Справа № 163/1538/25
Провадження № 1-кп/163/211/25
17 липня 2025 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_9 ,
розглядаючи в підготовчому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області кримінальне провадження № 42025032220000005 про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
10 липня 2025 року до суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 42025032220000005 від 24 січня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Ухвалою від 11 липня 2025 року в даному кримінальному провадженні призначене підготовче судове засідання за участі сторін кримінального провадження.
14.07.2025 року на електронну адресу суду захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_7 надіслав письмове клопотання, в якому просив суд звернутися до Волинського апеляційного суду із поданням про направлення кримінального провадження для визначення підсудності, оскільки розгляд кримінального провадження Любомльським районним судом Волинської області не відповідатиме вимогам ст.32 КПК України щодо правил територіальноі підсудності з огляду на таке.
Із затвердженого прокурором у кримінальному провадженні обвинувального акту, вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами та вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчиненому за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів. За версією сторони обвинувачення, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами та вказівками, наданням засобів та усунення перешкод, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів - відбувалась в місті Луцьку, а саме у парку та поблизу спортивного комплексу «Естет», що за адресою: місто Луцьк, проспект Відродження, 22А. А тому вважає, що оскільки організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України згідно обвинувального акту відбувалась на території міста Луцька, тому дане кримінальне провадження повинен здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, тобто Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Також вказав на те, що свідки кримінального провадження знаходяться у місті Луцьку, досудове розслідування кримінального провадження № 42025032220000005 від 24.01.2025 закінчено у місті Луцьку, оскільки обвинувальний акт складений старшим слідчим Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Луцьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташового у місті Львові. У зв'язку з цим, у випадку не встановлення місця вчинення кримінального правопорушення, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування, тобто тим же Луцьким міськрайонним судом Волинської області, в іншому випадку буде не дотримано правила підсудності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і тягне за собою скасування судового рішення.
З аналогічним клопотанням до суду звернувся захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_8 .
Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , кожен зокрема, підтримали подані клопотання. Захисник ОСОБА_10 , зазначив, що оскільки місцем вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, є м. Луцьк, досудове рослідування закінчено у місті Луцьку, свідки у кримінальному провадженні знаходяться у місті Луцьку, тому є всі підстави вважати, що кримінальне провадження підсудне саме Луцькому міськрайонному суду Волинської області.
Прокурор у підготовчому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, вказав, що обвинувальний акт скеровано до суду з дотриманням правил підсудності.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , кожен зокрема, підтримали думку своїх захисників, просили клопотання задовольнити.
Захисник ОСОБА_9 та його підзахисний ОСОБА_6 не заперечили щодо задоволення клопотання.
Заслухавши думку учасників судового провадження, кожного зокрема, дослідивши матеріали обвинувального акту, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до положень п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд вправі направити обвинувальний акт для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження даному суду.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.
Питання про визначення територіальної підсудності підлягає першочерговому вирішенню під час підготовчого засідання, оскільки порушення правил підсудності належить до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, відповідно до вимог ст. 412 КПК України. Якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил підсудності, воно у будь-якому разі підлягає скасуванню судом вищої інстанції згідно із п.6 ч.2 ст.412 КПК України.
А відтак всі інші питання, у тому числі щодо призначення до судового розгляду чи повернення обвинувального акту прокурору, мають вирішуватися належним судом, якому підсудне дане кримінальне провадження.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статті 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права… Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 8 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", як одну із засад організації судової влади проголошено право на повноважний суд, що передбачає розгляд справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та суддею, який визначається згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. Процесуальними кодексами визначаються вимоги до складу суду. В сукупності ці правила забезпечують розгляд справи судом, встановленим законом.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Інтерпретація суті поняття "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом у рішенні в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року та полягає у наступному: "п.23. Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року)… 24.Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі" Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін" судом, встановленим законом" у пункті1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з(...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". 25. У пп. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії " Суд дійшов до висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
У п.64 рішення у справі "Йоргіч (Jorgic) проти Німеччини" від 12.07.2007 року ЄСПЛ вказав, що справу перш за все слід розглянути за статтею 6 § 1 Конвенції щодо того, чи був заявник засуджений "судом, встановленим законом". Суд зазначає, що цей вислів віддзеркалює принцип верховенства права, котрий є невід'ємною частиною системи захисту, запровадженої Конвенцією і її Протоколами. "Закон", у розумінні статті 6 § 1 Конвенції, включає, зокрема, законодавство щодо встановлення і компетенції судових органів (див., interalia, Lavents проти Латвії, № 58442/00, § 114, 28 листопада 2002 р.). Отже, якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є "встановленим законом" у розумінні статті 6 § 1 (для порівняння, Coemeта Інші проти Бельгії,№№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 і 33210/96, §§ 99 і 107-08, ECHR 2000-VII).
Згідно вимог ч.1 ст.32 КПК України, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави згідно з принципом верховенства права, закріплених ст.8 Конституції України.
Відповідно до ст.1, ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Правила про підсудність ґрунтуються на основних засадах судочинства, передбачених ст.129 Конституції України, засадах кримінального провадження, визначених у главі 2 КПК України, а також засадах організації судової влади.
Порушення правил підсудності належить до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та згідно із п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.05.2020 року у справі № 51-2437впс20, встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення.
Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Згідно з пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами та вказівками, наданням засобів та усунення перешкод вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів. Сторона захисту вважає, що організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами та вказівками, наданням засобів та усунення перешкод, вчинена за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів - відбувалась в місті Луцьку, відтак підпадає під територіальну юрисдикцію Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Крім того, при постановленні ухвали, суд враховує те, що досудове розслідування кримінального провадження № 42025032220000005 від 24.01.2025 закінчено у місті Луцьку.
Також суд приймає до уваги посилання сторони захисту щодо місця проживання свідків в м. Луцьку.
Зважаючи на правила ст.32, ст.34 КПК України, які визначають, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, враховуючи обставини встановлені судом, те, що судовий розгляд по суті даного кримінального провадження не розпочато, а також те, що питання про направлення кримінального провадження з одного до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується відповідним судом апеляційної інстанції, суд вважає за необхідне направити обвинувачний акт у кримінальному провадженні з поданням Любомльського районного суду Волинської області до Волинського апеляційного суду для вирішення питання про визначення територіальної підсудності.
Керуючись ст.32, ст.34, ст.314, ст.315 КПК України, суд,
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42025032220000005 від 24 січня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, направити з поданням Любомльського районного суду Волинської області до Волинського апеляційного суду для вирішення питання про визначення територіальної підсудності.
Ухвала остаточна, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Головуюча: суддя ОСОБА_1