17 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/6102/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також відповідач), у якому просить:
стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 62374,63 грн адміністративно-господарських санкцій та 1278,79 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконала нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, тим самим порушила вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні та зазначила, що в «Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштованих осіб з інвалідністю» (Додаток 1) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі Фонд) допустився помилки в рядку 04 вказавши невірно розрахований фонд оплати праці штатних працівників, а саме 1 122 743, 35 грн. Згідно таблиці 17 «Сума нарахованої заробітної плати / доходу / грошового збезпечення у межах максимальної величини, на яку нараховується єдиний внесок» та таблиці 21 (ознака наявності трудової книжки 1/так вказує на штатного працівнка) Додатків 1 до «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Д1)» за 1,2,3,4 квартали 2024 року фонд оплати праці штатних працівників становить 803 870, 79 гривень, що робить висновок Фонду щодо розміру адміністративно- господарських санкцій помилковим. Крім того, відповідач зазначила, що 01.11.2024 прийняла на роботу за основним місце роботи особу з інвалідністю.
Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, у якому не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено. Продовжено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву у справі № 620/6102/25 на 10 днів з моменту отримання ухвали суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
Згідно із вимогами чинного законодавства України відповідач несе обов'язок по обов'язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, сформованого в автоматизованому режимі відносно відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 9 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця.
Позивач надав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 нараховано санкції у сумі 62374,63 грн.
Крім того, у зв'язку із несплатою відповідачем вчасно вказаних штрафних санкцій йому нараховано пеню у сумі 1278,79 грн, що підтверджується розрахунком пені нарахованої за не сплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі також Закон №875-ХІІ).
Згідно з частиною 1, 2 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об'єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 12 квітня 2022 року № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі Порядок № 827-22).
Вказаним Порядком № 827-22 встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.
Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним(нею) особи).
Актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв'язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (Розділ І Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22).
Так, згідно із проведеним позивачем розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця.
Вказаний розрахунок було розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025, що підтверджується квитанцією від 04.03.2025.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875-ХІІ Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Так, як вбачається з матеріалів справи, з огляду на середньооблікову кількість працівників, відповідач мав створити та забезпечити працевлаштування у 2024 році 1 особи з інвалідністю.
Згідно проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа.
У свою чергу, відповідачем було надано суду копії наказу № 56-к від 30.10.2024 про прийняття на роботу ОСОБА_2 , з 01.11.2024 на посаду лікаря-стоматолога-хірурга за основним місцем роботи, який відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, наявної у матеріалах справи має третю групу інвалідності з 03.06.2023.
Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю з боку підприємства.
Достовірність наведених фактів та наданих відповідачем документів, на яких ґрунтуються такі факти, позивач не спростував.
Суд зазначає, що обов'язком роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично є укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. У силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштовано таку особу, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат на користь позивача відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул. Вячеслава Радченка, 14, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14017, код ЄДРПОУ 14220194.
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 17 липня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА