18 липня 2025 рокуСправа №160/13995/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування додатково до страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за Списком №1, протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періоди його роботи з 31.03.1992 по 22.10.1994; з 09.03.1995 по 10.10.1997; з 11.11.1997 по 04.04.2000; з 03.06.2004 по 31.08,2004, а також до страхового стажу додатково 7 років у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком з 17.01.2025 р. Позивач стверджує, що він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив зарахувати додатково по одному року за кожний повний рік роботи за Списком №1. Листом від 02.04.2025 р. №15513-8323/3-01/8-0400/25 пенсійний орган повідомив, що не зарахував періоди роботи позивача водолазом до пільгового стажу за Списком № 1 через відсутність пільгових довідок. ОСОБА_1 вважає, що бездіяльність відповідача щодо не зарахування спірних періодів до роботи за Списком №1 та додатково до страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи за Списком №1 є протиправною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 19.05.2025 р. відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач) зареєстроване в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 19.05.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 19.05.2025 р.1954, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 15.05.2025 р. 14:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Станом на 18.07.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення), від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з 17.01.2025 р. та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р.
У відповідь на заяву позивача від 04.03.2025 р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направило ОСОБА_1 лист за №15513-8323/3-01/8-0400/25 від 02.04.2025 р., в якому пенсійний орган зазначив про відсутність підстав для зарахування періодів роботи позивача з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р. та з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р. до його пільгового стажу за Списком №1 з огляду на відсутність пільгових довідок за зазначені періоди. Також відповідач зазначив про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р. з огляду на відсутність пільгової довідки за зазначений період та відсутність відомостей по спеціальному стажу в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 р. та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058).
Статтею 4 Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 24 Закону №1058 встановлено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Суд зазначає, що у період роботи позивача за професією - водолаз, застосовувався "Список № 1 производств, работ, профессий, должностей и показателей на подземных работах, на работах с особо вредными и особо тяжелыми условиями труда, занятость в которых дает право на пенсию по возрасту (по старости) на льготных условиях", затверджений постановою Кабінету Міністрів СССР від 26.01.1991 №10, якими була передбачена ця професія та надавала право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, який затверджено постановою КМ СРСР від 26.01.1991 р. №10, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водолази і інші працівники, зайняті роботою під водою, у тому числі в умовах підвищеного атмосферного тиску, не менше 275 годин на рік (25 годин на місяць), або час перебування яких під водою з початку водолазної практики становить 2750 годин (позиція - 12100000-11465, розділ XXIII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. №461, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено Список N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
За змістом розділу XXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства)" вказаного Списку № 1 до нього належать водолази 1, 2, 3 групи спеціалізації робіт та інші працівники, зайняті роботою під водою, у тому числі в умовах підвищеного атмосферного тиску, не менше 275 годин на рік (25 годин на місяць), або час перебування яких під водою з початку водолазної практики становить 2750 годин і більше.
Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 25.11.2005 р. (далі - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п.п. 1 та 2 п.2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за N 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Так, зі змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 слідує, що:
- у період з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р. позивач працював на посаді водолаза 3 класу;
- у період з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р. позивач працював за посадою водолаз різної класності;
- у період з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р. позивач працював водолазом 2 класу;
- у період з 03.06.2004 р. по 31.08.2004 р. позивач працював на посаді начальника групи водолазного підрозділу.
Слід зазначити, що у трудовій книжці позивача наявні записи про прийом, звільнення, переведення, які оформлено належним чином, чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії передбачає, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Отже, з наведеної норми вбачається наявність у органів Пенсійного фонду необхідного обсягу прав для вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
На пенсіонера законодавством не покладено обов'язку надавати додатково підтверджуючі (уточнюючі) стаж документи. Відмова ж пенсійного фонду зараховувати спірні періоди стажу, а точніше пов'язана з цим недоплата пенсіонеру пенсійних виплат, є по суті порушенням Пенсійного фонду.
Не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача водолазом повністю суперечить нормам чинного законодавства України, в тому числі приписам статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Закону №1058 визначено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Позивач просить здійснити перерахунок розміру пенсії внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо неправильного обчислення спеціального стажу.
На зарахування спірних періодів роботи за Списком №1 позивач мав право ще з моменту призначення пенсії, а тому в даному випадку позивач не повинен був звертатися до органу ПФУ з окремою заявою про перерахунок пенсії, а відповідач мав самостійно виправити помилку.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність, оскільки під час призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах 17.01.2025 р. відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р., з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р., з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 р. у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 р., якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі №2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періодів роботи під водою з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р., з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р., з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р.
З огляду на викладене, з метою захисту порушених прав позивача суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи під водою з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р., з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р., з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р., та здійснити перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 17.01.2025 р., з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні та з урахуванням виплачених сум.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування додатково до страхового стажу позивача додатково 7 років у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи.
При цьому, за правилами пункту 4.3 Порядку №22-1, рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що за результатами розгляду заяви особи територіальний орган Пенсійного фонду не пізніше 10 днів зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах пенсійним фондом не приймалось рішення про відмову позивачу у зарахуванні страхового стажу у кратності.
У листі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №15513-8323/3-01/8-0400/25 від 02.04.2025 р. відповідач повідомив щодо не зарахування до пільгового стажу позивача відповідних періодів роботи та запропонував позивачу надати уточнюючі документи.
При цьому, жодних відомостей про не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 по одному року за кожний повний рік роботи за Списком №1 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» матеріали позову не містять.
Тобто, у даному випадку, вищезазначений лист пенсійного органу не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, а відповідачем не приймалось рішень, які обмежують реалізацію соціальних гарантій позивача чи які свідчать про відмову у виконанні законних вимог.
Таким чином, матеріали справи не містять жодного рішення у розумінні вимог Порядку №3-1 за наслідком розгляду відповідачем заяви позивача від 04.03.2025 р.
При цьому, питання щодо зарахування відповідних періодів роботи позивача до його пільгового стажу на день звернення до суду з цим позовом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не приймалося, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги у відповідній частині є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів та підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періодів роботи під водою з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р., з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р., з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи під водою з 31.03.1992 р. по 22.10.1994 р., з 09.03.1995 р. по 10.10.1997 р., з 11.11.1997 р. по 04.04.2000 р., з 03.06.2004 р. по 01.09.2004 р., та здійснити перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 17.01.2025 р., з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні та з урахуванням виплачених сум.
У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса