Київський апеляційний суд
14 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Електронний суд" кримінальне провадження № 12024100050002252 щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України, що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
за апеляційними скаргами прокурора і захисника ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада 2024 року,
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 06.11.2024 ОСОБА_9 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.186 КК України і йому призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч.4 ст.186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_9 та правову кваліфікацію його дій, однак вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, ст.69 КК України, призначивши покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції. На переконання прокурора, таке покарання не відповідає завданням кримінального провадження та меті покарання, не є достатнім для виправлення обвинуваченого та не зможе повною мірою запобігти вчиненню нових подібних корисливих кримінальних правопорушень після відбуття ОСОБА_9 покарання та виправити його.
Зауважує, що ОСОБА_9 , нехтуючи законами та прийнятими в суспільстві нормами, вчинив грабіж у світлий час доби, в присутності малолітньої доньки потерпілої, що вказує на деформований стан його правосвідомості і не зупиняє від вчинення тяжкого злочину. Ці події та проведення слідчих дій з малолітнім свідком однозначно залишили негативні емоції та слід у психологічному стані дитини, що дає підстави для висновку про необхідність призначення суворого покарання. Додатково вказує, що викрадення мобільного телефону вартістю 18 433 грн 10 коп не є співмірною реакцією на несплату потерпілою послуг таксі вартістю 150 грн.
Крім того, на думку прокурора, суд безпідставно визнав обставинами, які пом'якшують покарання, щире каяття та наявність на утриманні непрацездатної хворої матері. Сам факт визнання винуватості та підтвердження всіх обставин вчиненого не свідчать про переосмислення особою вчиненого, виправлення та про дійсне щире каяття, адже обвинувачений не вибачився перед потерпілою та її дитиною, не намагався вийти на контакт, щоб залагодити свою провину, не висловив жалю з приводу своїх дій. Що стосується утримання непрацездатної хворої матері, то ОСОБА_9 на момент вчинення злочину був працевлаштований водієм таксі, тобто мав офіційне джерело доходу для утримання себе і матері, вчиненню кримінального правопорушення не передувало скрутне матеріальне становище, зумовлене необхідністю піклуватися за непрацездатним родичем, що б могло певною мірою вплинути на остаточне призначення судом покарання. Тобто ця обставина є такою, що характеризує особу винного.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити, на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покласти на нього обов'язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про незгоду з вироком суду в частині відсутності підстав для застосування ст.75 КК України. Так, ОСОБА_9 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро розкаявся, під час досудового розслідування добровільно видав працівникам поліції викрадений телефон, активно сприяв розкриттю злочину, вибачився перед потерпілою і бажає відшкодувати шкоду. Тож, обставинами, які пом'якшують покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, які обтяжують покарання, відсутні. Просить звернути увагу і надати оцінку особі обвинуваченого, який майже досяг пенсійного віку, не судимий, його сімейному стану і стану здоров'я, позитивній характеристиці тощо. ОСОБА_9 утримує матір похилого віку, яка перебуває під наглядом лікарів у пансіонаті. Також дружина обвинуваченого здійснила переказ 10 000 грн потерпілій у рахунок відшкодування моральної шкоди. Всі ці обставини, на переконання захисника, свідчать про можливість виправлення ОСОБА_9 без відбування покарання.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу захисника і заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора і захисника, вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; думку потерпілої, яка поклалася на розсуд суду стосовно рішення за апеляційними скаргами прокурора і захисника; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу захисника належить задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_9 вчинив грабіж щодо ОСОБА_8 за наступних обставин.
8 липня 2024 року близько 13 години 39 хвилин ОСОБА_9 через застосунок "Uklon" отримав замовлення на поїздку за маршрутом м. Київ, вул. Калнишевського, 6 - м. Київ, вул. Прирічна 30-А. О 13 годині 40 хвилин ОСОБА_9 на автомобілі "Fiat 500L" д/н НОМЕР_1 прибув на виклик і здійснив посадку пасажирів ОСОБА_8 та її малолітньої доньки ОСОБА_11 . О 13 годині 57 хвилин ОСОБА_9 , перебуваючи неподалік бази відпочинку "Поплавок", що на вул. Прирічній, 30-А в м. Києві, здійснив висадку пасажирів ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , проте не довіз їх до місця призначення, мотивуючи тим, що не поїде ґрунтовою дорогою. У свою чергу, о 13 годині 57 хвилин ОСОБА_8 скасувала замовлення через застосунок "Uklon", так як не була доставлена до місця призначення.
