Справа № 570/3201/25
Номер провадження 2/570/1651/2025
17 липня 2025 року
Суддя Рівненського районного суду Рівненської області Гнатущенко Ю.В., перевіривши виконання вимог ст.ст.175-177, 185, 186 ЦПК України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дудка І.О. звернувся до суду із позовом до Рівненського ВДВС у Рівненському районі ЗМУ МЮ, в якому просить суд:
- скасувати арешт нерухомого майна; яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6102416, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА 031815, 22.11.2007, Відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції, а саме арешт нерухомого майна: земельна ділянка, земельна ділянка, земельна ділянка площею 0,4676 га для ведення особистого селянського господарства, та земельна ділянка площею 2,56 га для ведення товарного виробництва, згідно запису в земельній кадастровій книзі Корнинської сільської ради № 1130, адреса: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції припинити обтяження, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6102416, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА 031815, 22.11.2007, Відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції, а саме арешт нерухомого майна: земельна ділянка, земельна ділянка, земельна ділянка площею 0,4676 га для ведення особистого селянського господарства, та земельна ділянка площею 2,56 га для ведення товарного виробництва, згідно запису в земельній кадастровій книзі Корнинської сільської ради № 1130, адреса: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що під час здійснення реєстрації права власності нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.02.2025 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виявлено обтяження: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 6102416; зареєстровано: 26.11.2007 17:24:05 за № 6102416 реєстратором: Рівненська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, 33013, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Кавказька, 7, каб. 221, (0362) 63-37-88, 22-32-94; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА 031815, 22.11.2007, Відділ ДВС Рівненського районного управління юстиції; об'єкт обтяження: земельна ділянка, земельна ділянка, земельна ділянка площею 0,4676 га для ведення особистого селянського господарства, та земельна ділянка площею 2,56 га для ведення товарного виробництва, згідно запису в земельній кадастровій книзі Корнинської сільської ради № 1130, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду; АДРЕСА_2 ; заявник: Відділ ДВС Рівненського районного управління юстиції.
З огляду на наявність інформації щодо ініціатора вищевказаного обтяження 20.03.2025 р. позивач звернувся до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із проханням зняти/припинити вищевказане обтяження у зв'язку із відсутністю виконавчих проваджень, боржником у яких є позивач.
26.03.2025 р. Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надав відповідь на звернення, в якому серед іншого повідомив наступне: у відділі перебували виконавчі провадження про стягнення боргів із позивача, однак усі вони завершені на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (повне фактичне виконання рішення), постанова, яка видавалась відповідачем для арешту майна позивача від 22.11.2007 у відділі відсутня, матеріали виконавчих проваджень, що перебували на виконанні у відділі знищені, у виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна, відповідно до ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" арешт може бути знятий за рішенням суду.
Наводить положеннями ст .ст. 10, 11, ч.1 ст. 26, ч.1 ст. 40, 56 ЗУ "Про виконавче провадження" , ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 321 ЦК України та вказує, що указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Аналогічний висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11.
Зважаючи на викладене, зазначає, що наявність арешту/обтяження нерухомого майна позивача, який застосований відповідним органом ДВС (відповідачем) без існування виконавчого провадження є невиправданим втручанням у мирне володіння, розпорядження позивачем своїм майном, гарантоване статтями 316, 321, 391 ЦКУ, а відповідне обтяження в ДРРПНМ за № 6102416 є безпідставним та незаконним.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Отже, судом враховується те, що арешт накладено на майно позивача ОСОБА_1 і такий арешт був накладний постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА 031815, 22.11.2007 Відділом ДВС Рівненського районного управління юстиції, відтак позивач безпосередньо є боржником у виконавчому провадженні, а тому ОСОБА_1 не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з ст.16 ЦК України особа сама визначає спосіб захисту своїх прав.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таке право сторони виконавчого провадження на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення також передбачено частиною першою статті 19 та частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Виходячи зі змісту позовної заяви, правомірність дій або бездіяльності органів виконавчої служби щодо здійснення виконавчого провадження, які оспорює сторона виконавчого провадження, зокрема боржник, повинні перевірятися за відповідною скаргою, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя відмовляє у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), а помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
У постанові Верховного Суду від 26.04.2023 р. у справі № 463/2923/22 (провадження 4-с/463/13/22) провадження № 61-10498св22 зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.08.2023 р. у справі № 755/586/23 (провадження № 61-7232св23) вказано, що: «Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 може захистити свої права як власника нерухомого майна лише у позовному провадженні, колегія суддів відхиляє, оскільки неспроможність органу Державної виконавчої служби ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на майно позивачки, не позбавляє її права на оскарження бездіяльності державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України.»
Суд звертає увагу позивача на наведену ним у позові судову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11, де вказано: «У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях № № 33766282, 47068333, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.
При цьому суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання ДВС зняти арешт з майна боржника».
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, вважаю необхідним відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки дана вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та роз'яснити ОСОБА_1 право сторони виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255, ч.2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Матеріали справи не містять доказів понесення - сплати позивачем судового збору.
Керуючись ст. ст.186, 255, 260, 353, 354 ЦПК України, -
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна.
Роз'яснити позивачу його право на судовий захист у порядку, передбаченому розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 15 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гнатущенко Ю.В.