Рівненський апеляційний суд
Іменем України
15 липня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/4650/24
Провадження № 11-кп/4815/261/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12024186010000186 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року стосовно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Сапожин Корецького району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, 08 лютого 2024 близько 12 год, ОСОБА_6 , перебуваючи на території АЗС «АВІАС» по вул. Відінській, 9 в м. Рівне, усвідомлюючи протиправний характер та суспільну небезпеку своїх дій, на грунті особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , умисно за допомогою перцевого балончику розпилив йому в обличчя в область очей, газ дратівливої дії, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкоджень.
Цими діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК а саме, умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить вказаний вирок скасувати та призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт строком 200 годин.
На обґрунтування доводів послався на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки судом під час розгляду справи не роз'яснено положень ч.3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме того, що він буде позбавлений можливості оспорювати в апеляційному порядку ті фактичні обставини, які в судовому засіданні не досліджувались та ніким з учасників не оспорювались. Також зазначив, що судом при призначенні покарання ОСОБА_6 не враховано даних про особу обвинуваченого, який не працює і не займається суспіль-корисною працеє., ОСОБА_6 вину в скоєному злочині не визнав і не висловив співчуття визнав та не відшкодував шкоду.
У запереченнях на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_9 просила вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи потерпілого ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 про безпідставність апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи потерпілому ОСОБА_5 та обвинуваченому ОСОБА_6 31.05.2024 роз'яснено права та обов'язки кожного.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Місцевий суд, ухвалюючи зазначений вирок, в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Так згідно ч.3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то не було сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_6 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, суд відповідно до приписів статті 349 КПК визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись показаннями обвинуваченого, дослідженням зібраних досудовим слідством доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень КПК, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, а також матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
У судовому засідання обвинувачений ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_5 не заперечували проти визнання недоцільним доказів у кримінальному провадженні, які ніким не оспорюються та розуміли їх наслідки, а саме, що у такому разі вони будуть позбавленні можливості оскаржувати їх в апеляційному порядку, а тому суд обмежився їх допитами у судовому засіданні.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені статтею 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку статті 349 КПК.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, в рішенні від 19 жовтня 2006 року у справі «Коваль проти України», відповідно до пункту 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Також, в рішеннях від 28 жовтня 2010 року у справі «Леонід Лазаренко проти України» та від 16 грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України» зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися у відкритий чи мовчазний спосіб від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80 відповідно).
Щодо обраного виду та міри покарання обвинуваченому, то колегія суддів вважає, що воно призначене у відповідності до вимог закону про кримінальну відповідальність.
Згідно приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції урахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке згідно класифікації ст. 12 КК віднесено до кримінальних проступків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, призначив покарання, необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.
При цьому, судом також ураховано дані про особу винного, а саме його посередню характеристику за місцем проживання та відсутність судимостей і те, що обвинувачений на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та здійснює догляд за особою похилого віку.
Оскільки в матеріалах справи відсутня позовна заява потерпілого про відшкодування шкоди, то його доводи щодо невідшкодування такої обвинуваченим позбавлені підстав.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а також закону про кримінальну відповідальність, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_5 .
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК, колегія суддів
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3