Справа 824/62/25
Апеляційне провадження № 22-ск/824/30/2025
Іменем України
14 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд в складі головуючого судді Кашперської Т.Ц. за участі секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амікум Фарма» (Україна) до Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка) про стягнення грошових коштів,
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року у складі одноособового арбітра Романа Майданика розглянуто справу № 246/2024 за позовом ТОВ «Амікум Фарма» (Україна) до Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка), яким стягнуто з Компанії «Карібалт Альянс Оу» на користь ТОВ «Амікум Фарма» наступні суми: 3620,07 євро за нараховану пеню, 210 євро за відповідальне зберігання другої партії товарів, 16411,92 євро за зазнані збитки та 1820,31 євро як відшкодування сплати арбітражного збору, всього 22062,30 євро, віднесено на витрати позивача решту арбітражного збору в розмірі 79,81 євро.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач Компанія «Карібалт Альянс Оу» 16 травня 2025 року звернувся до Київського апеляційного суду з заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024.
Заява мотивована тим, що 27 листопада 2023 року ТОВ «Амікум Фарма» та Компанія «Карібалт Альянс Оу» уклали контракт № 27/11, предметом якого є поставка дитячого харчування для медичних цілей. За умовами контракту (зі змінами та доповненнями) ТОВ «Амікум Фарма» передає, а Компанія «Карібалт Альянс Оу» приймає та оплачує товар, відповідно до специфікації та інвойсів, які складаються на кожну партію відвантаженого товару, що є невід'ємною частиною контракту. Відповідно до специфікації за контрактом № 27/11 від 27 листопада 2023 року, поставка здійснюється двома партіями. Номенклатура, ціна та строки поставки визначені сторонами, зокрема у специфікації до договору № 27/11 від 27 листопада 2023 року. Контракт укладено для забезпечення потреб компанії Medicuba S.A. (Havana, Cuba), яка є кінцевим отримувачем товару.
28 червня 2024 року ТОВ «Амікум Фарма» звернулося з позовом до Компанії «Карібалт Альянс Оу» про стягнення 37658,96 євро, у тому числі 16530 євро несплаченої частини оплати за першу партію товару, 3620,07 євро пені, 210 євро вартості відповідального зберігання другої партії товару та 17298,89 євро збитків, а також арбітражних витрат.
29 липня 2024 року ТОВ «Амікум Фарма» було змінено позовні вимоги шляхом розміру позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем 16530 євро боргу за першу партію товару до 21128,96 євро, які складаються з 3620,07 євро штрафу, 210 євро вартості відповідального зберігання другої партії товару та 17298,89 євро збитків, а також арбітражні витрати. Таким чином, вимоги позивача стосувались сплати основного боргу та штрафних санкцій за контрактом № 27/11 від 27 листопада 2023 року, предметом якого є поставка дитячого харчування для медичних цілей, а також відшкодування збитків.
Наводив мотиви ухвалення рішення МКАС при ТПП України по справі № 246/2024, зазначав, що при задоволенні позову МКАС при ТПП України не врахував докази відповідача та допустив порушення основоположних принципів матеріального та процесуального права.
Щодо відсутності у МКАС при ТПП України компетенції на розгляд спору, пояснював, що 30 січня 2025 року, станом на день ухвалення рішення МКАС при ТПП України, договір між сторонами був припиненим внаслідок його розірвання позивачем в односторонньому порядку, тому арбітражне застереження у розділі 10 цього договору також припинило свою дію. Враховуючи вищевикладене, МКАС при ТПП України розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, що згідно п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 459 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення.
Наводив зміст ст. 7, 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», вказував, що зміст розділу 10 «Арбітраж» контракту не містить чіткого переліку спорів, які віднесені до компетенції арбітражного суду, отже, висновок МКАС при ТПП України про наявність компетенції на вирішення спору є передчасним, що згідно п.п. «а» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення.
Посилався на суперечність арбітражного рішення публічному порядку України, що згідно п.п. «б» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення.
Так, заперечуючи проти вимог позивача, відповідач посилався на п. 9.1 контракту, який передбачає форс-мажорні обставини, і якщо вони тривають понад 2 місяці, кожна зі сторін може відмовитися від виконання своїх зобов'язань, у такому випадку жодна зі сторін не може вимагати від іншої сторони відшкодування збитків.
Пояснював, що у ділових відносинах, що склалися між сторонами, відповідач виступав комерційним посередником. Купівля товару у позивача здійснювалася для виконання зобов'язань перед іншим суб'єктом, яким є Medicuba S.A. (Республіка Куба). Республіка Куба внесена до списку країн-спонсорів тероризму, що з часом призвело до повного призупинення всіх банківських розрахунків, ділових відносин та контрактів між компаніями «Карібалт Альянс Оу» та Medicuba S.A. Зазначена обставина щодо віднесення Республіки Куба до списку країн-спонсорів тероризму є загальновідомою. Крім того, загальновідомо, що Республіка Куба підтримує рф у повномасштабній збройній агресії проти України. Тому постачання українських товарів на територію країни, яку визнано спонсором тероризму, та яка підтримує рф у війні проти України, загрожує безпеці та економіці країни.
За наведених обставин, оскільки Компанією «Карібалт Альянс Оу» було вжито всіх доступних заходів з метою належного виконання своїх зобов'язань за контрактом, при цьому неможливість їх виконання зумовлена обставинами, які є невідворотними за даних умов, виконання умов контракту передбачає постачання українських товарів що Республіки Куба, що за даних обставин суперечить загальносуспільним та державним інтересам, покладання на відповідача відповідальності свідчить про очевидно неправильне застосування арбітражем фундаментальних норм матеріального прав та грубе порушення норм процесуального права, що необхідно кваліфікувати як порушення публічного порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року відкрито провадження у справі та запропоновано позивачу надати заперечення на подану заяву.
Від представника ТОВ «Амікум Фарма» надійшло заперечення на заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024, в якому представник позивача вважав заяву необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає.
Щодо доводів про припинення арбітражного застереження, посилався на ст. 81 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, ч. 2 ст. 21 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, вказував, що Верховний Суд у постановах від 23 лютого 2021 року в справі № 910/15842/19, від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20, від 12 листопада 2020 року у справі № 910/13366/18, в ухвалі від 11 травня 2023 року у справі № 910/5019/23 послідовно підтримує принцип автономності арбітражної угоди, таким чином, арбітраж мав належну компетенцію.
Щодо формулювання арбітражного застереження, посилався на зміст ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», вказував, що законодавство не вимагає обов'язкового переліку конкретних спорів, а достатньою є вказівка на передачу всіх або певних спорів, що виникають з конкретних правовідносин.
Наводив зміст ст. 22 ГПК України, правові висновки Верховного Суду в постанові від 16 серпня 2022 року в справі № 916/3245/21 про те, що суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Вказував, що законодавство та судова практика України визнають дійсними арбітражні угоди, які передбачають передачу до арбітражу всіх спорів, що виникають з певних правовідносин, без необхідності конкретизувати кожен можливий спір.
Щодо неможливості виконання зобов'язань через невідворотні обставини, вказував, що наявність форс-мажорних обставин не є автоматичною підставою для скасування арбітражного рішення, і судова практика вимагає належного доказування таких обставин та їх впливу на виконання зобов'язання.
Щодо суперечності постачання товарів до Куби загальносуспільним та державним інтересам, пояснював, що публічний порядок України охоплює фундаментальні принципи, що стосуються незалежності, цілісності, основних прав і свобод громадян. Верховний Суд зазначає, що порушення публічного порядку може мати місце лише у випадках, коли виконання арбітражного рішення суперечить цим принципам. У цьому випадку скаржник не надав достатніх доказів того, що постачання товарів до Куби порушує такі принципи. Крім того, публічний порядок є винятковою категорією, і порушення повинне бути грубим та очевидним (постанова Верховного Суду у справі № 796/411/20).
Щодо очевидного неправильного застосування арбітражем норм матеріального та процесуального права, наголошував, що суди України дотримуються принципу обмеженого втручання у рішення арбітражів, і очевидно неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише у випадках, коли це призвело до порушення публічного порядку. У даному випадку, скаржник не довів таких порушень.
Щодо посилання заявника на санкції відносно Республіки Куба як на форс-мажор, наводив зміст ст. 617 ЦК України, яка вимагає документального підтвердження форс-мажору, посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду в справі № 925/1293/21 про те, що зміна економічних умов не є форс-мажором, вказував, що заявником не доведено, що перешкоди були непередбачуваними і не залежали від його волі, в той час як ТОВ «Амікум Фарма» уклало договір саме зі скаржником, а не компанією Республіки Куба, тому скаржник повинен був сам зважати на всі існуючі ризики при веденні господарської діяльності.
Щодо нібито допущення МКАС при ТПП України порушень арбітражного процесу та неврахування доводів Компанії «Карібалт Альянс Оу», зазначав, що кандидатуру арбітра, котрий розглядав спір, було запропоновано саме заявником, а ТОВ «Амікум Фарма» погодилось з кандидатурою арбітра; регламент МКАС передбачає процедуру подання доказів та заяв, яку заявник не оскаржував; регламент МКАС передбачає процедуру ведення справи, яку заявник не оскаржував, а рухався в її межах.
В судовому засіданні представник Компанії «Карібалт Альянс Оу» підтримала заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та просила її задовольнити.
Представник ТОВ «Амікум Фарма» заперечував проти задоволення заяви, просив рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України залишити без змін.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 454 ЦПК України справа підлягає розгляду Київським апеляційним судом.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи за заявою, доводи заяви та заперечення на неї, дослідивши матеріали арбітражної справи, суд приходить до висновку, що заява про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 454 ЦПК України сторони мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
Відповідно до ст. 457 ЦПК України справа про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом тридцяти днів з дня надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, в судовому засіданні з повідомленням сторін. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цим розділом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.
Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
Відповідно до ст. 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень переглядати ці рішення щодо суті вирішення спорів, вдаватися у повну перевірку чи переоцінку таких рішень (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року в справі № 824/47/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2024 року в справі № 824/72/24).
Отже, у законодавстві закріплений загальновизнаний в проарбітражних юрисдикціях принцип обмеженого втручання національних судів в арбітражні рішення при розгляді заяви про їх скасування, оскільки національний суд не має повноважень щодо перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу. Цей принцип передбачає, що суд не може перевіряти правильність застосування складом арбітражу норм матеріального права по суті вирішення спору, не може вдаватися в його переоцінку під час розгляду справи про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Інакше це буде перевищенням національним судом його повноважень.
Розгляд заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу не є апеляційним провадженням, у якому суд повторно оцінює докази та перевіряє правильність рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті. Тому будь-яка оцінка судом обставин арбітражного спору, повноти та належності доказів, які були надані сторонами арбітражного спору, означала б неправомірне судове втручання, заборонене статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Враховуючи наведене, судом не оцінюються обставини арбітражного спору, на які посилається Компанія «Карібалт Альянс Оу», про те, що задовольняючи позовні вимоги, МКАС при ТПП України не врахував доводи відповідача та допустив порушення основоположних принципів матеріального та процесуального права.
Скасування національним судом рішення міжнародного комерційного арбітражу є винятковим засобом оспорювання арбітражного рішення, яке може бути винесено лише за наявності (доведеності) однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених законом. Тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
Так, першою з підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу заявник вважав відсутність у МКАС при ТПП України компетенції на розгляд спору в зв'язку з припиненням договірних зобов'язань між сторонами (п.п. «а» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України).
