16 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/876/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.
за участю представників:
від позивача - Заболотний А.М. - на підставі довіреності від 31.12.2025;
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м.Київ, (вх. № 1421 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 (суддя Жельне С.Ч., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 05.06.2025)
за позовом: Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш", м. Харків,
про стягнення коштів 571338,94грн.,
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" про стягнення 571338,94грн., з яких 27561,00грн. заборгованість, пеня 402388,30грн., штраф 141389,64грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач здійснив поставку товару не в повному об'ємі та з порушенням строків встановлених договором поставки від 10.04.2023 №23Т-028 (за рознарядкою), що є підставою для повернення суми попередньої оплати в сумі 27561,00грн., а також штрафних санкцій нарахованих на підставі пункту 7.4 договору за прострочення поставки товару.
26.03.2025 відповідачем подано до господарського суду Харківської області відзив на позовну заяву, в якому останній визнав суму заборгованості за попередньою оплатою у розмірі 27561,00грн. за договором поставки. Разом з тим, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 90%.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" заборгованість 27561,00грн., пеню 201194,15грн., штраф 70694,82грн. та витрати по сплаті судового збору 6856,07грн.; відмовлено в задоволенні решти позову.
Господарський суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 27561,00грн. виходив з того, що відповідач здійснив поставку товару не в повному об'ємі та з порушенням строків встановлених договором, отримавши вказані грошові кошти як попередню оплату, останній не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо поставки товару за договором поставки від 10.04.2023 №23Т-028 (за рознарядкою), що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що відповідач неcвoєчaснo викoнaв свoї зoбoв'язaння з пocтaвки тoвapу зa договором нa суму 2192178,00гpн., а зобов'язання щодо поставки товару на суму 55122,00грн. взaгaлi не здійснив, суд також визнав доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій нарахованих на підставі пункту 7.4 договору за прострочення поставки товару, а саме пеню в сумі 402388,30 грн. та штраф у розмірі 141389,64грн. за прострочення поставки товару.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням ступеню виконання зобов'язання, зазначених обставин в їх сукупності та практики Верховного Суду зі стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені та штрафу на 50%.
Виходячи з розміру пені та штрафу, які визнані судом обґрунтованим, суд вважав за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, та стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції в загальному розмірі 271888,97грн., а саме пеня у розмірі 201194,15грн. та штраф в сумі 70694,82грн.
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 в частині відмови у позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 201194,15грн. пені та 70694,82грн. штрафу.
Зміст доводів апеляційної скарги зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно зменшення пені та штрафу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25; встановлено відповідачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 16.07.2025 о 12:30 годині.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 16.07.2025 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 в частині відмови у позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 201194,15грн. пені та 70694,82грн. штрафу.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, представник сторін про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені завчасно належним чином, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.04.2023 між Акціонерним товариством “Укргазвидобування» (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" (надалі - постачальник) було укладено договір поставки №23Т-028 (за рознарядкою) (надалі - договір т.1 а.с.36-44), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві 38340000-0 Прилади для вимірювання величин (калібри в асортименті) (надалі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем (пункт 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору визначено, “найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації (далі - Специфікація), яка є додатком №1 до договору та є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 3.2 договору загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/ях до цього договору та становить 2247300,00грн. у тому числі ПДВ 374550,00грн.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом:
- попередньої оплати покупцем 50% загальної вартості товару, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого постачальником в розмірі 1123650,00грн., в тому числі ПДВ.
Решта 50% загальної вартості товару в розмірі 1123650,00грн. в тому числі ПДВ сплачується покупцем по факту прийняття з дати підписання сторонами акту приймання - передачі товару або видаткової накладної на відповідний обсяг товару та пред'явлення постачальником рахунку (інвойсу) на оплату товару, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації.
В пункті 4 Специфікації (додаток №1 до договору (т.1 а.с.44-46) визначені умови та строк оплати: 50% попередня оплата протягом 30 календарних днів з дати рахунку, 50% по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях до цього договору.
Відповідно до пункту 3 Специфікації строк поставки товару: до 31.05.2023 з можливістю дострокової поставки.
Місце поставки: Центральний склад “Юліївський склад», смт. Старий Мерчик, Харківська область, 63011, Україна (пункт 10 Специфікації).
Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках позивача. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання відповідачем рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка відповідачу може направлятися позивачем в електронному вигляді на електронну адресу відповідача, вказану в Розділі XIV цього договору.
Згідно з пунктом 5.3 договору, датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на товар, ризик випадкового знищення/ пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Згідно підпункту 6.3.1. пункту 6.3. договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до пункту 7.9 договору у разі прострочення відповідачем виконання зобов'язань з поставки товару, останній сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов'язання.
Пунктом 7.11. договору сторони погодили, покупець має право направити постачальнику письмову вимогу про нарахування штрафних санкцій (13 розрахунком нарахування штрафних санкцій) та збитків (із наданням документально підтверджуючих документів або копій таких документів про нанесені збитки). У такому випадку постачальник зобов?язаний перерахувати покупцю суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги. Датою направлення вимоги про сплату штрафних санкцій та/або збитків є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилалась така вимога.
При несплаті постачальником штрафних санкцій та/або збитків протягом строку, вказаного у цьому пункті 7.11. договору, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію, а саме отримати суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків, спричинених невиконанням та/або несвоєчасним виконанням договору та/або порушенням умов договору із суми, що підлягає сплаті постачальнику. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов?язаний письмово повідомити постачальника. Датою направлення такого повідомлення є дата відправлення, зазначена з документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилається таке повідомлення.
Згідно пункту 7.13 договору, у разі здійснення покупцем попередньої оплати та невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, крім сплати зазначених штрафних санкцій, постачальник зобов'язаний повернути покупцю сплачені ним грошові кошти на підставі письмової вимоги, в сумі та в строки, вказані в такій вимозі. Якщо постачальник не поверне кошти у вказані у вимозі строки, постачальник зобов'язаний повернути покупцю такі сплачені кошти з урахуванням індексу інфляції (не застосовується для нерезидентів в Україні) а також трьох процентів річних.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 договору і діє до 31.12.2023 (включно) (пункт 10.1 договору).
На виконання умов пункту 4.1 договору, на підставі рахунку №9 від 13.04.2023, позивачем за платіжною інструкцією №618489 від 12.05.2023 було здійснено попередню оплату товару в розмірі 50% загальної вартості товару в сумі 1123650,00грн. (т.1 а.с.72).
09.06.2023 на електронну адресу постачальника, у відповідності до пункту 5.2 договору, направлено рознарядку №1 (вих. №ШГВ3677/003.1.1-05 від 08.06.2023) з проханням в термін до 16.06.2023 відвантажити товар згідно переліку (т.1 а.с.55).
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що відповідач здійснив поставку товару з порушенням строку встановленого договором та не у повному обсязі, а саме:
-28.06.2023 згідно з видатковою накладною №14 від 27.06.2023 було поставлено товар на суму 227448,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.59);
-19.07.2023 згідно з видатковою накладною №21 від 17.07.2023 було поставлено товар на суму 251688,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с.60 на звороті);
-01.08.2023 згідно з видатковою накладною №24 від 31.07.2023 було поставлено товар на суму 272622,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.61);
-01.12.2023 згідно з видатковою накладною №33 від 29.11.2023 було поставлено товар на суму 139290,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с.62);
-24.12.2023 згідно з видатковою накладною №36 від 22.12.2023 було поставлено товар на суму 209754,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.63);
- 09.02.2024 згідно з видатковою накладною №3 від 06.02.2024 було поставлено товар на суму 316224,00грн. з ПДВ. (т.1 а.с.56);
- 04.03.2024 згідно з видатковою накладною № 4 від 01.03.2024 було поставлено товар на суму 641328,00грн. з ПДВ. (т.1 а.с.57);
- 15.04.2024 згідно з видатковою накладною №8 від 12.04.2024 було поставлено товар на суму 133824,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.58).
Таким чином, загальна сума поставленого товару договором від 10.04.2023 складає 2192178,00грн., при цьому товар на суму 55122,00 грн. є непоставленим.
З урахуванням того, що на підставі рахунків відповідача за платіжними інструкціями від 11.08.2023 №649474, №649474, від 25.08.2023 № 653725, від 05.01.2024 № 700251, №700252, від 29.03.2024 № 1000016353, від 19.04.2024 №1000022716, від 17.05.2024 №1000030530 (т.1 а.с.73-78) було здійснено оплату решти 50% вартості поставленого товару на загальну суму 1096089,00грн. сума переплати позивача за непоставлений товар складає 27561,00грн.
З метою досудового врегулювання спору, 15.08.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу №305.4-305-2-981, в якій вимагав протягом 7 робочих днів сплатити заборгованість за попередньою оплатою в порядку пункту 7.13 в сумі 27561,00грн. та штрафні санкції нараховані на підставі пункту 7.4 договору, а саме пеню в сумі 402388,30 грн. та штраф у розмірі 141389,64грн. за прострочення поставки товару (т.1 а.с.79-80).
04.02.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу №305.4-305-2-981, в якій вимагав протягом 7 робочих днів сплатити заборгованість за попередньою оплатою в порядку пункту 7.13 в сумі 27561,00грн. (т.1 а.с.84-85).
Проте, відповідачем відповіді на вказані вимоги надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму вказаних коштів, що і стало підставою для звернення 17.03.2025 Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про стягнення з відповідача 571338,94грн., з яких 27561,00грн. заборгованість, пеня 402388,30грн., штраф 141389,64грн. (т.1 а.с.1-94).
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.146-149).
Дослідивши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до пунктами 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено статтею 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Аналогічне положення міститься і в статті 627 Цивільного кодексу України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 526 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України, встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Отже, виходячи з аналізу приписів статті 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Як було зазначено, згідно з пунктом 3.2 договору загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору та становить 2247300,00грн. у тому числі ПДВ 374550,00грн.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом:
- попередньої оплати покупцем 50% загальної вартості товару, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого постачальником в розмірі 1123650,00грн., в тому числі ПДВ.
Решта - 50% загальної вартості товару в розмірі 1123650,00грн., в тому числі ПДВ, сплачується покупцем по факту прийняття з дати підписання сторонами акту приймання - передачі товару або видаткової накладної на відповідний обсяг товару та пред'явлення постачальником рахунку (інвойсу) на оплату товару, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації.
В пункті 4 Специфікації (додаток №1 до договору (т.1 а.с.44-46) визначені умови та строк оплати: 50% - попередня оплата протягом 30 календарних днів з дати рахунку, 50% - по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях до цього договору.
Відповідно до пункту 3 Специфікації строк поставки товару: до 31.05.2023 з можливістю дострокової поставки.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов пункту 4.1 договору, на підставі рахунку № 9 від 13.04.2023, позивачем за платіжною інструкцією №618489 від 12.05.2023 було здійснено попередню оплату товару в розмірі 50% загальної вартості товару в сумі 1123650,00грн. (т.1 а.с.72).
09.06.2023 на електронну адресу постачальника, у відповідності до пункту 5.2 договору, направлено рознарядку №1 (вих. №ШГВ3677/003.1.1-05 від 08.06.2023) з проханням в термін до 16.06.2023 відвантажити товар згідно переліку (т.1 а.с.55).
Господарським судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснив поставку товару не в повному об'ємі та з порушенням строків встановлених договором, а саме:
- 28.06.2023 згідно з видатковою накладною №14 від 27.06.2023 було поставлено товар на суму 227448,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.59);
- 19.07.2023 згідно з видатковою накладною №21 від 17.07.2023 було поставлено товар на суму 251688,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с.60 на звороті);
- 01.08.2023 згідно з видатковою накладною №24 від 31.07.2023 було поставлено товар на суму 272622,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.61);
- 01.12.2023 згідно з видатковою накладною №33 від 29.11.2023 було поставлено товар на суму 139290,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с.62);
- 24.12.2023 згідно з видатковою накладною №36 від 22.12.2023 було поставлено товар на суму 209754,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.63);
- 09.02.2024 згідно з видатковою накладною №3 від 06.02.2024 було поставлено товар на суму 316224,00грн. з ПДВ. (т.1 а.с.56);
- 04.03.2024 згідно з видатковою накладною № 4 від 01.03.2024 було поставлено товар на суму 641328,00грн. з ПДВ. (т.1 а.с.57);
- 15.04.2024 згідно з видатковою накладною №8 від 12.04.2024 було поставлено товар на суму 133824,00грн. з ПДВ (т.1 а.с.58).
Таким чином, загальна сума поставленого товару договором від 10.04.2023 складає 2192178,00грн., при цьому товар на суму 55122,00грн. є непоставленим.
З урахуванням того, що на підставі рахунків відповідача за платіжними інструкціями від 11.08.2023 №649474, №649474, від 25.08.2023 № 653725, від 05.01.2024 № 700251, №700252, від 29.03.2024 № 1000016353, від 19.04.2024 №1000022716, від 17.05.2024 №1000030530 (т.1 а.с.73-78) було здійснено оплату решти 50% вартості поставленого товару на загальну суму 1096089,00грн. сума переплати позивача за непоставлений товар складає 27561,00грн.
Враховуючи, що відповідач отримавши як попередню оплату грошові кошти в сумі 27561,00грн., не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо поставки товару, а також приймаючи до уваги те, що заборгованість за попередньою оплатою визнається останнім, місцевим господарським судом було задоволено позовні вимоги у відповідній частині.
Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 402388,30грн. та штрафу у розмірі 141389,64грн., судова колегія зазначає наступне.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
В силу положень статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 справа № 904/4156/18).
Як було зазначено вище, пунктом 7.9 договору сторони погодили, що у разі прострочення відповідачем виконання зобов'язань з поставки товару, останній сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов'язання.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, а також враховуючи що відповідач неcвoєчaснo викoнaв свoї зoбoв'язaння з пocтaвки тoвapу зa договором нa суму 2192178,00гpн., а зобов'язання щодо поставки товару на суму 55122,00грн. взaгaлi не здійснив, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій нарахованих на підставі пункту 7.4 договору за прострочення поставки товару, а саме пеню в сумі 402388,30 грн. та штраф у розмірі 141389,64грн. за прострочення поставки товару є обґрунтованими та законними.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву поданому відповідачем 26.03.2025 до місцевого господарського суду, останнім було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% (т.1 а.с.101-103).
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням ступеню виконання зобов'язання, зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені та штрафу на 50%.
Виходячи з розміру пені та штрафу, які визнані судом обґрунтованим, суд вважав за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, та стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції в загальному розмірі 271888,97грн., а саме пеня у розмірі 201194,15грн. та штраф в сумі 70694,82грн.
Зміст доводів апеляційної скарги зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно зменшення пені та штрафу, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції, надаючи власну правову оцінку обставинам справи, зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Главою 24 Господарського кодексу України визначено загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку за договором не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
У вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України ), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Верховний Суд в постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення пені та штрафу у справі, що розглядається, судом враховується ступінь виконання зобов'язання боржником (постачальником - ТОВ "Торговий Будинок "Харківмаш") на суму 2247300,00грн., з яких покупець отримав від постачальника товар відповідно до умов договору в обсязі 2192178,00грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (т.1 а.с.56-63), підписаними уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень щодо кількості та якості.
Відповідно за договором залишилось невиконаним поставка товару на суму 55122,00грн.
Отже, на час подання позовної заяви переважна більшість товару на суму 2192178,00грн, що складає 97,55% об'єму товару за договором була поставлена відповідачем позивачу.
Суд апеляційної інстанції також приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання: існування об'єктивних обставин, які ускладнювали вчасне здійснення поставки як на момент укладення договору, так і в період виконання постачальником обов'язків, як то триваючий воєнний стан та постійні ракетні та артилерійські обстріли ворожими військами міста Харкова та Харківської області.
Факт впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підтверджується такими обставинами.
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, у зв'язку з широкомасштабним вторгненням РФ. В подальшому, відповідними Указами Президента України було продовжено дію воєнного стану на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме пунктів 6, 7 специфікації № 1 (додаток № 1 до договору поставки від 10.04.2023 №23Т-028 (за рознарядкою), країна походження та виробник товару є ТОВ "ТБ "Харківмаш". Товар є новим (не відновленим) та таким, що не був у використанні.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 61099, м.Харків, вул. Лодзька, буд. 7А.
Враховуючи, що господарська діяльність відповідача могла відбуватись лише за місцем його знаходження (місцезнаходженням виробничих потужностей відповідачем також визначено місто Харків), то очевидним є те, що у вказаних умовах, які з початку широкомасштабної військової агресії російської федерації на територію України становили небезпеку для життя та здоров'я людей, в тому числі працівників відповідача, останній був позбавлений можливості своєчасного виконання обов'язків, обумовлених укладеним між сторонами договором.
Колегія суддів враховує такі загальновідомі обставини, що у вказаний період розпочалася неочікувана, раптова широкомасштабна військова агресія Російської Федерації на територію України. Зокрема, велика територія Харківської області піддалася швидкому навальному захопленню ворогом, що спричинило небезпеку життю та здоров'ю людей.
Початок агресії Російської Федерації має відношення до всієї країни, втім необхідно взяти до уваги, що певні регіони в перші, особливо важкі тижні війни перебували у більш вразливому становищі, спричиненому, зокрема, безпосередніми бойовими зіткненнями, проведенням безпосередніх військових дій в таких регіонах, хаотичним та навіть панічним переміщенням людей із таких регіонів у більш безпечні місця, що не могло не вплинути на організацію виробництва, здійснення органами управління суб'єктів господарювання своїх функцій. До таких регіонів беззаперечно можна віднести Харківську область (місце проведення господарської діяльності відповідача).
Слід зазначити, що є очевидним, що обставини, на які посилається відповідач як на форс-мажорні, відповідачу також були достеменно відомі, а тому не підлягали додатковому інформуванню. Факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 та близькості місця господарської діяльності до лінії зіткнення є загальновідомим.
Тому, колегія суддів вважає, що з огляду на очевидність, надзвичайність та невідворотність цих обставин, відповідач мав право посилатись на них, як на правомірну підставу невиконання своїх обов'язків у договірних взаємовідносинах з позивачем та можливість зменшення штрафних санкцій.
Крім того, судом враховано поведінку боржника та поведінку кредитора: постачальник і замовник були обізнані про виникнення обставин, які могли ускладнити та ускладнювали вчасне здійснення поставки (договір поставки було укладено після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України). Відповідно, мали враховувати певні ризики несвоєчасного виконання умов договору в частині поставки товару.
В свою чергу, боржник не ухиляється від виконання своїх зобов'язань щодо поставки товару, а звернення позивачем з вимогою про сплату пені та штрафу не усуває обов'язку з подальшого виконання взятих на себе договірних зобов'язань з боку відповідача; іншого матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги обставини віднесення АТ "Укргазвидобування" до стратегічного для економіки держави підприємства, яке виконує мобілізаційні завдання із забезпечення держави необхідним обладнанням та продукцією, в тому числі транспортними засобами та нафтопродуктами в умовах воєнного стану, та як наслідок не враховано інтереси позивача за наслідками зменшення належного до сплати розміру пені за порушення взятих на себе договірних зобов'язань, що є обов'язковим для застосування статті 233 Господарського кодексу України, судова колегія відхиляє, оскільки, виходячи з принципу змагальності сторін у господарському процесі кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, що передбачено положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Вказані вище доводи апелянта мають загальний характер. Водночас, обставини запровадження воєнного стану на всій території держави та близьке розташування відповідача до лінії боєзіткнення, тривалі та постійні обстріли ракетами та бойовими БПЛА м.Харкова, в якому розташований відповідач, рівною мірою мають значення (наслідки) для обох сторін договору.
В свою чергу, матеріали справи не містять жодних доказів понесення будь-яких збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за вказаним договором. Зокрема, відповідно до умов пункті 4.1 договору оплата за договором здійснюється після підписання сторонами акту приймання-передачі. Тобто, після фактичної поставки товару.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Як зазначено вище, у постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її саме компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Таким чином, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, господарський суд першої інстанції, виходячи із загальних засад, встановлених в статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, відсутність доказів наявності в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов правомірного висновку щодо існування виключних обставин даної справи, що надають підстави для зменшення суми пені на 50%, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.05.2025 у справі №922/876/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 21.07.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя П.В. Тихий