вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" липня 2025 р. Справа№ 910/8732/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;
за участю представників сторін:
від стягувача: Пех С.А.;
від боржника: не з'явився;
від органу ДВС: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 (повний текст складено 16.06.2025) про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця
за скаргою Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці від 30 травня 2025 року на дії державного виконавця
у справі № 910/8732/19 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Волинської митниці ДФС (правонаступником якого на стадії виконання судового рішення є Державна митна служба України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Постач"
про стягнення 2 694 081,65 грн,-
Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи
У червні 2019 року Волинська митниця ДФС звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача вартості непоставленого ним товару за договорами: від 25 червня 2019 року № 484-б/18, від 13 грудня 2018 року № 1077, від 21 грудня 2018 року № 1100, - у загальному розмірі 2 694 081,65 грн, з яких: 2 208 674,25 грн - вартість непоставленого товару, 485 407,40 грн - штрафні санкції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 208 674,25 грн основного боргу, 330 800,14 грн пені, 154 607,26 грн штрафу, а також 40 411,22 грн судового збору.
29 жовтня 2019 року на виконання вищезазначеного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
30 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці надійшла скарга на постанову заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Любові Іванівни (далі - Виконавець) від 1 травня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63385025 за наказом Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в справі №910/8732/19.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/8732/19 у задоволенні скарги Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці від 30 травня 2025 року на дії заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівни від 1 травня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63385025 (об'єднане виконавче провадження № 59404815) за наказом Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в справі № 910/8732/19 щодо примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2019 року відмолено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції зазначив, що в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 63385025 виконавцем встановлена відсутність будь-якого майна боржника, грошових коштів на рахунках у банківських установах, а також відсутність будь-якого рухомого майна, у тому числі й транспортних засобів.
Також суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що виконавцем не було вчинено всіх необхідних виконавчих дій, передбачених Законом, з метою розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Також суд першої інстанції вказав, що зазначені в мотивувальній часині оскаржуваної постанови мотиви виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу не можуть бути підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування, оскільки останні жодним чином не нівелюють наявності підтверджених належними доказами передбачених нормою пункту 2 статті 37 Закону (яка чітко зазначена виконавцем у спірній постанові) підстав для повернення виконавчого документа стягувачу в цій справі - відсутність у боржника майно, на яке може бути звернено стягнення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Державна митна служба України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/8732/19 та задовольнити скаргу на дії заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівни від 1 травня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу та скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 01.05.2025.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- як вказує державний виконавець в оскаржуваній постанові, звернути стягнення на транспортні засоби та нерухоме майно боржника є недоцільним, оскільки вартість такого майна значно вища ніж сума боргу, що підлягає стягненню за виконавчим документом;
- підставою повернення стягувачу виконавчого документа є п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, проте, у самій же постанові державний виконавець вказує протилежне, а саме про наявність у боржника і транспортних засобів і нерухомого майна;
- про неналежність вжитих державним виконавцем заходів в рамках даного виконавчого провадження свідчить також повернення виконавчого документа Волинській митниці ДФС, а не Державній митній службі України в особі відокремленого структурного підрозділу Волинської митниці, як правонаступнику.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8732/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 25.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 15.07.2025.
Ухвалою суду від 02.07.2025 судові засідання при апеляційному розгляді справи призначено в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи
27.06.2025 через систему "Електронний суд" від органу ДВС надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечив проти її доводів та вимог, ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.
Явка представників сторін
Представники боржника та органу ДВС у судове засідання 15.07.2025 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги учасники повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС та на поштову адресу учасників справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у пункті 2.2. Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 15.07.2025 за відсутності представника боржника та органу ДВС.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У червні 2019 року Волинська митниця ДФС звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача вартості непоставленого ним товару за договорами: від 25 червня 2019 року № 484-б/18, від 13 грудня 2018 року № 1077, від 21 грудня 2018 року № 1100, - у загальному розмірі 2 694 081,65 грн, з яких: 2 208 674,25 грн - вартість непоставленого товару, 485 407,40 грн - штрафні санкції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 208 674,25 грн основного боргу, 330 800,14 грн пені, 154 607,26 грн штрафу, а також 40 411,22 грн судового збору.
29 жовтня 2019 року на виконання вищезазначеного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
4 травня 2023 року на адресу суду від Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці надійшла заява від 27 квітня 2023 року № 7.3-10/14-4717, у якій заявник просив замінити сторону виконавчого провадження № 63385025 (об'єднаного виконавчого провадження №59404815) - стягувача: Волинську митницю ДФС, на її правонаступника - Державну митну службу України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці, за наказом Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в справі № 910/8732/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 травня 2023 року замінено сторону виконавчого провадження № 63385025 (об'єднаного виконавчого провадження № 59404815) - стягувача: Волинську митницю ДФС, на його правонаступника - Державну митну службу України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці, за наказом Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в справі № 910/8732/19.
Постановою органу ДВС від 27 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63385025 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в справі № 910/8732/19.
В подальшому, 1 травня 2025 року заступником начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов'ю Іванівною винесено постанову про повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Подаючи скаргу на дії органу ДВС, стягувач зазначає, що в мотивувальній частині вказаної постанови зазначено про те, що: "...звернення стягнення на транспортні засоби та нерухоме майно божника є недоцільним, з огляду на перевищення вартості такого майна над наявною сумою боргу".
Вказане, за твердженням стягувача, свідчить про помилковість висновків виконавця про відсутність у боржника майна, на яке могло бути звернено стягнення за виконавчим документом, та про відсутність підстав для його повернення Митниці на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону.
Окрім того, у спірній постанові вказано про повернення виконавчого документа Волинській митниці ДФС, незважаючи на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 травня 2023 року останню, як сторону виконавчого провадження, було замінено її правонаступником - Державною митною службою України в особі відокремленого структурного підрозділу.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції зазначив, що в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 63385025 виконавцем встановлена відсутність будь-якого майна боржника, грошових коштів на рахунках у банківських установах, а також відсутність будь-якого рухомого майна, у тому числі й транспортних засобів.
Також суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що виконавцем не було вчинено всіх необхідних виконавчих дій, передбачених Законом, з метою розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Також суд першої інстанції вказав, що зазначені в мотивувальній часині оскаржуваної постанови мотиви Виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу не можуть бути підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування, оскільки останні жодним чином не нівелюють наявності підтверджених належними доказами передбачених нормою пункту 2 статті 37 Закону (яка чітко зазначена Виконавцем у спірній постанові) підстав для повернення виконавчого документа стягувачу в цій справі - відсутність у боржника майно, на яке може бути звернено стягнення.
Однак колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України № 1404-VІІІ.
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Застосування виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до його обов'язків, визначених частинами 1, 2 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ, щодо вжиття передбачених цим Законом заходів з неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 12/57).
Частиною 3 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ закріплено достатньо широкий перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, а саме:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України № 1404-VІІІ розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
За змістом положень частин 1, 2, 5, 6 статті 48 Закону України № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України № 1404-VІІІ виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Частинами 1, 5 та 6 статті 52 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Відповідно до частини 1 статті 53 та частини 1 статті 54 Закону України № 1404-VІІІ виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.
Статтею 54 Закону України № 1404-VІІІ визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.
З вищевикладеного вбачається, що законодавство надає державному виконавцю значний обсяг повноважень для забезпечення основного завдання - виконання судового рішення. У такий спосіб права державного виконавця мають кореспондуватися з його обов'язками вжити вичерпних заходів у виконавчому провадженні.
Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту положень статей 18, 36, 48, 52-54, 56 Закону України № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати всі передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, виконавець має проводити перевірку майнового стану боржника - юридичної особи не одноразово, а періодично - спочатку в 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а в подальшому, не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення банківських рахунків боржника, та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника.
У постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №904/3525/18 вказано про те, що оскільки періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом, а тому такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
У свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника (подібний за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №915/1294/13, від 23.08.2018 у справі №911/167/17, від 19.08.2019 у справі №913/438/16).
А тому, за викладених вище обставин, лише після періодичного вжиття виконавцем усього комплексу заходів щодо розшуку та виявлення рухомого та нерухомого майна боржника, виникатиме така передбачена пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ підстава для повернення виконавчого документа стягувачу, як відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.07.2024 у справі № 910/13240/19, від 21.10.2024 у справі № 910/18480/15.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 63385025 Виконавцем встановлена відсутність будь-якого майна боржника, грошових коштів на рахунках у банківських установах, а також відсутність будь-якого рухомого майна, у тому числі й транспортних засобів, що підтверджується копіями: відповіді Міністерства внутрішніх справ України від 24 квітня 2025 року № 423148003, довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 2 червня 2025 року № 429462604, а також відповіді Державної фіскальної служби України від 24 квітня 2025 року на запит Виконавця від 24 квітня 2025 року № 265030647, копія якої міститься в матеріалах виконавчого провадження № 63385025.
В той же час, судом першої інстанції не враховано, що починаючи із 27.10.2020 (постанова про прийняття виконавчого провадження) державним виконавцем не було вчинено усього комплексу заходів, передбачених частиною восьмої статті 48 Закону, а саме проведення перевірок не менше одного разу на два тижні щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Як вбачається із інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, доступ до якої був наданий стягувачем, у виконавчому провадженні № 63385025 державним виконавцем для перевірки майнового стану боржника лише 05.05.2021 було направлено запит Міністерства внутрішніх справи України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів та запит до Державної фіскальної служби України щодо відкритих рахунків; 28.07.2021 направлено запит до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Морської адміністрація про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником.
В подальшому, такі запити до Міністерства внутрішніх справи України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів та до Державної фіскальної служби України направлялись 19.08.2021 та 20.09.2021, а починаючи із 2022 року такі запити надсилались лише 17.08.2022, 27.09.2023 та 24.04.2025, тоді як положення частини восьмої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язують виконавця проводити такі перевірки у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а у подальшому не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Більше того, в порушення вищенаведених приписів Закону державним виконавцем у повній мірі не виявлено та не накладено арешт на грошові кошти боржника (зокрема на належні йому кошти, які знаходяться у володінні чи користуванні третіх осіб), не винесено постанову про попередження керівництва та/або відповідальних осіб Товариства про відповідальність за пошкодження (знищення) відповідного майна, не направлено запити до ДП "Національні інформаційні системи" щодо встановлення факту видання боржником довіреностей на ім'я третіх осіб на право користування належним боржнику рухомим майном, не направлено запити до органів доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника, не перевірено факт перебування боржника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед власників (засновників) інших суб'єктів господарювання тощо.
Докази, які спростовують вищенаведені висновки, у Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні та органом ДВС надані не були.
Вказане свідчить про те, що державний виконавець не виконав усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи виконання рішення суду, зокрема, щодо виявлення майна (коштів) боржника.
Колегія суддів зазначає про те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов'язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб'єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання; чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що державний виконавець не виконав усі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи для виконання рішення суду, зокрема, щодо виявлення майна (коштів) боржника. Натомість Відділом ДВС перевірено лише наявність реєстрації транспортних засобів та відкритих рахунків, що не в повній мірі відповідає вимогам норм вказаного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У рішенні у справі «Янголенко проти України», no. 14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
У рішенні у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції.
Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
За таких обставин скарга стягувача на дії заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Любові Іванівни підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Любові Іванівни від 1 травня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63385025.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, апеляційна скарга Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі № 910/8732/19 - скасуванню з прийняттям нової про задоволення скарги на дії органу ДВС.
Керуючись ст.ст. 74, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі № 910/8732/19 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі № 910/8732/19 скасувати.
3. Скаргу Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Волинської митниці на дії заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Любові Іванівни задовольнити.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Любові Іванівни від 1 травня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63385025.
5. Матеріали справи № 910/8732/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 21.07.2025
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко