14 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 675/64/25
Провадження № 11-кп/820/438/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
засудженого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Засуджений ОСОБА_6 , який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», звернувся до суду з клопотанням, в якому просив замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2002 року за п.п. «а, і» ст.93, ч.2 ст.86, ч.1 ст.101, ч.2 ст.215 КК України (в редакції 1960 року), ч.2 ст.185 КК України (в редакції 2001 року), ст.42 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою Верховного суду України від 26 грудня 2002 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2002 року залишено без змін.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.Своє рішення суд мотивував тим, що не вбачає достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_6 . Засуджений просив замінити йому довічне позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, визначити термін можливого перегляду його покарання, шляхом застосування до нього умовно - дострокове звільнення або замінити невідбуту частину покарання більш м'яким, щоб не перевищувало 30 років позбавлення волі.
ОСОБА_6 зазначає, що за час відбування покарання він став на шлях виправлення, повністю усвідомив тяжкість вчиненого злочину та шкоду, завдану потерпілим і суспільству, постійно працює над власним виправленням і розвитком.
Зазначають, що ОСОБА_6 станом на січень 2025 року відбув покарання більше 26 років та на думку засудженого подальше його тримання під вартою порушує вимоги статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За місцем відбування покарання ОСОБА_6 характеризується позитивно, має заохочення, стягнення погашені, працевлаштований і працює, на профілактичних обліках не перебуває, що свідчить про його виправлення.
Вважають, що судом надано формальну оцінку засудженому ОСОБА_6 , як такому, що не став на шлях виправлення, що не відповідає дослідженим матеріалам особової справи та особі засудженого.
Вказують, що суди зобов'язані використовувати не тільки прямі норми Конституції України, а і Конвенцію та практику ЄСПЛ, як джерела права, актів вищої юридичної сили в ієрархії законодавства України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 вимоги апеляційних скарг підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, з наведених у апеляційних скаргах підстав.
Засуджений ОСОБА_6 показав, що відбув 26 років покарання в ізоляції від суспільства, все робить, щоб звільнитися та через відмову відчуває психологічне катування.
Захисник наполягав, що у даних правовідносинах підлягає застосуванню норми міжнародного права, тому на підставі практики ЄСПЛ, а не національного законодавства, він просить замінити засудженому ОСОБА_6 довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, оскільки ОСОБА_6 відбув значний строк.
Прокурор не визнала апеляційні доводи, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, погодилась, що у засудженого наявні позитивні зміни у поведінці, але цього недостатньо для висновку, що він довів своє виправлення. Звернула увагу, що відповідно до вимог статті 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, тоді як засуджений просить замінити йому довічне позбавлення волі на позбавлення волі на строк 4 роки.
Представник установи виконання покарань був належним повідомлений про місце, дату та час розгляду апеляційної скарги. Клопотань з приводу участі в апеляційному розгляді від нього не надходило, його участь не є обов'язковою, тому його неприбуття у судове засідання не перешкоджає апеляційному розгляду, відповідно до вимог частини 5 статті 539, частини 4 статті 405 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого та його захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 537 КПК України, суд під час виконання вироків має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Частина 1 статті 539 КПК України передбачає, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням, аргументуючи це тим, що не вбачає достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого, тому заміна покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк на даний час не сприятиме виправленню ОСОБА_6 та досягненню мети покарання, передбаченої ст.50 КК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з вимогами статті 82 КК України, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2002 року за п.п. «а, і» ст. 93, ч. 2 ст. 86, ч. 1 ст. 101, ч. 2 ст. 215 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 185 КК України (в редакції 2001 року), ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою Верховного суду України від 26 грудня 2002 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2002 року - залишено без змін.
Із характеристики засудженого,наданої адміністрацією Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» станом на 10 лютого 2025 року та наявних довідок вбачається, що засуджений ОСОБА_6 за час відбування покарання допускав порушення вимог режиму відбування покарання, за що 5 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності. Стягнення на даний час погашені. Також до засудженого тричі застосовувались заохочення. Характеризується посередньо, у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний. В установі виконання покарань працевлаштований в майстерні. Намагається утримувати у чистоті та порядку спальне місце та приліжкову тумбочку. Дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснює за ними належний догляд, використовує тільки за призначенням. Виконує законні вимоги персоналу установи виконання покарань. Підтримує зв'язки з рідними шляхом листування та телефонних розмов, отримує посилки та бандеролі. Бажає змінити своє життя та має позитивні плани на майбутнє, але не розуміє, яким чином їх втілити.
Суд першої інстанції в судовому засіданні дослідив матеріали особової справи ОСОБА_6 та врахував, що згідно протоколу № 4 від 13 лютого 2025 року засідання комісії державної установи «Замкова виправна установа (№58)» з питань застосування пільги згідно ст. 151-1 КВК України вирішено перевести засудженого ОСОБА_6 з приміщень камерного типу до багатомісних приміщень з наданням дозволу у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, як такого, що стає на шлях виправлення.
Наведені вище та інші обставини, були належним чином оцінені судом першої інстанції, який дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_6 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на строк 4 роки задоволенню не підлягає, оскільки не грунтується на законі.
Колегії суддів, дослідивши матеріали судової справи та витребувані з Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» матеріали з особової справи засудженого, дійшла висновку про відсутність підстав для заміни ОСОБА_8 призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням.
Відповідно достатті 82 КК України та усталеної судової практики заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована лише за умови обов'язкової та одночасної наявності вказаних в законі підстав і умов в їх сукупності. При цьому основним і вирішальним є не факт відбування визначеної частини покарання, а головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення.
Відтак, становлення особи на шлях виправлення - це прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процесу виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м'якого покарання.
Згідно вимог частини 1 статті 6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування відомостей про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.
При цьому, колегія суддів наголошує, що формальний сплив певної частини строку покарання не може бути передумовою для застосування до особи більш м?якого покарання.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р., окрім того, що Конвенція була ратифікована Україною, держава визнала обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (далі - ЄКПЛ) та практику Суду (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Оскільки норми Конвенції сформульовані досить широко, то відповідно до статті 32 цієї ж Конвенції, ЄСПЛ є органом, правомочним тлумачити положення Конвенції та протоколів до неї, тим самим вказуючи напрямок та сферу застосування тієї чи іншої норми. Відтак, положення ЄСПЛ існують не самі по собі, а лише в тому вигляді, в якому їх розуміє, інтерпретує та застосовує Суд. Однак, ЄСПЛ не наділений повноваженнями творення нових норм права, а відповідно до статті 32 Конвенції, його роль стосується виключно тлумачення й застосування норм Конвенції та Протоколів до неї.
Відтак, колегія суддів не погоджується з доводами засудженого та його захисника, що суд першої інстанції не застосував вимоги та відповідну практику ЄСПЛ, а також щодо відсутності реалістичної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі в Україні на підставі чинних вимог кримінального законодавства.
Посилання захисника у апеляції на рішення ЄСПЛ у справі «BancsokandLaszloMagyar проти Угорщини» не є доречним, оскільки висновки викладені у цьому рішенні не є релевантними до ситуації, що склалася в Україні. Обставини у цій справі стосувалися випадку, коли заявники могли сподіватися на перегляд свого прогресу виправлення щодо звільнення лише після відбування сорока років ув'язнення в рамках довічного ув'язнення. Суд дійшов висновку, що таке довічне ув?язнення не може вважатися сумісним з положеннями статті 3 Конвенції.
На виконання вимог ЄСПЛ, викладених у рішенні “Петухов проти України», 06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі. Цим законом гарантується право особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, звернутися до суду з клопотанням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
При цьому суд не зобов'язаний автоматично задовольняти кожне подібне звернення особи по факту відбуття останньою покарання строком від 15 років. Таке рішення про заміну покарання відноситься до дискреційних повноважень суду та ухвалюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. При цьому для суду є важливим дослідити у сукупності всі відомості, які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулися певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 розділу І Закону України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року, статей 81, 82 КК України, частин 12 та 13 статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України, Наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5 «Про визначення ступеня виправлення засудженого» затверджено Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, Методику визначення ступеня виправлення засудженого та Форму індивідуального плану виправлення та ресоціалізації.
Цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, а також інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Згідно Методикиступінь виправлення засудженого відображається у висновку щодо ступеня виправлення засудженого (далі - висновок), основною метою висновку є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання або можливості застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення, при цьому, якщо бал варіюється від «0» до «64» включно, то засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 Кримінального кодексу України;якщо бал становить «65» та вище, то засуджений став на шлях виправлення (довів своє виправлення) та має бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 Кримінального кодексу України.
З висновку щодо ступеня виправлення ОСОБА_9 вбачається, що із урахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, який є середнім та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи, засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Загальна кількість балів засудженого становить 63
Згідно витягу з протоколу №15 від 27 липня 2023 року комісією державної установи «Замкова виправна установа (№58)» відмовлено в направленні матеріалів в суд, щодо зміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ч.5 ст. 82 КК України, як такому, що не став на шлях виправлення.
З огляду на зазначене, враховуючи висновок комісії щодо ступеня виправлення засудженого, апеляційний суд вважає, що у засудженого наявні позитивні зміни у поведінці, але цього недостатньо для висновку, що він довів своє виправленнята погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість наразі замінити призначене судом засудженому ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним і вмотивованим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, апеляційних підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3