17 липня 2025 року м. Ужгород№ 260/3993/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дору Ю.Ю.,
за участю секретаря судових засідань Гесня А.О.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Шерегі В.М.,
представника відповідача - Белякова А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати розпорядженням Ужгородського міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради з 14.05.2025 року.
3. Стягнути з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням податків з обов'язкових платежів.
В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує, що перед вступом на посаду, на підставі тиску міського голови Андріїва Б.Є., приблизно у січні 2025 р ОСОБА_3 було написано заяву наступного змісту «Прошу звільнити мене з посади по особистому бажанню». Дана заява була заповнена без дати та не містила бажану дату звільнення ОСОБА_2 з посади. 13.05.2025 р. дана заява була передана ОСОБА_4 до відділу кадрової роботи, нагород та спецроботи Ужгородської міської ради.
14.05.2025 р ОСОБА_5 звернувся до міського голови із заявою про недопустимість його звільнення та відкликання заяви про звільнення без дати. Вказує, що дана заява отримана працівниками відділу кадрової роботи, нагород та спецроботи Ужгородської міськради до оформлення та погодження розпорядження відділами органу місцевого самоврядування.
Проте, розпорядженням Ужгородського міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 p., звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління державного управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради з 14 травня 2025 р стаття 38 КЗпП України та зобов'язано відділ бухгалтерського обліку міської ради та виконкому виплатити ОСОБА_6 компенсацію щорічної невикористаної відпустки у кількості 15 календарних днів за час роботи з 07.01.2025 р. по 14.05 2025 р
Позивач вважає, що розпорядження голови Ужгородської міської ради №236/к/тр від 14.05.2025 р. є протиправним та він підлягає поновленню на посаді
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду з викликом учасників справи.
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві вказав, що оскаржуване розпорядження від 14.05.2025 р. було винесено правомірно, на підставі власноручно написаної позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Доводи позивача про тиск на нього міським головою при написанні такої заяви є безпідставним. Також вказав відповідач, що відкликання позивачем заяви про звільнення з одночасним твердженням про те, що заява про звільнення була написана під тиском та не подавалася суперечить його попередній поведінці та є недобросовісними. . Заперечуючи проти позову відповідач також вказує на те, що позивач подав заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, що надавало підстави та зобов'язувало відповідача провести його звільнення на таку вимогу, як це передбачено статтею 38 КЗпП України.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що по справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Також відповідач та представник відповідача зауважив на тому, що Позивач посилається на те, що заява про звільнення була написана ним під тиском з боку міського голови Андріїва Богдана Євстафійовича, проте, не надає жодних доказів на підтвердження цього факту. У зв'язку з викладеним просить суд відмовити у задоволенні позову.
10 липня 2025 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення комплексної психолого-почеркознавчої експертизи та відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
11 липня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про відвід головуючому судді Дору Ю.Ю.
14 липня 2025 року ухвалою суду заявлений Ужгородською міською радою відвід головуючому судді Дору Ю.Ю. визнано необґрунтованим та заяву Ужгородської міської ради про відвід головуючому судді Дору Ю.Ю. у справі № 260/3993/25 передати для вирішення питання про відвід судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 КАС України.
15 липня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Микуляк П.П.) у задоволенні заяви відповідача - Ужгородської міської ради про відвід судді Дору Ю.Ю. в адміністративній справі №260/3993/25 - відмовлено.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, наведених у письмовому відзиві на позов.
Заслухавши думку сторін, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Розпорядженням міського голови №181-р від 21.09.2021 «Про призначення ОСОБА_1 » було призначено ОСОБА_1 на посаду радника міського голови з 22 вересня 2021. (а.с.67)
Розпорядженням міського голови № 191-р від 08.10.2021 «Про ОСОБА_1 » було звільнено ОСОБА_1 з посади радника міського голови з 11 жовтня 2021 року в порядку переведення на посаду головного спеціаліста служби містобудівного кадастру управління містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури, пункт 5 статті 36 КЗпП України та призначено ОСОБА_1 в порядку переведення на посаду головного спеціаліста служби містобудівного кадастру управління містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури з 12 жовтня 2021 року. (а.с.67)
Розпорядженням міського голови №241- р від 24.11.2021 «Про ОСОБА_1 » було звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста служби містобудівного кадастру управління містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури з 24 листопада 2021 року в порядку переведення на роботу у департамент міської інфраструктури Ужгородської міської інфраструктури та призначено ОСОБА_1 в порядку переведення на посаду директора департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради з 25 листопада 2021 року. (а.с.68)
Розпорядженням міського голови №10/к/тр від 06.01.2025 «Про ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади директора департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 06.01.2025 року в порядку переведення на роботу в управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради з 07 січня 2025 року. (а.с.68)
13.05 2025 службою персоналу та спецроботи було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про звільнення по особистому бажанню. Дана заява не містить дати її написання. (а.с.60). В ході судового розгляду представники відповідача не змогли надати інформацію ким була подана така заява.
13.05.2025 р. позивачем було подано заяву через систему електронного документообігу АСКОД про відкликання заяви про звільнення, оскільки така не відповідає його волевиявленню. Така заява була подана та отримана відповідачем 13.05.2025 р. (а.с.26-37).
Не зважаючи на подану заяву від 13.05.2025 р. розпорядженням міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 » було звільнено ОСОБА_7 з посади начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради 14.05.2025 року за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України. (а.с.10)
Вважаючи протиправним вказане розпорядження позивач звернувся до суду з даним позовом.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування врегульовано приписами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування " (далі - Закон № 2493) та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Правові організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гаранти пересування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно- дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» установлено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах, виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурент основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до п. 3 частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посади заступників сільського, селищного, міського голови питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради старости шляхом затвердження відповідною радою.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові, відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім і відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
З матеріалів справи та обставин, встановлених судом, вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за власним бажанням. Проте, така заява не містила дати її написання та бажаної дати звільнення, а відповідач не надав доказів того ким 13.05.2025 була подана така заява на реєстрацію до відділу служби персоналу та спецроботи виконкому Ужгородської міської ради. ( а.с.14, 60).
Суд зауважує, що окрім відсутності дати написання такої заяви, відповідачем не було враховано відсутність волевиявлення працівника щодо його звільнення за власним бажанням, що підтверджується заявою поданою позивачем 13.05.2025 р. та заявою поданою повторно 14.05.2025 р. про незгоду з його звільненням за заявою зареєстрованою 13.05.2025 року. Отже, була відсутня воля та бажання працівника щодо його звільнення на підставі ст. 38 за власним бажанням.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. У ході розгляду даної справи таких доказів сторонами не наведено.
Згідно вказаного вище п. 12 Пленуму ВСУ, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).
Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Як вбачається із матеріалів справи, заява, яка була без дати, зареєстрована відповідачем 13.05.2025 р., а оскаржуване розпорядження про звільнення ОСОБА_1 було винесено наступного дня після реєстрації такої заяви, тобто 14.05.2025.
Окрім цього, як зазначав суд вище, щодо не згоди із такою заявою та про її відкликання позивачем було повідомлено відповідача завчасно, за один день до винесення оскаржуваного розпорядження, а саме 13.05.2025 р. така заява була подана на розгляд міському голові, що підтверджується даними із системи електронного документообігу відповідача (а.с.29).
Отже у відповідача не було підстав для винесення 14.05.2025 року розпорядження про звільнення ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Ужгородського міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
З огляду на це, вважаючи, що є підстави для поновлення позивача на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту поновлення на посаді, оскільки даний період є часом вимушеного прогулу.
Згідно із ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частинами першою та другою ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.73 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006р., з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
У справах "Щокін проти України" заяви № 23759/03 та № 37943/06 від 14.10.2010 та "Сєрков проти України" заява № 39766/05 від 07.07.2011 Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника.
З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема наявність заяви позивача про звільнення за власним бажанням без дати її написання та дати звільнення, враховуючи відкликання такої заяви позивачем завчасно 13.05.2025 р., за один день до винесення оскаржуваного розпорядження 14.05.2025 р., відсутність волевиявлення працівника щодо його звільнення за власним бажанням, суд приходить до висновку, що розпорядження Ужгородського міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 », яким звільнено ОСОБА_7 з посади начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради 14.05.2025 року за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України є протиправним. Отже, позивач підлягає поновленню на посаді з якої його було неправомірно звільнено - начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради з 15.05.2025 року.
Щодо позовної вимоги про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Положеннями частини 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 15.07.2025 року №06-12/328 середньоденна заробітна плата позивача становила 1898,54 грн., а саме: заробітна плата за березень 2025 року 40818,60 грн (21 робочий день), заробітна плата за квітень 2025 року - 40818,60 грн.(22 робочі дні), а середньомісячна заробітна плата складала 40818,60 грн. Таким чином, середній заробіток за 46 робочих днів вимушеного прогулу позивача становить 87332,84 грн. (1898,54*46), який підлягає виплаті позивачу із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів, оскільки відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до пункту 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю з 15 травня 2025 року та в частині стягнення із Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 40818,60 грн.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
В той же час, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, в той час як відповідачем в ході судового розгляду справи не доведено правомірність прийняття спірного рішення.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
На підставі наведеного та керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (88000, м.Ужгород, пл.Поштова, буд.3, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови №236/к/тр від 14.05.2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю з 15 травня 2025 року.
Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, м.Ужгород, пл.Поштова, буд.3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 травня 2025 року до дня поновлення на роботі у розмірі 87332,84 (вісімдесят сім тисяч триста тридцять дві гривні 84 копійки) гривень, із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю з 15 травня 2025 року та в частині стягнення із Ужгородської міської ради (88000, м.Ужгород, пл.Поштова, буд.3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 40818,60 грн (сорок тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 60 копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 17 липня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 18 липня 2025 року.
СуддяЮ.Ю.Дору