07 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/233/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Склярук О.І.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Фермерського господарства «Харків агро продукт»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області (вх. №1305) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі №922/233/25
за позовом ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ», місто Харків,
до ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, Харківська обл., місто Люботин,
про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування, визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення, поновлення відомостей, -
Позивач, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування ФГ “Харків Агро Продукт» на земельну ділянку кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 через відсутність судового рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою; визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ “Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; поновлення в ДРРП відомостей про право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2230355263251; номер запису про інше речове право: 39352461) ФГ “Харків Агро Продукт», які було внесено до реєстру за рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою ФГ “Харків Агро Продукт» від 24.03.2023, індексний номер рішення: 66914733 (з урахуванням ухвали суду від 04 березня 2025 року).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 позов ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» задоволено частково; визнано незаконним та скасувати рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; стягнуто з ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ на користь ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 4 844,80 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- для визнання незаконним та скасування рішення Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25,4 га, кадастровий номер 6325157600:02:004:0002, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, стало підставою відсутність встановленого факту систематичної несплати земельного податку саме ФГ «Харків Агро Продукт» - чинним правокористувачем на дату прийняття рішення;
- скасування рішення державного реєстратора від 04.10.2024 (номер рішення: 75386625) про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» є похідним від рішення органу місцевого самоврядування, яке визнано незаконним. У зв'язку з відсутністю юридичних підстав для припинення речового права - реєстраційна дія є неправомірною;
- щодо вимоги про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування ФГ «Харків Агро Продукт» на земельну ділянку через відсутність судового рішення про припинення права користування, суд зазначив, що дана вимога є неефективним та самостійним способом захисту, оскільки вона фактично поглинається основною вимогою про скасування рішення ради (№ 389), яке й стало підставою для припинення права;
- вимога про поновлення в ДРРП запису про право постійного користування (яке було припинено) є передчасною. Вказана дія не є судовим способом захисту, а є реєстраційною процедурою, що має виконуватися на підставі судового рішення.
Люботинська міська рада Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що:
- суд неправильно застосував норми Земельного кодексу України. Люботинська міська рада вважає, що мала право прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України. Зазначена норма передбачає можливість припинення такого права в разі систематичної несплати земельного податку. На думку скаржника, саме така ситуація мала місце у цій справі: земельна ділянка, яка перебувала у користуванні спочатку фізичної особи ОСОБА_1 , а потім ФГ «Харків Агро Продукт», використовувалася без належної сплати податку. Орган місцевого самоврядування вважає, що передача права постійного користування від фізичної особи до фермерського господарства не перервала юридичну тяглість у користуванні ділянкою. Отже, незалежно від того, хто конкретно зареєстрований у Державному земельному кадастрі чи ДРРП, саме ця ділянка використовувалась протягом тривалого періоду без надходжень до місцевого бюджету. Скаржник переконаний, що така поведінка користувача - і фізичної особи, і господарства - свідчить про систематичне ухилення від сплати обов'язкового податку, що і стало підставою для прийняття рішення №389 від 12.09.2024;
- суд першої інстанції неправильно застосував норми Податкового кодексу України. Зокрема, суд зробив акцент на тому, що податковий борг належав фізичній особі ОСОБА_1 , а не ФГ «Харків Агро Продукт». Натомість Люботинська міська рада вважає, що саме фермерське господарство, яке було створено ОСОБА_1 і набуло речове право постійного користування, мало взяти на себе обов'язки з оплати податків, пов'язаних із користуванням землею. Навіть якщо таке правонаступництво не є універсальним (тобто не охоплює всі права й обов'язки), то в частині податкових зобов'язань перехід обов'язку щодо сплати податку мав місце. Оскільки господарство продовжило фактичне користування тією ж земельною ділянкою, з тим же цільовим призначенням, без перерви - саме воно, на думку відповідача, повинне було сплачувати земельний податок.
30.06.2025 від Фермерського господарства «Харків агро продукт» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
В обґрунтування відзиву зазначає, що:
- борг зі сплати земельного податку, на підставі якого рада припинила право постійного користування, стосувався не фермерського господарства, а фізичної особи - ОСОБА_1 , який до створення ФГ користувався цією ж земельною ділянкою. ФГ «Харків Агро Продукт» не є правонаступником фізичної особи в частині публічно-правових обов'язків. Відповідно до податкового законодавства, податковий обов'язок є особистим, і не може автоматично передаватися іншому суб'єкту. Таким чином, зобов'язання щодо сплати земельного податку, яке виникло у фізичної особи, не може бути підставою для припинення права користування фермерського господарства, яке є окремою юридичною особою, має власний код ЄДРПОУ, самостійний податковий статус і зареєстроване право на землю згідно з чинним законодавством;
- припинення права постійного користування відбулося без дотримання процедури - не було направлено жодного попередження чи припису щодо усунення порушень до відповідача, не проводилося жодного діалогу з користувачем, а рішення було ухвалено виключно на підставі внутрішньої службової записки та інформації про борг;
- фермерське господарство посилається на усталену практику Верховного Суду, зокрема на постанови у справах №917/1345/17 та №906/392/18, де чітко вказано, що податкові зобов'язання не переходять у випадках сингулярного правонаступництва (тобто правонаступництва щодо окремого права, а не всієї сукупності прав та обов'язків). Таким чином, навіть за умов переходу права користування тією самою земельною ділянкою, автоматичний перехід податкового обов'язку без спеціальної норми у законі є юридично неможливим.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 07.07.2025 з'явився представник Фермерського господарства «Харків агро продукт». На початку судового засідання колегія суддів встановила надходження від Люботинської міської ради Харківської області клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник відповідача перебуває у відпустці і не може бутьи присутнім у судовому засіданні.
Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст.270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 07.07.2025 у цій справі уповноваженого представника відповідача.
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст.129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 07.07.2025 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача, за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
У 1993 році Фізична особа ОСОБА_1 отримав на праві постійного користування земельну ділянку площею 25,4 га, кадастровий номер 6325157600:02:004:0002, що підтверджується державний актом на право постійного користування землею серії Б № 04768. У відповідності до цього акта земля надана для ведення селянського господарства.
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав № 326867166 від 24 березня 2023 року, право постійного користування належить ФГ «Харків агро продукт» на підставі акта приймання-передачі від 07.03.2023 та протоколу загальних зборів засновників (учасників) ФГ «Харків агро продукт» № 1 від 17.10.2022.
12 вересня 2024 року, рішенням LIX сесiї VIII скликання Люботинської міської ради, розглянувши службову записку начальника відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради, керуючись ст.ст. 12, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 25, 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про Державний земельний кадастр", ПКМ України "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи систематичну несплату земельного податку користувача земельної ділянки, Люботинська міська рада вирішила припинити право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,4000 га (кадастровий номер 6325157600:02:004:0002) з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 047684 1993 року з подальшим віднесенням земельних ділянок до земель запасу.
Тобто, на момент ухвалення відповідного рішення Люботинською міською радою правокористувачем був позивач, ФГ «Харків агро продукт».
Наведене стало підставою для звернення ФГ «Харків агро продукт» з даним позовом до суду першої інстанції.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
З огляду на заявлені позивачем вимоги до суду першої інстанції, предметом спору у цій справі є визнання дій органу місцевого самоврядування неправомірними, скасування рішення про припинення речового права, відновлення порушеного речового права користування земельною ділянкою.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судами та не заперечується сторонами, фізична особа ОСОБА_1 мав на праві постійного користування земельну ділянку площею 25,4 га, кадастровий номер 6325157600:02:004:0002, що підтверджується державний актом на право постійного користування землею серії Б № 047684 1993 року. У відповідності до цього акта земля надана для ведення селянського господарства.
В подальшому, як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав № 326867166 від 24 березня 2023 року, право постійного користування належить Фермерському господарству «Харків агро продукт» на підставі акта приймання-передачі від 07.03.2023 та протоколу загальних зборів засновників (учасників) ФГ «Харків агро продукт» № 1 від 17.10.2022.
В свою чергу, 12 вересня 2024 року, рішенням LIX сесiї VIII скликання Люботинської міської ради, розглянувши службову записку начальника відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради, керуючись ст.ст. 12, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 25, 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про Державний земельний кадастр", ПКМ України "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи систематичну несплату земельного податку користувача земельної ділянки, Люботинська міська рада вирішила припинити право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,4000 га (кадастровий номер 6325157600:02:004:0002) з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 047684 1993 року з подальшим віднесенням земельних ділянок до земель запасу.
Тобто, на момент ухвалення відповідного рішення Люботинською міською радою правокористувачем був позивач, ФГ «Харків агро продукт».
Натомість, у відповідності до службової записки начальника земельних відносин ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_1 не виконував обов'язок щодо створення фермерського господарства майже протягом 20 років, що свідчить про безпідставність та незаконність отримання ним вищевказаної землі для цілей створення селянського (фермерського) господарства. Крім того, відповідно до даних ДПС України заборгованість ОСОБА_1 зі сплати земельного податку складає 177 535,17 грн.
Отже, у службовій записці констатовано про наявність заборгованості зі сплати земельного податку ОСОБА_1 , тобто попереднього користувача земельної ділянки. При цьому, у самому рішенні Люботинської міської ради не зазначено чиє право постійного користування припиняється.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, слід зазначити наступне.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ (в редакції, що діяла на момент видачі державного акту) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.
У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ (в редакції, що діяла на момент видачі державного акту) після одержання державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.
Означений Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ втратив чинність 29 липня 2003 року у зв'язку із прийняттям нового Закону України «Про фермерське господарство».
При цьому, в новому Законі «Про фермерське господарство» також закріплено аналогічне зобов'язання, зокрема у ч. 1 ст. 8 зазначено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Звідси законодавством, чинним на момент передання в постійне користування земельної ділянки, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи.
Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ.
Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка, в силу свого правового режиму, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 зазначено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ «Харків агро продукт» зареєстровано 20 жовтня 2022 року, номер запису 1004801020000092078. Єдиним засновником та директором ФГ є ОСОБА_3 .
Водночас, у службовій записці зазначено про те, що ОСОБА_1 не виконував своє зобов'язання зі створення фермерського господарства майже протягом 20 років, що свідчить, на думку начальника відділу земельних відносин, про безпідставність та незаконність отримання ним вищевказаної землі для цілей створення селянського (фермерського) господарства, однак в рішенні LIX сесiї VIII скликання Люботинської міської ради від 12 вересня 2024 року чітко зазначено, що враховується саме систематична несплата земельного податку користувача земельної ділянки.
Представник відповідача не заперечує той факт, що рішення ухвалено у зв'язку із систематичною несплатою земельного податку саме ОСОБА_1 .
При цьому, відповідачем не надано доказів не сплати земельного податку за спірну земельну ділянку саме позивачем. Відповідач стверджує, що систематична несплата земельного податку зі сторони ОСОБА_1 поширюється на Фермерське господарство «Харків Агро Продукт» як сингулярного правонаступника.
У пунктах 22-24, 27, 28 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов'язків юридичної особи): "Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов'язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов'язків юридичної особи (частина друга статті 107 Цивільного кодексу України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 Цивільного кодексу України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 Цивільного кодексу України) і прав та обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37, 38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17).
Натомість правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків.
Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України), дарування (частина друга статті 718 Цивільного кодексу України), факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України) чи спадкування (стаття 1216 Цивільного кодексу України)).
Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України, сформульовані у постановах від 17.04.2018 у справі № 522/407/15, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.
За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов'язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи. Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов'язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".
У пункті 7.27 Постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
У відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України (на момент винесення відповідного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до пп. 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати.
Згідно пп. 14.1.72. п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Платниками земельного податку є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (пп. 269.1.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України).
У відповідності до абз. 3 п. 286.5. ПК України у разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Суд звертає увагу, що за інформацією Люботинської міської ради, що викладена у листі № 01-19/303 від 13 серпня 2024 року, у ОСОБА_1 наявний борг зі сплати земельного податку у розмірі 177 535,17 грн. Відомостей про наявність заборгованості саме у позивача-юридичної особи матеріали справи не містять.
З огляду на викладене суд першої інстанції не вбачав наявності сингулярного правонаступництва, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Право постійного користування земельною ділянкою було зареєстровано за ФГ на підставі акту приймання-передачі та протоколу загальних зборів, а не внаслідок реорганізації чи припинення особи попереднього користувача. Відтак, правонаступництво мало би місце лише у разі універсального правонаступництва, як-от при реорганізації юридичної особи або спадкуванні. Натомість передача окремого речового права (права постійного користування) не тягне за собою автоматичного переходу усіх обов'язків, у тому числі податкових.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справі № 917/1345/17 та № 906/392/18, де підкреслено, що податкові обов'язки не переходять у порядку часткового (сингулярного) правонаступництва, якщо це прямо не передбачено законом або умовами відповідного правочину.
Як свідчить абз. 3 п. 286.5. ПК України податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Тобто, абз. 3 п. 286.5. ПК України фактично виключає можливість переходу податкового боргу від попереднього землекористувача до іншого землекористувача, навіть з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» та Законом України «Про фермерське господарство». Податковий борг зі сплати податку на землю закріплюється за суб'єктом права, а не за об'єктом права. Означене є логічним, адже платником земельного податку є відповідний землекористувач.
Незважаючи на те, що у службовій записці написано, що ОСОБА_1 систематично не сплачував земельний податок, відповідач припинив право постійного користування саме позивача, адже спірне рішення ухвалювалося саме на момент перебування земельної ділянки у постійному користуванні позивача. На підтвердження цього свідчать і відомості реєстру ДРРП, а саме рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389.
Судом враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
Тобто, саме з моменту державної реєстрації фермерське господарство набуває всіх права та обов'язків, як суб'єкт права, в тому числі щодо земельної ділянки. До моменту реєстрації відповідного ФГ саме фізична особа має виконувати відповідні податкові зобов'язання.
З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися із апелянтом стосовно того, що у даному випадку наявне сингулярне правонаступництво і що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Податкового кодексу України, адже передача права постійного користування земельною ділянкою від фізичної особи ОСОБА_1 до фермерського господарства «Харків Агро Продукт» не була наслідком ані реорганізації юридичної особи, ані спадкування.
Як зазначалося раніше, передачу здійснено не шляхом правочину (договору купівлі-продажу, дарування тощо), а на підставі акту приймання-передачі. ФГ «Харків Агро Продукт» зареєстроване як окрема юридична особа, яка самостійно набула право постійного користування землею, а не увійшла в конкретне зобов'язання з погашення податкової заборгованості, що могла б виникнути в особи попереднього користувача.
Як правильно встановив суд першої інстанції, платником земельного податку є землекористувач - тобто особа, яка фактично користується ділянкою на праві постійного користування у відповідному періоді. Податкове законодавство не передбачає переходу податкового боргу між такими особами у зв'язку з набуттям речового права. Навпаки, абзац 3 пункту 286.5 Податкового кодексу України чітко встановлює обов'язок сплати податку за період до припинення права - за попереднім землекористувачем, а за період після - за новим. Таким чином, податковий обов'язок є особистим і не може бути «успадкований» або переданий без прямої правової підстави.
Оскільки рішення Люботинської міської ради від 12.09.2024 було ухвалене на момент, коли право постійного користування належало ФГ «Харків Агро Продукт», і саме це господарство було вказано у реєстрі як користувач, то і припинено було його право - без будь-яких підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України. Адже підставою для такого рішення, як випливає з тексту самого рішення і службової записки, була заборгованість фізичної особи ОСОБА_1 , яка не є позивачем у справі і не має жодного організаційного чи правового зв'язку із фермерським господарством, окрім того факту, що до нього перейшло одне з його колишніх прав.
Отже, доводи апелянта є помилковими, а висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
За викладених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивача протиправно позбавлено право постійного користування земельною ділянкою, адже відповідачем не надано доказів не сплати земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157600:02:004:0002. У зв'язку із цим, колегія суддів також вбачає наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389.
Разом з тим, вимога про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування ФГ «Харків Агро Продукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157600:02:004:0002, обґрунтована відсутністю судового рішення про таке припинення, на переконання суду не є самостійним ефективним способом захисту. Її зміст фактично зводиться до оскарження рішення Люботинської міської ради від 12.09.2024 №?389, тому вона охоплюється та поглинається основною вимогою про визнання цього рішення незаконним і його скасування, що й спрямована на відновлення порушеного права позивача.
Також, у відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Оскільки суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу про визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 №?389, він дійшов також обґрунтованого висновку про задоволення вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора від 04.10.2024 (індексний номер: 75386625) про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт», оскільки така вимога є похідною і прийнятою на підставі вищезгаданого акту міської ради.
Також місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про передчасність вимоги щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право постійного користування земельною ділянкою за ФГ «Харків Агро Продукт». Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для проведення реєстраційних дій є, зокрема, рішення суду про скасування відповідного рішення державного реєстратора. Отже, після набрання законної сили рішенням про скасування реєстрації припинення права, державний реєстратор зобов'язаний внести зміни до реєстру без потреби в окремому судовому рішенні про поновлення запису. Таким чином, суд першої інстанції правильно визнав заявлену вимогу про поновлення запису такою, що є передчасною.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Люботинської міської ради Харківської не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі №922/233/25 має бути залишена без змін.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі №922/233/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 17.07.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук