01 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/571/25
номер провадження: 22-ц/824/9721/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна Артема Євгеновича та апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Негієвича Ігоря Валерійовича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року у складі судді Дьоміної О.П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крістова Вікторія Вікторівна, товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал-Фінанс», про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації прав та обтяжень на нерухоме майно,
У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крістова В.В. (далі - ПНКМНО Крістова В.В.), товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал-Фінанс» (далі - ТОВ «Глобал-Фінанс»), у якому просила:
визнати недійсним договір дарування житлового будинку садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об'єкт, об'єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крістоповою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 94;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,0932 га, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і посвідчений 26 липня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крістоповою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 95.
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на:
- житловий будинок садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об'єкт, об'єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, номер запису про речове право: 51135483;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, номер запису про речове право: 51135483;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, номер запису про речове право: 51136427.
скасувати державну реєстрацію іпотеки щодо:
- житлового будинку садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об'єкт, об'єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, номер запису про іпотеку: 53178558;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, номер запису про іпотеку: 53178601;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, номер запису про іпотеку: 53178596.
скасувати державну реєстрацію обтяження щодо:
- житлового будинку садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об'єкт, об'єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, номер запису про обтяження: 53178676 від 30 грудня 2023 року;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, номер запису про обтяження: 53178680 від 30 грудня 2023 року;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, номер запису про обтяження: 53197884 від 03 січня 2024 року.
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 :
- житловий будинок садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об'єкт, об'єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218.
У березні 2025 року ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження проводити будь-які реєстраційні дії щодо:
житлового будинку садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об?єкт, об?єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;
земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ;
земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 15 серпня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного сулу міста Києва від 05 червня 2023 року було розірвано. За час спільного проживання сторонами було нажито спільне майно, стосовно якого позивачка просить вжити заходи забезпечення позову, зокрема: побудовано житловий будинок та придбано дві земельні ділянки. Після розірвання шлюбу позивачка звернулась до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя та, відповідною ухвалою суду від 25 жовтня 2023 року відкрито провадження у вказаній справі. В подальшому позивачці стало відомо про самовільне відчуження ОСОБА_1 вищевказаних об'єктів нерухомості, набутих подружжям за спільні кошти під час перебування у шлюбі, шляхом укладення зі своїм батьком договорів дарування. Водночас позивачці не було відомо про укладення договорів дарування та жодної згоди на це вона не надавала. Крім цього, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна (яке є об'єктом заявленого позову та заяви про забезпечення позову), ОСОБА_2 укладено з ТОВ «Глобал-Фінанс» договір іпотеки за №757 від 30 грудня 2023 року, де він виступає майновим поручителем, а ТОВ «Глобал-Фінанс» - іпотекодержателем. Згідно з відомостями про основне зобов'язання: строк виконання основного зобов'язання - 12 листопада 2026 року; розмір основного зобов'язання - 200 000 000 грн 00 коп.; правочин в якому встановлено основне зобов'язання - договір іпотеки за №757, виданий 30 грудня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. Більше того, на підставі вказаного договору іпотеки приватним нотаріусом внесено запис про обтяження, а саме, про заборону відчуження майна. Окрім цього, 04 березня 2025 року представнику позивачки стало відомо, що до Вишгородського районного суду Київської області звернулась ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателя. Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху, однак такі дії свідчать про вжиття заходів, спрямованих на створення перепон у поділі майна, яке є спільною сумісною власністю та бажання відповідачів зробити його юридично недоступним для поділу. Вказане свідчить про недобросовісність дій з боку відповідачів, спрямованих на штучне створення перешкод для унеможливлення нею реалізації майнових прав на набуте під час шлюбу майно та подальше виконання рішення суду про його поділ. Такі навмисні дії суперечать принципу добросовісності та порушують права позивачки. З огляду на вчинені відповідачами дії, можливість в будь-який момент відчужити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, є беззаперечним, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення у випадку задоволення позову. Тому вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи для забезпечення в подальшому реального і ефективного виконання судового рішення.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року заяву представника позивачки ОСОБА_3 - адвоката Соронович А.А. про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на:
- житловий будинок садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об?єкт, об?єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною, площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо:
- житлового будинку садибного типу з терасою та господарськими будівлями та спорудами (закінчений будівництвом об?єкт, об?єкт житлової нерухомості), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 2716442132100, загальною площею 95,1 кв.м, житловою площею 30,3 кв.м, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6021, загальною площею 0,09 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1986259032218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- земельної ділянки кадастровий номер 3221888800:37:051:6020, загальною площею 0,0932 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1936284132218, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_3 - адвоката Сороновича А.А. про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що основними вимогами позову є ті, в яких ставиться питання визнання недійсними договорів дарування будинку та двох земельних ділянок. Позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації, є похідними від вимог про визнання недійсними договорів дарування.
Позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 тих самих будинку та двох земельних ділянок, фактично будуть розглядатись та вирішуватись у справі №363/5106/23, в якій розглядається позовна заява про поділ майна подружжя, зокрема, про поділ між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вказаних вище будинку та двох земельних ділянок.
Тому співставивши заявлені позовні вимоги з приписами ч.2 ст.149 ЦПК України, вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок та земельні ділянки та заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього будинку та землі, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, враховуючи, що основним питанням в межах справи №363/571/25 є визнання недійсності або підтвердження дійсності договорів дарування будинку та двох земельних ділянок.
Вказує, що незалежно від того, в якому статусі на момент вирішення справи №363/571/25 будуть вказані будинок та земельні ділянки, суд може своїм рішенням визнати недійсними або підтвердити дійсність укладених 26 липня 2023 року договорів дарування цього будинку та землі. У разі визнання договорів дарування недійсними, такі договори будуть вважатись недійсними з моменту набрання таким рішенням суду законної сили з усіма супутніми наслідками: скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації іпотеки та скасування обтяження.
Зазначає, що застосовані ухвалою суду від 11 березня 2025 року заходи забезпечення позову є недоречними з огляду на заявлені в межах справи №363/571/25 позовні вимоги, адже невжиття таких заходів фактично ніяк не ускладнює виконання рішення суду, якщо припустити, що позов буде задоволено і договори дарування від 26 липня 2023 року будуть визнані недійсними, а державна реєстрація права власності, іпотека та обтяження, скасованими.
Також апеляційну скаргу подав представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В., в якій він просить скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 претендує на чуже майно, а саме в межах справи №363/5106/23 вона намагається ділити з ОСОБА_1 нібито спільно нажите в шлюбі майно, зокрема, будинок та землю, на які було накладено арешт оскаржуваною ухвалою про забезпечення позову. Але ОСОБА_3 відомо, що це майно побудовано за гроші, надані ОСОБА_1 скаржником на підставі окремої цивільно-правової угоди і вони не могли розпоряджатись вказаними коштами у спільних інтересах своєї родини. ОСОБА_1 навіть надав до відзиву у даній справі переписку з ОСОБА_3 , в якій вона підтверджує, що будинок будувався за гроші скаржника.
Вказує, що оскаржувана ухвала є перешкодою скаржнику у розпорядженні своєю власністю, тим більше, що в країні зараз продовжується воєнний стан. ОСОБА_3 своєю вимогою до суду про забезпечення позову фактично безпідставно здійснила блокування майна на невизначений термін, яким повністю законно володіє скаржник на праві власності.
Зазначає, що ОСОБА_3 надала нотаріальну заяву, в якій фактично визнала, що майно, яке в наступному було подаровано ОСОБА_1 скаржнику, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, придбано та побудовано за рахунок наявних у ОСОБА_1 коштів, а не за їх спільні з ОСОБА_1 кошти. Кошти ОСОБА_1 надав скаржник на підставі окремої цивільної-правової угоди для виконання доручень за відповідним договором. Ця нотаріальна заява не скасована, не відкликана чи будь-яким іншим чином не визнана незаконною. Але ОСОБА_3 бездоказово стверджує у позовній заяві, що нею ніби не було надано такої заяви і на цій підставі на майно, яким мирно володів скаржник, накладено арешт в межах забезпечення позову на невизначений термін. Вважає, що оскаржувану ухвалу суду про забезпечення позову слід скасувати, чим присікти спроби свавільного тиску з боку ОСОБА_3 на скаржника та ОСОБА_1 , прихованого за зловживанням заходом юридичного захисту.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвоката Кулигін А.Є, відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Негієвич І.В., а також треті особи: ПНКМНО Крістова В.В., ТОВ «Глобал-Фінанс», будучи завчасно та належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, призначеного на 01 липня 2025 року на 12 год 00 хв., у судове засідання не з'явилися.
30 червня 2025 року о 19 год 31 хв. представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. із своєї особистої електронної пошти: « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надіслав на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду підписану електронним цифровим підписом заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він захворів (нежить, слабкість, головний біль, підвищена температура), що підтверджується фотокопією консультативного висновку лікаря, а тому не може прибути у судове засідання, призначене на 01 липня 2025 року о 12 год 00 хв.
01 липня 2025 року о 09 год 11 хв. представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В. із своєї особистої електронної пошти: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » також надіслав на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду підписану електронним цифровим підписом заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він не може прибути у судове засідання, призначене на 01 липня 2025 року о 12 год 00 хв., у зв'язку з прийняттям ним участі у слідчій дії ГУ СБУ в місті Києві та Київській області у кримінальному провадженні, що підтверджується відповідною повісткою про виклик.
За змістом ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд апеляційної інстанції може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені учасником справи причини неявки буде визнано судом поважними.
Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна А.Є. та представника ОСОБА_2 - адвоката Негієвича І.В., з таких підстав.
18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон № 3200-IX), який був розроблений для запровадження обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) представниками правничих професій, юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, оскільки особи, які за законом зобов'язані зареєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС, зволікають з виконанням свого обов'язку.
Статтею 14 ЦПК України передбачено, зокрема, що у судах функціонує Єдина судова Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частинами 5, 6 ст.43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.
Як зазначалося вище, представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. та представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В. подали заяви про відкладення розгляду справи, шляхом їх направлення із своїх особистих електронних поштових скриньок на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду.
До цих заяв адвокат Кулигін А.Є. таадвокат Негієвич І.В., кожен окремо, додали роздруківки результату перевірки електронного цифрового підпису. Проте такі підписи ними вчинено без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет».
Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку.
Отже,адвокат Кулигін А.Є. таадвокат Негієвич І.В. могли подати заяви про відкладення розгляду справи: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету).
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у ст.183 ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з ч.2 ст.183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
У ч.4 ст.183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до ч.6 ст.14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Отже, надіславши заяви про відкладення розгляду справи електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. та представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В. використали спосіб звернення до суду не передбачений чинним процесуальним законодавством.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 944/6062/23 (провадження № 61-4035 св 24).
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому приймаючи до уваги, що заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна А.Є. та представника ОСОБА_2 - адвокат Негієвича І.В. про відкладення розгляду справи подані у спосіб, який не передбачений чинним процесуальним законодавством, то ці заяви не можуть бути задоволенні по суті викладених в них обставин.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна А.Є. на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року було відкрито 17 квітня 2025 року (а.с.51-52, т.2), а апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Негієвича І.В. на цю ж ухвалу суд від 11 березня 2025 року було відкрито 12 травня 2025 року (а.с.73-75, т.2).
Тобто апеляційний розгляд у даній справі триває два з половиною місяці, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам, і подальше відкладення буде свідчити про порушення розумних строків розгляду справи.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що вперше судовий розгляд у цій справі був призначений на 03 червня 2025 року на 11 год 30 хв. Однак судове засідання було відкладено з тих підстав, що представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він захворів посилаючись на аналогічні симптоми (нежить, слабкість, головний біль, підвищена температура), а представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він не може прибути у судове засідання внаслідок прийняття ним участі у розгляді кримінального провадження (а.с.88-101, т.2).
Також колегія суддів враховує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
У даній справі представник ОСОБА_1 - адвокат Кулигін А.Є. та представник ОСОБА_2 - адвокат Негієвич І.В. детально виклали свої позиції в поданих апеляційних скаргах. Тому сам факт їх відсутності у конкретному судовому засіданні суду апеляційної інстанції, де предметом розгляду є перевірка законності процесуальної ухвали суду першої інстанції, не є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів та їх представників.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката Сидоренко Н.О., яка з'явилась у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка, є співмірними із заявленими позовними вимогами та фактично реалізує мету його застосування, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
З наведеними висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна з таких підстав.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст.129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч.1, 2 ст.149 ЦПК України).
У ч.1 ст.152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен ураховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) викладено такий висновок: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».
Отже, під час дослідження судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: ПНКМНО ОСОБА_6 , ТОВ «Глобал-Фінанс», про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації прав та обтяжень на нерухоме майно.
На обґрунтування заяви про забезпечення вказаного позову, представник позивачки посилався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 15 серпня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного сулу міста Києва від 05 червня 2023 року було розірвано. За час спільного проживання сторонами було нажито спільне майно, стосовно якого позивачка просить вжити заходи забезпечення позову, зокрема: побудовано житловий будинок та придбано дві земельні ділянки. Після розірвання шлюбу позивачка звернулась до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя та, відповідною ухвалою суду від 25 жовтня 2023 року відкрито провадження у вказаній справі. В подальшому позивачці стало відомо про самовільне відчуження ОСОБА_1 вищевказаних об'єктів нерухомості, набутих подружжям за спільні кошти під час перебування у шлюбі, шляхом укладення зі своїм батьком договорів дарування. Водночас позивачці не було відомо про укладення договорів дарування та жодної згоди на це вона не надавала. Крім цього, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна (яке є об'єктом заявленого позову та заяви про забезпечення позову), ОСОБА_2 укладено з ТОВ «Глобал-Фінанс» договір іпотеки за №757 від 30 грудня 2023 року, де він виступає майновим поручителем, а ТОВ «Глобал-Фінанс» - іпотекодержателем. Згідно з відомостями про основне зобов'язання: строк виконання основного зобов'язання - 12 листопада 2026 року; розмір основного зобов'язання - 200 000 000 грн 00 коп.; правочин в якому встановлено основне зобов'язання - договір іпотеки за №757, виданий 30 грудня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. Більше того, на підставі вказаного договору іпотеки приватним нотаріусом внесено запис про обтяження, а саме, про заборону відчуження майна. Окрім цього, 04 березня 2025 року представнику позивачки стало відомо, що до Вишгородського районного суду Київської області звернулась ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателя. Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху, однак такі дії свідчать про вжиття заходів, спрямованих на створення перепон у поділі майна, яке є спільною сумісною власністю та бажання відповідачів зробити його юридично недоступними для поділу. Вказане свідчить про недобросовісність дій з боку відповідачів, спрямованих на штучне створення перешкод для унеможливлення нею реалізації майнових прав на набуте під час шлюбу майно та подальше виконання рішення суду про його поділ. Такі навмисні дії суперечать принципу добросовісності та порушують права позивачки. З огляду на вчинені відповідачами дії, можливість в будь-який момент відчужити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, є беззаперечним, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення у разі задоволення позову Тому вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи для забезпечення в подальшому реального і ефективного виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, оскільки між сторонами дійсно існує спір стосовно житлового будинку та земельних ділянок як спільного майна подружжя, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Подібного висновку в аналогічних правовідносинах щодо вирішення питання про забезпечення позову дійшов Верховий Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21).
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвокат Негієвича І.В. про те, що спірне нерухоме майно побудовано за гроші надані ОСОБА_1 скаржником на підставі окремої цивільно-правової угоди, і позивачка та ОСОБА_1 не могли розпоряджатись вказаними коштами у спільних інтересах своєї родини і сама ОСОБА_3 раніше визнала, що таке майно придбано та побудовано за рахунок наявних у ОСОБА_1 коштів, а не за їх спільні з ОСОБА_1 кошти, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв'язку із задоволенням позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 398/1113/24 (провадження № 61-17021св24).
Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката Негієвича І.В. про те, що накладення арешту на спірне нерухоме майно є порушенням права власника та є незаконним блокуванням такого майна, то колегія суддів враховує, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з прийняттям відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже накладення арешту на майно, щодо якого заявлено позовну вимогу до ухвалення рішення у справі, не порушує законні права та інтереси учасників справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у загаданій вище постанові від 04 червня 2025 рокуу справі № 398/1113/24 (провадження № 61-17021св24).
Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвокат Кулигіна А.Є. про те, що застосовані оскаржуваною ухвалою від 11 березня 2025 року заходи забезпечення позову є недоречними з огляду на заявлені в межах справи №363/571/25 немайнові позовні вимоги, адже невжиття таких заходів фактично не ускладнює виконання рішення суду у разі задоволення позову і договори дарування від 26 липня 2023 року будуть визнані недійсними, а державна реєстрація права власності, іпотека та обтяження - скасованими, виходячи з такого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
У ч.1 ст.150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту, лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору, цивільне процесуальне законодавство не містить.
Такий же висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 753/344/23 (провадження № 61-14713св23).
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно одночасно наклав арешт на спірне нерухоме майно та заборонив органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього нерухомого майна, на яке накладено арешт, виходячи з такого.
Як зазначалося вище, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Верховний Суд у своїй постанові від 07 квітня 2025 року у cправі № 915/1386/24 підтримав висновок про те, що арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Проте суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про одночасне накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборону органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього нерухомого майна, на яке накладено арешт.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку накладення арешту на спірне нерухоме майно є достатнім та ефективним способом забезпечення позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 ст.376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року в частині заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, на яке накладено арешт підлягає скасуванню, а в іншій частині вказану ухвалуслід залишити без змін.
З урахуванням наведеного апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна Артема Євгеновича та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Негієвича Ігоря Валерійовича - задовольнити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року в частині заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, на яке накладено арешт - скасувати.
В іншій частині ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: