вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2025 р. Справа№ 910/33/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 09.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 (повний текст рішення складено 22.04.2025)
у справі №910/33/25 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад»
про стягнення грошових коштів у розмірі 293 440,00 грн та розірвання договору
01.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 293 440,00 грн та розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем здійснено передоплату за договором купівлі-продажу №72 від 05.11.2024 у розмірі 246 840,00 грн, відповідно до виставленого рахунку по замовленню № 3663 від 05 листопада 2024 року за товар «Блок теплокерам 38 - 11,6 NF м3» у кількості 74,8 м3.
Однак, при отриманні товару, позивачем встановлено, що останній має маркування М75, яке призначене для будівництва не несучих конструкцій та невеликих перегородок, у зв'язку з чим позивач відмовився прийняти товар, про що повідомив відповідача.
19.11.2024 позивач організував навантаження та перевезення неприйнятого товару з м. Боярка вул. Білогородська назад відповідачу до м. Києва, на вул. Крайня 1В шляхом залучення перевізника ТОВ «Голдтранс ЛТД».
Відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується підписом завідувача складу відповідача Городецької В.М. на товарно-транспортних накладних, але кошти позивачу не повернув.
З огляду на викладене, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу №72 від 05.11.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фасад», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім» кошти у розмірі 293 440,00 грн, з яких попередня оплата за товар складає 246 840,00 грн, збитки - 46 600,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім» попередню оплату у розмірі 246 840 грн 00 коп., збитки у розмірі 46 600 грн 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 080 грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 4 401 грн 60 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фасад» звернулося 12.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 12.05.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі №910/33/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення місцевого господарського суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Скаржник посилається на те, що при укладенні договору, позивач не вказував про необхідність купівлі товару певної міцності, а питання щодо межі міцності блоків виникло лише після доставки товару позивачу, у зв'язку з чим відсутні підстави для повернення передоплати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 справу №910/33/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №910/33/25 призначити на 10.06.2025.
22.05.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста від 17.04.2025 залишити без змін.
Позивач посилається на те, що при поставці товару були відсутні передбачені договором сертифікати якості та відповідності, що є самостійною підставою для відмови від товару.
Крім того, етикетка не належала привезеному товару, її неможливо співставити ні з сертифікатом відповідності, ні з рахунком, який є невід'ємною частиною договору та визначає характеристики товару.
Враховуючи зазначене, позивач відмовився від прийняття поставленого товару та повернув його відповідачу, який його прийняв, що підтверджується товарно-транспортною накладною.
10.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про долучення копій: ордеру серії АА №1581919 від 22.05.2025, договору про надання правничої (правової) допомоги №20250515/1 від 15.05.2025, доручення від 15.05.2025 (додаток №2 до договору про надання правничої (правової) допомоги, платіжних інструкцій №575 від 27.05.2025, №640 від 09.06.2025.
10.06.2025 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 09.07.2025.
03.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі, у яких останній наголошував на тому, що відсутній факт поставки неякісного товару, а тому відсутні підстави для відмови від договору або його розірванню, поверненню товару продавцю.
У судове засідання 09.07.2025 уповноважені представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників сторін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 05.11.2024 між Товариством «Мегаполіс Ексім» (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фасад» (відповідач, продавець) укладено договір купівлі-продажу № 72 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві будівельні матеріали (далі - товар), визначені у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього обумовлену грошову суму.
Найменування, асортимент, загальна кількість, ціна товару, та термін постачання, що підлягає продажу за цим договором, визначаються сторонами (п. 1.2 договору).
За умовами п. 2.1 договору, сторони домовились, що розрахунки по даному договору здійснюються покупцем шляхом повної предоплати.
Згідно з п. 3.1 договору, товар по кількості і якості приймається особою, уповноваженою покупцем. Товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткових накладних повноваженими представниками сторін.
Доставка товару здійснюється продавцем за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська.
Покупець повинен провірити цілісність товару, а також відсутність пошкоджень товару, а при їх виявленні терміново повідомити про це продавця. Розкриття упаковки з товаром та його пересортування у відсутності уповноваженого представника продавця заборонено (п. 3.3 договору).
В разі виявлення можливих недоліків покупець повинен негайно повідомити про це продавця та скласти відповідний акт. Акт складається з обов'язковою присутністю представника продавця (п. 3.4 договору).
Претензії покупця розглядаються продавцем і визнаються обґрунтованими тільки при умові дотримання покупцем вищезазначених вимог, а також інструкцій виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню та застосуванню товару (п. 3.5 договору).
Згідно з п. 3.6 договору, товар вважається переданим покупцеві, якщо у строк, узгоджений з продавцем, він знаходиться у вказаному місці передачі і покупець проінформований про це.
Відповідно до п. 3.7 договору, право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.
Якість товару, що передається на умовах даного договору, повинна відповідати ДСТ України, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості (п. 4.2 договору).
За умовами п. 9.2 договору, сторони домовились, що всі претензії за даним договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 3 робочих днів з моменту направлення претензії на електронну адресу, що зазначена в реквізитах до даного договору.
Даний договір вважається укладеним та набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань, прописаних цим договором (п. 12.1 договору).
Пунктом 12.2 договору, сторони погодили, що дострокове розірвання договору можливе за ініціативою покупця у разі порушення продавцем умов договору щодо продажу якісного товару, а також за ініціативою продавця при порушені покупцем умов оплати за поставлені товари. Письмове повідомлення про дострокове розірвання договору має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням стороною, що ініціює розірвання за 5 календарних дні до дати його розірвання.
Факсимільна копія даного договору має юридичну силу до моменту обміну сторонами оригінальними примірниками (п. 12.3 договору).
Пунктом 13.5 договору, сторони відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» погоджуються здійснювати обмін документами шляхом накладення електронного підпису (далі - ЕП). Сторони визнають будь-які електронні документи складені та передані на виконання умов даного договору будь-якою стороною іншій засобом електронного підпису або печатки, документи створена та передані із застосуванням ЕП прирівнюються до оригіналів, що мають юридичну силу. Сторони визнають такі електронні документи чинними і підтверджують по них свої зобов'язання.
Сторони погодили, що застосування електронного документообігу відбувається із застосуванням онлайн-сервісу документообігу із застосуванням програми M.E.DOC - онлайн-сервіс, що призначений для обміну юридично, фінансово значущими первинними документами між сторонами у електронному вигляді, передбачає підписання, надсилання, отримання та зберігання електронних документів онлайн в програмі M.E.DOC. Надісланий постачальником документ вважається погодженим, прийнятим покупцем, якщо протягом 24 годин з моменту надсилання покупець не відхилив або не прийняв документ із наступним формуванням повідомлення про результат обробки документа, що сформоване електронним способом, в якому зазначено: отримувач, дата та час обробки документа, документ, дата документа, у прийомі документа відмовлено та причина відмови. Сторони погоджуються використовувати електронні документи як оригінали, якщо електронний примірник документа містить обов'язковий реквізит - електронний підпис, що прирівнюється до власноручного підпису (п. 13.6 договору).
Договір підписано кваліфікованим електронним підписом із застосуванням онлайн-сервісу документообігу M.E.DOC.
Позивач зазначив, що на вейб-сайті відповідача https://fasad.ua у розділі «Керамічні блоки» був представлений ряд товарів, зокрема й керамічний блок ТеплоКерам 38й, Керамейя, який мав наступні характеристики: розмір 250х380х238, країна - Україна, межа міцності на стиск М100-М150, морозостойкість F50, водопоглинання 10-15%, коефіцієнт теплопровідності - 0,18 Вт/м, еквівалент умовної цегли - 11,6 NF, вага 1 шт. - 17 кг, кількість на піддоні - 60 шт, кількість блоків на 1 куб.м. стіни - 42 шт., кількість розчину на 1 куб.м. стіни - 48 л.
З надісланого позивачем на адресу відповідача листа (роздруківка з електронної пошти) вбачається, що останній замовив керамічний блок з межою міцності на стиск М100-М150.
Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату по замовленню №3663 від 05.11.2024, щодо поставки товару - блок теплокерам 38 - 11,6 NF м3, кількістю 74,8 м3, загальною сумою 246 840,00 грн.
06.11.2024 позивач відповідно до умов п. 2.1 договору здійснив повну предоплату товару у розмірі 246 840,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №956 від 06.11.2024.
08.11.2024 відповідач поставив позивачу товар, для розвантаження якого позивач замовив будівельний кран, вартість розвантажувальних робіт склала 14300,00 грн, що підтверджується договором на вантажно-розвантажувальні роботи від 05.11.2024 та видатковим касовим ордером від 08.11.2024.
Матеріали справи містять акт обстеження від 08.11.2024 №МЕ08-11/24КО1, який складено у трьох примірниках на об'єкті «Будівництво логістичних центрів, складів та баз за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська», у складі комісії: представник замовника, представник підрядника, вантажник та особа, яка здійснювала авторський нагляд, за змістом якого вказані особи зробили огляд та виявили, що блок теплокерам промаркований низьким маркування М75, що призначене для будівництва ненесучих конструкцій та невеликих перегородок; блок теплокерам повинен бути міцністю М100, що дозволить зволити несучі стіни для дотримання проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил; комісія встановила візуальним методом, що розвантажений керамоблок не відповідає міцності М100, а є промаркованим низьким маркуванням М75, що не може бути погодженим для зведення несучих конструкцій.
З огляду на те, що доставлений товар не відповідав замовленим характеристикам, позивач відмовився приймати товар, про що повідомив відповідача засобами телефонного зв'язку та не підписав видаткові накладні.
11.11.2024 позивач листом №МЕ/074 звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти, оплачені покупцем відповідно до платіжної інструкції №956 від 06.11.2024 у сумі 246 840,00 грн протягом 3 робочих днів до 14.11.2024 та компенсувати понесені затрати.
Листом від 11.11.2024 №74 відповідач відмовив у поверненні коштів та наполягав на належному виконанні умов договору і поверненні позивачем належним чином оформлених видаткових накладних на суму 246 840,00 грн.
Листом від 11.11.2024 №75 відповідач додатково повідомив позивача, що готовий розглянути питання повернення товару за взаємною згодою сторін за умови сплати позивачем штрафу, передбаченого п. 8.2 договору, в сумі 24 684,00 грн та витрат, понесених ними на доставку товару в сумі 42 000,00 грн.
13.11.2024 позивач направив на електронну пошту відповідача лист №МЕ/077 про відмову від прийняття товару, у якому зазначав, що товар у зв'язку з невідповідністю номенклатури не прийнято та розкриття упаковки не здійснювалося, тому товар знаходиться у фактичному розпорядженні продавця. Вимагав повернути кошти, оплачені покупцем у сумі 246 840,00 грн до 14.11.2024 та забрати товар уповноваженою особою продавця.
14.11.2024 відповідач скерував на електронну адресу позивача лист, у якому зазначав, що керівництво ТОВ «Фасад» погодило повернення товару на склад: м. Київ, вул. Крайня,1В в робочий час пн-пт 9.00-16.30. Також зазначено, що можливості надати довіреність на повернення не має, так як не підписані видаткові накладні. Запропоновано на видаткових накладних при поверненні поставити підпис на круглу печатку, що свідчить про підтвердження отримання товару.
19.11.2024 позивач власними силами організував навантаження та перевезення неприйнятого товару з м. Боярка, вул. Білогородська, на адресу відповідача: м. Київ, вул. Крайня, 1В, шляхом залучення перевізника ТОВ «Голдтранс ЛТД».
Відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується підписом завідувача складу відповідача Городецької В.М. на товарно-транспортних накладних.
Також в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі товару від 19.11.2024, складений представниками відповідача про те, що при прийомі товару було виявлено пошкоджений товар в кількості 3,414 м.куб на загальну суму 11 266,20 грн.
Листом від 04.12.2024 №МЕ/084 позивач повідомив відповідача про розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024.
Претензією від 05.12.2024 №МЕ/085 позивач вимагав погашення заборгованості у розмірі 246 840,00 грн не пізніше 10.12.2024.
Листом від 10.12.2024 №81 відповідач повідомив позивача про заперечення проти дострокового розірвання договору, а також зазначав про можливість повернення грошових коштів в сумі 235 573,80 грн, що складається з суми предоплати за товар, з вирахуванням вартості товару, пошкодженого під час транспортування в сумі 11 266,20 грн.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем грошових коштів за товар.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу №72 від 05.11.2024 та стягнути з відповідача попередню оплату за товар у розмірі 246 840,00 грн, а також збитки - 46 600,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи як окремо так і в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 699 ЦК України пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
Частиною першою статті 689 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини першої та другої статті 690 ЦК України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.
Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.
Проаналізувавши наведені положення ЦК України, суд дійшов висновку, що обов'язок забрати (вивезти) товар, передбачений частиною другою статті 690 ЦК України, може виникнути у продавця лише до моменту не прийняття товару покупцем, за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 689 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено, що з надісланого позивачем на адресу відповідача листа (роздруківка з електронної пошти) вбачається, що останній замовив керамічний блок з межою міцності на стиск М100-М150.
Разом з тим, відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату по замовленню №3663 від 05.11.2024, щодо поставки товару - блок теплокерам 38 - 11,6 NF м3, кількістю 74,8 м3, загальною сумою 246 840,00 грн.
На виконання умов п. 2.1 договору, позивач здійснив повну предоплату товару у розмірі 246 840,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №956 від 06.11.2024.
08.11.2024 відповідач поставив позивачу товар, для розвантаження якого позивач замовив будівельний кран, вартість розвантажувальних робіт склала 14300,00 грн, що підтверджується договором на вантажно-розвантажувальні роботи від 05.11.2024 та видатковим касовим ордером від 08.11.2024.
Відповідно до акту обстеження від 08.11.2024 №МЕ08-11/24КО1, який складено у трьох примірниках на об'єкті «Будівництво логістичних центрів, складів та баз за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська», у складі комісії: представник замовника, представник підрядника, вантажник та особа, яка здійснювала авторський нагляд, за змістом якого вказані особи зробили огляд та виявили, що блок теплокерам промаркований низьким маркування М75, що призначене для будівництва ненесучих конструкцій та невеликих перегородок; блок теплокерам повинен бути міцністю М100, що дозволить зволити несучі стіни для дотримання проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил; комісія встановила візуальним методом, що розвантажений керамоблок не відповідає міцності М100, а є промаркованим низьким маркуванням М75, що не може бути погодженим для зведення несучих конструкцій.
З огляду на те, що доставлений товар не відповідав замовленим характеристикам, позивач відмовився приймати товар, про що повідомив відповідача засобами телефонного зв'язку та не підписав видаткові накладні.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивач не прийняв товар та не підписав видаткові накладні.
При цьому, відповідачем не заперечується, що ним поставлено керамоблок з маркуванням М75, а також не спростовано, що позивачем замовлявся керамічний блок з межою міцності на стиск М100-М150.
Доводи відповідача про те, що якість всіх керамоблоків даного виробника підтверджена Сертифікатом відповідності, а тому твердження позивача про поставку неякісного товару є безпідставними, оскільки в даному випадку позивач посилається не на неякісність поставлених керамоблоків з маркуванням М75, а на поставку іншого товару, характеристики якого не відповідають замовленому товару.
Згідно з п. 3.1 договору, товар по кількості і якості приймається особою, уповноваженою покупцем. Товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткових накладних повноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 3.7 договору, право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.
За умовами п. 9.2 договору, сторони домовились, що всі претензії за даним договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 3 робочих днів з моменту направлення претензії на електронну адресу, що зазначена в реквізитах до даного договору.
11.11.2024 листом №МЕ/074 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти, оплачені покупцем відповідно до платіжної інструкції №956 від 06.11.2024 у сумі 246 840,00 грн протягом 3 робочих днів до 14.11.2024. та компенсувати понесені затрати.
Листом від 11.11.2024 №74 відповідач відмовив у поверненні коштів та наполягав на належному виконанні умов договору і поверненні позивачем належним чином оформлених видаткових накладних на суму 246 840,00 грн.
Листом від 11.11.2024 №75 відповідач додатково повідомив позивача, що готовий розглянути питання повернення товару за взаємною згодою сторін за умови сплати позивачем штрафу, передбаченого п. 8.2 договору, в сумі 24 684,00 грн та витрат, понесених ними на доставку товару в сумі 42 000,00 грн.
13.11.2024 позивач направив на електронну пошту відповідача лист №МЕ/077 про відмову від прийняття товару, у якому зазначав, що товар у зв'язку з невідповідністю номенклатури не прийнято, а розкриття упаковки не здійснено, тому товар знаходиться у фактичному розпорядженні продавця. Вимагав повернути кошти, оплачені покупцем у сумі 246 840,00 грн до 14.11.2024 та забрати товар уповноваженою особою продавця.
14.11.2024 відповідач скерував на електронну адресу позивача лист, у якому зазначав, що керівництво ТОВ «Фасад» погодило повернення товару на склад: м. Київ, вул. Крайня,1В в робочий час пн-пт 9.00-16.30. Також зазначено, що можливості надати довіреність на повернення не має, так як не підписані видаткові накладні. Запропоновано на видаткових при поверненні поставити підпис на круглу печатку, що свідчить про підтвердження отримання товару.
19.11.2024 позивач повернув неприйнятий товар з м. Боярка, вул. Білогородська, на адресу відповідача: м. Київ, вул. Крайня, 1В, шляхом залучення перевізника ТОВ «Голдтранс ЛТД».
Відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується підписом завідувача складу відповідача Городецької В.М. на товарно-транспортних накладних.
Також в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі товару від 19.11.2024, складений представниками відповідача про те, що при прийомі товару було виявлено пошкоджений товар в кількості 3,414 м.куб на загальну суму 11 266,20 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами, позивач повернув спірний товар на адресу відповідача, а той відповідно прийняв вказаний товар.
Листом від 04.12.2024 №МЕ/084 позивач повідомив відповідача про розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024.
Претензією від 05.12.2024 №МЕ/085 позивач вимагав погашення заборгованості у розмірі 246 840,00 грн не пізніше 10.12.2024.
Листом від 10.12.2024 №81 відповідач повідомив позивача про заперечення проти дострокового розірвання договору, а також зазначав про можливість повернення грошових коштів в сумі 235 573,80 грн, що складається з суми предоплати за товар, з вирахуванням вартості товару, пошкодженого під час транспортування в сумі 11 266,20 грн.
Відтак, відповідач не заперечував проти повернення передоплати за поставлений товар, однак за вирахуванням вартості товару, пошкодженого під час транспортування, в сумі 11 266,20 грн.
Відповідно до п. 3.7 договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.
В даному випадку позивачем товар не прийнято, видаткові накладні не підписані, у зв'язку із чим до позивача не перейшло право власності на товар, а також ризик випадкового пошкодження товару, а тому доводи відповідача щодо покладення на позивача відшкодування вартості товару, пошкодженого під час транспортування, в сумі 11 266,20 грн є безпідставними.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, замовлення позивачем керамічного блоку з межою міцності на стиск М100-М150, проте відповідач доставив керамоблок, який не відповідає міцності М100, а промаркований маркуванням М75, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, у зв'язку із чим позивач скористався своїм правом та відмовився від договору і вимагав повернення сплаченої за товар грошової суми, відповідач прийняв повернутий товар та не заперечував щодо повернення суми попередньої оплати, але з вирахуванням суми пошкодженого товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача попередньої оплати за товар у розмірі 246 840,00 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення збитків, які отримав позивач у зв'язку з поверненням відповідачу товару неналежної якості, у сумі 46 600,00 грн, що складається з 28 600,00 грн за вантажно-навантажувальні роботи, та 18 000,00 грн за перевезення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст.709 ЦК України продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.
Як встановлено судом раніше, позивачу було направлено товару, який не відповідав замовленим характеристикам, у зв'язку з чим останній отримав втрати на вантажно-навантажувальні роботи при розгрузці товару та при загрузці цього товару для повернення відповідачу у загальній сумі 28 600,00 грн та втрати на перевезення у сумі 18 000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позивних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 46 600,00 грн, які позивач отримав у зв'язку з поверненням відповідачу товару неналежної якості.
Щодо вимог позивача про розірвання договору, колегія апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК України, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом наведених норм, на переконання колегії суддів, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібна правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17, від 12.06.2024 у справі № 903/725/23, від 11.11.2024 у справі 912/335/24, від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23, від 21.01.2025 у справі № 910/19845/23.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 12.2 договору, сторони погодили, що дострокове розірвання договору можливе за ініціативою покупця у разі порушення продавцем умов договору щодо продажу якісного товару, а також за ініціативою продавця при порушені покупцем умов оплати за поставлені товари. Письмове повідомлення про дострокове розірвання договору має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням стороною, що ініціює розірвання за 5 календарних дні до дати його розірвання.
Листом від 04.12.2024 №МЕ/084 позивач повідомив відповідача про розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024.
Листом від 10.12.2024 №81 відповідач повідомив позивача про заперечення проти дострокового розірвання договору.
Враховуючи, що умовами договору передбачено дострокове розірвання договору за ініціативою покупця у разі порушення продавцем умов договору щодо продажу якісного товару, позивач скористався наданим правом, надіслав на адресу відповідача лист від 04.12.2024 №МЕ/084 про розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказаний договір є розірваним з 09.12.2024, а тому підстави для розірвання договору за рішенням суду відсутні.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини та відсутність належних доказів на спростування позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Зазначені висновки суду першої інстанції ,не спростовані скаржником в апеляційній скарзі.
При розгляді справи у суді першої інстанції, позивач також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 930,00 грн та витрати, пов'язані із залученням спеціалістів ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» у розмірі 5 640,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною 6. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження витрат у сумі 51 930,00 грн представник позивача надав копії: рахунків від 16.12.2024, від 26.03.2025, від 08.04.2025, платіжних інструкцій №1127 від 20.12.2024, № 13 від 06.01.2025, №304 від 27.03.2025, №375 від 08.04.2025. Окрім того до позовної заяви представником було долучено копії: договору про надання правничої допомоги №20241216/1 від 16.12.2024, доручення (додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги №20241216/1 від 16.12.2024), а також ордер серія АА № 1520990 на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Ексім» в суді.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 16.12.2024 між адвокатом Суткович Мариною Анатоліївною (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» (Клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги № 20241216/1 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу (правову) допомогу Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором та Дорученням (-и), а Клієнт зобов'язується оплатити надання правничої (правової) допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору та Доручення(-нь), якщо така оплата передбачена Договором.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що Конкретний вид правничої (правової) допомоги, обсяги та строки її надання, повноваження, які надаються Адвокату для виконання Договору, вартість Послуг, а також інші умови, погоджені Сторонами, визначаються в Дорученні(-ях), що є невід'ємним додатком до цього Договору.
У дорученні, яке є додатком № 2 до договору про надання правничої допомоги №20241216/1 від 16.12.2024 сторони погодили, що за виконання цього Доручення Клієнт здійснює оплату за наступним тарифом: 2080 грн/год, що є еквівалентом 50 дол. США за курсом НБУ, встановленим на день укладання цього Доручення. Сторони узгодили, що розмір оплати у гривнях, зазначений у цьому додатку, змінюється пропорційно зміненню курсу долара США по відношенню до гривні України відповідно до курсу НБУ на дату здійснення оплати або виставлення рахунку (якщо рахунок було надано).
Адвокат має право самостійно визначати стратегію та кількість дій для виконання Доручення, виходячи з інтересів Клієнта.
Клієнт зобов'язується здійснювати попередню оплату Послуг протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня виставлення рахунку.
