Справа №:753/19250/24
Провадження №: 2-о/755/28/25
"01" липня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Онопрійчук Д.П.
за участі: заявника ОСОБА_1
заінтересованої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київська міська рада, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
Заявниця, ОСОБА_1 , суду із заявою, в якій просить суд: встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі спадкодавцем, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є рідною донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, а спадкоємцями першої черги є позивачка та її рідний брат. На день смерті померлій належало спадкове майно, яке складається зокрема з частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Після купівлі квартири за адресою АДРЕСА_1 , вона з мамою та братом постійно там проживали, хоча і були зареєстровані за різними адресами. Померла ОСОБА_3 була зареєстрована в АДРЕСА_2 , але там не проживала. Заявниця вказала, що оскільки вона постійно проживала з померлою матір'ю з 2000 року в цій квартирі, то вважала, що прийняла спадщину після її смерті. З метою оформлення спадкових прав, вона звернулася з заявою до Другої Броварської державної нотаріальної контори, однак у видачі свідоцтва на спадщину їй було відмовлено, у зв'язку з тим, що нею не підтверджено факту постійного проживання з матір'ю на день її смерті та пропущено 6-ти місячний строк для звернення для прийняття спадщини. Вказує також, що її брат ОСОБА_2 не звертався з заявою про прийняття спадщини.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10.10.2024 цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.11.2024, головуючий суддя Арапіна Н.Є., відкрито провадження у цій справі, призначено судове засідання.
Ухвалою Дніпровського суду міста Києва від 27.03.2025, головуючий суддя Катющенко В.П., дану цивільну справу прийнято провадження та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2025 постановленою без оголошення в судовому засіданні перерви із занесенням до протоколу судового засідання, до участі в справі у якості заінтересованої особи залучено Київську міську раду.
13.06.2025 від заявниці ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
У судовому засіданні, заявниця ОСОБА_1 пояснила, що у 2000 році була придбана квартира для їхньої родини за адресою: АДРЕСА_1 , де вона, брат та батьки разом проживали і були зареєстровані. В подальшому вона та її мати змінили місце реєстрації. У 2020 році мама померла, і вони з братом вважали, що прийняли спадщину, оскільки проживали разом із мамою. Пізніше, коли заявниця вирішила оформити спадщину, то отримала відмову від нотаріуса, оскільки був пропущений строк для прийняття і причин для поновлення такого строку не було. Вказала також, що вона в цій квартирі проживала з моменту її купівлі-продажу, і виїхала після смерті мами через 3-4 місяці.
У судовому засіданні, заінтересована особа ОСОБА_2 підтримав заяву та підтвердив доводи викладені заявницею. Вказав, що він, сестра та батьки, всі разом, жили в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Це 4-х кімнатна квартира, іншого майна у матері не було.
Представник заінтересованої особи Київської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, суд про причини не явки не повідомив.
Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що заявник, ОСОБА_5 , проживала разом з мамою ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 . Вона в свою чергу дружила з померлою, візуально пам'ятає, що квартира була на другому поверсі №327. Бувала часто в них в гостях, бачила дітей померлої. Разом Новий рік зустрічали, часто бачились, тільки от на похорон не змогла приїхати, бо захворіла. Зазначила, що заявниця постійно проживала з померлою матір'ю в цій квартирі.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою сім'ї ОСОБА_8 . Живе в будинку з 2002 року. Померла проживала в квартирі АДРЕСА_3 з чоловіком та дітьми, пізніше її донька ОСОБА_5 народила дитину. Зазначила, що померла була її найближчою подругою, вона часто бувала в них в гостях, майже кожен день. З чоловіком своїм померла розлучилася, однак вони усі проживали разом. Зазначила, у неї, свідка, у селі є будиночок, та ОСОБА_6 теж придбала собі будинок у цьому ж селі і на літо виїжджала туди.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_10 знайома 10 років, вони разом працювали, дружили. Вказала, що ОСОБА_5 жила з мамою, братом та батьком в квартирі по АДРЕСА_1 . Свідок зазначила, що часто заходила до них в гості, можливо раз на кожні 2 тижні. ОСОБА_5 проживала з мамою весь час до її смерті 2020 році.
Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_12 знає більше 10 років, вони разом працювали, майже одночасно завагітніли та народили, мали дружні стосунки. Заявниця проживала зі своєю мамою, братом та татом в цій квартирі. Вона часто ходила до них в гості, раз в місяць так точно. До дня смерті її мами свідок часто бувала в гостях, і тому стверджує, що ОСОБА_5 постійно проживала з матір'ю.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що є батьком заявниці та колишнім чоловіком померлої ОСОБА_3 . З моменту купівлі квартири по АДРЕСА_1 , уся їх родина (він, померла дружина, діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_14 ) мешкала разом. Так трапилося, що він з дружиною у 2018 році розлучився, однак проживали вони і надалі як одна родина. З покійною дружиною вони влітку виїздили на дачу, а в інший час, жили усі разом.
Суд, вислухавши пояснення заявника, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи та підтверджується паспортом громадянина України, заявницею у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Нижній Новгород, російська федерація (а.с.6).
ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_4 (а.с.7-8).
Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 22.04.1987, вказано, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_13 та ОСОБА_3 (а.с.10).
ОСОБА_13 та ОСОБА_3 14.08.2018 розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 (а.с.12).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , видане Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1577 (а.с.13).
29.09.2000 ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , що діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко В.Д., за № 2861 в реєстрі (а.с.14).
19.09.2024 ОСОБА_1 подала заяву до Другої броварської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про праву на спадщину за законом на спадкове майно померлої мами ОСОБА_3 (а.с.16).
Листом від 19.09.2024 Другої броварської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском ОСОБА_1 6-ти місячного строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.17).
Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру № 78417291 від 19.09.2024 (а.с.18).
Згідно довідки виконавчого комітету Згурівської селищної ради Броварського району Київської області від 21.08.2024 №03.14-17/335, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , постійно не проживала за даною адресою (а.с.19).
Актом складеним мешканцями будинку АДРЕСА_5 від 07.09.2024 встановлено, що в квартирі АДРЕСА_6 проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з 2000 по 2020 рік (а.с.20).
Відповідно до положень ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено в п. 7 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
За змістом ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення.
Встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Встановлення факту проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, необхідне ОСОБА_1 для прийняття нею спадщини після смерті матері, ОСОБА_3 .
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до правового висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №484/747/17, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Частиною шостою цієї ж статті визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації, а відтак, не може бути підставою для відмови у встановлені факту спільного проживання. Під спільним проживанням слід розуміти мешкання осіб за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного.
Зі ч. 4, ст. 3 Сімейного кодексу України вбачається визначення сім'ї, як первинного та основного осередку суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі: укладеного шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд приймає до уваги покази свідків, які підтвердили, що заявниця, ОСОБА_1 та її померла матір ОСОБА_3 проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень та допитаних свідків, суд прийшов висновку про доведеність заявлених вимог щодо встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 265, 293, 315, 319, 354, 1268, 1270 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 3 Сімейного кодексу України , суд, -
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), Київська міська рада (код в ЄДРПОУ: 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ), про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зі спадкодавицею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 14.07.2025.
Суддя: