Постанова від 17.07.2025 по справі 127/11908/25

Справа № 127/11908/25

Провадження № 22-ц/801/1535/2025

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 рокуСправа № 127/11908/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача),

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Березовської О.А., повний текст судового рішення складено 20 травня 2025 року,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено шлюб, який розірвано 25 травня 2009 року, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області вчинено актовий запис №538 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу подружжя примирилось та продовжувало сімейні відносини без реєстрації шлюбу до 2018 року.

У сторін народилось двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час звернення з позовом до суду, шлюбні відносини між сторонами припинені, подружжя проживає окремо та не веде спільного сімейного господарства. Діти проживають та зареєстровані разом з матір'ю. Діти перебувають на повному утриманні позивача.

Відповідач проживає окремо, матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, разом з тим, діти щоденно потребують харчування, засоби гігієни, одяг, взуття, шкільне приладдя тощо, що призводить до виникнення фінансових труднощів у позивача.

Відповідач має постійне місце роботи та стабільний дохід, інші особи на його утриманні не перебувають.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Педина Олег Анатолійович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 , судовий збір на користь держави у сумі 1 211, 20 грн.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Обґрунтовуючи мотиви прийнятого рішення місцевий суд врахував вимоги передбачені ст.182 СК України.

Провадження в суді апеляційної інстанції.

Частково не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених у рішенні суду, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог, а саме призначити аліменти на утримання доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/4 доходу ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника місцевий суд при ухваленні рішення не врахував його стан здоров'я, фінансову можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі, а також перебування на його утриманні хворої матері і дитини від іншого шлюбу.

11 червня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Педини О.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в ній вказавши, що місцевий суд прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим покликається на те, що відповідачем не надано будь-яких доказів неможливості сплати аліментів у визначеному судом розмірі. Також покликається на те, що сам факт лише народження дитини у іншому шлюбі не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Крім того посилається на те, що у відповідача є рідний брат, який проживає з матір'ю і який також зобов'язаний здійснювати її утримання. Також не надано будь-яких доказів майнового стану матері.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судове рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано 25 травня 2009 року, про що зроблено актовий запис № 538 (а. с. 16).

Сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьківство підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а. с. 14, 15).

Як вбачається з копії довідки вих. №166 від 14 квітня 2025 року, виданої Квартальним комітетом «Димитрівський», ОСОБА_1 проживає разом з доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.17). Аналогічна інформація зазначена у Витягах з реєстру територіальної громади (а. с. 5-7).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини, дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Положеннями ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

За умовами ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Нормами ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями ст. 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

Так, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яке буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 жовтня 2016 року, справа № 6-1798цс16 та від 22 лютого 2017 року у справі №756/14962/15).

Суд першої інстанції, враховуючи рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, у тому числі й щодо її утримання, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановивши вказані обставини, зокрема, що діти сторін у справі проживають разом із позивачкою, прийшов до вірного висновку, що справедливими, розумними та достатніми є аліменти в розмірі 1/3 частки від всіх доходів (заробітку) відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення місцевий суд не врахував його стан здоров'я та фінансову можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі є неспроможними, оскільки на підтвердження такого відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів.

Будь-яких інших доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності та диспозитивності (п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Змагальність цивільного судочинства полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій . Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 13 ЦПК України диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що на утриманні у відповідача перебуває дитина від іншого шлюбу не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Діти від попереднього шлюбу не повинні бути звужені у правах через народження у платника аліментів іншої дитини, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20).

Недоведеність належними та допустимими доказами погіршення майнового стану, у разі зміни сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що та обставина, що у позивача змінився сімейний стан, а саме, що він проживає у новому шлюбі, у нього народилась дитина, сама по собі не свідчить про погіршення матеріального стану позивача та не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки ним не доведено, що розмір аліментів, який присуджений судом є непосильним розміром.

Доводи апеляційної скарги про перебування на його утриманні хворої матері, також не приймаються апеляційним судом, оскільки відповідачем жодними доказами не доведено, що така дійсно перебуває на його утриманні, а також даних про розмір власних доходів та матеріального стану ОСОБА_5 .

Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк

Попередній документ
128914174
Наступний документ
128914176
Інформація про рішення:
№ рішення: 128914175
№ справи: 127/11908/25
Дата рішення: 17.07.2025
Дата публікації: 21.07.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Вінницький апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (04.08.2025)
Дата надходження: 16.04.2025
Предмет позову: про стягнення аліментів