14 липня 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06.05.2025,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.05.2025 ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.5 ст.185, ч.4 ст.187, ст.257 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 04.07.2025 включно.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що існує ризик переховування від суду з огляду на тяжкість інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі, а також з урахуванням того, що ОСОБА_6 був майором СБУ та міг набути широке коло зв'язків, які він може використати з метою переховування від суду. Також існує ризик впливу на потерпілих та свідків, оскільки судовий розгляд ще не розпочато і зазначені особи безпосередньо судом не допитані. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином підтверджується наявністю у ОСОБА_6 відповідних організаційних можливостей, зв'язків, які він зможе використати для уникнення кримінальної відповідальності та перешкоджання кримінальному провадженню. Крім того, високий ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обумовлюється тим, що за версією сторони обвинувачення, озброєна банда, до складу якої входив ОСОБА_6 , у проміжок часу з 2017 до 2019 року вчиняла протиправні діяння, що переконує в тому, що обвинувачений може мати схильність до вчинення кримінальних правопорушень.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_7 подала в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою. Вказує, що обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою, а інші ризики нічим не підтвердженні та є лише припущеннями. Наголошує, що ризик переховування від суду не відповідає нормам міжнародного права та практиці ЄСПЛ, бо обґрунтовується лише тяжкістю обвинувачення. Зауважує, що ризик впливу на свідків та потерпілих ґрунтується на припущеннях прокурора та показаннях потерпілого ОСОБА_8 про загрозу його життю та здоров'ю, при цьому останній цим складом суду не допитувався, тому керуватися його показаннями неможливо. Стверджує, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обґрунтовується лише діями, в яких ОСОБА_6 тільки обвинувачується. Зазначає, що в клопотанні відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Звертає увагу, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, не має негативних характеристик.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_6 , тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії особливо тяжких злочинів, стадію кримінального провадження.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06.05.2025, якою ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.5 ст.185; ч.4 ст.187; ст.257 КК України продовжено строк тримання під вартою до 04.07.2025 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3