18 липня 2025 рокуСправа №160/12581/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним рішення Пенсійного фонду України в Черкаської області №047050018749 від 15.04.2025 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області зарахувати в пільговий стаж, за Списком 2 період праці з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки від 13.06.2014 р. №42 ОКП “ Дніпродзержинська друкарня».
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та надала всі необхідні документи для її призначення. Розглянувши заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало прийняте ГУ ПФУ в Черкаській області рішення за №047050018749 від 15.04.2025 р., в якому зазначено, що до пільгового стажу роботи позивача за Списком №2 не зараховано період роботи з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки від 13.06.2014 р. № 42 ОКП “ Дніпродзержинська друкарня» з огляду на те, що ця довідка не відповідає додатку 5 Порядку № 637, невірно зазначено розділ та код професії відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 р. №10, а також відсутній підпис головного бухгалтера. З даним рішенням ОСОБА_1 не погоджується, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 р. була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки згідно заяви від 15.05.2025 р. (вх. №39636/25).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду через систему «Електронний суд» надійшов від ГУ ПФУ в Черкаській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, пенсійний орган зазначив, що за результатами розгляду поданої позивачем заяви ГУ ПФУ в Черкаській області винесено рішення №047050018749 від 15.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії. Так, згідно наданих заявником документів пенсійним органом встановлено, що страховий стаж позивача становив 32 роки 07 місяців 27 днів. Пільговий стаж не був визначений. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Водночас, до пільгового стажу не зараховано період з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки від 13.06.2014 р. №42 ОКП «Дніпродзержинська друкарня», оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку № 637, невірно зазначено розділ та код професії відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 р. №10, а також відсутній підпис головного бухгалтера. ГУ ПФУ в Черкаській області стверджує, що діяло відповідно до чинного законодавства України, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України.
До суду надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій позивач заперечила проти доводів пенсійного органу та наполягала на обґрунтованості заявлених нею позовних вимог.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.04.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та надала всі необхідні документи для її призначення.
Вищезазначену заяву позивача із доданими разом із нею матеріалами за принципом екстериторіальності передано на розгляд до ГУ ПФУ в Черкаській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області за №047050018749 від 15.04.2025 р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії в т.ч. зазначено:
- вік заявника: 58 років 11 місяців 28 днів;
- страховий стаж: 32 роки 07 місяців 27 днів;
- пільговий стаж не визначений.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача зараховано всі періоди роботи.
Водночас, до пільгового стажу позивача не зараховано період з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки від 13.06.2014 р. №42 ОКП «Дніпродзержинська друкарня», оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку № 637, невірно зазначено розділ та код професії відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 р. №10, а також у довідці відсутній підпис головного бухгалтера.
Не погодившись із позицією та рішенням пенсійного органу, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р., Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі -Закон №1058).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписами п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №114 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається робітницям текстильного виробництва, зайнятим на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і за наявності стажу зазначеної роботи не менше 20 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.
З оскаржуваного рішення вбачається, що страховий стаж особи становить 32 роки 07 місяців 27 днів; , пільговий стаж за Списком 2 становить 0 років 0 місяців 0 днів, до пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано період роботи період, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зокрема, з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р.) згідно довідки «Дніпродзержинська друкарня» №42 ОКП від 13.06.2014 р., оскільки ця довідка не відповідає додатку 5 Порядку № 637, невірно зазначено розділ та код професії відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 р. №10, а також у довідці відсутній підпис головного бухгалтера.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року (далі - Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком в т.ч. додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
4) відомості про місце проживання особи;
5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах: довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105 (далі - Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії). Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії; документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 (в редакції, чинній на момент звернення із заявою) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом2.28розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру(додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
На момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях №162 від 20.06.1974 р. (далі - Інструкція №162).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р., до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Так, підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж.
Записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , копія якої додана до позовної заяви, підтверджується, що у період з 15.07.1985 р. по 31.03.2008 р. ОСОБА_1 працювала у Дніпродзержинській друкарні ім. Воровського складальницею (у подальшому - Комунальне підприємство «Дніпродзержинська друкарня») на складальній рядковідливній машині 5 розряду.
Судом досліджено копію трудової книжки та встановлено, що записи у ній містять посилання на підставу їх внесення до трудової книжки, записи про прийняття/переведення/звільнення засвідчені підписами та скріплені відповідними печатками.
Зі змісту довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13.06.2014 року № 42 ОКП « Дніпродзержинська друкарня» вбачається, що позивач працювала повний робочий день на (в) Дніпродзержинській друкарні ім. Воровського з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. й виконувала роботу складача на складальній рядковідливній машині, що передбачена Списком №2 розділ XXV підрозділ А Робітники «Поліграфічне та само- копіювальне виробництво» та розділ XXVII підрозділ А Робітники «Поліграфічне виробництво» код КП 2270000а - 14792 підстава (постанова РС СРСР №1173 від 22.08.1956 р.) та (Постанова РМ СРСР №10 від 26.01.1991 р.).
При цьому, нормою Порядку №637 (пункт 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 р. по справі №275/615/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010 від 29.06.2010 р.) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці та у наданих довідках для підтвердження наявності трудового стажу.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим наведені вище доводи відповідача не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача, відомостей у довідці відповідачем 2 до суду не надано, а тому цей період безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р., при прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.
Отже суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у зарахуванні до пільгового стажу спірного періоду роботи позивача.
З урахуванням викладеного вище, рішення ГУ ПФУ в Черкаській області про відмову у призначені пенсії №047050018749 від 15.04.2025 р. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, період роботи з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки ОКП “ Дніпродзержинська друкарня» №42 від 13.06.2014 р.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як узаконі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі №2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем 2 по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, вул. Смілянська, буд. 23, м.Черкаси, 18000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначені пенсії №047050018749 від 15.04.2025 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, період роботи з 15.07.1985 р. по 31.12.1991 р. згідно довідки ОКП “ Дніпродзержинська друкарня» №42 від 13.06.2014 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса