Справа № 369/14145/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3586/2025
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року та за апеляційною скаргою адвоката Полєтаєва Ігоря Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у складі судді Фінагеєвої І.О.,
у цивільній справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення,-
У вересні 2023 року заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області звернувся у суд із позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у якому просив:
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га, шляхом визнання недійсним рішення 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 »;
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018;
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 ;
- вирішити питання судових витрат.
Позов обґрунтовано тим, що Києво-Святошинською окружною прокуратурою Київської області встановлено порушення вимог природоохоронного, земельного, лісового законодавства, що полягає у позбавленні права державної власності особливо цінних земель і земель лісового фонду.
Так, позивачем було встановлено, що на підставі рішення Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-УІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі - Урочище Ярове).
Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03 листопада 2022 року № 805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15 листопада 2022 року за № 185/846 та передано Пам'ятку природи під охорону землекористувачу.
Окрім того встановлено, що Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов'язання від 23 листопада 2022 року № 43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія.
В свою чергу, також було встановлено, що всупереч вимог природоохоронного земельного, лісового законодавства у приватній власності громадянина перебуває земельна ділянка, що відведена за рахунок земель лісового фонду кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», який на даний час визначено об'єктом природно-заповідного фонду.
Зокрема, позивач посилається на те, що рішенням 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5018.
Надалі, ОСОБА_2 відчужив право власності на вищевказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2015 року № 1463 на користь ОСОБА_1 .
На даний час, як зазначає позивач, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 залишається ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2022 року № 307838126.
Крім того, позивачем встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва державного підприємства «Київське лісове господарство», що підтверджуються проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 та 2015 роки.
Так, згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Підприємства (Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується Витягом з картографічних баз даних.
Таким чином, як вважає позивач, рішення Бобрицької сільської ради від 01 листопада 2012 року про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийняте всупереч вимогам Земельного кодексу України.
Так, відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018.
Отже, як було встановлено позивачем, відведення земельної ділянки на підставі рішення Бобрицької сільської ради у приватну власність відповідача відбулось з грубим порушенням Земельного кодексу України.
Крім того, на думку позивача, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування» під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 рокуу задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області відмовлено.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року,просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що районним судом у рішенні не надано юридичної оцінки наявним в матеріалах справи письмовим доказам, які вказують на те що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та розташована одночасно на території об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення, а тому в силу положень Закону України «Про природно-заповідний фонд», Земельного кодексу України не могла передаватись у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вказує, що саме інформація ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі ДП «Київське лісове господарство» з доданим викопіюванням, що розроблене на підставі координаті спірної земельної ділянки, є допустимим доказом, оскільки надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.
Посилається на те, що території та об'єкти земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто належать до обмежено обороноздатних об'єктів.
Звертає увагу, що з огляду на правовий режим цих об'єктів та законодавчі обмеження щодо їх обороту у таких випадках належним способом захисту є звернення до суду з негаторним позовом згідно зі ст. 391 ЦК України, оскільки володільцем такого майна є виключно держава.
В апеляційній скарзі адвокат Полєтаєв І.О. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року,просить скасувати її та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в суді першої інстанції в розмірі 62 281 грн та судові витрати в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що адвокатом Полєтаєвим І.О. надається правова допомога клієнту ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги від 14 квітня 2023 року № 3-14/04/2023, повноваження та обсяг прав підтверджує ордер від 30 квітня 2023 року серія АА №1180834.
Посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заяву від 18 вересня 2024 року №340 про стягнення судових витрат з позивача, яка містила детальний опис судових витрат відповідача.
Крім того, суду були надані документи, які підтверджували витрати адвоката для надання правової допомоги, а також документи, які підтверджують оплату клієнтом (відповідачем) наданої йому правової допомоги.
Вказує, що на момент подання до суду вказаної вище заяви судові витрати відповідача становили 35 281 грн (правова допомога та витрати, які пов'язані із правовою допомогою).
Зазначено, що витрати на проведення експертизи склали 27 000 грн, що підтверджується договором від 06 грудня 2023 року №02/12-2023, який укладений між адвокатом Полєтаєвим І.О. та судовим експертом Коваленко Л.А., рахунком від 06 грудня 2023 року №04, платіжною інструкцією від 06 грудня 2023 року № 23.
Звертає увагу, що на момент подання до суду цієї скарги судові витрати відповідача в суді апеляційної інстанції становлять 8 000 грн (правова допомога та витрати, які пов'язані із правовою допомогою).
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Полєтаєв І.О. в інтересах ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року і стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.
У судовому засіданні представник прокуратури просив апеляційну скаргу подану в інтересах Київської обласної прокуратури задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ОСОБА_1 та його представник адвокат Полєтаєв І.О. просили апеляційну скаргу на ухвалу суду задовольнити та залишити без задоволення апеляційну скаргу прокуратури на рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність у відповідності до положень ст. 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення районного суду повністю не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
В статті 18 ЗК України закріплено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 статті 19 ЗК України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Пунктом "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
У частинах першій та другій статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною п'ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Рішенням 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5018 (а.с. 43 т.1).
Установлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2015 року ОСОБА_2 , як продавець передав у власність земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222480600:03:006:5018, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а покупець - ОСОБА_1 прийняв вказану земельну ділянку та сплатив за неї грошову суму в розмірі та з порядком оплати, визначеними договором (а.с. 46-49 т.1).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №307838126 від 19 серпня 2022 року, земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 40-42 т.1).
У листі Виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Долученими до справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства (Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
Жодних погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки підприємство не надавало (а.с. 50-51 т.1).
Установлено, що повноваження щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у державній власності, та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб станом на момент виникнення спірних правовідносин належало до компетенції Кабінету Міністрів України, який надав інформацію згідно листа від 24 лютого 2023 року № 4480/0/2-23 про те, що КМ не приймав рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».
Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно зі статтями 141, 142 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою у тому числі є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Наявні у справі докази свідчать про те, що спірна земельна ділянка на час ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування відносилась до земель лісогосподарського призначення, в той час як відсутні погодження про її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство», тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті (частини друга, п'ята статті 149 ЗК України).
Проте у справі відсутні докази щодо прийняття відповідного рішення про вилучення земельної ділянки державної власності й районною державною адміністрацією.
З урахуванням обставин справи та долучених до справи доказів, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та звернення прокурора у суд з за захистом інтересів держави у межах повноважень, визначених положеннями ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».
Разом з тим, з висновками районного суду про відсутність правових підстав до задоволення позову з підстав обрання прокурором у спірних правовідносинах неефективного способу захисту права власності й поновлення такого права можливо шляхом не пред'явлення негаторного позову, а віндикаційного - про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Між тим, з таким висновком районного суду погодитися неможливо.
Відповідно до справи, рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-УШ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі Урочище Ярове) (а.с. 26-27 т.1).
Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації листом № 672-28.05.3-2023 від 06 березня 2023 року було надано інформацію та матеріали стосовно ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Урочище Ярове». Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03 листопада 2022 року №805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15 листопада 2022 року за №185/846 та передано Пам'ятку природи під охорону землекористувачу (а.с. 22-23- т.1).
Відповідно до Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове» - це пам'ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення з використання. Пам'ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство» (а.с. 33-36 т.1).
Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов'язання від 23 листопада 2022 року №43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія (а.с. 38-39 т.1).
Убачається, що цей спір пов'язаний із захистом права на землю, в якому прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення природно-заповідного фонду та вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження спірною ділянкою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з інформацією, яка міститься у листі ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Ірпінське (Приміське) лісництво ДП «Київське лісове господарство», квартал 72, виділ 1.
У листі Виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Із копії листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07 травня 2021 року № 13-10-0.331-4951/2-21 встановлено, що земельна ділянка, що планується до відведення для створення урочища «Ярове» площею 8,2 га розташована за межами с. Бобриця Київської області.
Отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і спірні правовідносини регулюються відповідними положеннями ЗК України та положеннями Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про екологічну мережу України".
Відповідно до ст. 43 ЗК України землями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).
Згідно ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" та ст. 3, 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказники належать до природно-заповідного фонду України, залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
У частині першій-четвертій статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" зазначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статтею 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Отже, матеріалами справи доведено, що на час звернення прокурора до суду з цим позовом рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 09-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (квартал 72, виділ 1 ).
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 7.29, 7.30 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22); « зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52))».
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду та лісового фонду її власнику - державі є негаторний, а не віндикаційний позов.
Отже, вирішуючи спір, районний суд не врахував зазначені висновки Верховного Суду, та те, що спірна земельна ділянка є об'єктом природно-заповідного фонду, щодо якої встановлено особливий режим охорони, відтворення і використання, а тому у цій справі належним способом захисту є саме пред'явлення негаторного позову, як і заявлено прокурором.
Апеляційний суд визнає неналежним та недостовірним доказом долучений до справи висновок судового експерта Коваленко Л.А. за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 10 січня 2024 року № 2/12-23, остільки викладені експертом висновки ґрунтуються на припущеннях та зроблено їх без повного дослідження необхідних матеріалів, в тому числі й картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років та без урахування положень п.5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2025 року у справі № 910/19615/23 дійшов наступних висновків: «З 10 липня 2022 року набув чинності Закон України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», відповідно до якого пункт 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України викладено у такій редакції: «… До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування».
Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 сформувала правовий висновок щодо підтвердження речових прав на земельні ділянки за відсутності правовстановлюючих документів, вказавши таке:
«…40. Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
41. Відповідно до пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування».
Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосовано у постанові від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 907/459/17, від 19 червня 2019 року у справ № 911/604/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 707/2196/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 367/3877/15-ц, від 01 березня 2018 року у справі № 910/19932/16, від 08 лютого 2018 року у справі № 910/9256/16.
Правові підстави для визнання пропущеним строку звернення у суд з позовом відсутні, остільки до спірних правовідносин не може бути застосовано строк позовної давності в силу того, що негаторний позов може бути заявлено впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14.
Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку, вказавши, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184, спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Отже, приймаючи рішення про відведення земельної ділянки у приватну власність відповідача, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування» та порушила вимоги статей 20, 116, 122, 142, 149 ЗК України.
Орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржуване рішення, з порушенням земельного законодавства України розпорядився земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні лісогосподарського підприємства, та на час звернення прокурора до суду з позовом набула також статусу об'єкта природно-заповідного фонду, щодо якого встановлений особливий режим охорони відтворення та використання.
З огляду на викладене та обставини справи, апеляційний суд визнає необгрунтованими висновки районного суду про відмову в задоволенні позову через обрання прокурором неналежного способу захисту.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, оскаржуване рішення постановлено з порушенням положень процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні у суд із позовом, Київська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 8 052 грн, а при подачі апеляційної скарги - 12 078 грн.
Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову по суті вимог з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 6 710 грн з кожного.
Щодо оскарження адвокатом Полєтаєвим І.О. в інтересах ОСОБА_1 ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року, варто зазначити наступне.
Апеляційний суд не вбачає правових підстав щодо скасування оскаржуваної ухвали.
Так, зі змісту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року убачається, що предметом його розгляду зокрема була також заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Полєтаєва І.О. про стягнення з позивача понесених по справі судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України (в редакції на час ухвалення постанови Пленуму); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. У порядку, визначеному статтею 220 ЦПК України, може бути ухвалено додаткове рішення й щодо заочного рішення.
Отже, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Окрім цього, підлягає врахуванню і та обставина, що ухвалене по справі рішення скасовано, що в силу положень ч.1 ст.141 ЦПК України взагалі виключає підстави до розподілу витрат та покладення обов'язку щодо їх відшкодування на позивача.
За таких обставин, підлягають виправленню мотиви постановленої по справі оскаржуваної ухвали, проте колегія суддів погоджується із оскаржуваним рішенням, яким по суті обґрунтовано відмовлено в ухваленні додаткового рішення.
За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області задовольнити частково.
Визнати недійсним рішення 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 ».
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018.
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 державі в особі Бучанської районної державної адміністрації.
Стягнути з Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати пов'язані з оплатою судового збору по 6 710 грн з кожного.
Апеляційну скаргу адвоката Полєтаєва Ігоря Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: