Справа № 404/6321/25
Номер провадження 1-кс/404/2265/25
14 липня 2025 року м. Кропивницький
Слідчий суддя Фортечного районного суду міста Кропивницького ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , представника власника вилученого майна ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СВ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_4 , погодженого прокурором Кропивницької оружної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно по матеріалам кримінального провадження 12024262020000297, за ч.4 ст.190 КК України,
Слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 02.07.2025 року під час обшуку по АДРЕСА_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування майном.
Клопотання обґрунтовано тим, що заявлене до арешту майно визнано речовим доказом по кримінальному провадженню, відповідає критеріям ч. 2 ст.167 КПК України. Мета звернення - збереження речових доказів, повне, всебічне дослідження усіх обставин кримінального правопорушення, встановлення повного кола причетних осіб.
За версією представників сторони обвинувачення необхідно забезпечити збереження інформації, яка міститься на вилучених електронних носіях інформації. Збереження необхідне для доведення в суді шахрайських дій, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України.
Слідчий /Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримали в повному обсязі.
Власник вилученого майна та його захисник заперечили проти задоволення клопотання, оскільки відсутня подія злочину, достатньо оглянути з участю спеціаліста.
СВ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області проводить досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню. Предметом доказування є речі та документи, які можуть бути знаряддям вчинення злочину.
По справі залучено двох потерпілих, кошти яких перераховувались на користь власника вилученого майна. Ознака повторності таких дій зобовязує державу в особі правоохоронного органу захистити суспільні інтереси від кримінально-протиправних посягань будь-якої особи.
02.07.2025 року під час обшуку домоволодіння по АДРЕСА_1 , працівники поліції відшукали і вилучили речі, перелік яких містяться в протоколі обшуку.
Вилучене майно оглянуто і постановою слідчого визнано речовим доказом.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Зважаючи на сукупність наявних доказів, прокурор у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, правильно звернувся з клопотанням про накладення арешту на речі та документи з тих підстав, що вони є речовими доказами у даному кримінальному провадженні. Майно, яке є речовим доказом та відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання)
У випадку повернення майна заявленого до арешту, є розумні підстави вважати, що вищезазначені речі та документи можуть бути приховані, передані, пошкоджені або знищені. Таким чином, арешт на це майно з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна.
Такий висновок узгоджується з практикою застосування ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи.
На початковій стадії досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні виправдана потреба у тимчасовому втручанні в права та інтереси власників та володільців майна, шляхом накладення арешту, заборони користування та розпорядження речами, з метою запобігання зникнення, знищення, пошкодження, зміни. Держава гарантує право громадянина на забезпечення проведення ефективного досудового розслідування. Досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру( п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України). Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані у розумні строки (ч.1 ст.28 КПК України). Розумними вважаються строки, що є необхідно об'єктивними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Критерієм для їх визначення є: складність провадження, кількість підозрюваних і кримінальних правопорушень, обсяг і специфіка процесуальних дій для досягнення мети кримінального провадження.
Тимчасове обмеження Конституційних прав власника/володільця має незначний строковий характер.
Прокурор надав достатні данні: результати зафіксовані в протоколах: допиту свідків, обшуку, огляду предметів, на підставі яких доводиться обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування арешту майна (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України). Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що факт визнання речовим доказом, необхідність проведення спеціальних досліджень, ризик знищення майна, є достатніми умовами для застосування щодо цього майна співрозмірного заходу забезпечення кримінального провадження, яким є накладення арешту на майно.
Прокурор правильно зазначає про необхідність в подальшому забезпечити проведення експертиз, при цьому предметом спеціальних досліджень будуть речові докази - вилучені речі, тому є ризик відчуження/знищення, а відтак і нагальна потреба у забезпеченні належного зберігання речового доказу у кримінальному провадженні, безперешкодного доступу сторони кримінального провадження до зазначеного майна під час виконання вимог ст. 290 КПК України. Безпосереднього дослідження судами речових доказів.
Негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, не встановлено. Арешт суттєво не позначитися на інтересах власників володільців і третіх осіб.
Володілець вилученого майна не має найманих працівників, не займається законною підприємницькою діяльністю, податки не сплачує, тому позитивний обов'язок держави завершити проведення повного та ефективного розслідування переважає тимчасові обмеження власника на користування та розпорядження вилученим майном.
Додержуючись вимог частини 1 та 2 ст. 22 та ст.26 КПК України, клопотання вирішено в межах заявлених вимог, доводів і долучених до клопотання доказів. Засада диспозитивності (ч. 3 ст. 22 КПК України), зобов'язує слідчого суддю вирішити лише ті питання, що віднесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.
Згідно ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є забезпечення повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. Тому збереження вилучених речей і документів забезпечить захист прав свобод та інтересів учасників кримінального провадження, оскільки вони на умовах змагальності, використовуючи арештовані речові докази можуть спростувати доводи протилежної сторони чи підтвердити власну версію досліджуваних подій.
З урахуванням викладеного і керуючись ст. 170-173 КПК України,
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене 02.07.2025 року в ході обшуку домоволодіння по АДРЕСА_1 , а саме на:
- банківську картку Приватбанк НОМЕР_1 ;
- банківську картку Polski НОМЕР_2 ;
- банківську картку Binance НОМЕР_3 ;
- флеш-накопичувач в корковій пробці;
- sim-картку зі стертим написом;
- sim-картку Life;
- sim-картку PLUSH;
- sim-картку Vodafone з номером НОМЕР_4 ;
- sim-картку Vodafone з номером НОМЕР_5 ;
- банківську картку KredoBank НОМЕР_6 ;
- банківську картку Advanced cash НОМЕР_7 ;
- банківську картку KredoBank НОМЕР_8 ;
- банківську картку Raiffeisen Bank Aval НОМЕР_9 ;
- ноутбук сірого кольору марки «Apple» з серійним номером C02TQCELGVC1;
- флеш накопичувач синього кольору;
- флеш накопичувач з червоним видвижним механізмом;
- картку пам'яті на 8 Gb;
- картку пам'яті на 16 Gb, власником та фактичним володільцем яких є ОСОБА_6 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали апеляційним судом при відхиленні апеляції.
Слідчий суддя Фортечного районного суду
міста Кропивницького ОСОБА_1