Дата документу 15.07.2025 Справа № 317/4478/24
Єдиний унікальний № 317/4478/24 Головуючий в 1-й інстанції - Сакоян Д.І.
Провадження № 22-ц/807/1240/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
15 липня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Подліянової Г.С.,
Трофимової Д.А.,
секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» про визнання права власності, витребування земельних ділянок, зобов'язання передати земельні ділянки,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Анніна Катерина Костянтинівна, на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2025 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Агрофірма «Нива» про визнання права власності, витребування земельних ділянок, зобов'язання передати земельні ділянки, та просила суд:
1) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельні ділянки, які розташовані на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області:
- з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 площею 3,3037 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.09.2017 на ім'я ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1352167323221;
- з кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 площею 3,3036 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.09.2017 на ім'я ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1350863023221;
2) витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 і ТОВ «Агрофірма «Нива» і зобов'язати зазначених осіб невідкладно передати в користування ОСОБА_1 :
- земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 площею 3,3037 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.09.2017 на ім'я ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1352167323221;
- земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 площею 3,3036 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.09.2017 на ім'я ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1350863023221;
3) стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 у рівних частках понесені судові витрати.
В обґрунтування зазначила, що ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу « ОСОБА_3 ») на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2002 належить земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 розміром 6,61 га, розташована на території Наталівської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29.11.2005 право власності на вказану земельну ділянку було визнано за ОСОБА_2 ..
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010 у цивільній справі № 222-6343/10 скасовано рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29.11.2005, скасовано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 розміром 6,61 га, розташовану на території Наталівської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області. Поновлено за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 розміром 6,61 га, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Право власності на земельну ділянку за рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010 позивачка не зареєструвала в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та в подальшому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки правовстановлювальний документ на земельну ділянку (державний акт на право власності на земельну ділянку) було втрачено.
Між тим, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010 діє і підлягає обов'язковому виконанню.
ОСОБА_2 був зобов'язаний без втручання органів виконавчої служби виконати судове рішення, проте земельну ділянку їй не передав, продовжує нею протиправно користуватись та володіти.
Діючи відкрито та ігноруючи ухвалене судове рішення, переслідуючи намір приховати зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 та унеможливити її повернення, ОСОБА_2 розділив зазначену земельну ділянку на дві земельні ділянки:
- земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01.001:0396 площею 3,3037 га, на яку Запорізька районна державна адміністрація 28.10.2010 видала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №135045 на ім'я ОСОБА_2 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01.001:0393 площею 3,3036 га, на яку Запорізька районна державна адміністрація 28.10.2010 видала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №135044 на ім'я ОСОБА_2 .
Земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01.001:0396 ОСОБА_2 зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.09.2017 на своє ім'я. Земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01.001:0393 ОСОБА_2 зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.09.2017 на своє ім'я.
Викладене свідчить, що ОСОБА_2 незаконно без відповідної правової підстави вже після ухвалення рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010 у жовтні 2010 року заволодів належною позивачці земельною ділянкою з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089, розділив її на дві окремі земельні ділянки, оформив на них право власності на своє ім'я у незаконний спосіб і дотепер протиправно володіє та користується її нерухомим майном.
Рішенням апеляційного суду від 28.09.2010 було поновлено право власності позивачки на земельну ділянку, яку вона у подальшому не відчужувала і право власності на яку у законний спосіб не припинялось.
Земельні ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 і 2322186800:01:001:0393 ОСОБА_2 08.09.2017 на підставі договорів оренди № 23 від 04.11.2017 і № 176 від 04.09.2017 передав в оренду належному йому ТОВ «Агрофірма «Нива».
Оскільки договори оренди укладені без участі позивачки, вона як власник земельних ділянок вправі заявити вимогу про їх витребування з незаконного володіння ТОВ «Агрофірма «Нива».
Поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 на дві земельні ділянки, а також передача земельних ділянок в оренду не свідчить про втрату позивачкою спірного об'єкта нерухомості - успадкованої земельної ділянки, яка існувала, існує і буде існувати незалежно від волі ОСОБА_2 та інших осіб.
Вказана обставина також не свідчить про втрату позивачкою права на належну їй земельну ділянку, яка збереглась і існує наразі під іншими кадастровими номерами.
Право власності позивачки на спірну землю було відновлено рішенням апеляційного суду. Всупереч судовому рішенню ТОВ «Агрофірма «Нива» та ОСОБА_2 , не визнаючи позивачку власником земельних ділянок, без її відома та без її згоди обидві особи користуються земельними ділянками та отримують від їх використання значні доходи, а ОСОБА_2 , крім іншого, ще й отримав в незаконний спосіб правовстановлювальні документи на своє ім'я на належні позивачці земельні ділянки.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила про задоволення позову.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2025 року позов задовольнити частково.
Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1352167323221), площею 3,3037 га на користь ОСОБА_1 .
Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1350863023221), площею 3,3036 га на користь ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2120 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Анніна К.К., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, та відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що у позивачки відсутнє право власності на спірні земельні ділянки, оскільки таке право не зареєстровано у встановленому законом порядку, як того вимагає ст.125 ЗК України. Відповідач правомірно набув право власності на дві окремі земельні ділянки, таке його право ніким не оспорено, Державні акти про право власності на землю недійсними не визнавались. Належна позивачці земельна ділянка припинила своє існування, в справі відсутні докази, що належні відповідачеві земельні ділянки складали єдиний масив і належали позивачці. На думку апелянта, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки позивачка не може підтвердити, що земельна ділянка з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 належить їй на праві власності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Железняк В.К., указує, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Право власності позивачки на спірні земельні ділянки виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.05.2002 на земельний пай, пізніше 06.12.2004 Запорізькою районною державною адміністрацією згідно розпорядження від 05.03.2004 №4/126 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку ЗП 3065979, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010426000005 з відповідним кадастровим номером, що свідчить про набуття позивачкою права власності на землю. Рішення Запорізького районного суду від 29.11.2005 у цивільній справі №2-2153/05, на підставі якого право власності було визнано за ОСОБА_2 , скасовано рішенням апеляційного суду від 28.09.2010, отже право власності відповідача на спірну земельну ділянку припинено у встановлений законом спосіб, а право позивачки - відновлено. Рішення апеляційного суду є обов'язковим для виконання. Відповідач зобов'язаний був без втручання органів виконавчої служби виконати його, натомість він поділив належну позивачці земельну ділянку на дві частини, отримав нові право установчі документи. Обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є належним, узгоджується із усталеною судовою практикою.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене у справі, повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2002, виданого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 успадкувала право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Колос», що знаходиться на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області розміром 8,07 в умовних кадастрових гектарах без визнання меж цієї частки в натурі (на місцевості) (т.1 а.с. 7).
Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЗП № 065979, виданого на підставі розпорядження Запорізької райдержадміністрації від 05.03.2004 № 4/126, ОСОБА_4 належить право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 площею 6,61, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2 а.с. 2).
Аналогічні відомості містяться у поземельній книзі на земельну ділянку із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 (т.2 а.с. 32-46).
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010 у справі № 22-6343/10:
- задоволено апеляційну скаргу прокурора Запорізького району Запорізької області, що діє в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області;
- скасовано рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29.11.2005 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку;
- скасовано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 площею 6,61, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області;
- поновлено за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 площею 6,61, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (т.1 а.с. 8 ).
Як видно зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 16.02.2019 Запорізьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 16.02.2019 зареєстрували шлюб. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (т.1 а.с. 9).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 390334725 від 09.08.2024, ОСОБА_2 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 (документ, поданий для державної реєстрації - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 135045, виданий 28.10.2010 Запорізькою районною державною адміністрацією) та 2322186800:01:001:0393 (документ, поданий для державної реєстрації - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 135044, виданий 28.10.2010 Запорізькою районною державною адміністрацією) (т. 1 а.с.10-14).
Також в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 390334725 від 09.08.2024 містяться записи щодо перебування земельних ділянок із кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 та 2322186800:01:001:0393 в оренді у ТОВ «Агрофірма «Нива» (т.1 а.с.10-14).
Аналогічні відомості містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397169509 від 30.09.2024 та № 397169495 від 30.09.2024 (т.1 а.с. 68-69).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397168437 від 30.09.2024 у вказаних реєстрах відсутні відомості щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 (т. 1 а.с. 67).
За змістом листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № 29-8-0.37.1-3755/2-24 від 14.10.2024 земельні ділянки з кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 та 2322186800:01:001:0393 утворились шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 (т.1 а.с. 82).
Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 135044, виданого на підставі рішення Запорізького районного суду від 29.11.2005, скасованого рішенням апеляційного суду від28.09.2010, ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 площею 3,3036 га, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2 а.с. 3).
Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 135045, виданого на підставі рішення Запорізького районного суду від 29.11.2005, ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 площею 3,3037 га, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2 а.с. 4).
Аналогічні відомості містяться у поземельних книгах на земельні ділянки із кадастровими номерами 2322186800:01:001:0393 (а.с. 5-31 т. 2) та 2322186800:01:001:0396 (т.2 а.с. 47-73 ).
Як видно з проекту розподілу земельної ділянки (паю), виготовленого ТОВ «Власні землі», земельні ділянки із кадастровими номерами 2322186800:01:001:0393 та 2322186800:01:001:0396 утворились за рахунок поділу земельної ділянки із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 (а.с. 74-85 т. 2). Ініціатором поділу земельної ділянки із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 та замовником проєкту розподілу земельної ділянки (паю) є ОСОБА_2 .
За змістом Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЗП № 066749, виданого 12.04.2006 на підставі рішення Запорізького районного суду від 29.11.2005, що міститься у проєкті розподілу земельної ділянки (паю), ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 площею 6,6072 га, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 2 а.с. 81).
Відповідно до довідки Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 20.08.2010, 20.08.2010 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі анульовано запис про реєстрацію державного акту серії ЗП № 066749, зареєстрованого 12.04.2006 за номером 010926000013, який посвідчував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 згідно поданої заяви землевласника (т. 2 а.с. 82).
Із досліджених судом доказів слідує, що ОСОБА_2 отримав 12.04.2006 Державний акт ЗП № 066749 на підставі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29.11.2005 у справі № 2-2153, проте вказане рішення суду 28.09.2010 було скасоване рішенням Апеляційного суду Запорізької області, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції діяла заборона на будь-яке відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивачка є власником спірних земельних ділянок, вона об'єктивно не могла дізнатися з кадастрового номеру, що належна їй земельна ділянка розділена на дві частини та належить ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4, частини першої статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
Частиною другої статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Частиною 2 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.
Згідно із ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Виходячи з наведеного, районний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про витребування земельних ділянок від ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку отримання у власність земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. При цьому суд врахував доведеність незаконного набуття ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 на час ухвалення рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29.11.2005 у справі № 2-2153 не мав права на набуття спірної земельної ділянки у власність, тобто усупереч закону реалізував право, якого за законом не міг реалізувати, він не міг набути необхідного обсягу правомочностей власника щодо реалізації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089.
У 2010 році ОСОБА_2 , незважаючи на припинення його права власності на землю рішенням апеляційного суду, здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 на земельні ділянки з кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 та 2322186800:01:001:0393 та зареєстрував 28.10.2010 державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на його ім'я, на дві земельні ділянки.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження її права власності на спірні землі, є безпідставними і суперечать фактичним обставинам справи.
Право власності позивачки на спірну землю відновлено рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2010, яке відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України є обов'язковим до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Невиконання відповідачем судового рішення апеляційного суду, поділ спірної земельної ділянки на дві окремі ділянки з присвоєнням їм нових кадастрових номерів не припинило право власності ОСОБА_1 на належну їй землю.
Відповідно до статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
З наведеного слідує, що поділ ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0089 на земельні ділянки з кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 та 2322186800:01:001:0393 не є перешкодою для витребування земельних ділянок на користь позивачки.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що підстав для витребування земельних ділянок у ТОВ «Агрофірма «Нива» немає, оскільки такий спосіб захисту не буде ефективним. Вимога до вказаної юридичної особи хоча й обґрунтовується необхідністю усунення перешкод у здійсненні права користування (за твердженням позивачки ТОВ «Агрофірма «Нива» наразі використовує земельну ділянку), що притаманно негаторному позову, проте сама позовна вимога носить віндикаційний характер.
Також, колегія погоджується із тим, що районний суд обґрунтовано врахувати, що одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
З позовних вимог позивачки суд установив, що головною її метою була зміна титульного власника земельних ділянок, саме віндикаційний спосіб захисту (витребування земельних ділянок) є ефективним. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачкою права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Після набрання законної сили рішення суду та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачкою права власності на спірні земельні ділянки, вона зможе захистити своє право користування та розпорядження земельними ділянками шляхом визнання недійсними договорів оренди, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Нива» щодо земельних ділянок із кадастровими номерами 2322186800:01:001:0396 та 2322186800:01:001:0393 або іншим чином.
Колегія суддів зауважує, що в основі розмежування віндикаційного і негаторного позовів лежить критерій володіння.
Якщо порушено правомочність володіння, то застосовується віндикаційний позов, якщо володіння збереглося, але створюються перешкоди в користуванні негаторний. Під володінням мається на увазі фізична належність речі особі, можливість особи фактичного панування над нею. Натомість користування можливість особи отримання з речі її корисних властивостей.
Отже, віндикаційний позов застосовується для витребування речі законним власником від її фактичного, але незаконного володільця, а негаторний для усунення порушень права власності, які перешкоджають використанню майна її законним власником, але не позбавляють його володіння цим майном.
Якщо відповідач заволодів спірним майном для власного використання, при цьому законного власника було повністю позбавлено володіння, то застосуванню підлягає віндикаційний позов. Якщо ж відповідач, не маючи наміру заволодівати майном, чинить перешкоди власнику у користуванні ним своїм майном (а інколи перешкоди й у володінні), слід застосовувати негаторний позов.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що «особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і права володіння» (пункт 44 постанови Великої Палати від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Щодо строку пропуску позивачкою строку позовної давності, суд врахував, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За загальним правилом згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, зазначеними нормами закону початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. У зв'язку з цим початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусово-судовому порядку.
Згідно п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З 12.03.2020 на усій території України був встановлений карантин, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Виходячи із приписів п. 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, строки позовної давності продовжені на період дії карантину та воєнного стану.
Як видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397169509 від 30.09.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 зареєстровано за ОСОБА_2 07.09.2017.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397169495 від 30.09.2024, вбачається право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 зареєстровано за ОСОБА_2 08.09.2017.
Об'єктивно дізнатись про належність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0393 позивачка не могла до 07.09.2017, а про належність земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:01:001:0396 - до 08.09.2017. Відтак слушними є доводи представника позивачки, адвоката Железняка В.К., про те, що на час подання до суду позову трирічний строк позовної давності не сплинув.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Доводи апелянта про порушення судом принципу рівності сторін, невмотивованості судового рішення, є безпідставними і не підтверджуються матеріалами справи.
Інших доводів, які б спростовували висновки районного суду або вказували на порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.
Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повної постанови 17 липня 2025 року.
Головуюча І.В. Кочеткова
Судді: Г.С. Подліянова
Д.А. Трофимова