Так, МКАС при ТПП України у п. 54 рішення від 24 лютого 2025 року у справі № 246/2024 встановлено, що 03 липня 2024 року після подання позовної заяви до МКАС, позивач надіслав відповідачу лист № 050 від 03 липня 2024 року, яким відмовився від (розірвав) договір № 27/11 від 27 листопада 2023 року відповідно до ч. 4 ст. 690, ст. 615 ЦК України у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо прийняття другої партії товару.
У статті 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною угодою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримування без невиправданої затримки, а якщо для цього передбачено будь-який строк, то протягом цього строку вважається такою, що відмовилась від свого права на заперечення.
Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження. Заява про відсутність у третейського суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може в будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою. Третейський суд може винести постанову щодо заяви, зазначеної в пункті 2 цієї статті, або як з питання попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. Якщо третейський суд винесе постанову з питання попереднього характеру, що він має компетенцію, будь-яка сторона може протягом 30 днів після отримання повідомлення про цю постанову просити орган, зазначений в статті 6, прийняти рішення з цього питання; таке рішення не підлягає ніякому оскарженню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд може продовжувати розгляд та прийняти арбітражне рішення (стаття 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі № 920/241/19 зроблено висновок, що «арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958, далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина 1 статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди)».
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року в справі № 911/1766/22 зроблено висновок, що «на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська / арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК та ст. 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним. Недійсність угоди регулюється Законом «Про третейські суди», Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж», чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція)). Ці нормативно-правові акти ґрунтуються на декількох основоположних принципах: - автономності третейської / арбітражної угоди - її дійсність визначається окремо від питань дійсності чи недійсності господарського чи цивільного договору, у який вона інкорпорована; - «компетенції щодо компетенції» - третейський суд чи міжнародний комерційний арбітраж сам визначає питання наявності в нього компетенції розглядати відповідний спір і при цьому вирішує питання дійсності третейської / арбітражної угоди; державні суди виключно у випадках, передбачених законом та міжнародними договорами, можуть вирішувати питання щодо дійсності третейської / арбітражної угоди; при цьому будь-які сумніви мають тлумачитися на користь третейської / арбітражної угоди (так званий «проарбітрабельний» підхід). Отже, положення Законів «Про третейські суди» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» закріплюють в українському законодавстві два загальновизнаних принципи: 1) принцип «автономності» арбітражної угоди від основного договору; 2) принцип «компетенції щодо компетенції».
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14 травня 2025 року в справі № 824/167/24 (провадження № 61-2895ав25).
Апеляційний суд враховує, що згідно п. 34 рішення МКАС при ТПП України від 24 лютого 2025 року у справі № 246/2024, відповідач не заперечував проти юрисдикції МКАС, делегувавши своїх представників для участі в усних слуханнях, і у ході арбітражного провадження жодна зі сторін не висловила заперечень щодо юрисдикції МКАС, а також чинності, ефективності або дії арбітражної угоди, невідповідності вимогам Регламенту МКАС або lex arbitri (Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»), таким чином, відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ст. 44 Регламенту МКАС, вважається, що сторони відмовилися від права заперечувати ці питання, а спір, що виник між сторонами, належить до предметної та об'єктної компетенції МКАС, визначеної Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Регламентом МКАС і таким чином МКАС має юрисдикцію для вирішення цього спору.
Отже, враховуючи принцип автономності арбітражної угоди від основного договору, а також ті обставини, що відповідач не заперечував щодо юрисдикції МКАС у ході арбітражного провадження, доводи Компанії «Карібалт Альянс Оу» в зазначеній частині не знайшли свого підтвердження та відхиляються судом.
Другою підставою для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу заявник вважав відсутність в арбітражній угоді чіткого переліку спорів, які віднесені до компетенції арбітражного суду (п.п. «а» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України).
Так, у п. 10 контракту № 27/11 від 27 листопада 2023 року сторони передбачили, що всі суперечки і розбіжності, які можуть виникнути з даного договору або в зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів, а у разі неможливості досягнення згоди за договором (як чинним, так і недіючим) сторони повинні дійти згоди у МКАС при ТПП України відповідно до його регламенту.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року в справі № 916/3245/21 викладено правовий висновок, згідно якого суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року в справі № 917/1057/24 викладено правовий висновок, що автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
Таким чином, доводи Компанії «Карібалт Альянс Оу», що за змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в якій наявна дефініція арбітражної угоди, поняття «всіх або певних спорів» передбачає необхідність визначення переліку спорів, який сторони передають на вирішення арбітражу, а протилежний підхід суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки в такому разі неможливо розмежувати підвідомчість спорів між арбітражем та національним судом відповідної юрисдикції, відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на нормах матеріального права (ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»), процесуального права (ч. 3 ст. 22 ГПК України), та не узгоджуються з вищевикладеними правовими висновками Верховного Суду.
Третьою підставою для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу заявник вважав те, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (п.п. «б» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України), посилаючись на те, що у ділових відносинах, що склалися між сторонами, відповідач виступав комерційним посередником, оскільки купівля товару у позивача здійснювалась для виконання зобов'язань перед іншим суб'єктом, яким є Medicuba S.A. (Республіка Куба).
Публічний порядок будь-якої країни включає, зокрема, правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок). Під публічним порядком необхідно розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо. Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов'язок держави з дотримання своїх зобов'язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них.
До переліку фундаментальних основ, які складають публічний порядок, належить рівне ставлення до сторін арбітражного розгляду, зокрема: надання сторонам можливості викласти її аргументи, а також коментувати аргументи опонентів; відсутність процедур, які стосуються спору і в яких беруть участь арбітри за відсутності сторін спору; недопустимість подання сторонами підроблених доказів тощо.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 761/45271/17 (провадження № 61-47547св18) зазначено, що «рішення державного суду про скасування арбітражного рішення як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення може бути винесено лише за наявності (доведеності) однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання арбітражного рішення шляхом подання клопотання про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний і державний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов'язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. Під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, а також основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/39565/17 (провадження № 61-5333св19) зроблено висновок про те, що «застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави. Під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов'язок держави з дотримання своїх зобов'язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов'язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар'єру, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших державах. Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення може порушувати гарантії, передбачені частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме непропорційне втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти».
Суд враховує, що спірні правовідносини в межах розгляду цієї справи виникли між суб'єктами господарської діяльності, а обставини, встановлені рішенням арбітражного суду, стосуються порядку виконання зобов'язань, які виникли між учасниками цієї справи на підставі укладеного ними контракту (приватних господарських правовідносин). Рішення МКАС при ТПП України ухвалене виключно щодо її сторін, тому і виконання зазначеного рішення не буде суперечити публічному порядку України.
Суд також звертає увагу, що контракт № 27/11 від 27 листопада 2023 року, укладений ТОВ «Амікум Фарма» та Компанія «Карібалт Альянс Оу», предметом якого є поставка дитячого харчування для медичних цілей, стягнення коштів в зв'язку з неналежним виконанням якого було предметом розгляду МКАС при ТПП України, регулює правовідносини лише між цими двома юридичними особами і не стосується прав та обов'язків, які існують у Компанії «Карібалт Альянс Оу» з іншими суб'єктами господарської діяльності.
При цьому будь-яких доказів на підтвердження того, що Компанія «Карібалт Альянс Оу» здійснювала поставку дитячого харчування саме до компанії у Республіці Куба, заявником надано не було.
Таким чином, заявник не надав суду доказів, що арбітражне рішення впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або вказане рішення заподіє шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зазначені Компанією «Карібалт Альянс Оу» у заяві обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому не є підставою для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024, а подана заява про скасування такого рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 268, 457, 460 ЦПК України, суд,
В задоволенні заяви Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амікум Фарма» (Україна) до Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка) про стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 2025 року по справі № 246/2024 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амікум Фарма» (Україна) до Компанії «Карібалт Альянс Оу» (Естонська Республіка) про стягнення грошових коштів - залишити без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду через Київський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 17 липня 2025 року.
Суддя: Кашперська Т.Ц.