Номер провадження: 33/813/1078/25
Номер справи місцевого суду: 495/9238/24
Головуючий у першій інстанції Братків І. І.
Доповідач Погорєлова С. О.
25.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Погорєлової С.О., за участю секретаря - Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1
- про накладення на нього стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, -
встановив:
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 605,60 грн.
З вказаної постанови вбачається, що 05.10.2024 року о 18 год. 30 хв. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Паланка-Маяки-Удобне» під час перевірки документів на виїзд з України було виявлено гр. України ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України без відповідних документів, а саме всупереч вимогам ст. 3 Закону України « Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» на прикордонний контроль надав паспорт громадянина Республіки Болгарія для виїзду за кордон № НОМЕР_1 виданий 02.07.2020 року дійсний до 02.07.2025 року, перебуваючи у правових відносинах з Україною, чим порушив вимоги ст. 12 ЗУ «Про Державний кордон України» ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про громадянство України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою з наступних підстав:
1)відсутність належного розгляду справи, а саме розгляд справи відбувався без присутності ОСОБА_1 ;
2)час подання ОСОБА_1 документів на оформлення у пункті пропуску 05.10.2024 року, який зазначений у протоколі не співпадає із реальним;
3)у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 від надання пояснень відмовився, однак це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 надав свої пояснення на окремому аркуші;
4)невідомо з яких причин працівники прикордонного наряду, та яким чином з'ясували приналежність ОСОБА_1 до громадянства України, оскільки у пункт пропуску було надано для перевірки паспорт громадянина Болгарії;
5)установою прикордонного контролю не було встановлено недійсність паспорта громадянина Болгарії № НОМЕР_1 від 02.07.2020 року;
6)у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, які саме документи ОСОБА_1 повинен був надати і не надав на паспортний контроль.
Посилаючись на такі доводи, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Одеський апеляційний суд належним чином сповіщав ОСОБА_1 про розгляд справи на 25 червня 2025 року на 10:45 год. ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилися, причин своєї неявки суду не повідомили.
Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали адміністративної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За правилами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
За приписами ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 294 КУпАП України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Свій висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, суд першої інстанції мотивував наявністю доказів на підтвердження даних обставин.
Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбачених ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, були повторно досліджені наступні докази, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №294126 від 05.10.2024 року з якого вбачається, що 05.10.2024 року о 18 год. 30 хв. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Паланка-Маяки-Удобне» під час перевірки документів на виїзд з України було виявлено гр. України ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України без відповідних документів, а саме всупереч вимогам ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» на прикордонний контроль надав паспорт громадянина Республіки Болгарія для виїзду за кордон № НОМЕР_1 виданий 02.07.2020 року дійсний до 02.07.2025 року, перебуваючи у правових відносинах з Україною, чим порушив вимоги ст. 12 ЗУ «Про Державний кордон України» ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про громадянство України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП. Від підпису у протоколі ОСОБА_2 відмовився у присутності двох свідків.
Пояснення ОСОБА_1 з яких вбачається, що приїхав до пункту пропуску «Паланка-Маяки-Удобне» о 13:00 год. подав документи на оформлення: паспорт громадянина Республіки Болгарія, та технічний паспорт на автомобіль. З'ясувалось, що він перевищив строки перебування на території України на дев'ять днів. Три години ОСОБА_1 чекав поки оформлять адміністративне правопорушення. За минуванням трьох годин йому почали пред'являти загальне правопорушення, що ОСОБА_1 потрібно пересікти кордон із документами громадянина України. Всі ці вимоги йому висував капітан ОСОБА_3 . ОСОБА_1 зазначив, що правила перетину кордону він не порушував.
Копія паспорту громадянина Республіки Болгарія № НОМЕР_1 виданого 02.07.2020 року з якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місто народження Україна, має паспорт громадянина Болгарії.
Витяг інформації про особу про наявність паспорту громадянина України, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Україна, Ренійський район, м. Рені, 24.06.1997 року отримав паспорт громадянина України.
Рапорт старшого прикордонних нарядів в пункті пропуску через державний кордон «Паланка-Маяки-Удобне» капітана ОСОБА_4 з якого вбачається, що 05.10.2024 року о 18:30 год. під час здійснення прикордонного контролю осіб на виїзд з України було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який під час виїзду з України надав на паспортний контроль документ громадянина Республіки Болгарія № НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_5 будучи у правових відносинах з Україною, громадянином України згідно із ст.. 2 ЗУ «Про громадянство України». Своїми діями порушив вимоги ст.. 9, 12 ЗУ» Про державний кордон України», затвердженого 04.11.1991 року № 1777-ХІІ, ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про прикордонний контроль», затвердженого 05.09.2009 року №1710-VІ, ст. 2, 3 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України», затвердженого 21.01.1994 року №3857-ХІІ, п. 2 «Правил перетинання державного кордону громадянам України», затверджених Постановою КМУ від 27.01.1995 року №57, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Отже, посилання апеляційної скарги про те, що невідомо з яких причин працівники прикордонного наряду, та яким чином з'ясували приналежність ОСОБА_1 до громадянства України, оскільки у пункт пропуску було надано для перевірки паспорт громадянина Болгарії, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, з підстав того, що згідно з перевіркою даних особи ОСОБА_1 , було встановлено, що він є громадянином України та має паспорт громадянина України, який було йому видано 24.06.1997 року.
За положенням ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідальність настає у випадку перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Згідно ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Розділом ІІ Закону України «Про прикордонний контроль» визначено процедури прикордонного контрою, так ст. 6 цього закону зазначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Отже, кожна особа при проходженні паспортного контролю самостійно надає органу Державної прикордонної служби України документ, який надає право на перетин державного кордону України. У зв'язку з чим саме цей документ і підлягає перевірці працівниками прикордонної служби з метою встановлення його дійсності та належності відповідній особі. Таким чином, працівники прикордонної служби позбавлені можливості здійснити перевірку будь-якого іншого документа.
Статтею 12 Закону України «Про державний кордон України» встановлено, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Згідно з абз. 1 п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Разом з тим, ст. 4 Конституції України проголошено, що в Україні існує єдине громадянство. Поняття єдиного громадянства визначається у ч. 1 ст. 2 Закону України від 18.01.2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України», як один із принципів законодавства України про громадянство. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Таким чином, в'їзд на територію України та виїзд з неї громадянами України за пред'явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить вимогам ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а тому за наявності підстав тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 204-1 КУпАП.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що установою прикордонного контролю не було встановлено недійсність паспорта громадянина Болгарії № НОМЕР_1 від 02.07.2020 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується інформацією про особу про наявність паспорту громадянина України, а отже при перетині кордону у відповідності із чинним законодавством України повинен був надати на паспортний контроль, документ, що дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що ОСОБА_1 зроблено не було. Факт порушення проходження державного кордону України ОСОБА_1 не заперечуються, він сам вказав, що у пункті пропуску «Паланка-Маяки-Удобне» під час виїзду з України надав на паспортний контроль документ громадянина Республіки Болгарія № НОМЕР_1 .
Виходячи із принципу єдиного громадянства, виїзд і в'їзд на територію України громадянами України за пред'явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України».
Встановивши правовий зв'язок фізичної особи з державою Україна, тобто належність особи, яка перетинає державний кордон в пункті пропуску за документом громадянина іноземної держави, до громадянства України, службові особи ДПСУ зобов'язанні керуватись правовою нормою п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідна правова норма міститься в ч. 1 ст. 3 Європейської конвенції «Про громадянство» - кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами. На сьогодні наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.
Оскільки початком здійснення прикордонного контролю є момент подання особою паспортного документу для перевірки, факт надання громадянином України паспортного документа громадянина іноземної держави кваліфікується як спроба незаконного перетинання державного кордону України, так як даний документ не може вважитися відповідним, тобто адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст.204-1 КУпАП.
Посилання апеляційної скарги про те, що час подання документів на оформлення у пункті пропуску 05.10.2024 року, який зазначений у протоколі не співпадає із реальним; у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 від надання пояснень відмовився, однак це не відповідає дійсності; у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, які саме документи ОСОБА_1 повинен був надати і не надав на паспортний контроль не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до п. 8, 9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення від 09.12.2020 року затверджену Міністерством юстиції України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, що передбачає відповідальність за це правопорушення; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, адреса місця проживання або перебування, місце роботи, посада, реєстраційний номер облікової картки платника податків або номері серія (за наявності) паспорта для фізичних осіб-громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті громадянина України); інформація про роз'яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її прав і обов'язків, передбачених статтею 63 Конституції України та статтею 268 Кодексу; прізвища, імена, по батькові, адреси місця проживання або перебування свідків, прізвище викривача (за його письмовою згодою) (якщо такі є); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, має право надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які вносяться до протоколу і засвідчуються підписом зазначеної особи. Пояснення може додаватись до протоколу окремо, про що робиться запис у протоколі.
Складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №294126 від 05.10.2024 року відповідає вимогам вищевказаної Інструкції, доводи апеляційної скарги не спростовують обставин викладених у вказаному протоколі.
Апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що за час розгляду справи у суді апеляційної інстанції апелянт жодного разу не з'явився на призначене судове засідання, жодним чином не брав участі у розгляді справи та не виявляв бажання доведення своєї невинуватості.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у законний спосіб намагався перетнути кордон України.
Крім того, ОСОБА_1 також суду апеляційної інстанції не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, а саме не надав підтвердження того, що він відмовився від громадянства України, або був його позбавлений.
Отже, вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 12 Закону України «Про державний кордон України» та його винуватість у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції дав невірну оцінку матеріалам справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність накладення на нього адміністративного стягнення у виді накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. в дохід держави, яке, на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Отже, наведені обставини вказують на відсутність в апеляційного суду підстав для скасування постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2025 року.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст. ст. 7, 251,268, 280, 293, 294 КУпАП, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова