15 липня 2025 року місто Київ.
Справа № 756/16259/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11404/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді (судді-доповідача) Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року (у складі судді Луценко О.М., інформації щодо дати складання повного рішення відсутня)
та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року (у складі судді Луценко О.М., інформації щодо дати складання повного рішення відсутня)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
Позивач в жовтні 2024 року звернулась з позовом до відповідача про стягнення аліментів. В обґрунтування вказує, що з 11.10.2014 сторони перебувають у шлюбі. Від даного шлюбу мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір'ю та перебувають на її утриманні. Влітку 2024 року відповідач виїхав за межі України та на сьогоднішній день проживає у місті Кракові, Республіка Польща.
Молодша донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає на медичне захворювання та має діагноз - розлад загального розвитку (розлад із спектру аутизму) з якісними порушеннями соціальної реципрокності і комунікації, розладом рецептивно-експресивного мовлення. Наявність у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діагнозу підтверджується консультативним висновком від 28.03.2023 №б/н, складеним КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ «ПСИХІАТРІЯ». З даного консультативного висновку вбачається, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , рекомендується спостереження у дитячого психіатра за місцем проживання та індивідуальна програма реабілітації: заняття з логопедом-дефектологом, спрямовані на корекцію мовленевих порушень та розширення словникового запасу; когнітивно- мовленева програма; програма корекції поведінки; програма формування навичок самообслуговування; тренінг наслідування. З огляду на таке захворювання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , потребує постійного медичного нагляду та проведення спеціальних реабілітаційних заходів, що тягнуть постійних додаткових витрат. На даний час позивач та відповідач спільне сімейне життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Відповідач протягом останніх років працював розробником програмного забезпечення та мав договір з компанією, розташованою у США. Він має рахунок в банку США на який отримував оплату від цієї компанії, з якого надалі переводив кошти на свої рахунки в українських банках в АТ КБ « Приват Банк». Позивач вказує, що вона прикладає всіх зусиль для забезпечення потреб дітей, однак це не дозволяє їй в повній мірі задовольнити потреби дітей.
Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 60 000,00грн. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 80 000,00 грн., щомісячно, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 10000,00 грн., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 23.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 15000,00 грн., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 23.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Представник відповідача - ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на правову допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом цивільної справи. Розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача становить 43 000,00 грн.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 30 квітня 2025 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не в повній мірі забезпечив дотримання положень Європейської Конвенції про права дитини в частині якнайкращого забезпечення інтересів дитини та збереження по можливості того рівня життя, який дитина мала при сумісному проживанні обома батьками.
Вказує, що самим відповідачем надано суду докази про отримання ним у 2024 року доходу у розмірі щонайменше 2 305 199,09 грн, що в середньому в місяць складає 192 099,92 грн. Також зазначає, що в матеріалах справи наявні докази того, що відповідач перераховував позивачу кошти в загальній сумі 780 000 грн з 29.04.024 року по 12.10.2024 року.
Між тим відповідач мав договори з іноземними компаніями та рахунок в банку США, на який отримував заробітну плату і лише частину з цього доходу відповідач декларував в Україні як дохід від підприємницької діяльності. Після переїзду до Польщі відповідач продовжує працювати на вказані компанії, однак дохід вже не декларує в Україні.
Враховуючи зазначене, а також те, що у молодшої доньки сторін наявний діагноз розлад загального розвитку (із спектру аутизму), позивач вважає справедливим розміром аліментів 30 000 грн на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 45 000 грн на малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
12 червня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Звертає увагу, що відповідачем оскаржуване рішення виконується добровільно, жодної заборгованості зі сплати аліментів відповідач не має.
Вказує, що протягом 10-років сумісного з позивачкою проживання, відповідач одноособово забезпечував утримання як дітей, так і позивача. У 2024 року було прийнято рішення про переїзд сім'ї до Республіки Польща задля забезпечення найкращих інтересів дітей. У цей час відповідач продовжував утримувати дітей, перераховуючи кошти позивачу. Однак, згодом, позивач відмовилась від переїзду з дітьми до відповідача та почала створювати останньому перешкоди у спілкуванні з дітьми та почала виставляти на продаж особисті речі відповідача.
Зазначає, що з метою вирішення вказаної ситуації, відповідач в грудні 2024 року запропонував позивачеві укласти нотаріально посвідчений договорів про визначення місця проживання, утримання та виховання дітей. Однак, позивач довгий час не давала жодної відповіді щодо проекту договору, а в подальшому ініціювала судовий спір щодо стягнення аліментів.
Звертає увагу, що заявлений позивачем розмір аліментів в десятки разів перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів, між тим позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність такого розміру. Крім того заявлений розмір перевищує розмір щомісячного доходу відповідача та позбавляє будь-якої можливості відповідача на існування.
Також вказує, що відповідач утримує власних батьків, які є непрацездатними та які доходу, окрім пенсії, не мають.
Вважає, що, враховуючи розмір доходів позивача, що після оподаткування складає 11 500 грн, позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів по 140 000 (75 000 у апеляційній скарзі) грн щомісячно свідчить про намагання позивача перекласти рівний обов'язок щодо матеріального утримання дітей на їхнього батька.
Не погодившись з додатковим рішенням позивач 6 травня 2025 року подала засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що при ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції не врахував заперечення сторони позивача, які було подано через систему «Електронний суд» 4 квітня 2025 року.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував той факт, що спір між позивачем та відповідачем виник у зв'язку із неправильними діями відповідача.
Відповідач не навів у своїй першій заяві по суті спору попереднього (орієнтовного)
розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, зазначивши лише суму таких витрат.
Зазначає, що частина заявлених витрат не пов'язана з розглядом даної справи, такі як онлайн-зустрічі з клієнтом, вивчення та аналіз наданих відповідачем документів, двічі ознайомлення з матеріалами справи у суді, подання клопотань про долучення доказів, клопотання про зобов'язання надати відповіді на письмове опитування, а розмір витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору.
Також зазначає, що надання відповідачем доказів витрат на правничу допомогу, в яких не визначена вартість кожної заявленої послуги, унеможливлює відокремлення вартості обґрунтованих послуг відповідача від вартості послуг, які не відповідають вимогам ст.ст. 137 та 141 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
23 травня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, яким просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Вказує, що текст апеляційної скарги не містить обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу на оплату послуг адвоката є співмірним з ціною позову та з кваліфікацією та досвідом адвоката.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 11 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2896.
Від шлюбу у позивача та відповідача народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копію свідоцтва про народження, яке видане 29.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві серії НОМЕР_1 , та копією свідоцтва про народження, яке видане 13.02.2021 Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серії НОМЕР_2 .
На даний час позивач та неповнолітні діти проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами в період з квітня по грудень 2024 відповідачем було перераховано на особистий рахунок позивача кошти в розмірі 780 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями з АТ КБ « Приват Банк».
Дохід відповідача за основним місцем роботи на дату розгляду справи судом складає 7 000 злотих (за офіційним курсом НБУ станом на 22.01.2025 складає 71799,70 грн.), що підтверджується копією Договору №5/30/12/2024 від 30.12.2024.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував обставини справи, розмір доходу відповідача та взяв до уваги, що діти сторін проживають разом із позивачем, у зв'язку з чим цілодобовий обов'язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дітей, а ще й у постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат ніж періодичні зустрічі, враховуючи вік дітей, їх потреби та враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці та батьки зобов'язані у рівній мірі забезпечувати дитину усім необхідним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, оскільки відповідач зобов'язаний утримувати неповнолітню дитину, яка проживає з матір'ю, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання дитини.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для дітей віком до 6 років - 2563 грн.
Згідно з частинами першою, другою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У даній справі судом першої інстанції встановлено, що дохід відповідача за основним місцем роботи на дату розгляду справи судом складає 7 000 злотих (за офіційним курсом НБУ станом на 22.01.2025 складає 71799,70 грн.), що підтверджується копією Договору №5/30/12/2024 від 30.12.2024.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню при визначенні розміру аліментів, дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заявлений позивачем розмір аліментів в сумі 140 000 грн. щомісячно є завищеним, в той час як розмір аліментів 25 000 грн., враховуючи розмір законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає вимогам розумності та є співмірним витратам, які мають нести обоє батьки на утримання дитини.
Апеляційний суд погоджується з таким розміром аліментів, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, перевищує встановлений законом рекомендований розмір аліментів, при обрахуванні якого законодавцем враховано рівень потреб та витрат на утримання саме малолітньої дитини, та який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності.
При цьому, апеляційний суд враховує те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження необхідності стягнення аліментів на утримання дітей саме в розмірі 140 000 грн щомісяця для забезпечення належного розвитку та належного рівня життя дитини, виходячи з рівного обов'язку батьків брати участь в їх матеріальному утриманні, посилаючись лише на той факт, що необхідно по можливості зберегти той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з 23 січня 2025 року позивач перебуває на посаді головного бухгалтера у ТОВ «ЕКСПЕРТ З ІНЖЕНЕРНИХ РІШЕНЬ» (том 1, а.с. 108-109). До цього, як зазначає позивач, ОСОБА_1 з 9 грудня 2015 року по 17 жовтня 2025 року, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «СЕКУР ІНТЕГРАЦІЯ», перебувала у відпустках по вагітності, пологам та неоплачуваних відпустках по догляду за малолітніми дітьми (відповідно до заяви свідка у цивільній справі № 756/16259/24, том 1 а.с. 59-60). Отже, перераховуючи 780 000 грн у період з 29.04.2025 по 12.10.2024 року, відповідач матеріально забезпечував не тільки малолітніх дітей, але й ОСОБА_1 , яка не мала власного заробітку. Враховуючи зазначене, та те, що позивачем не наведено доказів понесення витрат на дітей, окрім реабілітаційних заходів на молодшу доньку, в таких великих розмірах, суд не повинен був встановлювати матеріальне забезпечення дітей на фінансовому рівні часів шлюбу сторін.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до змісту ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а також, що позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на утримання хворої дитини в порядку ст. 185 СК України.
Доводи апеляційної скарги позивача про наявність у відповідача доходу вищого, ніж відомо з офіційних джерел та який ним приховується, а також, що відповідач вводить суд в оману щодо розміру та джерел власних доходів, не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, є припущеннями позивача та відхиляються апеляційним судом. Той факт, що відповідачем з 29.04.2025 по 12.10.2024 року перераховано позивачу 780 000 грн, не підтверджує отримання ним цих коштів у зазначений період, враховуючи припинення підприємницької діяльності в Україні, а тому не можуть слугувати беззаперечним доказом отримання більшого доходу ОСОБА_2 на час судового розгляду справи.
Є необґрунтованими, такими, що виходять із помилкового тлумачення позивачем норм матеріального права та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції суперечать частинам 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до яких держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Позивачем не наведено вмотивованих аргументів і не надано будь-яких доказів, що розмір аліментів, визначений судом, є недостатнім для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей з урахуванням їх особливостей та стану здоров'я.
Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що обов'язок з утримання дітей покладений на обох батьків, і що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін.
Так, у апеляційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача аліменти в загальному розмірі 75 000 грн, тоді як дохід відповідача за основним місцем роботи на дату розгляду справи судом складає 7 000 злотих (за офіційним курсом НБУ станом на 22.01.2025 складає 71799,70 грн). Тобто позивач просить стягнути аліменти у розмірі, що перевищує розмір заробітної плати відповідача. Таким чином, визначений позивачем розмір аліментів порушує приписи ст.128 КЗпП України та ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 % заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що фактично суд першої інстанції застосував зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, що стягнення аліментів в розмірі 25 % від фінансових можливостей батька не відповідає ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, і що висновок суду про, те що розмір аліментів на двох дітей 25 000 грн. є достатнім для їх гармонійного розвитку не ґрунтується на принципах верховенства права та є припущеннями суду.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, не містять обґрунтування необхідності стягувати аліменти в більшому розмірі, ніж визначено судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті заявлених вимог, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, апеляційний суд зазначає наступне.
Як убачається з письмових матеріалів справи, між АО « Максим Боярчуков та Партнери» та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання правової допомоги від 10.12.2024.
Заявкою на надання послуг №2 до договору від 09.01.2025 встановлено, що вартість послуг становить 43 000,00грн.
Відповідно до акту від 27.03.2025послуг убачається, що відповідач поніс витрати на правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 на загальну суму 43000,00 грн.
Задовольняючи заяву представника відповідача частково, суд першої інстанції врахував , що позовні вимоги були задоволені частково, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та інші критерії, визначені законом.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представник позивача подав до суду першої інстанції заперечення, щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Заперечення обґрунтовані тим, що спір між позивачем та відповідачем виник у зв'язку із неправильними діями відповідача.
Зазначає, що частина заявлених витрат не пов'язана з розглядом даної справи, а розмір витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору.
Також зазначає, що надання відповідачем доказів витрат на правничу допомогу, в яких не визначена вартість кожної заявленої послуги, унеможливлює відокремлення вартості обґрунтованих послуг відповідача від вартості послуг, які не відповідають вимогам ст.ст. 137 та 141 ЦПК України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) роз'яснено, що в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд першої інстанції правомірно врахував усі вищенаведені положення закону і, хоча у додатковому рішенні не були наведенні заперечення позивача, суд першої інстанції погодився з такими запереченнями та дійшов висновку про завищений розмір витрат відповідача та відповідно зменшив розмір таких витрат з урахуванням їх розумності та пропорційності. Суд першої інстанції у повному обсязі проаналізував заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу та надані до суду докази понесення таких витрат, застосував не лише пропорційність до задоволених позовних вимог, а й зменшив їх враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт. Відтак колегія суддів доходить до висновку, що таке порушення норм процесуального права, як не зазначення доводів заперечення у додатковому рішенні, не призвело до неправильного розподілу судових витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що стороною відповідача не було надано орієнтовний розрахунок разом з першою заявою по суті спору, не відповідають матеріалам справи, оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено орієнтовний розмір витрат, які ОСОБА_2 поніс і очікує понести в зв'язку з розглядом справи, ним надано Договір про правничу допомогу від 10.12.2024 року та Заявку на надання послуг № 2 від 10.12.2024 року, в якій зазначено, що вартість послуг, які будуть надані клієнту за Договором (здійснення представництва інтересів ОСОБА_2 в Оболонському районному суді м. Києва у справі № 756/16259/24) становить 43 000 грн. Відтак, відповідач виконав дії, передбаченні ст. 134 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, а тому робить висновок , що додаткове рішення є законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 17 липня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова