Справа № 452/4707/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/441/25 Доповідач: ОСОБА_2
15 липня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.04.2025 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Улан Уде російської федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Київського районного суду м. Харкова від 22.04.2019 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді дев'яти років позбавлення волі, зміненого ухвалою Харківського апеляційного суду від 13.01.2020 року згідно з ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувавши особі строк попереднього ув'язнення з 18.05.2017 року по 13.01.2020 року (в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015 року), звільненого з місць позбавлення волі 22.09.2023 року, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, та призначено покарання: за ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років; за ч. 1 ст. 304 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 визначено рахувати із 22 грудня 2024 року.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили стосовно ОСОБА_6 залишено тримання під вартою.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 1 жовтня 2024 року о 21.15 год. на території залізничного вокзалу в м. Самборі Львівської області, на вул. Вокзальній, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою в групі осіб із неповнолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи спільний злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, розуміючи протиправний характер свого діяння та його наслідки, з корисливих мотивів, повторно, в умовах воєнного стану, попередньо розподіливши свої ролі, а саме ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_10 та відволікав її увагу, а ОСОБА_9 вирвав з її рук мобільний телефон марки «Vivo 2015», IMEI НОМЕР_1 , синього кольору в прозорому чохлі зі стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_2 та вибіг із території залізничного вокзалу в невідомому напрямку, чим спричинили потерпілій матеріальну шкоду на суму 1875 грн.
Крім того, ОСОБА_6 1 жовтня 2024 року у вечірню пору доби в м. Самборі Львівської області, на вул. Вокзальній, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 є неповнолітнім, шляхом домовленості про викрадення телефону, втягнув його у протиправну діяльність, а саме запропонував відкрито викрасти у потерпілої ОСОБА_10 мобільний телефон, - що вони і зробили, спричинивши матеріальну шкоду на суму 1875 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати та визнати його невинуватим у вчиненні ікримінованих злочинів.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не визнає вину у вчиненні крадіжки мобільного телефона та втягування у вчинення такої неповнолітнього ОСОБА_11 , який здійснив її самостійно. Зазначає, що мобільний телефон не був арештований як речовий доказ та з незрозумілих причин опинився в дружини, яка отримала його від ОСОБА_9 та віддала його працівникам поліції. Просить дослідити вказані обставини.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та доводи захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволення апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог дотримався та вірно встановив вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, яка підтверджується зібраними та перевіреними у суді першої інстанції доказами.
Так, потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні показала суду, що із присутніх на території вокзалу з компанії обвинуваченого ОСОБА_6 найбільш активним був останній, котрий перепитав її про час, а в той момент ОСОБА_9 вирвав з її руки мобільний телефон і лише тоді вони всі разом почали бігти і втікати. Зазначила, що по суті в крадіжці брали участь лише ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .
Водночас, неповнолітній свідок ОСОБА_9 пояснив суду першої інстанції, що він 1 жовтня 2024 року на залізничному вокзалі, що знаходиться на вул. Вокзальній в м. Самборі Львівської області, попередньо домовившись з ОСОБА_6 , який відволікав увагу ОСОБА_10 , вирвав з її рук мобільний телефон та вибіг із території залізничного вокзалу. Крім того, підтвердив, що із ОСОБА_6 вони були давно знайомі і останній достовірно знав про його неповнолітній вік.
Окрім того, вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, підтверджується наступними зібраними по справі доказами.
Так, з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.10.2024, яке розпочато о 13.45 год. і закінчено о 13.55 год., відомо, що потерпіла ОСОБА_10 впізнала особу на фото №4 - ОСОБА_6 , який запитав у неї котра година та був із особою, яка відкрито викрала у неї мобільний телефон.
Даними протоколу слідчого експерименту від 11.10.2024 підтверджується, що в процесі проведення слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_10 було повністю відтворено обстановку на місці події, яка була 1 жовтня 2024 року, зокрема, потерпіла розповіла при яких обставинах у неї було викрадено мобільний телефон, а саме, що вона перебувала на залізничному вокзалі у м. Самборі і до неї підійшов невідомий чоловік, який запитав котра година, вона витягнула мобільний телефон із сумки, тоді до неї підбіг інший невідомий та вирвав із рук телефон, ще було двоє невідомих чоловіків, які стояли поруч, після чого усі четверо побігли та перелізли через огорожу, після чого потерпіла звернулася до працівника поліції на вокзалі. При цьому, слідчий експеримент було проведено відповідно до вимог ст.240 КПК України, а протокол слідчого експерименту від 11.10.2024 містить всі необхідні дані, передбачені положеннями законодавства.
Як вбачається з висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 02.10.2024, на час огляду ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Водночас, заявою ОСОБА_12 від 02.10.2024 підтверджується, що вона добровільно видала працівникам поліції мобільний телефон із стартовим пакетом, який їй передав ОСОБА_9 .
Відповідно до протоколу огляду місця події від 02.10.2024, який розпочато о 10.35 год. і закінчено 10.40 год., та фототаблицею, в службовому кабінеті №11 Самбірського РВП ОСОБА_12 добровільно надала мобільний телефон марки «Vivo 2015» та сім-карту мобільного оператора «Київстар», які повернуто потерпілій ОСОБА_10 .
Згідно з довідкою про вартість майна № 25 від 02.10.2024, виданою ФОП ОСОБА_13 , станом на 01.10.2024 вартість мобільного телефону марки «Vivo 2015» із стартовим пакетом становила 1875 грн.
Заперечення обвинуваченим вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про доведеність його вини у вчиненому, і апеляційним судом оцінюються як форма захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене.
Доводи обвинуваченого у апеляційній скарзі про те, що він не здійснював крадіжки мобільного телефона та не втягував у вчинення такої неповнолітнього ОСОБА_11 , який здійснив її самостійно, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи в сукупності, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_10 , яка впізнала особу ОСОБА_6 , який запитав у неї котра година та був із особою, яка відкрито викрала у неї мобільний телефон, показаннями свідка ОСОБА_9 , який розповів про обставини вчинення злочину за участі обвинуваченого.
При цьому, вказані показання потерпілої та свідків узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам справи, а підстав оговорювати останніми обвинуваченого судом апеляційної інстанції не встановлено.
Колегія суддів, також, звертає увагу на те, що на території залізничного вокзалу в м. Самборі Львівської області на стіні знаходиться годинник великого розміру, а відтак запитання обвинуваченого у потерпілої про годину було спрямоване на відволікання її уваги з метою надання можливості ОСОБА_9 вирвати з її рук мобільний телефон.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинуваченому інкримунується втягнення ним у протиправну діяльність неповнолітнього ОСОБА_9 , а не неповнолітнього ОСОБА_11 , як зазначено в апеляційній скарзі, а відтак доводи апелянта в цій частині є голослівними.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком від 27 листопада 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та встановлено, що неповнолітній ОСОБА_9 1 жовтня 2024 року о 21.15 год. на залізничному вокзалі на вул. Вокзальній в м. Самборі Львівської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, із корисливих мотивів, під час дії воєнного стану, в групі з невставленою слідством особою, попередньо узгодивши між собою дії, згідно яких невставлена слідством особа підійшла до ОСОБА_10 та відволікла її увагу, а ОСОБА_9 вирвав з її рук мобільний телефон марки «Vivo 2015» IMEI НОМЕР_1 , синього кольору в прозорому чохлі, із стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_2 та вибіг із території залізничного вокзалу в невідомому напрямку, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на суму 1875 грн. Вирок суду набрав законної сили 28.12.2024.
Крім того, положеннями ч. 2 ст. 28 КК України встановлено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
При цьому, домовленість про спільне вчинення злочину заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони.
Однак, домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов'язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.
Відтак, грабіж буде вважатися вчиненим за попередньою змовою і тоді, коли така змова мала місце за кілька хвилин до початку вчинення злочину. Разом з тим, конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 2 травня 2024 року по справі №344/2803/23.
На переконання колегії суддів, вказані обставини в сукупності спростовують версію обвинуваченого про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефона та не втягував у вчинення такої неповнолітню особу, яка здійснила її самостійно.
Покликання апелянта на те, що мобільний телефон безпідставно не був арештований як речовий доказ спростовуються постановою про визнання та приєднання до справи речового доказу від 02.10.2024 року, з якого вбачається, що мобільний телефон марки «Vivo 2015», IMEI НОМЕР_1 , синього кольору в прозорому чохлі зі стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_2 , був визнаний речовим доказом у кримінальному проваджені та повернутий потерпілій під розписку.
Факт наявності мобільного телефону в дружини обвинуваченого ОСОБА_12 , яка отримала його від ОСОБА_9 та добровільно віддала працівникам поліції, підтверджує встановлені органом досудового розслідування обставини вчинення злочину, а тому доводи апелянта про незрозумлість причин опинення такого в його дружини суд апеляційної інстанції оцінює критично та як форму захисту.
Клопотання про повторний допит потерпілої задоволенню не підлягає, оскільки потерпіла ОСОБА_10 вже була допитана безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції та надала показання, які узгоджуються з матеріалами справи та показаннями інших свідків.
Крім того, відсутня необхідність у допиті вказаної особи у зв'язку з тим, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, повністю доведена матеріалами справи, які є взаємодоповнюючими та не суперечать один одному, а клопотання обвинуваченого є немотивованим.
Таким чином, колегія суддів вважає, що, покликаючись на безпосередньо досліджені докази, суд першої інстанції, відповідно до ст. 94 КПК України, всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, за корисливі злочини, має непогашенгу судимість, на обліку в лікаря психіатра і нарколога не перебуває, є внутрішньо переміщеною особою, його вік, сімейний стан, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, та відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Водночас, суд першої інстанції із урахуванням наведеного, обставин вчинення злочинів і загальних засад призначення покарання, обгрунтовано прийшов до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі та визначити остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України у межах встановлених у санкції статті, та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування вироку суду першої інстанції відносно ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.04.2025 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
На ухвалу суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженому, який тримається під вартою, в той самий строк з дня отримання її копії
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4