Після цього близько 14 години 05 хвилин ОСОБА_9 , зрозумівши, що ОСОБА_8 скасувала замовлення і воно не оплачене, повернувся по ґрунтовій дорозі в напрямку до бази "Поплавок", де наздогнав ОСОБА_8 та її малолітню доньку, перегородивши їм шлях автомобілем. Далі між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_9 побачив у правій руці ОСОБА_8 мобільний телефон "іРhone 11 PRO МАХ" і у нього виник умисел на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_9 шляхом ривка в присутності малолітньої дитини вихопив з правої руки ОСОБА_8 належний їй мобільний телефон "іРhone 11 PRO МАХ" вартістю 18 433 грн 10 коп., сів в автомобіль "Fiat 500L" д/н НОМЕР_1 , яким на той час керував, та залишив місце вчинення кримінального правопорушення, після чого викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч.4 ст.186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_9 вчинив тяжкий злочин, особу винного, який судимостей не має, одружений, працює, за місцем проживання характеризується позитивно, стан його здоров'я, а також обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та наявність на утриманні непрацездатної хворої матері, і відсутність обставин, які його обтяжують.
Відтак, встановивши декілька обставин, що пом'якшують покарання, і, відповідно, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд першої інстанції, з урахуванням особи ОСОБА_9 , який характеризується виключно позитивно, обґрунтовано дійшов висновку про можливість застосування до нього положень ст.69 КК України.
Більшість аргументів прокурора стосується обставин вчиненого злочину та ступеню його тяжкості виключно з огляду на введення в Україні воєнного стану, і ці обставини ніким не заперечуються.
Щодо доводів, що суд неправильно врахував обставини, які пом'якшують покарання, колегія суддів зауважує наступне. Від затримання і до апеляційного розгляду ОСОБА_9 визнавав свою вину та давав показання про обставини відкритого викрадення належного потерпілій мобільного телефону. Мобільний телефон був вилучений працівниками поліції і родиною обвинуваченого вживались заходи для відшкодування ОСОБА_8 моральної шкоди в сумі 10 000 грн, від якої потерпіла відмовилася, і це є її правом.
Враховуючи те, що до ОСОБА_9 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і, як пояснив обвинувачений, йому було заборонено спілкуватись з потерпілою, яка не брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, твердження прокурора, що ОСОБА_9 не вибачився перед ОСОБА_8 та її донькою і не намагався вийти на контакт, недоречні, оскільки такі дії стороною обвинувачення були в розцінені як порушення умов застосованого запобіжного заходу. Разом з тим, у суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 вибачився перед ОСОБА_8 і попросив отримати грошові кошти задля його реабілітації в її очах, що ще раз доводить наявність щирого каяття.
ОСОБА_12 , 1942 року народження, - матір обвинуваченого страждає на судинну деменцію, у зв'язку з чим потребує стороннього догляду і перебуває у приватному пансіонаті, де їй надається комплекс персональних послуг з догляду, допомоги та обслуговування. У зв'язку з цим правильно суд визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, і наявність на утриманні обвинуваченого хворої непрацездатної матері, що узгоджується з приписами ч.2 ст.66 КК України, згідно з якою при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті.
Разом з тим, обґрунтовуючи питання про необхідність призначення покарання, яке належить відбувати реально, суд першої інстанції не врахував положень ч.2 ст.50 КК України, згідно з якою покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. У вироку не наведено переконливих мотивів того, що саме в умовах ізоляції від суспільства буде досягнута мета призначеного кримінального покарання.
Суд хоча формально і зазначив, проте не врахував, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, має сім'ю, зареєстрований як фізична особа-підприємець, характеризується позитивно. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_9 виповнилося 60 років, він є людиною літнього віку, страждає на певні захворювання, обумовлені віком, і до вчинення цього злочину правомірність його поведінки протягом всього життя не викликала жодних нарікань.
У зв'язку з цим доводи захисника про можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, на переконання колегії суддів, заслуговують на увагу.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України. якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зважаючи на особу обвинуваченого та викладені раніше обставини, в тому числі і ті, що пом'якшують покарання, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_9 можливе без відбування покарання, і що останнього слід звільнити від відбування покарання з випробуванням. Ступінь тяжкості та обставини вчиненого злочину не можуть бути перешкодою для такого рішення. У той же час, визначений судом іспитовий строк, покладені на ОСОБА_9 обов'язки та усвідомлення наслідків їх невиконання або вчинення протиправних дій, враховуючи те, що обвинувачений протягом восьми місяців перебував під вартою і реально відчув на собі позбавлення волі, будуть достатнім стримуючим фактором та сприятимуть його виправленню в умовах нагляду та контролю за його поведінкою органом пробації.
Згідно з ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому відповідно до вимог ст.ст.408, 413 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто незастосування закону, який підлягає застосуванню, є підставою для зміни вироку і задоволення апеляційної скарги захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада 2024 року щодо ОСОБА_9 змінити.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного за ч.4 ст.186 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 /три/ роки з випробуванням з іспитовим строком 3 /три/ роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_9 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Зарахувати ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 6 листопада 2024 року по 14 липня 2025 року включно.
Звільнити ОСОБА_9 з-під варти в залі суду.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3