Справа № 759/11447/24
Провадження № 22-ц/801/1554/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
17 липня 2025 рокуСправа № 759/11447/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Жупинського Миколи Андрійовича на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Бондар О.В.,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 червня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу кредитні кошти в сумі 20000 грн. строком на 30 днів, а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання виконав, 26 червня 2021 року перерахував на наданий ОСОБА_1 банківський картковий рахунок в АТ «Сенс Банк» НОМЕР_1 * грошові кошти.
Свої зобов'язання по поверненню кредиту та процентів відповідач належним чином не виконала, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 71982,00 грн., з яких основна сума боргу 11844 грн., сума заборгованості за відсотками 58138 грн., 2000 грн. комісії.
15 грудня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №15/12-2021, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року.
10 березня 2023 року між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №10-3/2023/01 та реєстру боржників до нього, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року у розмірі 71982,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до суду із цим позовом в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 4353484 від 26 червня 2021 року в розмірі 71982,00 грн., з яких основна сума боргу 11844 грн., сума заборгованості за відсотками 58138 грн., 2000 грн. комісії.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року в розмірі 71982 грн., судовий збір в сумі 3028,00 грн. та витрати на правничу допомогу 4000 грн.
Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року мотивоване тим, що фактично отримані та використані відповідачем (позичальником) кошти в сумі 11844 грн., сума заборгованості за відсотками 58138,00 грн., комісія 2000 грн., а всього 71982,00 грн. заборгованості за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року в добровільному порядку ТОВ «МІЛОАН» не повернуті, ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року у розмірі 71982,00 грн. відповідно до договорів факторингу, то з метою захисту законних інтересів позивача борг з відповідача у розмірі 71982,00 грн. необхідно стягнути.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Жупинський Микола Андрійович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також провести розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вказаних коштів. Також покликається на відсутність первинних документів, які підтверджують заборгованість яка виникла у відповідача. Поряд з цим покликається на те, що матеріали справи не містять доказів пролонгації договору, продовження строку користування кредитом. Крім того вважає, що позивачем помилково нарахована комісія, оскільки така умова є нікчемною в силу закону. Також покликається на те, що при вирішенні вказаної справи місцевим судом не враховано актуальну судову практику викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року та № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.
12 червня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи апелянта викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Крім того вважають, що позивачем надано усі належні, допустимі і достатні докази які підтверджують укладення спірного договору, отримання кредитних коштів відповідачем, користування ними, розрахунок та нарахування відсотків за невиконання умов кредитного договору.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 26 червня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року (а.с.5-11) відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу кредитні кошти в сумі 20000 грн. строком на 30 днів, а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, погоджено графік платежів за цим договором.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання виконав, відповідно до платіжного доручення 49757345 від 26 червня 2021 року 26 червня 2021 року перерахував на наданий ОСОБА_1 банківський картковий рахунок в АТ «Сенс Банк» НОМЕР_1 * 20000 грн. кредитних коштів.
Відповідно до виписки по особовому рахунку АТ «Сенс Банк» ОСОБА_1 (а.с. 134-135) свої зобов'язання по поверненню кредиту та процентів відповідач належним чином не виконав, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 71982,00 грн., з яких основна сума боргу 11844 грн., сума заборгованості за відсотками 58138 грн., 2000 грн. комісії.
15 грудня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №15/12-2021, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року.
10 березня 2023 року між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №10-3/2023/01 та реєстру боржників до нього, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року у розмірі 71982,00 грн.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України (норми про договір позики застосовуються до кредитних правовідносин в силу частини 2 статті 1054 ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Наданими позивачем доказами підтверджується укладення між сторонами кредитного договору підписаного обома сторонами, який містить усі істотні умови договору, зокрема, щодо сплати процентів за користування коштами. Позивачем також доведено, що перед укладенням вказаного договору ОСОБА_1 була надана передбачена законом інформація як споживачу у вигляді паспорта споживчого кредиту.
Відповідач належним чином своїх зобов'язань за договором не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, що вказана позивачем.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512, статті 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.
Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За нормами статті 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з наведеними нормами законодавства відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року, а саме ТОВ «Коллект Центр» набуло статусу нового кредитора.
Отже, заборгованість відповідача за вказаним договором та відсотками за користування кредитними коштами, нарахованими після відступлення права вимоги, підлягає стягненню на користь ТОВ «Коллект Центр».
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що: «підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір відступлення права вимоги, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги».
При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вказаних коштів не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до п 2.1 Договору про споживчий кредит № 4353484 від 26 червня 2021 року зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (а.с. 5-10).
Як вбачається з платіжного доручення № 49757345 від 26 червня 2021 року в останньому зазначено платника ТОВ «Мілоан» отримувача ОСОБА_1 на суму 20000,00 грн., з призначення платежу: «Кошти згідно договору 4353484» (а.с. 12).
Таким чином вказані обставини беззаперечно підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів, а тому доводи в цій частині є неспроможними.
Твердження сторони відповідача про те, що позивачем не доведено розмір заборгованості, оскільки не надано первинних бухгалтерських документів, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно із абз.11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Схоже визначення первинних документів міститься й у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88.
У пункті 2.1 Положення вказано, що первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, і включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно із пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тіла кредиту за кредитним договором.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
З огляду на вказане, матеріали справи містять достатньо доказів, а саме договір про надання споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості за кредитом, виписки по особовим рахункам, надавши оцінку яким, як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо підтвердження заявленого позивачем розміру заборгованості та не спростування його відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що проценти за договорами були нараховані поза межами строку дії договору не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 1.5.2. договору №4353484 від 26 червня 2021 року проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування (п. 2.2.2 договору).
При цьому п. 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування.
Продовження, вказаного в п. 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.).
Пунктом п. 2.3.1.2. договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6. Договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
За відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 26 липня 2021 року, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п. 2.3.1.2 договору.
Відтак, колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто до 26 липня 2021 року, відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що позивачем помилково нарахована комісія, оскільки така умова є нікчемною в силу закону не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Покликання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні вказаної справи місцевим судом не враховано актуальну судову практику викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року та № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року є неспроможними, оскільки такі не є релевантними до вказаної справи, а також спростовуються вищевикладеними висновками суду, в яких, зокрема, застосовано актуальну судову практику та чинні нормативно-правові акти.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жупинського Миколи Андрійовича залишити без задоволення.
Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета