печерський районний суд міста києва
757/33763/22-к
1-кп-1252/25
02 липня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження стосовно вчинення ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч.1 ст. 109 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 перебуває на розгляді суду, зокрема, на стадії дослідження доказів.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, є реальними та триваючими, зокрема, ризик переховуватись, впливати на свідків з метою зміни їх показань чи відмови від їх надання.
В обгрунтування вказаних ризиків прокурор вказує, що інкриміноване обвинуваченому діяння є тяжким, а покарання полягає виключно у позбавленні волі. Крім того, прокурор вказує, що обвинувачений може перетнути державний кордон під час дії воєнного стану, тобто існує ризик переховування обвинуваченого. Також прокурор зазначає, що існує ризик впливу на свідків, оскільки свідки ще не допитані безпосередньо в судовому засіданні, а також, що у разі зміни запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого заперечував проти продовження запобіжного заходу, просив змінити запобіжний захід на більш м'який або визначити альтернативний запобіжний захід, оскільки обвинувачений перебуває під вартою тривалий час.
Обвинувачений підтримав думку свого захисника.
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, приходить наступних висновків.
Вирішуючи питання стосовно продовження чи зміни міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 суд виходить з наступного.
Статтею 22 КПК України презюмується принцип змагальності сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд при вирішенні клопотань прокурора бере до уваги, що з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження упродовж досудового розслідування та судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом часу зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу сторона обвинувачення має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи.
Проте таких доказів прокурором суду не надано та не наведено обгрунтованих доводів, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор, у разі їх доведеності.
Слід відмітити, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та одночасно такий запобіжний захід повинен бути обраний пропорційно до наявних ризиків та у світлі фактичних обставин справи, задля недопущення порушень прав особи підозрюваного та меті, яку переслідує кримінальне провадження.
Дійсно, в розумінні КК України інкриміноване ОСОБА_3 діяння є тяжким, таким, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, проте сама по собі тяжкість правопорушення на даній стадії судового розгляду не є достатньою підставою для тривалого тримання обвинуваченого під вартою.
Практика ЄСПЛ також чітко вказує на те, що одна лише тяжкість покарання не може слугувати єдиною та безумовною підставою для тримання особи під вартою.
Згідно п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на доступ до правосуддя та на справедливий і відкритий розгляд його справи впродовж розумного строку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в кримінальних справах розумний строк, про який йдеться у п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту обвинувачення особи, тобто з часу, коли компетентні органи офіційно її повідомили, що вона вчинила злочин (Рішення Європейського суду з прав людини «Меріт проти України»).
Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою (Рішення Європейського суду з прав людини «Яблонський проти Польщі»).
Таким чином, суд враховуючи ту обставину, що обвинувачений перебуває під вартою з 2022 року, вважає, що наразі його подальше перебування під вартою є неспівмірним втручанням у права особи, оскільки незважаючи на тяжкість санкції статті кримінального закону згідно обвинувачення, суд безпосередньо керується нормою прямої дії - ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
З урахуванням вказаного, суд вважає, що у світлі встановлених обставин, зокрема, тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою, стадії судового розгляду, наявна необхідність у зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, при якому буде дотримано завдання кримінального провадження.
Приходячи до такого висновку, суд вважає, що це зможе забезпечити збереження звичайного способу побутового життя обвинуваченого, який є пенсіонером, має міцні соціальні зв'язки, зокрема, дочку, яка потребує піклування, про що неодноразово наголошував захисник, має постійне місце проживання.
Таким чином, суд, враховуючи, що природа запобіжного заходу, не зважаючи на тяжкість інкримінованого діяння, яке наразі не є доведеним, полягає не у карі, а лише винятково у забезпеченні явки обвинуваченого до суду, вважає, що будь-яких доказів неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого перед судом не встановлено та прокурором не доведено.
На підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів суд, оцінивши у сукупності всі обставини, зокрема, не лише тяжкість обвинувачення, а й особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності; міцність соціальних зв'язків; тривалий час перебування під вартою суд вважає, що подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою буде суперечити п.п. «c» п. 1 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та принципу правової держави, оскільки час, який особа знаходиться під вартою, вже не є співмірним з тяжкістю обвинувачення, яке на даний час не є доведеним.
Таким чином, суд вважає, що ризики, на які посилається прокурор, що стали підставою для застосування та продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наразі суттєво зменшились, а його подальше тримання під вартою буде порушенням його прав та свобод, відтак суд приходить висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту цілком забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, зокрема, і його явку до суду.
Разом з тим, на виконання положень ч. 5 ст. 194 КПК України, суд застосовуючи відповідний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки, а саме: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора та суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відовідного органу ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон інші документи що дають право виїзду з України і в'їзд в України; носити електронний засіб контролю.
На підставі викладеного, керуючись ст. 29 Конституції України, ст. 176, 177, 178, 181, 183, 193, 194, 196, 205, 376, 392 Кримінального процесуального кодексу України, суд
У задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.
Змінити запобіжний захід, застосований дообвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши йому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за винятком прослідування в укриття цивільного захисту під час оголошення повітряної тривоги, а також відвідування медичних закладів для отримання медичної допомоги, проведення медичного обстеження за рекомендаціями лікаря.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 наступні обов'язки:
-прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду;
-не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора та суду;
-
-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-здати на зберігання до відовідного органу ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон інші документи що дають право виїзду з України і в'їзд в України;
-носити електронний засіб контролю.
Визначити строк дії ухвали суду та покладених судом обов'язків до 28.08.2025 року включно.
Звільнити ОСОБА_3 з-під варти у залі суду негайно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1