Єдиний унікальний номер судової справи 201/753/25
Номер провадження 1-кп/201/663/2025
26 червня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі кримінальне провадження, відомості про яке внесені 14 листопада 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024042130000134 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. П'ятихатки П'ятихатського району Дніпропетровської області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, який зі слів має малолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, у військовому званні «солдат», звільненого з раніше займаної посади старшого механіка-водія 1-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 2-гої штурмової роти військової частини НОМЕР_2 за наказом № 118 від 26.04.2024 року командира військової частини НОМЕР_2 у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого:
- 11 серпня 2015 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 240 годин громадських робіт;
- 27 грудня 2016 року Гуляйпільським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 187 КК України, із застосуванням ч. ч. 1, 2 ст. 69, ч. 1 ст. 70, 71, 72 КК України до остаточного покарання у вигляді 5 років 5 днів позбавлення волі;
- 03 квітня 2017 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 389 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 5 років 5 днів позбавлення волі, звільненого на підставі ухвали ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2019 року умовно-достроково на невідбутий строк 09 місяців 26 днів;
- 13 березня 2025 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 5 років позбавленні волі;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
ОСОБА_6 достовірно знаючи, що на всій території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого неодноразово продовжено, 09 листопада 2024 року в період часу з 04 години 22 хвилини по 06 годин 07 хвилин знаходячись за місцем реєстрації та проживання малознайомого йому потерпілого ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , будучи обізнаним про наявність у потерпілого банківської картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», якою останній розраховувався в присутності ОСОБА_6 , маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, визначив предметом свого злочинного посягання грошові кошти ОСОБА_4 , які знаходились на рахунку № НОМЕР_3 банківської картки НОМЕР_4 в банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Далі, ОСОБА_6 знаходячись у вказаному місці та у вказаний час, реалізуючи злочинний умисел, направлений на таємне заволодіння чужим майном в умовах воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів та в умовах воєнного стану, під приводом необхідності зателефонувати матері попросив у ОСОБА_4 його мобільний телефон, і отримавши його у розблокованому стані, вийшов з ним з будинку, після чого, впевнившись що за його діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, використовуючи мобільний телефон потерпілого ОСОБА_8 , будучи за цивільною спеціальністю спеціалістом-обліковцем введення комп?ютерних даних та бухгалтером 1 розряду, змінив на мобільному телефоні ПН-код для входу в застосунок «Приват24» особистого акаунту потерпілого, отримавши таким чином доступ від його імені до застосунку «Приват24» та банківських рахунків останнього, де побачивши рахунок № НОМЕР_3 до банківської картки НОМЕР_4 в банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та наявність грошових коштів на ньому у сумі 35 000 гривень, перевів грошові кошти в зазначеній сумі з банківського рахунку потерпілого ОСОБА_9 № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на свій власний рахунок № НОМЕР_5 в банку АТ«А-БАНК», таким чином отримав можливість розпоряджатися викраденими грошовими коштами на власний розсуд, при цьому спричинив потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на суму 35 000 гривень.
Умисні дії ОСОБА_6 , які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка) в умовах воєнного стану, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю, а також визнав завявлений до нього потерпілим ОСОБА_4 цивільний позов.
По суті пред'явленого обвинувачення зазначив, що з потерпілим ОСОБА_4 познайомився незадовго до інкримінованих подій, оскільки восени 2024 року, точну дату не пам'ятає, вони домовилися, що він упродовж 2 місяців буде винаймати кімнату разом із своїм знайомим військовослужбовцем ОСОБА_11 за місцем проживання потерпілого адресою: АДРЕСА_3 , а також будуть виконувати ремонтні роботи.
Точну дату не пам'ятає, в останній чи передостанній день, вони разом із ОСОБА_4 за місцем проживання останнього вживали алкогольні напої - пиво та водку, під час спілкування він попросив у потерпілого надати мобільний телефон для здійснення дзвінку, і отримавши мобільний телефон ОСОБА_4 в розблокованому вигляді, вийшов на на подвір'я будинку, зайшов у застосунок «Приват24» і отримав доступ до банківського рахунку потерпілого, на якому були наявні грошові кошти у сумі 35 000 гривень, які він у стані алкогольного сп'яніння перевів на свій банківський рахунок.
При цьому, стверджував, що не пам'ятає спосіб у який він перерахував на свій рахунок гроші потерпілого та мету заволодіння цими грошовими коштами. Після здійснення вказаних дій, він поклав мобільний телефон потерпілого в кухні на столі чи підвіконня, а потім вранці покинув місце проживання ОСОБА_4 , спираючись на те, що нібито знайшов для себе інше місце для проживання. Грошові кошти потерпілого витратив на особисті потреби.
Вказав, що заподіяну потерпілому шкоду не відшкодував, посилаючись на те, що ОСОБА_4 нібито відмовляється отримувати від нього грошові кошти.
Підтвердив, що має цивільну спеціальність обліковця введення комп'ютерних даних.
Стверджував, що щиро кається у скоєному та просив призначити мінімальне покарання.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 показав, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , працює охоронцем та користується банківською карткою «Приват Банк», на яку отримає заробітну плату.
З обвинуваченим ОСОБА_6 познайомився незадовго до подій, оскільки сдавав йому в оренду кімнату за місцем свого проживання з 06 листопада 2024 року. Обвинувачений мав проживати разом із своїм знайомим ОСОБА_11 .
08 листопада 2024 року в нього був день народження, в цей день він повернувся додому з добового чергування приблизно о 08 ранку, після чого він разом із своїм знайомим ОСОБА_12 та ОСОБА_6 святкувати його день народження та вживали алкогольні напої. Після чого, приблизно о 10 годині він викликав таксі та разом із ОСОБА_12 поїхав далі святкувати свій день народження. В той же день, ввечері він зайшов до супермаркету АТБ, який знаходився неподалік від місця його проживання та виявив, що він забув банківську карту «Приват Банк» вдома, тоді зателефонував ОСОБА_6 та попросив, щоб останній приніс йому банківську карту до супермаркету. Далі, ОСОБА_6 прийшов до супермаркету та приніс його сумку, в якій знаходилася банківська карта та очікував його на вулиці, поки він здійснить покупки. Після вони разом пішли до місця його проживання, де продовжили вживати алкогольні напої. Приблизно о 21 годині за проханням ОСОБА_6 він надав останньому мобільний телефон у розблокованому стані идля здійснення дзвінка матері. Після чогог, ОСОБА_6 вийшов на подвір'я з його мобільним телефон та знаходився там тривалий час, і не повернувся до того моменту, коли він пішов відпочивати.
Вночі приблизно о 02 годині він прокинувся і зайшов на кухню, де побачив ОСОБА_6 , а також свій мобільний телефон. Наступного дня зранку, коли взяв свій мобільний телефон, помітив, що він був повністю розряджений, після його зарядки він не зміг розблокувати мобільний додаток «Приват24». Після чого поїхав нат добове чергування.
Наступного дня, тобто 10 листопада 2024 року він звернувся до відділення банку «Приват Банк», де йому співробітник банку повідомив, що в його застосунку «Приват24» був змінений пароль, мобільний номер для входу та наявні на його рахунку грошові кошти у загальній сумі 35 000 гривень переведені на інший рахунок, зокрема, 20 000 гривень о 04 годині 22 хвилин 09 листопада 2024 року, 15 000 гривень о 06 годині 07 хвилин 09 листопада 2024 року.
Після отрманої інформації зв'язався із ОСОБА_6 , який заперечував ці обставини та посилався на те, що не може говорити, адже затриманий у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
13 листопада 2024 року він взяв виписки із банківського рахунку та звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою.
Підтримав поданий ним цивільний позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Просив призначити ОСОБА_6 покарання відповідно до закону.
Окрім показань обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_4 , вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, підтверджується дослідженими під час судового розгляду наступними доказами.
Із витягу з кримінального провадження № 12024042130000134 встановлено, що на підставі заяви потерпілого ОСОБА_4 14 листопада 2024 року вснесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
З протоколу прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 13 листопада 2024 року встановлено, що старший оперуповноважений СКП ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 прийняв усну заяву від ОСОБА_14 , в якій останній просив органи поліції зафіксувати факт вилучення грошових коштів з його банківської картки.
З наданної потерпілим ОСОБА_4 виписки із АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» за період з 09 листопада 2024 року по 10 листопада 2024 року, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має банківську картку АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» з № НОМЕР_6 з відкритим рахунком НОМЕР_3 з якого здійснено переказ грошових коштів на банківську карту о 04 годині 22 хвилини 09 листопада 2024 року в розмірі 20 100 гривень та о 06 годині 07 хвилин 09 листопада 2024 року в розмірі 15 075 гривень, з урахуванням комії банку загальна сума перерахунку даних двох платежів склала 36 230 гривень 25 копійок.
З протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 10 грудня 2024 року встановлено, що старшим слідчим СВ ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_15 у період часу з 10 години 30 хвилин до 11 години 00 хвилин у приміщенні АТ КБ «Приват Банк» за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32, у присутності головного спеціаліста по роботі з запитами ОСОБА_16 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року в справі № 201/14509/24 (провадження №1-кс/201/5119/2024) вилучено оптичний диск із інформацією «Verbatim» СD-R, з вхідним номером №18318634-ВБ, серійний номер LH3176CA06104954D4.
Із протоколу огляду від 11 грудня 2024 року встановлено, що старшим слідчим СВ ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_15 у приміщенні службового кабінету №216 ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпроптеровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 7, проведено огляд диску формату CD-R фірми Verbation з написом вх 18318634-ВБ.
Проведеним оглядом файлу на диску, який називається «Системна інформація» було виявлено рух грошових коштів ОСОБА_4 по банківським рахункам: НОМЕР_7 (карта для виплат, з розрахунком рахунком НОМЕР_8 ), НОМЕР_9 з розрахунковим рахунком № НОМЕР_3 .
Оглядом руху коштів по банківському рахунку потерпілого ОСОБА_4 НОМЕР_3 (банківська карта НОМЕР_9 ) встановлено, що на банківську карту НОМЕР_10 здійснено переказ грошових коштів о 04 годині 22 хвилини 12 секунт 09 листопада 2024 року в розмірі 20100 гривень та о 06 годині 07 хвилин 35 секунд 09 листопада 2024 року в рзмірі 15075 гривень.
З виписки АТ «А-Банк» за період з 08 листопада 2024 року по 11 листопада 2024 року встановлено, що ОСОБА_6 , користується банківською карткою НОМЕР_11 з розрахунковим рахунком № НОМЕР_5 , на яку з банківської картки «Приват Банк» 09 листопада 2024 року о 04 годині 22 хвилин надійшли грошові кошти в розмірі 20000 гривень та о 06 годині 07 хвилин надійшли грошові кошти в розмірі 15000 гривень.
З протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 грудня 2024 року встановлено, що старшим слідчим СВ ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_15 у приміщенні службового кабінету, у присутності понятих, проведено пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, в ході якого ОСОБА_4 впізнав особу на фотознімку під №2 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особу, яка перебувала за адресою: АДРЕСА_3 у період часу з 08.11.2024 року по 11.11.2024 року.
Таким чином, проаналізувавши безпосередньо отримані у судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_4 , а також досліджені під час судового розгляду письмові докази, суд приходить до висновку, що підстав для їх неврахування, а також визнання неналежними чи недопустимими сторонами не наведено, а судом встановлено, що вони є переконливими, послідовними, такими, що узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для встановлення судом усіх обставин кримінального правопорушення, які підлягають встановленню відповідно до вимог, передбачених ст. 91 КПК України, та жодним чином не спростовуються будь-якими іншими обставинами.
Отже, з урахуванням наведеного, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до впевненого висновку, що діяння, яке вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 дійсно мало місце, в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану, а тому підлягає покаранню за вчинення такого кримінального правопорушення.
Окремо, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Виходячи з наданої стороною обвинувачення довідки по обліках АІС обвинувачений ОСОБА_6 був неодноразово судимий за вчинення серед іншого особливо тяжкого злочину (ч. 3 ст. 187 КК України), тому, з огляду на положення ст. 89 КК України, судимість останнього у встановленому законом порядку не знята і не погашена, що вказує на наявність в його діях такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, яка органом досудового розслідування не інкримінована, що залишилося поза увагою прокурора.
Разом з тим, з огляду на вимоги ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а тому суд не може вийти за межі висунутого обвинувачення, якщо це погіршує становище обвинуваченого.
Аналізуючи надані обвинуваченим ОСОБА_6 покази, який хоча і стверджував, що визнав свою в інкримінованому злочині у повному обсязі, проте зазначив, що не пам'ятає у який спосіб він з мобільного телефону потерпілого здійснив перерахування грошових коштів з його банківського рахунку на свій, та з якою метою він це зробив, суд відноситься до таких показів критично, як таких, що надані ОСОБА_6 з метою уникнення покарання, на яке останній заслуговує.
Тим більше, той факт, що ОСОБА_6 будучи обізнаним про наянвість у потерпілого ОСОБА_4 банківської карти на якій наявні грошові кошти, діючи умисно, з корисливих мотивів, під приводом здійснення дзвінка отримав доступ до мобільного телефону потерпілого у розблокованому стані, змінив на мобільному телефону пін-код для входу у застосунок «Приват 24» особистого акуаунту потерпілого, отримавши доступ від його імені до вказаного застосунку та банківських рахунків останнього, перерахував грошові кошти у сумі 35 000 гривень на свій банківський рахунок в АТ «А-Банк», підтверджується показами потерпілого ОСОБА_4 та дослідженими доказами у їх сукупності, в тому числі, банківськими виписками з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «А-Банк», що не заперечувалося в цілому обвинуваченим.
Тим більше, ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_6 заволодівши грошовими коштами потерпілого, наступного дня зранку покинув кімнату, яку мав винаймати у потерпілого два місяці, проживши в ній всього 4 дні, не попередивши ОСОБА_4 та витративши в подальшому його грошові кошти на особисті потреби, вочевидь свідчить про наявність у нього злочинного умислу на заволодіння грошима потерпілого з корисливих мотивів та намагання у такий спісіб уникнути відповідальності.
В іншій частині покази обвинувачного ОСОБА_6 узгоджуються із показами потерпілого ОСОБА_4 та дослідженими доказами у їх сукупності, а тому суд приймає їх до уваги.
Вирішуючи питання щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд виходить з наступного.
З огляду на приписи ст. 65 КК України суд при призначенні покарання має врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Саме ж призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання, конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, насамперед, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_6 зі слів має середньо-спеціальну освіту, не одружений, зі слів від цивільного шлюбу має малолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , офіційно не працевлаштований, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у військовому званні «солдат», на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 118 від 26.04.2024 року був звільнений з раніше займаної посади старшого механіка-водія 1-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 2-гої штурмової роти військової частини НОМЕР_2 у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, за місцем проходження військової служби характеризується з негативної сторони, неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, є недисциплінованим та безповідальним, з 25.04.2024 року самовільно залишив військову частину, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних, в тому числі, тяжких злочинів, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знов вчинив умисний тяжкий злочинн.
Більш того, відповідно з довідки по обліках АІС встановлено, що на розгляді у різних місцевих судам міста Дніпра перебувають 6 обвинувальних актів за обви нуваченням ОСОБА_6 у вчиненні аналогічних корисливих злочинів.
Обставин, передбачених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , не встановлено.
Вирішуючи питання про наявність такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття та оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_6 , суд виходить з наступного.
Зокрема, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 523/4890/19).
Відповідне суб'єктивне ставлення обвинуваченого до вчиненого та заподіяних наслідків, суд встановлює за таким зовнішнім виявленням винуватим свого співчуття і вибачення, які не тільки висловлені в формі, що є переконливим свідченням про наявність щирого каяття, а, і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватого до заподіяних наслідків.
Так, незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_6 під час судового розгляду посилався на повне визнання своєї провини в інкримінованому злочину, втім, стверджував, що не пам'ятає з якою метою він заволодів грошовими коштами потерпілого та у який спосіб здійнив їх перерахування, не надавав повних та розгорнутих відповідей щодо інкримінованих обставин, поводив ссебе зухвало та намагався погрожувати потерпілому за надання проти нього викривальних показів, про що в матріалах наявна відповідна заява ОСОБА_4 .
Отже, виходячи саме з такої позиції обвинуваченого ОСОБА_6 , на переконання суду, останній не висловив щирого жалю з приводу вчиненого та не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, у добровільному порядку не відшкодував заподіяні потерпілому збитки та не усунув завдану шкоду ані під час досудового слідства, ані під час проведення судового розгляду, не приніс вибачень потерпілому, що свідчить про відсутність у ОСОБА_6 такого суб'єктивного ставлення до вчиненого та заподіяної потерпілому шкоди, яке притаманне щирому каяттю.
На підтвердження таких висновків суду свідчить і посткримінальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 , який наступного дня після вчинення злочину та заволодіння грошовими коштами потерпілого зкрився, в подальшому заперечував вчинення ним крадіжки і не виходив з потерпілим на зв'язок, посилаючись на те, що нібито затриманий у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, намагаючись у такий спосіб уникнути відповідальності, під час судового розгляду зневажливо ставився до потерпілого, за що неодноразово отримував зауваження від головуючого, а також погрожував останьому після закічення судових засідань.
Тож, твердження обвинуваченого про щире каяття у скоєному є непереконливими та такими, що пов'язані з намаганням у такий спосіб пом'якшити покарання.
З огляду на наведених у цьому вироку мотиви суд приходить до висновку про відсутність такої пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття.
Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його наслідків, враховує особу обвинуваченого, який був неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знов вчинив умисний тяжкий злочин, його посткримінальну поведінку, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, позицію потерпілого ОСОБА_4 , та приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, та вважає, що останньому має бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі відповідно в межах мінімальної санкції, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.
Разом із цим, під час судового розгляду даного кримінального провадження, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 засуджений вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2025 року за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 5 років позбавленні волі .
Таким чином, після постановлення вироку Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська 13 березня 2025 року, встановлено, що ОСОБА_6 винен ще і у вчиненні зазначеного у даному вироку кримінального правопорушення, вчиненого ним до постановлення наведеного вище вироку.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд зобов'язаний зараховувати строк попереднього ув'язнення у строк призначеного за вироком покарання.
Отже, за наведених обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання відповідно на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за даним вироком та покарання призначеного за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2025 року.
В ході досудового розслідування в межах кримінального провадження, внесеного 14 листопада 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024042130000134 застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема, запобіжний захід.
На підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2024 року до ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави.
В порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_6 не затримувався.
Отже, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, суд зобов'язаний відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховувати строк попереднього ув'язнення у строк призначеного за вироком суду покарання.
Таким чином, строк відбування покарання ОСОБА_6 слід рахувати з моменту застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2024 року, тобто з 18 грудня 2024 року, в строк призначеного останньому остаточного покарання зарахувати строк його попереднього ув'язнення - з 18 грудня 2024 року по 26 червня 2025 року включно.
До набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарання № 4» необхідно залишити без змін.
В межах даного кримінального провадження потерпілим ОСОБА_4 подано цивільний позов про стягнення із ОСОБА_6 на його користь матеріальної шкоди у розмірі 35 000 гривень та моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.
При вирішенні даного цивільного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Що стосується вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди, то суд дійшов наступних висновків.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану, що підтверджується показами потерпілого ОСОБА_4 і сукупністю досліджених судом доказів, а вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є цілком доведеною.
Внаслідок вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення, потерпілому ОСОБА_4 спричинена матеріальна шкода у загальному розмірі 35 000 гривень.
Обвинувачений ОСОБА_6 в цій частині позов потерпілого визнав у повному обсязі.
Отже, судом встановлено, що потерпілим ОСОБА_4 доведений розмір матеріальної шкоди у сумі 35 000 гривень.
Тож, суд приходить до висновку про необхідність задоволення цивільного позову потерпіло ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 на його користь матеріальної шкоди в сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) гривень.
Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як роз'яснено судам в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вирішуючи заявлений потерпілим ОСОБА_4 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 на його користь моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінюючи вимоги позивача, слід виходити з того, що в результаті заволодіння обвинуваченим ОСОБА_6 грошовими коштами потерпілого ОСОБА_4 , останній безсумнівно отримав моральні страждання, які мають бути відшкодованими в порядку та розмірі встановленому законом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі 752/17832/14-ц).
Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій шкоді.
Виходячи з наведених висновків, розглядаючи заявлені потерпілим вимоги, ураховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, майновий стан відповідача, виходячи з принципу зваженості, розумності та справедливості, суд доходить висновку про те, що позивачу відповідно до вказаних міркувань щодо отриманих страждань, рівня душевних страждань та втрати довіри до людей, необхідності витрачання часу на захист порушеного права в правоохоронних органах та часу на підготовку позовної заяви, завдано шкоди, яка судом оцінюється в сумі 20 000, 00 гривень.
В решті заявлених потерпілим ОСОБА_4 позовних вимог слід відмовити.
Долю речових доказів в порядку п. 9 ст. 100 КПК України слід вирішити наступним чином:
- диск формату СD-R фірми Verbatim з написом вх 18318634-ВБ, виписка по картці № 7СS4-2QU1-PGEN-88 KJ з «А-БАНКУ», які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, що знаходяться в провадженні суду - необхідно зберігати в цих матеріалах.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370- 374, 394, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання за даним вироком та покарання призначеного за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2025 року, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 5 (п'яти) років 3 (місяців) позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 слід рахувати з 18 грудня 2024 року, при цьому, відповідно до ст. 72 КК України в строк призначеного останньому остаточного покарання зарахувати строк його попереднього ув'язнення з 18 грудня 2024 року по 26 червня 2025 року включно.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарання № 4» - залишити без змін.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 35 000, 00 гривень та моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 гривень, на його - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 35 000, 00 (тридцять п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Речові докази у кримінальному провадженні:
- диск формату СD-R фірми Verbatim з написом вх 18318634-ВБ, виписка по картці № 7СS4-2QU1-PGEN-88 KJ з «А-БАНКУ», які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, що знаходяться в провадженні суду - необхідно зберігати в цих матеріалах.
Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцятиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.
Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.
Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1