Номер провадження: 22-ц/813/4573/25
Справа № 947/27531/24
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
17.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової О.С., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»,
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»на рішення Київського районного суду м.Одеси від 06 лютого 2025 року у складі судді Луняченко В.О.,
встановив:
У вересні 2024 року ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за №2389 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16190933 від 01.10.24 про державну реєстрацію права власності на частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинення права власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідне відчуження майна було здійснено відповідачем зв'язку із тим, що після укладення 28 серпня 2008 кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 за №05/08/2008/840-К/548, за яким поручителем належного виконання зобов'язань по поверненню грошей у відповідності до умов договору поруки від 28 серпня 2008 року є саме ОСОБА_5 , тому останній, достеменно знаючи про наявну заборгованість та розуміючи загрозу можливого звернення стягнення на належне йому майно, вчинив фраудаторний правочин на шкоду кредитора із метою уникнення цивільно-правової відповідальності порушення зобов'язання.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 06 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ « Консалт Солюшенс».
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Консалт Солюшенс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 06 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність іпотечного забезпечення не виключає можливості звернення стягнення на інше майно боржників. У разі порушення боржниками основного зобов'язання, іпотекодержатель не має обов'язку задовольняти свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а має право на такі дії, тобто вчиняє дії на власний розсуд. Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що іпотека є лише одним із механізмів забезпечення виконання зобов'язань, а не виключним способом погашення заборгованості. Положення Кредитного договору та Договору поруки передбачають, що іпотека є не єдиним способом забезпечення кредиту, оскільки при її недостатності Банк може звернути стягнення на інше майно як Позичальника так і Поручителя.
Звертає увагу, що при умові недостатності іпотечного забезпечення для покриття боргу, судом першої інстанції не було здійснено належної оцінки співвідношення боргових зобов'язань боржника та вартості предмета іпотеки, що призвело до неправильного висновку про наявність у боржника достатнього майнового забезпечення для виконання зобов'язань. В той же час, обставини справи та наведені в матеріалах справи докази підтверджують, що на момент укладення оспорюваного правочину, за рахунок реалізації предмета іпотеки неможливо було покрити всю наявну заборгованість. Судом першої інстанції не було досліджено обставини справи щодо реалізації предмета іпотеки у 2021 році, оскільки він виходив із припущення, що кредитні зобов'язання залишаються бути забезпеченими іпотекою на момент подачі позову, що призвело до порушення принципу всебічного та об'єктивного розгляду справи, закріпленого у ст. 13 ЦПК України.
Доводи скарги також мотивовані тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність фраудаторного характеру оспорюваного правочину, стверджуючи, що доводи позивача ґрунтуються на припущеннях. Натомість обставин справи доводять, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 01.10.2014 є фраудаторним, оскільки укладений після виникнення боргових зобов'язань, спрямований на ухилення від виконання кредитних зобов'язань, передбачає відчуження майна на користь родича, а також укладений за суттєво заниженою ціною. Такий правочин завдав шкоди кредитору, оскільки ускладнив виконання судового рішення про стягнення боргу, що є підставою для його визнання недійсним.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Встановлено, що 28.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», з однієї сторони, та ОСОБА_4 , з іншої сторони, було укладено кредитний договір № 05/08/2008/840-К/548.
ВАТ КБ «Надра» надав ОСОБА_4 строковий кредит у сумі 189484,4 дол. США з терміном погашення 27.08.2027 за умови оплати за користування кредитом процентів у розмірі 14,59 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати відсотків, інших обов'язкових платежів та штрафних санкцій у зазначені договором строки. Позичальник зобов'язався вносити мінімально необхідний платіж по кредиту у розмірі 2505 дол. США щомісяця до 06 числа поточного місяця. За цільовим використанням кредит було надано для придбання нерухомого майна - двох земельних ділянок.
Відповідно до п. 5.2 кредитного договору у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 3.3.3 договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 5.2 кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п. 4.3. за виключенням пунктів 4.3.3, 4.3.4 цього договору, він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1 договору за кожен випадок.
Виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором було забезпечено іпотекою нерухомого майна - двох земельних ділянок, розташованих на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, а також порукою ОСОБА_1 .
За умовами договору поруки № 05/87/2008/840-П/548 від 28.08.2008 поручитель бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_4 , які виникають з умов кредитного договору № 05/08/2008/840-К/548 у повному обсязі. При цьому поручитель і позичальник, за умовами договору, несуть солідарну відповідальність перед банком.
У зв'язку із неналежним виконанням умов договору на адресу позичальника та поручителя були направлені досудові вимоги №3549 та №3550 від 11.07.2014 про необхідність погасити прострочену заборгованість і можливі наслідки у вигляді застосування заходів примусового стягнення заборгованості, а також 1 адресату, про можливість у випадку неповернення грошей застосування примусового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Малиновського районного суду від 27 листопада 2014 року у справі №521/13273/14-ц були задоволені позовні вимоги ПАТ «Комерційний Банк Надра» та стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суму боргу за договором № 05/08/2008/840-К/548 від 28 серпня 2008 року в розмірі 4521336 грн. (чотири мільйона п'ятсот двадцять одна тисяча триста тридцять шість) грн. 06 коп. рішення набрало законної сили 12.01.2015.
27 березня 2020 року було проведено електронний аукціон №UA-EA-2020-03-05-000053-b за лотом № GL3N216954 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 187 кредитними договорами, що забезпечені іпотекою та 1 без заставним кредитним договором. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс».
24 квітня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 125, за змістом якого банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору.
За змістом Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року до Заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року замінено сторону стягувача - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, її правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, адреса: м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, оф. 308 у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Малиновським районним судом м. Одеси у справі №521/13273/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17 січня 2022 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, адреса: вул. Пушкінська, 36, оф. 308, м. Одеса, пропущений строк для пред'явленням до виконання виконавчого листа №521/13273/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ 42251700, адреса: вул. Пушкінська, 36, оф. 308, м. Одеса дублікат виконавчого листа №521/13273/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Постановою від 09.08.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаревим Р.В. відкрито виконавче провадження №75762249 за виконавчим листом №521/13273/14 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суму боргу за договором № 05/08/2008/840-К/548 від 28 серпня 2008 року в загальному розмірі 4521336, 06 грн, а також у рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 судового збору у розмірі 3654 грн.
Водночас 01 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав за Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Ланіною В.І., належну продавцю на підставі свідоцтва про на спадщину за законом, виданого нотаріусом Третьої одеської державної контори 08 липня 1999 року 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Відмовлячи в задоволенні позову, суд першої інстанції входив з того, що:
-під час здійснення оспорюваного правочину, продавцем по якому був боржник по кредитному договору (поручитель, якому було відомо про існуючу у позичальниці заборгованості), вже існувала заборгованість однак, зазначений кредит у відповідності до його положень, а саме п.21 договору був повністю забезпечений існуючим іпотечним договором (двома земельними ділянками);
-у досудовій вимозі кредитор не визначив факту невідповідності вартості іпотечного майна наявної заборгованості та не повідомив поручителя щодо можливого звернення стягнення на його власне майно;
-на момент розгляду справи кредитор не довів ані вартості наявного іпотечного майна, яким досі забезпечено зобов'язання за кредитним договором № 05/08/2008/840-К/548 від 28 серпня 2008 року, ані наявності необхідності можливого звернення стягнення на майно поручителя;
-фактично позовні вимоги обґрунтовуються співставленням часу визначення заборгованості та оспорюваного правочину та визначають припущення щодо здійснення вказаного правочину саме задля мети - уникнення цивільно-правової відповідальності;
-позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, які б мали більшу переконливість ніж докази та обґрунтування відповідача.
Проте погодитися з такими висновками неможна виходячи з наступного.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:
«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, колишня дружина боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).
Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що 11.07.2014 боржників повідомлено про необхідність погашення боргу, тобто у зв'язку із неналежним виконанням умов договору на адресу позичальника та поручителя були направлені досудові вимоги №3549 та №3550 від 11.07.2014 про необхідність погасити прострочену заборгованість і можливі наслідки у вигляді застосування заходів примусового стягнення заборгованості, а також першому адресату про можливість у випадку неповернення грошей застосування примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак останні усвідомлювали необхідність погашення боргу та наслідки невиконання зобов'язання.
Проте обов'язок погашення боргу не був виконаний, та право обрання способу захисту як то звернення стягнення на предмет іпотеки чи інші заходи належить кредитору.
При цьому ціна забезпечення у договорі іпотеки не означає, що саме за таку ціну майно може бути реалізоване, при недостатності іпотеки для погашення боргу на інше майно може бути звернене стягнення, а відтак доводи суду першої інстанції про відсутність відомостей про вартість майна правового значення не мають та підставою звільнення від відповідальності при виниклих обставинах бути не можуть.
Крім того, сума виданого кредиту складає 189484,40 доларів США, заборгованість за кредитним договором станом на 03.07.2014 складала 382082,52 дол США, що в еквіваленті становило 4521336,06 грн, вартість предмету іпотеки - 1050080 грн.
Більш того, ОСОБА_5 є поручителем, але доказів передачі саме ним в іпотеку земельних ділянок не надано, а тому укладанням договору купівлі - продажу він повністю звільнив себе від виконання зобов'язань перед кредитором, що вказує на ознаку недобросовісної поведінки учасника угоди з огляду і на такі обставини.
Рішенням Малиновського районного суду від 27 листопада 2014 року у справі №521/13273/14 задоволені позовні вимоги ПАТ «Комерційний Банк Надра» стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суму боргу за договором № 05/08/2008/840-К/548 від 28 серпня 2008 року в розмірі 4521336 грн, рішення набрало законної сили 12.01.2015.
ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 , вказані обставини не оспорюються.
У матеріалах справи відсутні докази оплати вартості майна за договором купівлі - продажу.
Таким чином, укладання оспорюваного договору мало місце у період з часу повідомлення про існування боргу та під час вирішення справи про стягнення боргу, правові наслідки якої усвідомлювали боржники, зокрема ОСОБА_1 , внаслідок укладання договору кредитор позбавляється можливості звернення стягнення на ліквідне майно, відтак договір купівлі - продажу має фраудаторний характер, та підлягає визнанню недійсним.
Щодо строку позовної давності.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі N 385/321/20 (провадження N 61-9916сво21)).
Укладення договору відступлення права вимоги не є підставою для переривання позовної давності згідно зі статтею 264 ЦК України. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі N 201/11812/23 (провадження N 61-7195св24)).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі N 504/2864/13-ц (провадження N 14-452цс18) зазначено, що: "для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі N 367/6105/16-ц (провадження N 14-381цс18) зроблено висновок, що "сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі N 907/50/16 (провадження N 12-122гс18) вказано, що "можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Позивач звернувся із позовом до відповідачів 04.09.2024, в той час як договір укладений в 2014 році.
Обґрунтовуючи час, коли позивач дізнався про відчуження майна, останній посилався на те, що лише 02.10.2023 вони в межах виконавчого провадження №70174215 дізналися з КП «БТІ» ОМР, що станом на 31.12.2013 частина належала боржнику ОСОБА_1 та подальша перевірка в Державному реєстрі надала можливість з'ясувати долю цього майна.
Разом із тим, відсутні ознаки того, що первісний кредитор був позбавлений можливості пред'явити вчасно рішення до виконання, з'ясувати долю майна та оспорити відповідний договір, який був зареєстрований у встановленому порядку, тобто банк тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права; поважних причин пропуску позовної давності позовна заява не містить, обставин зупинення та переривання перебігу позовної давності не встановлено; відповідачем 18.11.2024 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
З ухвали Малиновського районного суду м.Одеси від 17.01.2022 справа №521/13273/14 (провадження(№6/521/31/22) видно, що отримав вперше виконавчі листи в 2017 році, ПАТ «КБ'Надра» за виконанням рішення не звертався.
Відповідно до ст.262 ЦПК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності та відповідальність за передачу простроченої вимоги несе первісний кредитор.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи те, що рішення суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, то підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 06 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю « Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланіної Вікторії Іванівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за №2389 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державну реєстрацію права власності на частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинення права власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: