16 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/12010/24
номер провадження: 22-ц/824/9901/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року у складі судді Галась І.А., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), Міністерство оборони України (далі - МО України), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Доказом родинних стосунків є копії свідоцтв про народження заявниці та ОСОБА_3 із зазначенням спільних батьків. Батьки заявниці та ОСОБА_3 померли, що підтверджується копією свідоцтв про смерть, інших близьких родичів немає, що підтверджується копією відповіді Деснянського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві від 29 червня 2023 року.
Вказувала, що 24 лютого 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу на період мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 . 07 жовтня 2022 року ОСОБА_3 зник безвісти під час захисту Батьківщини, що підтверджується копією повідомлення про безвісти зниклого від 10 жовтня 2022 року №4020.
Зазначала, що вона звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , на що листом від 18 березня 2023 року №3821 отримала відмову, у зв'язку з відсутністю доказів її належності до однієї з категорій, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Встановлення факту перебування заявниці ОСОБА_1 на утриманні її рідного брата ОСОБА_3 та проживання їх однією сім'єю необхідне для реалізації прав, передбачених Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вказувала, що вона та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім'єю, як рідні брат та сестра, при цьому вона перебувала на утриманні свого брата, що підтверджується наступними доказами:
- на праві спільної часткової власності заявниці та ОСОБА_3 належить житлова квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 серпня 2024 року №391848875;
- заявниця та ОСОБА_3 зареєстровані за вказаною адресою з 16 серпня 1996 року, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні №91672365 від 10 квітня 2023 року, Інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи №91665961 від 10 квітня 2023 року, виданими Деснянською в місті Києві районною державною адміністрацією;
- факт спільного проживання ОСОБА_3 та його рідної сестри ОСОБА_1 підтверджується копією заяви ОСОБА_1 на адресу органу, що утримує житловий фонд з підписами сусідів, а також копією акту за місцем проживання від 07 серпня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_3 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до 24 лютого 2022 року, тобто до дати мобілізації до Збройних Сил України, а також копією акту за місцем проживання від 07 серпня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає за цією ж адресою на постійній основі;
- факт перебування заявниці на утриманні ОСОБА_3 підтверджується випискою з банківської установи від 29 липня 2024 року, з якої вбачається регулярне та систематичне перерахування грошових коштів ОСОБА_1 . Під час несення служби у Збройних Силах України ОСОБА_3 та заявниця постійно спілкувалися, підтримували зв'язок та по можливості дзвонили один одному;
- після зникнення військовослужбовця ОСОБА_3 його сестра ОСОБА_1 вжила заходів, передбачених ст.18 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» для розшуку, а саме, звернулась до органу Національної поліції з заявою про зникнення особи, за результатами чого було відкрите кримінальне провадження №12022100030002770 від 16 жовтня 2022 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Сама заявниця визнана потерпілою у кримінальному провадженні та надала біологічний матеріал для можливої ідентифікаційної експертизи.
Крім того, з метою встановлення обставин зникнення брата, вона звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією листа ІНФОРМАЦІЯ_7 від 18 листопада 2022 року №834/5516.
Також вона звернулась до Об'єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях, з метою встановлення факту перебування в полоні. Доказом цього є копія листа Служби безпеки України від 28 лютого 2023 року №33/7-Т-1526в.
Таким чином ОСОБА_1 вживала та вживає всіх можливих заходів, пов'язаних з розшуком свого зниклого брата, що також свідчить про наявність її стійкого особистого зв'язку з ОСОБА_3 .
Стверджувала, що доказом перебування її на утриманні у ОСОБА_3 також будуть показання свідків, явку яких до суду буде забезпечено стороною заявника, а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є сусідами заявниці, які тривалий час проживають в будинку АДРЕСА_2 , а тому вони можуть підтвердити обставини, які викладені в заяві. Крім того, вказані особи зазначені в актах про проживання, які є письмовими доказами у справі.
Крім того, вважала, що додатковим доказом буде також інформація від Військової частини про те, що ОСОБА_3 зазначив про заявницю, як про єдину близьку особу. Однак на даний час відповідь на адвокатський запит не надійшла, внаслідок чого вказаний доказ не може бути наданий станом на момент подання цієї заяви. Після отримання вказаного письмового доказу він буде негайно наданий суду для його оцінки відповідно до ст.89 ЦПК України.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на утриманні її рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час їх спільного проживання однією сім'єю з 16 серпня 1996 року.
23 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ангелін І.І. через систему «Електронний суд» до закінчення підготовчого засідання у порядку ст. 49 ЦПК України подав заяву, в якій просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 16 серпня 1996 року, замість встановлення факту перебування на утриманні.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду клопотання (заяву) представника ОСОБА_1 - адвоката Ангеліна І.І. про уточнення заявлених вимог (фактично зміну предмету заяви) (а.с.46-47, т.2).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 з 15 квітня 2022 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, МО України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з істотним порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у заяві від 26 серпня 2024 року ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час їх спільного проживання однією сім'єю з 16 серпня 1996 року.
У ході розгляду справи ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою від 23 грудня 2024 року, в якій змінила предмет заяви і просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 16 серпня 1996 року, замість встановлення факту перебування на утриманні.
Вказує, що зважаючи на зміну предмета заяви у справі, 05 березня 2025 року у судовому засіданні заявниця, її представник і представник МО України виступили із заключними словами стосовно заяви про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю. Однак під час проголошення оскаржуваного рішення суд вказав провстановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , хоча заявниця такої вимоги не підтримувала і просила суд встановити лише факт проживання однією сім'єю зі зниклим безвісти братом. Отже суд першої інстанції, задовольнивши заяву ОСОБА_1 , встановив інший факт, що має юридичне значення, про який заявниця не просила.
Зазначає, що у заяві ОСОБА_1 зазначено, що метою звернення до суду є реалізація у майбутньому прав, передбачених Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Ця справа розглядалася судом першої інстанції в порядку окремого провадження. Важливо, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 міститься висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Однак суд першої інстанції такого висновку Верховного Суду у цій справі не врахував.
Звертає увагу на те, що МО України не заперечує родинних відносин між заявницею та зниклим безвісти військовослужбовцем. Однак у цій справі ОСОБА_1 спочатку просила суд встановити факт перебування на утриманні рідного брата, а надалі, після зміни предмета заяви - спільного проживання однією сім'єю. Враховуючи те, що суд першої інстанції у порушення диспозитивності цивільного судочинства встановив факт перебування заявниці на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця, то МО України вказує про недоведеність такого юридичного факту. Так, розглядаючи вимогу про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні, суд передусім мав встановити, чи була заявник членом сім'ї зниклої безвісти особи у розумінні ст.3 СК України.
Встановлення факту проживання осіб однією сім'єю передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання за однією адресою, збереження особами у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи / служби тривалий час були відсутніми за цим місцем проживання. Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Такий правовий висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.
Також вказує, що суд у порушення вимог ст.294 ЦПК України не дослідив чи була заявниця членом сім'ї зниклого брата, чи була та залишається ОСОБА_1 непрацездатною, чи був для неї дохід отриманий від ОСОБА_3 постійним і основним джерелом засобів до існування, а якщо так, то протягом якого часу, чи є у заявниці власна сім'я, чи отримувала вона який-небудь самостійний дохід.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 24 червня 2025 року на 10 год 45 хв., завчасно, в установленому законом порядку. Проте у судове засідання не з'явились, причину неявки суду не повідомили.
Заявниця ОСОБА_1 , її представник - адвокат Ангелін І.І., Військова частина НОМЕР_1 , МО України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлені про день та час судового засідання шляхом отримання судової повістки про виклик до суду (призначеного на 24 червня 2025 року) до їх електронних кабінетів в системі «Електронний суд» 16 травня 2025 року, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.140-147, т.2).
ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки на його офіційну електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_9 , а також на офіційну адресу місцезнаходження: АДРЕСА_3. Указану судову повістку було отримано адресатом 23 травня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.149-150, т.2).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
23 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ангелін І.І., представник військової частини НОМЕР_1 Риданов С.В. та представник МО України Овод А.П., кожен окремо, подали зави про розгляд справи без їх участі та без участі їх довірителів.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Встановлюючи факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата ОСОБА_3 з 15 квітня 2022 року, суд першої інстанції виходив із доведеного факту їх спільного проживання в одній квартирі з 1996 року, підтвердженого реєстраційними документами, актами обстеження та свідченнями сусідів. Судом також враховано, що ОСОБА_3 не мав дружини чи дітей, а ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні щодо його зникнення і вжила всіх дій, передбачених законом, для його розшуку.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з такого.
Відповідно ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України)
Згідно з ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Положення ст.ст.12,13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ангелін І.І. через систему «Електронний суд» до закінчення підготовчого засідання у порядку, передбаченому ч.3 ст. 49 ЦПК України, подав заяву, в якій фактично змінив предмет заяви та остаточно просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 16 серпня 1996 року, замість встановлення факту перебування на утриманні (а.с.39-44, т.2).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду клопотання (заяву) представника ОСОБА_1 - адвоката Ангеліна І.І. про уточнення заявлених вимог (фактично зміну предмету заяви) (а.с.46-47, т.2)
Незважаючи на прийняття судом до розгляду змінених вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 від 23 грудня 2024 року, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 05 березня 2025 року вирішив первісну заяву ОСОБА_1 , яку вона вже не підтримувала, та встановив факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 з 15 квітня 2022 року.
Натомість нові змінені та прийняті судом вимоги заяви ОСОБА_1 від 23 грудня 2024 року про встановлення факту її спільного проживання однією сім'єю з рідним братом, військовослужбовцем Збройних Сил України ОСОБА_3 взагалі не розглядались судом та рішення суду щодо цих вимог заяви судом першої інстанції не ухвалювалось.
Так, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
У відповідно до ч.1 ст. 24 ЦПК України апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).
При цьому в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.6 ст. 367 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що вирішуючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище положень закону та встановлених обставин справи, належним чином не врахував, та попри те, що прийняв до розгляду змінені вимоги заяви ОСОБА_1 , в якій вона просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з братом ОСОБА_3 з 16 серпня 1996 року, фактично вирішив первісний предмет заяви та встановив факт перебування заявниці на утриманні зниклого безвісти її брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 з 15 квітня 2022 року.
Таким чином суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням принципу диспозитивності, закріпленого у ст13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає справу в межах заявлених вимог.
Суд, вирішуючи первісні вимоги, які вже не підтримувалися заявницею, не здійснив правової оцінки доводів та доказів, поданих на підтвердження нового предмета заяви, а саме, факту спільного проживання однією сім'єю. Це призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та до ухвалення рішення щодо неактуальних вимог, які вже не були предметом судового розгляду.
Водночас апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунити допущені судом першої інстанції недоліки, оскільки відповідно до ст.ст. 23, 24 ЦПК України заявлені вимоги спочатку підлягають вирішенню місцевими загальними судами як судами першої інстанції, а апеляційні суди лише переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів щодо вже розглянутих судом вимог.
Більше того, за імперативними приписами ч. 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не має повноважень на самостійний розгляд тих вимог, які не були предметом розгляду судом першої інстанції.
Отже апеляційний суд обмежений рамками перевірки лише того рішення, яке вже винесене, і не може вийти за його межі з метою усунення недоліків суду першої інстанції, зокрема ухвалити рішення по суті вимог, які фактично не розглядалися раніше.
У зв'язку з цим, апеляційний суд приходить висновку, що оскаржуване рішення не може залишатися в силі, а з огляду на неможливість розгляду нових вимог судом апеляційної інстанції в межах наданих законом повноважень, єдино правильним процесуальним рішенням є скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 з мотивів того, що змінені нею вимоги залишились по суті не розглянутими судом першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року,з ухваленням нового рішення про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Тому апеляційна скарга МО України підлягає задоволенню.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: