Справа № 307/1396/25
Провадження № 2/307/463/25
17 липня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Чопик В.В., при секретарі Половко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що відповідно до укладеного договору № 4214436 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (торгова марка «Credit7») та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 17000,00 грн., строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «А-Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, кредитні кошти були перераховані відповідачу 13 грудня 2023 року на платіжну картку. Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов кредитного договору.
У зв'язку з зазначеним порушенням зобов'язань заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 26 серпня 2024 року становить 113047,73 грн., яка складається з: 16999,99 грн. - заборгованість за кредитом; 96047,74 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом за період з 13.12.2023 року по 26.08.2024 року включно.
26 серпня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги № 26/08/24, відповідно до умов якого право вимоги за договором № 4214436 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 січня 2023 року перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс». Новий кредитор набуває права первісного кредитора у зобов'язанні, в тому числі і право вимоги за кредитним договором. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні, в тому числі і право вимоги за кредитним договором.
Стягнення нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється за період строку дії кредитного договору, штрафні санкції не нараховувались та не стягуються. Отже, сума заборгованості відповідача становить 113047,73 грн. Крім того, у зв'язку з розглядом даної справи позивач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Тому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» звернулося до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості.
Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року у вказаній справі було відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, із повідомлення (виклику) сторін.
04 червня 2025 року від представника відповідача - Шелудько О.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.
Позивач звернувся до суду із позовною заявою в якій зазначив, що 13.12.2023 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4214436 на суму 17 000,00 грн.
Вказаний договір містить наступні істотні умови: сума кредиту - 13 500,00 грн.; строк кредиту - 360 днів; Процентна ставка: стандартна - 2,50 %, знижена - 1,63%.
Із позовної заяви відповідачу стало відомо, що позивач вимагає повернення непогашеної заборгованості за кредитним договором № 4214436 у загальному розмірі 113 047,73 грн., що складається з:- 16 999,99 грн. - сума заборгованості за кредитом; 96 047,74 грн. - заборгованість за нарахованими процентами. А також судові витрати у розмірі 2 422,40 грн., та 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до розрахунку заборгованості, за Договором № 4214436 від 13.12.2023 здійснено оплату по відсотках за користування кредитом у розмірі 9 137,50 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із позовної заяви відповідачу стало відомо, що 26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнт) та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (далі по тексту - Фактор, Позивач), укладено Договір факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №4214436 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.12.2023 року перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ ФІНАНС».
Нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту відповідач вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів»
Відповідач не згодний з твердженням Позивача стосовно укладення договору №4214436 в електронній формі, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту позовної, позивач посилається на договір №4214436 від 13.12.2023.
Беручи до уваги вищенаведені факти та те, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, котре надходить у формі листа до електронної пошти, або у додаток банку, виключає підписання ОСОБА_1 кредитного договору через будь який із зазначених способів.
Матеріали справи не містять доказів як того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора.
У матеріалах справи відсутні відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) щодо укладання спірного кредитного договору.
Також, відсутні докази отримання відповідачем цього одноразового ідентифікатору та докази реєстрації останнього в інформаційно телекомунікаційній системі позивача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує підписання спірного кредитного договору №4214436 та прийняття всіх його істотних умов наступним чином: «Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.
Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Правила), викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://credit7.ua/pro-nas/.
У відповідності до порядку визначеному статтею 11 Закону, відповідач зареєструвався на ІТС, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, Правилами здійснив акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором Правила перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті https://credit7.ua/pro-nas/»
Посилання позивача на Правила надання грошових коштів не заслуговують уваги оскільки, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила (на які посилається позивач у позовній заяві) розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними. Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14 131цс19).
Отже, доводи Позивача, щодо підписання кредитного Договору та прийняття його умов, що розміщені на сайті, є безпідставним з огляду на те що вказані Правила не містить підпису відповідача, тому її не можна розцінювати як частину кредитного Договору № 4214436.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді самі ці умови надання кредиту.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів Позичальник, ознайомився і погодився з ним, а також те, що вказані Правила на момент укладання Кредитного договору взагалі містили відповідні умови.
Також. посилається на позицією Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі N 342/180/17 про стягнення заборгованості за кредитом, пункт 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", рішення Конституційного Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N?543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013.
В своїй позовні заяві позивач посилається на те, що 26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 26/08/2024.
На підставі цього позивач, стверджує, що нього перейшло право вимоги за кредитним Договором №4214436. Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Посилається на ч. 1 ст. 512 ст. 514, ст..516 ЦК України та зазначає, що згідно зі сталою практикою Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 в справі №6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі N 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 в справі №194/1126/18.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви договір факторингу, укладений між ним та первісним кредитором. Водночас цей договір не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містять даних про особу-боржника, відомостей щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів. Договір факторингу є рамковим, в його тексті не визначено, які саме права вимоги передаються/ відступаються на користь нового кредитора.
Окрім того, не можна вважати «Реєстр боржників до Договору факторингу № 26/08/24 від 26.08.2024 року», який додано до позовної заяви належними доказами наявності у Відповідача заборгованості. Фактично ці надані суду документи не є Реєстром боржників, оскільки є лише довідкою/листом, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Витяг, вочевидь, складений із редагування змісту, оскільки містить накладені скли зображень підпису уповноважених осіб.
Окрім того, у цьому витягу зазначені лише номер і дата кредитного договору, прізвище позичальника та сума боргу, але не вказано, станом на яку дату нараховано заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування та відсутні відомості про те, що матеріали кредитної справи (з даними про погашення кредиту та інше) передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1 ст. 517 ЦК України. Іншими словами, зазначений документ є лише суб'єктивним твердженням Позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах. Так само ці документи не є копіями оригінального реєстру прав вимоги, який мав бути підписаний обома сторонами правочину.
Отже, наданий «Реєстр боржників до Договору факторингу № 26/08/24 від 26.08.2024 року» не є належним доказом наявності заборгованості, що відповідно до вимог цивільного процесуального закону не встановлює реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.
Зазначена у них інформація, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає Позивач.
Також зазначає, що відповідач не погоджується з нарахування відсотків у розмірі 96 047,74 грн., оскільки вони є явно завищеними відносно тіла кредиту, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до розрахунку заборгованості, за Договором № 4214436 від 13.12.2023 здійснено оплату по відсотках за користування кредитом у розмірі 9 137,50 грн.
Визначаючи предмет договору сторони обумовили суму кредиту в розмірі 17 000,00 грн.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом з тим, Закону України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі ст. 18 згаданого Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22 листопада 2023року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Згідно з ч. 5 ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то суд дійшов висновку про нарахування процентної ставки у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.
Дійсно, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
У той же час, перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Виходячи із викладеного, відбувалось поетапне обмеження максимального розміру денної процентної ставки, а саме: з 23.11.2023 по 22.03.2024 року - максимальний розмір відсоткової ставки 2,5%; з 23.03.2024 по 22.07.2024 року - максимальний розмір відсоткової ставки 1,5%; з 23.07.2024 року по даний час - максимальний розмір відсоткової ставки 1%;
Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором №4214436 від 13.12.2023: з 23.03.2024 по 22.07.2024 позивач здійснював нарахування за ставкою 2,5% замість 1,5%; з 23.07.2024 по 26.08.2024 позивач здійснював нарахування за ставкою 2,5% замість 1%.
Окрім того, нарахована позивачем сума по відсоткам кредитним договором в розмірі - 96 047,74 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів.
Передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3 п. 6, ст. 509 ч.3 та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ч. 5 та 7 ст. 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм, дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним "сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, у розрізі наведених норм, позивач здійснював нарахування відсотків за Договором № 4214436 від 13.12.2023 не враховуючи вимоги чинного законодавства, а саме максимальні розміри денних процентних ставок відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», а також без взяття до уваги сплату у розмірі 9 137,51 на погашення заборгованості по процентах за користування кредитом відповідно до Договору №4214436 від 13.12.2023.
Позивач у позовній заяві зазначає, що розмір судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу адвоката складає 10 000,00 грн.
Відповідно до Постанови ВСУ у справі № 910/4201/19 від 07.09.2020, розумність розміру гонорару адвоката повинна встановлюватись судом на підставі поданих стороною доказів.
Інша сторона має право клопотати про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат та доводити суду встановленими засобами доказування необхідність їх зменшення.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Вартість правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн. з огляду на малозначність справи та складність написання відзиву є неспівмірним. Відповідач не погоджується з таким розміром правової допомоги, адже вартість правової допомоги є значно завищеною та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.
Відповідач зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом відповідачу послуг на професійну правничу допомогу. Наголошуємо, що для цього адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала вимоги та інші обставини. Отже, відшкодування заявлених представником позивача витрат у розмірі обумовленого сторонами угодою є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт. Зазначаємо, що загальна кількість сторінок позовної заяви - 15 сторінок, без врахування сторінки, яка містить обов'язкові реквізити для подання відзиву, та прохальної частини, то текст позову складає 13 сторінок, також сам текст містить більшу частину цитування норм законодавства, а оскільки написання вищезазначеного позову здійснювалось адвокатом, який є особою, який володіє високим рівнем професійної підготовки, має необхідний досвід застосування відповідних норм права, постійно підвищує свій професійний рівень та кваліфікацію, володіє достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві, то з огляду на це складання відзиву на позовну заяву є неспівмірною за вартістю у розмірі - 10 000, 00 грн
Тому просять в задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за надання правової допомоги
Представник позивача в судове засідання не з'явився, згідно поданого клопотання просить провести розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує, а тому суд на підставі ст. 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, однак надали до суду заяву в якій просять суд справу розглянути у їх відсутності, а тому суд на підставі ст. 223 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного Договору № 4214436 про надання споживчого кредиту від 13.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 17000,00 гривень, строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_2 емітовану АТ «А-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.
Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, викладені для загального доступну в мережі Інтернет.
Відповідач відповідно до умов Кредитного договору, п. 6.1.16, 6.1.17, 6.1.18 Правил, в особистому кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти Кредитний договір та підписав Кредитний договір 13.12.2023 року о 18:39:37 годині шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 38161, надісланий на номер телефону відповідача.
Кредитні кошти були перераховані відповідачу 13.12.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_2 емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК». Як вбачається, сума кредиту по укладеному Кредитному договору, перерахована на платіжну карту відповідача, яка була верифікована шляхом блокування певної суми коштів або іншим способом. Провести верифікацію платіжної карти може здійснити виключно відповідач.
26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», укладено Договір факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024 року, відповідно до умов якого право вимоги за договором № 4214436 про надання споживчого кредиту від 13.12.2023 року перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань заборгованість за Кредитним договором станом на 26.04.2024 року становить 113047,73 грн., яка складається з: 16999,99 грн. - заборгованість за кредитом; 96047,74 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом за період з 13.12.2023 року по 26.08.2024 року (включно).
Сума заборгованості, відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором відповідно до Реєстру боржників від 26.08.2024 року до договору факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024 р. становить 113047,73 грн.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів невимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, 13 грудня 2023 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 4214436 про надання споживчого кредиту, який підписаний з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора і відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 26 серпня 2024 року в нього існує заборгованість у сумі 113047,73 грн, до якої входить: 16999,99 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 96047,74 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
При вирішенні заявлених ТОВ «Укрглобал-Фінанс» позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 96047 грн. 74 коп., суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Договором про надання споживчого кредиту № 4214436 від 13 грудня 2023 року визначено, що ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,5 % в день.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача 96047 грн 74 коп. простроченої заборгованості за нарахованими процентами.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 по справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 96047 грн 74 коп. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 17000 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, тому суд доходить висновку про зменшення розміру відсотків до розміру заборгованості за кредитом, а саме, до 17000 грн.
Суд вважає, що саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача належить стягнути 16999,99 грн заборгованість за тілом кредиту та 17000 грн заборгованості за нарахованими процентами, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених витрат, адвокат Руденко К.В. надав суду копію договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 року, копію акту виконаних робіт № 44 від 02.08.2024 року, копію витягу з Реєстру №1 до акту 44 від 02.08.2024 року та платіжну інструкцію кредитного переказу коштів.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, тому підлягають стягненню з відповідача, проте враховуючи часткове задоволення позову, стягненню підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 4214436 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.12.2023 року заборгованість в сумі 33999 грн 99 коп., яка складається з 16999,99 грн. заборгованості за кредитом та 17 000,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» 1211,20 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4000,00 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 4, код ЄДРПОУ 41915308.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Головуючий: В.В.Чопик