вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2-а/381/95/25
381/2280/25
Рішення
Іменем України
18 липня 2025 року Фастівський міськрайонний суд у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судового засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Фастів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
30 квітня 2025 рок на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позов поданий представником позивача адвокатом Соломонюк Святославом Анатолійовичем з використанням системи «Електронний суд».
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем оскаржується правомірність притягнення його, як військовозобов'язаного, до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Так, стверджується, що 04 березня 2025 року позивач, використовуючи громадський транспорт, їхав на роботу. Автобус був зупиненим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та позивач був доставленим до органу комплектування та соціальної підтримки.
Позивачу було запропоновано пройти ВЛК, однак останній повідомив, що не має такої можливості, так як у нього з собою відсутні документи, що підтверджують наявність захворювань, крім того, він не перебуває на обліку, як військовозобов'язаний, у ІНФОРМАЦІЯ_3 , та бажає проходити медичну комісію за місцем реєстрації.
Відповідні обставини буди проігнорованими службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відносно позивача був складеним протокол про адміністративне правопорушення № 147 від 04 березня 2025 року.
В подальшому, за відсутності позивача, було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № 147 від 07 березня 20225 року. Згідно цієї постанови позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-3 КУПАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500 гривень.
Згідно тверджень позивача, оскаржувана постанова була відправлена на його адресу простим листом 24 березня 2025 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, та фактично отримана ним 22 квітня 2025 року, що свідчить про необхідність поновлення строків для її оскарження.
Позивач наполягає на тому, що в його діях відсутній подія і склад адміністративного правопорушення, що підтверджує необхідність скасування оскаржуваної постанови.
05 травня 2025 року Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження в цій справі, справу призначено до судового розгляду.
22 травня 2025 року представником відповідача з використанням системи «Електронний суд» було подано відзив на позовну заяву (а. с. 30-40).
Також долучені належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 147 відносно ОСОБА_1 (а. с. 43-59).
Зі змісту відзиву на позовну заяву стверджується про те, що поза розумним сумнівом було доведено наявність в діях позивача складу інкримінованого адміністративного правопорушення, було дотримано процедуру направлення позивача та ВЛК та належним чином зафіксовано його відмову від проходження ВЛК, свідчить про законність прийняття оскаржуваної постанови.
Позивач та представник відповідача, будучи повідомленими належним чином про час і дату проведення судових засідань для участі не прибули, представник відповідача просив проводити розгляд справи за його відсутності.
З урахуванням приписів частини 1 статті 205 КАС України, судовий розгляд був проведеним за відсутності позивача, інтереси якого представляв його представник, та без участі представника відповідача.
В судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі по адміністративне правопорушення. Наполягав на тому, що обставини, за яких позивачу було запропоновано пройти ВЛК, а саме без можливості надати документи щодо стану здоров'я та не за місцем перебування на обліку, свідчать про те, що службовими особами відповідача були створені штучні умови для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відповідні доводи представника позивача підтверджуються, згідно його посилань, і тим, що протокол у справі про адміністративне правопорушення був складеним відразу після пропозиції пройти ВЛК.
Окремо представник відповідача наголосив на тому, що позивач за місцем військового обліку для проходження ВЛК не викликався.
Також представник позивача повідомив, що розрахунок понесених судових витрат на правничу допомогу буде наданим протягом 5 днів від дати ухвалення рішення суду.
10 червня 2025 року головуючим суддею було постановлено ухвалу про витребування від ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо перебування позивача у відповідних органах на обліку, як військовозобов'язаного. Інформація витребувана з метою перевірки обставин щодо направлення позивача, як військовозобов'язаного для проходження ВЛК за місцем обліку та обставин щодо проходження ним ВЛК (а. с. 86, 86 зворот).
08 липня 2925 року на виконання вимог ухвали про витребування доказів та інформації надійшла відповідь ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19 червня 2025 року, зі змісту якої слідує, що цей орган комплектування та соціальної підтримки не здійснює облік військовозобов'язаних.
ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також ІНФОРМАЦІЯ_7 запитувану інформацію не надали.
15 липня 2025 року суд, заслухавши пояснення представника позивача, та дослідивши письмові матеріали справи, закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.
У відповідності до приписів статті 227 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 18 липня 2025 року до 09 години 50 хвилин.
Заслухавши представника позивача та дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Так, судом встановлено, що 04 березня 2025 року на ім'я позивача, ОСОБА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , було складено повістку № 0403/01 щодо необхідності явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 4 березня 2025 року на 12 годину 00 хвилин для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (а. с. 48).
Розписка про отримання повістки не містить підпису позивача.
Згідно з актом про відмову від отримання повістки від 04 березня 2025 року, текст повістки про явку на 12 годину 00 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_2 був доведений до відома (озвучений) громадянину ОСОБА_1 об 11 годині 30 хвилин 04 березня 2025 року (а. с. 49).
Того ж дня, 04 березня 2025 року відносно позивача був складеним протокол про адміністративне правопорушення № 147 (а. с. 44-45).
Зі змісту протоколу слідує, що 04 березня 2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено порушення громадянином ОСОБА_1 вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - відмову від проходження медичного огляду згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 . Остання дата проходження ВЛК невідома.
У протоколі про адміністративне правопорушення наявні власноруч написані пояснення позивача щодо того, що він відмовляється від проходження ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_3 і буде проходити ВЛК за місцем проживання.
07 березня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення № 147, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, внаслідок відмови від проходження медичного огляду та лікування згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 . У постанові зазначено, що на момент винесення постанови дані про проходження ВЛК відсутні (а. с. 46-47).
На позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500 гривень.
Відомості про вручення копії цієї постанови позивачу в матеріалах справи про адміністративне правопорушення - відсутні.
Позивачем та його представником до матеріалів справи долучений конверт, направлений на відповідачем на адресу позивача. В цьому конверті, згідно тверджень позивача, було направлено на його адресу копію оскаржуваної постанови (а. с. 17).
Згідно поштового календарного штемпелю на конверті, відправлення здійснено 24 березня 2025 року (а. с. 17).
Позивач зазначає, що отримав лист відповідача, вкладенням до якого є копія постанови, 22 квітня 2025 року.
Доводи позивача щодо дати отримання постанови у справі про адміністративне правопорушення не спростовані відповідачем.
Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.
Так, згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується принципом верховенства прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Вказаним Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Згідно із пунктом 69 Порядку № 560 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
Згідно абзацу 1 пункту 74 Порядку № 560 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно абзацу 4 пункту 74-1 Порядку № 560 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), під час вручення роздрукованого направлення військовозобов'язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Згідно пункту 3.1 розділу 3 глави ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оброни від 14.08.2002 року № 402 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить, що: 1. Про необхідність проходження медичного огляду призовників чи військовозобов'язаних приймається рішення військово-лікарської комісії чи ТЦК та СП, 2. Громадяни можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів 3. Під час вручення направлення військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом із тим, з досліджених матеріалів справи не можливо встановити, що було дотримано процедуру направлення позивача для проходження ВЛК та йому були роз'яснені наслідки відмови від проходження ВЛК.
Суд констатує, що представниками відповідача не надано доказів, що було прийнятим рішення військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про направлення позивача для проходження медичного огляду. При цьому, направлення на проходження ВЛК, як письмовий документ, в даному випадку не підміняє собою рішення керівника ТЦК та СП, як організаційно-розпорядчий акт, та не може бути формою такого рішення.
Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведені переконливі посилання щодо наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як того вимагають приписи пункту 69 Порядку № 560 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Крім того, суду не надано відомостей, що позивачу під особистий підпис були доведені вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Далі, згідно прописів частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони добросовісно, розсудливо, пропорційно.
В контексті наведеної правової норми, суд констатує, що відповідачем не доведено дотримання зазначених засад під час направлення позивача для проходження ВЛК, враховуючи: 1. Проживання позивача та, відповідно, перебування на військовому обліку у іншій адміністративно-територіальній одиниці, 2. Відсутності у позивача документів щодо стану здоров'я та не створення умов для надання можливості позивачу надати ці документи, враховуючи невиправдано короткий проміжок часу від дати і часу вручення повістки про проходження ВЛК до дати і часу проведення ВЛК щодо позивача.
З огляду на приписи частини 2 статті 77 КАС України, доведення обставин щодо правомірності оскаржуваних дій та рішень покладено на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відтак, процесуальний обов'язок надання доказів щодо правомірності своїх дій та дотримання передбачених законодавством процедур теж покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в передбачений процесуальним законом спосіб відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій в частині організації проходження ВЛК позивачем.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є протиправність діяння та вина особи, що його вчинила.
Згідно приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Диспозиція цієї норми є відсильною та передбачає можливість притягнення до відповідальності за порушення необмеженого переліку профільних законодавчих норм, як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. В даному випадку термін «законодавство», на думку суду, повинен вживатися у значенні, наведеному в рішенні КСУ від 09 липня 1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).
Далі, використаний в статті 210-1 КУпАП термін «порушення», на думку суду, включає як активну протиправну поведінку, так і бездіяльність, тобто утримання від виконання обов'язкових дій, що характеризується протиправністю.
У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом п. 1 частини 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів поза розумним сумнівом встановити, що особою вчинено протиправне та винне діяння, що містить всі ознаки конкретного складу адміністративного правопорушення.
Отже, в контексті фактичних обставин цієї справи та наведених аргументів сторін публічно-правового спору, суду належить перевірити обставини щодо вчинення позивачем, як особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та встановити, чи досліджені докази свідчать про вчинення ОСОБА_1 винного та протиправного діяння, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
В даному випадку суд приходить до висновку, що дії позивача щодо відмови від проходження ВЛК не мають протиправного та винного характеру та не свідчать про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, так як було порушено процедуру направлення позивача для проходження ВЛК та не повідомлено останнього про відповідальність за відмову від проходження ВЛК.
З урахуванням викладеного, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення і, як наслідок, оскаржувана ним постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови № 147 від 07 березня 2025 року та подальшого закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, є доведеними і підлягають задоволенню.
Такий спосіб захисту прав позивача відповідатиме приписам пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України.
При цьому провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Окремо, суд зазначає про відсутність потреби визнання оскаржуваної постанови протиправною, як на тому наполягає позивач, тому що цей спосіб захисту права не передбачений статтею 286 КАС України і зазначена правова норма є спеціальною по відношенню до правової норми, що міститься в пункті 2 частини 2 статті 245 КАС України.
Отже, у задоволенні позовних вимог в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною слід відмовити.
Крім того, вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що згідно приписів частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно приписів частини 1 статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення прийнята 07 березня 2025 року, направлена на адресу позивача 24 березня 2025 року і, згідно тверджень останнього, отримана ним 22 квітня 2025 року. Відповідні обставини відповідачем не спростовані, доказів щодо іншої дати вручення позивачу постанови не надано.
Отже, не знаючи про факт винесення оскаржуваної постанови та про мотиви її прийняття, позивач не мав змоги оскаржити цю постанову у строки, визначені частиною 2 статті 286 КАС України.
Тому, враховуючи період часу від дати отримання позивачем постанови до дати звернення з позовом до суд щодо її оскарження, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску звернення до суду і необхідність поновлення цього строку.
Далі, згідно зі ст. 246 ч. 5 п. 2 КАС України, у резолютивній частині рішення суду зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Отже, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З урахуванням наведеного, керуючись приписами ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 4, 12, 46, 72, 77, 121, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суддя,-
Ухвалив:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною і скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення № 147 від 07 березня 2025 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрити на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя Самуха В.О.