Справа № 299/6377/24
16.07.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. (сімнадцять тисяч гривень) із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Відповідно до постанови суду, - ОСОБА_1 01.09.2024 о 15-00 год в с. Веряця, вул. Довженка, Берегівського району керував автомобілем Фольксваген Транспортер, р.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження медичного огляду у встановленому порядку на стан сп'яніння відмовився.
Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що не є суб'єктом правопорушення, так як в момент складання протоколу за кермом перебувала інша особа, йому не відомо з яких причин на нього був складений протокол. Зазначає, що не зміг відстояти свою позицію та право на повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин, долучити свідків на підтвердження тих подій, спростувати складений на нього протокол, оскільки про час та місце розгляду він не був належним чином повідомлений, тому вважає оскаржувану постанову суду однобічною та не справедливою.
Будучи неодноразово належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи не з'явився, проте направив клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін, мотивуючи поганим станом здоров'я.
Апеляційним судом зазначене клопотання ОСОБА_1 до уваги не приймається, оскільки за його клопотанням розгляд справи вже відкладався, крім того клопотання не підтверджено відповідними доказами, а також враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє беручи до уваги такі обставини.
Так, відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, наведених в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції дійшов правильних висновків.
Незважаючи на доводи апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, зібраних та поданих до суду працівниками поліції відповідно до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №121164 від 01.09.2024 вбачається, що 01.09.2024 о 15.00 год в с. Веряця, вул. Довженка, Берегівського району водій ОСОБА_1 керував автомобілем Фольксваген Транспортер, р.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду у встановленому порядку на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підпису в протоколі та від дачі будь-яких пояснень ОСОБА_1 відмовився.
Не зважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №121164 від 01.09.2024 у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; направленням, яке видане поліцейським ВП №1 (м. Виноградів) Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Данко Д.В. від 01.09.2024, відповідно до якого водій ОСОБА_1 направлявся на огляд до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, за наявністю у нього явних ознак алкогольного сп'яніння. Однак, ОСОБА_1 від медичного огляду відмовився; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння; рапортом поліцейського ВП №1 (м. Виноградів) Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Данко Д.В. з якого слідує, що під час чергування в складі СРПП 01.09.2024 близько 15.00 год. в населеному пункті с.Виряця водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки Фольксваген д.н.з. НОМЕР_1 , та приїхавши до будинку по вул. Довженка, 20 в с.Виряці, затіяв сварку, перебуваючи у нетверезому стані та в ході спілкування з ним, виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, від проходження медичного огляду водій ОСОБА_1 відмовився та нього складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП; поясненнями гр. ОСОБА_2 з яких слідує, що 01.09.2024 перебуваючи вдома за адресою вул. Довженка, 20 в с.Виряця, до неї приїхав ОСОБА_1 на автомобілі марки Фольксваген білого кольору в нетверезому стані та затіяв сварку погрожуючи фізичною розправою. Крім того доповнила, що водій ОСОБА_1 неодноразово керує транспортним засобом по населеному пункті в нетверезому стані; довідками Відділення поліції №1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області №106/27/1/03/6-2024 від 02.09.2024 року про видачу гр. ОСОБА_1 посвідчення водія та що він являється власником транспортного засобу марки Фольксваген Транспортер д.н.з. НОМЕР_1 та іншими матеріалами справи.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності, а тому є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому його твердження в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постанова суду є однобічною та несправедливою, є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п.2.5 ПДР України, що покладають на водія обов'язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена наявними у справі письмовими доказами, яким суд дав правильну об'єктивну оцінку.
Доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 як особи, що керувала транспортним засобом, від проходження огляду був причиною притягнення його до адміністративної відповідальності.
Отже, сам факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що виявлені ознаки сп'яніння є суб'єктивною думкою поліцейського, яку він складає на підставі аналізу дій водія під час спілкування із ним, а наявність або відсутність стану сп'яніння у водія перевіряється за допомогою проходження відповідного огляду. В даному випадку, водій ОСОБА_1 відмовився проходити такий огляд, за що передбачена адміністративна відповідальність.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно ньогопротоколу про адміністративне правопорушення. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив вимоги ст. 268 КУпАП, оскільки розглянув справу без участі ОСОБА_1 не повідомивши про час та місце розгляду справи, апеляційний суд визнає такими, що не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови. Відхиляючи ці доводи, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 268 КУпАП участь особи під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не є обов'язковою, і при цьому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати свої права, передбачені ч. 1 ст. 268 КУпАП під час апеляційного розгляду справи, чим не скористався та не з'явився до суду апеляційної інстанції.
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Таким чином рішення суду першої інстанції про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 прийнято відповідно до вимог ст. 268 КУпАП.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість постанови суду є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага