для погашення заборгованості перед позивачем та має намір добровільно погасити борг, але на банківському рахунку недостатньо грошових коштів.
За положеннями статті 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статі 239 ГПК України).
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (абзац 1 частини 3 статті 331 ГПК України).
Частиною 4 статті 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
За приписами частини 5 статті 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №922/2191/19.
Крім цього, суд зауважує, що відповідні обставини наявності або відсутності підстав для розстрочення виконання рішення суду оцінюються судом у кожному конкретному випадку з урахування обставин спору.
Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Тобто розстрочення (відстрочення) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2024 у cправі №906/1035/23.
Єдиною підставою для розстрочення виконання рішення суду Товариством визначено відсутність достатньої кількості грошових коштів на банківському рахунку.
Проте жодних доказів, які б підтверджували дану обставину відповідачем не було надано, а тому суд вважає такі доводи необґрунтованими.
З огляду на часткове задоволення позову та недоведення обставини відсутності грошових коштів, клопотання Товариства про розстрочення виконання рішення не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Відмовити у прийнятті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Сіті Фінанс" про визнання позову.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Сіті Фінанс" (04119, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 4; ідентифікаційний код 42836479) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 515 850 (п'ятсот п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн 19 коп. безпідставно збережених коштів та 6 190? (шість тисяч сто дев'яносто) грн 20 коп. судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Відмовити у задоволенні клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Сіті Фінанс" про розстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