Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 липня 2025 року Справа№200/744/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 01.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача за періоди з 01.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 нарахування та виплата йому грошового забезпечення у періоди з 01.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року здійснювались відповідачем не у повному обсязі, а саме - без урахування розміру прожиткового мінімуму, що був установлений законом на 1 січня відповідного року, в якому відбувалося відповідне нарахування грошового забезпечення.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов відповідач вказує на те, що саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначений законом на 1 січня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, є розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року на підставі заяви позивача, яка задоволена судом, було визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлено цей строк, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/744/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З 18.04.2025 року по 14.07.2025 року суддя Бабіч С.І. перебував на лікарняному та у щорічній відпустці.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 (дата видачі - 26.06.2024 року, є дійсним до 26.06.2034 року), РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Як видно зі змісту посвідчення серії НОМЕР_4 від 12.04.2017 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У періоди з 17.10.2016 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по теперішній час позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем і підтверджується витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2016 року № 310, від 21.09.2021 року № 226 та від 08.03.2022 року № 67.
Як зазначається позивачем у позовній заяві, в періоди проходження військової служби з 01.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року нарахування та виплату йому грошового забезпечення (щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) відповідач здійснював у заниженому розмірі - нараховуючи грошове забезпечення позивача, відповідач виходив із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено законом на 1 січня календарного року, як це було передбачено постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 (далі - Постанова КМУ № 704).
Вказані обставини відповідачем у відзиві на позов не заперечуються.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, передбачені законом.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) установлено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Частина 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частина 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у даних примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, у залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків.
Суд зауважує, що дані примітки до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не містять жодних норм права.
Так, відповідно до примітки 1 додатку 1 до Постанови КМУ № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 року № 103 (далі - Постанова КМУ № 103) внесено зміни до Постанови КМУ № 704, внаслідок яких пункт 4 вказаної Постанови КМУ № 704 був викладений у новій редакції.
Зокрема, положеннями пункту 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням внесених змін, було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність із пунктом 4 цієї ж постанови.
Отже, з 24.02.2018 року (дата набрання чинності Постановою КМУ № 103), відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704.
Із набранням законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18 було відновлено дію пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції до внесених Постановою КМУ № 103 змін.
Таким чином, з огляду на викладене, з 29.01.2020 року (з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18) виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, який встановлений законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас, порядок дій, який повинен вчинити відповідач у зв'язку з втратою чинності пунктом 6 Постанови КМУ № 103, фактично не змінився.
При цьому суд зауважує, що після втрати чинності пунктом 6 Постанови КМУ № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704, автоматично були усунені усі розбіжності між примітками у додатках 1 і 14 до Постанови КМУ № 704 (незважаючи на те, що вони не містять жодних норм права) та редакцією пункту 4 Постанови КМУ № 704.
Відповідно до правової позиції, яка зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 520/2098/19, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у разі, коли вони є чинними.
Аналогічні за містом правові позиції були наведені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, тощо.
Слід зазначити, що згідно з Постановою КМУ № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тоді як розмір мінімальної заробітної плати (її частини) не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований у Постанові КМУ № 704 з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Вказане вище стосується і обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих, у тому числі, відповідно до Постанови КМУ № 704, які установлені пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
Правову позицію аналогічного змісту було наведено Верховним Судом у постанові від 27.03.2023 року у справі № 280/11480/21.
Отже, як вже було вказано, відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін Постановою КМУ № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Спірними періодами у даній справі є періоди з 01.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-IX визначено, що станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 року № 1082-IX передбачено, що станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-IX визначено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року № 2710-IX передбачено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Водночас, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 року № 2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 року (дата, виходячи з якої відповідачем було здійснено обчислення та виплату грошового забезпечення позивача за спірні періоди) прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн, що менше за прожитковий мінімум на одну працездатну особу в 2020-2023 роках.
Як вже було зазначено вище, підстави для визначення розмірів посадових окладів, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, який встановлений законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 виникли лише з 29.01.2020 року (з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18).
Отже, у період з 01.01.2020 року по 28.01.2020 року були відсутні підстави для такого визначення розмірів посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями, у зв'язку з чим позовні вимоги за цей період задоволенню не підлягають.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про те, що грошове забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, які в силу положень частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців), має обчислюватися у періоди:
- з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- з 01.01.2021 року по 21.09.2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік";
- з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік";
- з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Приймаючи до уваги наведене вище, позовні вимоги у даній частині є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 29.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за періоди з 29.01.2020 року по 21.09.2021 року та з 08.03.2022 року по 12.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 17 липня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч