Справа № 463/5109/25
Провадження № 2/463/1656/25
18 липня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Бобрової Ю.Ю.
з участю секретаря судового засідання Назара Р.М.
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що на час повномасштабного вторгнення з боку Російської Федерації проживала на окупованій території в АДРЕСА_1 разом із малолітньою дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що за час проживання на окупованій території вона та її дитина зазнали принижень та морального знущання з боку окупаційної влади. Постійні постріли з автоматів по будинках та громадянах, мінометні обстріли міста, поряд з будинками розмістили Гради, з яких обстрілювали і це дуже гучно, і як наслідок це вибиті вікна, двері, розбиті та пошкоджені будинки, спалені машини та вбиті люди. Вони змушені були перебувати у підвалі будинку, де холодно, сиро, спали на стільцях, з великих острахом заходили до своєї квартири щоб помитися, переодягнутися і приготувати їжу.
У місті часто зникав телефонний зв'язок, інтернет, світло, було відключено українське телебачення і радіо, вона була позбавлена інформації та спілкування. На вулицю боялися виходити, так як озброєні солдати зупиняли, перевіряли телефони, забороняли розмовляти українською мовою та тримати літературу і символіку. З першого дня окупації у місті не працював жодний транспорт, не було медичного персоналу, вулиці були заблоковані.
Її дитина не могла отримати медичну допомогу, хоча у неї була гостра стоматологічна проблема. Щоб придбати продукти чи ліки позивака щодня проходила 4-5 км в одну сторону у пошуках товарів першої необхідності, у зв'язку з чим змушена була залишати свою дитину разом з її матір'ю, постійно хвилюючись за їх життя та здоров'я.
Також під час пересування містом постійно ризикувала своїм життям, оскільки місто піддавалося постійним обстрілам, по вулицях пересувалися військові країни-загарбника. Як колишня дружина військовослужбовця вона та дитина постійно перебували у смертельній небезпеці.
Після перенесених моральних страждань вона з дитиною вимушено залишили своє місто та виїхала з окупованої території, залишивши квартиру, світлини рідних та близьких людей, все нажите майно. Виїжджаючи з окупованої території вони перетнули більше 75 блокпостів і оскільки виїжджали без документів, лише з копією паспорта - то на кожному блокпосту виникали питання при евакуації. Дорога від Нової Каховки до Запоріжжя зайняла 2 дні і під час евакуації по обидва боки дороги вони бачили розірвані і обстріляні машини, останки людей, могили тих кого розстріляли. Деякі ділянки дороги по якій вони просувалися до Запоріжжя були заміновані. Вони ночували серед поля з дитиною, без тепла, укриття, під постійним страхом.
Батько пенсіонер та брат інвалід залишилися в окупації, без змоги виїхати. Вона щодня хвилюється за них. Зв'язку ними немає через відсутність інтернету і мобільного зв'язку. Її мати не змогла виїхати разом із ними, ще декілька місяців жила в окупації.
Окрім наведеного, у березні 2025 року у результаті обстрілу загинув її колишній чоловік та батько дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зазнав важких поранень її кум ОСОБА_4 .
Син її чоловіка та брат її дитини ОСОБА_2 до якого вона ставилася як до рідного сина, оскільки мама його померла захищав Україну у лавах Збройних сил України ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув під час ведення бойових дій. Втрата рідних та близьких їй людей внаслідок збройної агресії РФ стали величезною психологічною травмою для неї та її дитини, наслідки яких вона продовжує відчувати до теперішнього часу, вони з дитиною не можуть позбутися відчуття страху, занепокоєння під час повітряних тривог. На психологічному стані дитини це позначилося критичним чином.
У зв'язку із бойовими діями в м. Нова Каховка Херсонської області ми з дитиною змушені виїхати та шукати прихистку в західних регіонах України, втратили можливість проживати у рідному місті та працювати, було порушений налагоджений звичайний спосіб життя, гостро стало питання з приводу облаштування житла та фінансів. Всі зазначені обставини призвели до значного погіршення її морального та фізичного стану.
На момент звернення до суду вона разом із дитиною та матір'ю проживають у м. Львові, взяті на облік як ВПО. Її мати ОСОБА_5 , через пережите хворіє на важкі хвороби, у зв'язку з чим вона змушена здійснювати за нею постійний догляд, а відтак не має можливості постійно працювати та отримувати стабільний дохід.
У результаті протиправних дій Збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань створених та підтримуваних даною державою, які діяли в інтересах Російської Федерації та під її державним прапором, їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 3 000 000 грн.
Завдана шкода полягає у значному погіршенні її морально-психологічного благополуччя, внаслідок негативного впливу наслідків військової агресії Російської Федерації та має наступні негативні прояви: постійне відчуття страху, паніки, відчаю; наявність численних різноманітних неприємних відчуттів, які спричиняють неспокій; постійні головні болі, які серйозно непокоять; різке загострення чутливості, відволікання, фіксація на сторонніх показниках; відчуття невпевненості в собі, очікування невдачі, провалу; знижений настрій, відчуття пригніченості; неспокійний, з частими пробудженнями і сновидіннями; значне зниження перешкодостійкості, нездатність працювати при наявності подразників, які відволікають; відчуття втоми, байдужості, розгубленості, незібраності, апатії, зниження психічного тонусу; погіршення пам'яті, уваги, нездатність зосередитися.
Процесуальні питання пов'язані з розглядом справи
03.06.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано в провадження судді Бобровій Ю.Ю.
09.06.2025 ухвалою судді дану цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 30.06.2025.
30.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено вказану вище цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні 16.07.2025, про що винесено відповідну ухвалу.
Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 по справі № 490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.
У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
У зв'язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справ.
Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надіслала клопотання про розгляд позовну у її відсутність
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає: АДРЕСА_2 (а.с. 9-11).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою ОСОБА_1 (а.с. 12).
Розпорядженням Львівської районної адміністрації від 11.04.2024 № 30 ОСОБА_2 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с. 15).
Із Свідоцтва про смерть, виданого окупаційною владою від 03.04.2025 вбачається, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Нова Каховка (а.с. 14, 15).
ІНФОРМАЦІЯ_7 помер пасинок позивачки - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 , який служив у ЗС України, загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині (а.с. 16).
ОСОБА_5 , 1954 року народження, яка є мамою позивачки страждає на ряд тяжких захворювань (а.с. 19-21).
Правові норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнятого рішення
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо судового імунітету відповідача як іноземної держави, суд виходить з такого.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії РФ на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1-3ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4,5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Судом встановлено, що позивачу завдано моральної шкоди за обставин, викладених у позовній заяві і підтверджених дослідженими в ході судового розгляду доказами.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд з'ясував, що факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру підтверджений належними, допустимими, достовірними доказами, з'ясовано, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінив заподіяну йому шкоду та мотиви, з яких він при цьому виходить.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, заявленої до відшкодування, розмір якої є адекватним психотравмуючій ситуації та обставинам, за яких було завдано моральної шкоди позивачці, охоплює всі порушення, що були допущені РФ відносно неї та членів її родини.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 довела належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Заявлений ОСОБА_1 до відшкодування розмір моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає вимогами розумності і справедливості.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 1ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, з огляду на повне задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352-354 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 000 (три мільйони) гривень 00 копійок.
Стягнути з держави Російської Федерації судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок на користь держави.
Заочне рішення може бути переглянуте Личаківським районним судом міста Львова за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактично проживає: АДРЕСА_2 .
Відповідач: держава Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, пр. Повітряних Сил, 27 м. Київ.
Суддя Юлія БОБРОВА