Фактичні витрати Адвоката, пов'язані з виконанням Доручення, компенсуються Клієнтом на підставі документів та/або інформації, що підтверджують такі витрати, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання відповідного рахунку. На вимогу Адвоката Клієнт зобов'язаний авансувати Фактичні витрати у зазначений в цьому пункті строк згідно з наданим рахунком.
Адвокатом було виставлено наступні рахунки: від 16.12.2024 на суму 24 960,00 грн, від 26.03.2025 на суму 20 820,00 грн, від 08.04.2025 на суму 6 150,00 грн, а також долучено копії платіжних інструкцій: №1127 від 20.12.2024 на суму 10 400,00 грн, № 13 від 06.01.2025 на суму 14 560,00 грн, № 304 від 27.03.2025 на суму 20820,00 грн, № 375 від 08.04.2025 на суму 6150,00 грн.
Також позивачем при поданні позовної заяви було наведено детальний опис робіт (наданих послуг) здійснених адвокатом:
1. Юридичний аналіз договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024 та матеріалів досудового врегулювання спору, тривалістю - 2 год. вартістю 4160 грн;
2. Збирання доказів: 1) замовлення звіту фіксації і дослідження змісту веб-сторінок з веб-сайту https://fasad.ua та 2) відеоогляд листа від anna.fasad@ukr.net від 11.11.2024 з темою «Блок характеристики», де вкладено PDF-файл «ТеплоКерам буклет 2020», тривалістю - 1 год, вартістю - 2080 грн;
3. Складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва. Оформлення додатків до позовної заяви відповідно до вимог ГПК України та надсилання відповідачу, тривалістю - 5,5 год., вартістю - 11 440 грн;
4. Складання попереднього розрахунку суми судових витрат, тривалістю 0,5 год., вартістю - 1040 грн;
5. Складання відповіді на відзив, тривалістю - 3 год., вартістю 6240 грн;
6. Участь у судових засіданнях по справі Не визначено (~ 2 підготовчих засідання, 2 засідання по суті) 1 засідання - тарифікується як 2 8320 грн
7. Складання клопотання про долучення доказів понесення судових витрат, вартістю 1 год, вартістю 2080 грн.
Всього: витрачено 17 год, загальною вартістю - 35 360 грн.
До заяви про долучення доказів понесення судових витрат, представником позивача наведено детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом:
1. 16.12.2024 - Вивчення документів та юридичний аналіз договору купівлі- продажу №72 від 05.11.2024 та матеріалів досудового врегулювання спору - 2 год.;
2. 16.12.2024 - Збирання доказів: 1) замовлення звіту фіксації і дослідження змісту веб-сторінок з веб-сайту https://fasad.ua та 2) відеоогляд листа від anna.fasad@ukr.net від 11.11.2024 з темою «Блок характеристики», де вкладено PDF-файл «ТеплоКерам буклет 2020» - 1 год.;
3. 26.12.2024 - Складання позовної заяви про розірвання договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024 і стягнення коштів та складання попереднього розрахунку суми судових витрат - 6 год.;
4. 26.12.2024 - Складання заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках - 2 год.;
5. 26.12.2024 - Оформлення додатків до позовної заяви та заяви про забезпечення позову відповідно до вимог ГПК України та надсилання копії позовної заяви відповідачу - 1 год.;
6. 03.02.2025 - Складання відповіді на відзив на позовну заяву у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі-продажу - 3 год.;
7. 06.02.2025 - Участь в судовому засіданні у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі-продажу - 1 год.
8. 13.02.2025 - Дослідження даних про сайт Відповідача на веб-архіві https://web.archive.org/. Запис відеоогляду. Складання клопотання про долучення доказів (відеоогляду, скріншотів з даними про сайт Відповідача) - 2 год.
9. 13.02.2025 - Участь в судовому засіданні у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі-продажу - 1 год.;
10. 10.03.2025 - Складання додаткових письмових пояснень щодо категорій міцності керамоблоку відповідно до ДБН та ДСУ - 1 год.;
11. 11.03.2025 - Участь в судовому засіданні у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі-продажу (розгляд справи по суті) - 2 год.;
12. 08.04.2025 - Складання клопотання про долучення доказів понесення судових витрат у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі- продажу - 1 год.
13. 10.04.2025 - Участь в судовому засіданні у справі №910/33/25 за позовом ТОВ «МЕГАПОЛІС ЕКСІМ» до ТОВ «ФАСАД» про розірвання договору та стягнення коштів за договором купівлі-продажу - 2 год.
Всього: витрачено 25 год, загальною вартістю - 51930,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що представником позивача було зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу складав 35 360,00 грн (враховуючи, що в розрахунок було включено судові засідання, а також подання відповіді на відзив). У той же час, заява про долучення доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу від 08.04.2025 містить вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 51 930,00 грн, що перевищує розмір, заявлений позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Відповідно до частини шостої статті 129 ГПК України, позивач при поданні заяви про ухвалення додаткового рішення, повинен був навести суду належне обґрунтування та відповідно, довести обставини того, що станом на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою щодо витрат за розгляд справи у суді першої інстанції, та щодо витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не міг передбачити істотного перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Однак, заява позивача про долучення доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу взагалі не містять будь-яких пояснень та обґрунтувань щодо такого перевищення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в частині такого перевищення, а саме у розмірі 16 570,00 грн (51 930,00 грн - 35 360,00 грн).
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Як правильно встановлено судом першої інстанції представником відповідача не було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів, зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Водночас суд з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20 вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі з урахуванням предмету спору, складності відповідної роботи та кількістю процесуальних документів, що містяться в матеріалах справи.
Так, частина п'ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Проаналізувавши розрахунок витрат на правничу допомогу до договору про надання правничої допомоги колегія суддів зазначає, що позивачу надані такі послуги:
1. Юридичний аналіз договору купівлі-продажу №72 від 05.11.2024 та матеріалів досудового врегулювання спору, тривалістю - 2 год. вартістю 4160 грн;
2. Збирання доказів: 1) замовлення звіту фіксації і дослідження змісту веб-сторінок з веб-сайту https://fasad.ua та 2) відеоогляд листа від anna.fasad@ukr.net від 11.11.2024 з темою «Блок характеристики», де вкладено PDF-файл «ТеплоКерам буклет 2020», тривалістю - 1 год, вартістю - 2080 грн;
3. Складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва. Оформлення додатків до позовної заяви відповідно до вимог ГПК України та надсилання відповідачу, тривалістю - 5,5 год., вартістю - 11 440 грн;
4. Складання попереднього розрахунку суми судових витрат, тривалістю 0,5 год., вартістю - 1040 грн;
5. Складання відповіді на відзив, тривалістю - 3 год., вартістю 6240 грн;
6. Участь у судових засіданнях по справі Не визначено (~ 2 підготовчих засідання, 2 засідання по суті) 1 засідання - тарифікується як 2 8320 грн
7. Складання клопотання про долучення доказів понесення судових витрат, вартістю 1 год, вартістю 2080 грн.
Всього: витрачено 17 год, загальною вартістю - 35 360 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судом першої інстанції про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2080,00 грн, оскільки збирання доказів вказаних у п. 2 розрахунку, не було необхідним зокрема означені докази жодним чином не вплинули на результат рішенні суду.
Крім того, колегія суддів наголошує, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 дійшла висновку, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактичною заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 160,00 грн відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності, та є обґрунтованими.
Щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язані із залученням спеціалістів ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» у розмірі 5640,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Разом тим, як зазначено раніше, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), на переконання колегії суддів, у залученні спеціалістів ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» не було необхідності, зокрема зазначені докази жодним чином не вплинули на результат вирішення даного спору, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення даних витрат на відповідача.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, витрати позивача на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому з відповідача підлягає стягненню 15 080,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.
Колегія суддів, зазначає, що в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» необхідно відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасад» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі №910/33/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі №910/33/25 залишити без змін.
3. Судові втрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/33/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 18.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров