Справа № 203/2951/24
Провадження № 2/686/1585/25
15 липня 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
у складі: головуючого судді - Дем'янова Ю.М.,
за участі: секретаря судового засідання - Ткаченко Л.Г.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Біличенка В.О.,
представника відповідача - Вітрук Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Т-Стиль» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки на дітей,
встановив:
Стислий виклад позицій учасників справи.
До суду 19.08.2024 надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ТОВ «Т-Стиль» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки на дітей.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що у період з 24.06.2022 по 25.01.2024 перебула у трудових відносинах із ТОВ «Т-Стиль».
Перед початком трудових відносин роботодавцю було написано заяву про прийняття на роботу, передана трудова книга та інформація про персональні данні, а саме: копія паспорта, копію довідки РПОКПП, копію довідки переселенця, копію диплома про віщу освіту, копію свідоцтва про народження дитини та іншу особисту інформацію. Між роботодавцем та працівником було укладено трудовий договір (другий екземпляр працівнику передано не було).
Трудова діяльність (робоче місто) було організовано в ТРЦ «Апполо» м. Дніпро, вул. Тітова, буд. 36, магазин «Goldi», де ОСОБА_1 працювала в якості продавця - консультанта. Наказом від 11.11.2022 переведена на посаду касира торгівельного раду.
29.12.2023 в результаті масованого ракетного удару по місту Дніпро було суттєво зруйновано ТРЦ «Апполо». Діяльність магазину «Goldi» було призупинено.
З боку роботодавця поступила пропозиція про припинення трудового договору за домовленістю сторін. Останнім робочим днем за взаємної згоди було визначено сторонами 25.01.2024, про що було видано відповідний наказ.
В останній день трудових відносин та в наступний день повний розрахунок з працівником проведений не був. Трудову книгу отримано позивачкою лише 31.01.2024. Будь які пояснення щодо остаточного розрахунку перед найманим працівником було проігноровано.
Відповідач 26.01.2024 нарахував та виплатив заробітну плату за період з 01.01.2024 по 09.01.2024 у розмірі 2622,02 грн. Проте, за період з 10.01.2024 по 25.01.2024 заробітна плата не нарахована та не виплачена.
Відтак, за розрахунками позивачки, відповідачем не виплачена заробітна плата за період з 10.01.2024 по 25.01.2024 у сумі 6919,63 грн.
Вказану суму невиплаченої заробітної плати позивачка просить стягнути на її користь з відповідача. При цьому, позивачка просить відшкодувати їй суму середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати за період з 25.01.2024 по 09.02.2024 у розмірі 7611,60 грн.
Також, відповідачка зазначає, що відповідачем на її користь не виплачено компенсацію за невикористану відпустку та за невикористані додаткові відпустки на дітей, оскільки позивачка є жінкою, яка виховує дитину без батька та займається вихованням дитини самостійно (одинока мати).
За розрахунками позивачки грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022/2023 рік, складає: 21726,77 грн. Водночас, грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку (на дітей) за 2022 рік становить 4650,50 грн, 2023 рік - 7608,68 грн, 2024 рік - 7608,68 грн, а усього: 18067,86 грн.
Відтак, загальна сума, що, на думку позивачки, підлягає стягненню з відповідача на її користь за невикористані дні відпустки, а також невиплачена заробітна плата та середній заробіток за затримку у її виплаті, становить 54326,86 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 19.02.2024 представником позивачки було направлено адвокатський запит до ТОВ «Т-Стиль» про надання інформації про трудові відносини з найманим працівником ОСОБА_1 . Відповідь на запит надано не було.
04.04.2024 та 29.04.2024 позивачка особисто зверталась до відповідача з письмовою заявою про надання документів, які підтверджують її трудові відносини з ТОВ «Т-Стиль» та вимогою про виплату заробітної плати за період з 10.01.2024 по 25.01.2024, виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку з 25.01.2024 по 09.02.2024, компенсацією щорічних відпусток та додаткових оплачуваних відпусток на дітей. Проте, відповідач грошові кошти не сплатив, будь яких заперечень на надав. Копії запитуваних документів не направив.
Відтак, позивачка змушена звернутись до суду із описаними вимогами, з метою захисту своїх порушених прав.
28.08.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив у справі, зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача повністю заперечує заявлені позовні вимоги з підстав їх необґрунтованості та невідповідності дійсним обставинам справи.
Так, у поданому відзиві представник відповідача вказує, що 25.01.2024 ОСОБА_1 була звільнена з ТОВ «Т-Стиль» за угодою сторін. При цьому, впродовж усього часу роботи на підприємстві, до адміністрації ТОВ «Т-Стиль», або ж до будь-якого контролюючого органу не було звернень ОСОБА_1 щодо порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, зокрема, неповної чи несвоєчасної виплати заробітної плати, або ж, обмеження права працівника на отримання чергової щорічної відпустки. ОСОБА_1 використовувала свої права працівника користуючись оплачуваною відпусткою, а також завжди своєчасно та у повному обсязі отримувала заробітну плату.
Представник відповідача вказує, що 25.01.2024 з позивачкою був проведений повний розрахунок.
Окрім цього, відповідно до заяви працівника від 08.01.2024 та наказу №01/1-ВП від 08.01.2024, ОСОБА_1 ,було надано відпустку без збереження заробітної плати з 10.01.2024 по 25.01.2024 включно, у зв'язку із військовим станом.
У зв'язку з наведеним, сторона відповідача вважає, що доводи позивача про наявність у ТОВ «Т-Стиль» заборгованості по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 та невчасну виплату їй заробітної плати, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними доказами та спростовуються доказами наданими відповідачем.
При цьому, представник відповідача вказує, що твердження позивачки про те, що за весь період роботи вона жодного разу не використала наданого їй права щодо отримання основної щорічної відпустки є неправдивими та такими, що спростовуються наданими доказами.
Так, позивачка з моменту прийняття на роботу до моменту звільнення повністю використала дні оплачуваної щорічної відпустки, а ТОВ «Т-Стиль» було повністю виплачено відпускні нарахування перед початком кожної відпустки.
Також відповідач в день звільнення виплатив позивачці компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки.
Щодо невикористаної соціальної відпустки на дітей, сторона відповідача звертає увагу на те, що позивачка вводить суд в оману, оскільки в позовній заяві вказує проте, що перед початком трудових відносин роботодавцю надано свідоцтво про народження дитини.
Разом з тим, така інформація є неправдивою, подібних документів відповідачем отримано не було. У зв'язку з наведеним роботодавець за період роботи працівника не володів інформацією проте, що ОСОБА_1 має право на додаткову відпустку, оскільки в особовій справі відсутнє свідоцтво про народження дитини, окрім того, за весь період роботи працівник жодного разу не використовувала право на додаткову відпустку.
Відтак, враховуючи наведені вище міркування, сторона відповідача просить суд у задоволенні поданого позову відмовити повністю.
23.09.2024 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивачка не погоджується із позицією відповідача та просить суду задовольнити подані позовні вимоги у повному обсязі.
Так, позивачка вказує, що ніяких заяв на ім'я директора ТОВ «Т-Стиль» про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з військовим станом вона не подавала, заяву з адміністратором не погоджувала.
При цьому, вказує, що керівництво ТОВ «Т-Стиль» про наказ №01/1-ВП від 08.01.2024 про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з військовим станом працівника не ознайомило, будь-яких особистих підписів під документом під назвою «Наказ №01/1-ВП від 08.01.2024 року» позивачка не ставила, а у період з 10.01.2024 по 25.01.2024 включно знаходилась на робочому місці у ТРЦ «Апполо» м. Дніпро, вул. Тітова, буд. 36, магазин «Goldi».
Також, позивачка вказує, що за період перебування у трудових відносинах з роботодавцем ТОВ «Т- Стиль», особисто будь-яких заяв на щорічні оплачувані відпустки не писала, роботодавець з наказами про щорічну оплачувану відпустку не знайомив. Відповідно до платіжних виписок, наданих позивачем до позовної заяви, грошові кошти з формулюванням платежу «Виплата відпускних» або «Оплата за час відпустки», «Компенсація відпускних» не має вказівки на загальну суму відпускних, не вказано за який період нараховані відпускні.
Окрім того, стороною позивача проведено візуальний аналіз копій заяв від 04.08.2023 року, 07.11.2023 року, які, нібито, складені та підписані позивачкою. З візуального аналізу вбачається, що документи штучно спотворені за допомогою комп'ютерної техніки або іншої техніки.
Щодо додаткової соціальної відпустки на дітей, позивачка вважає, що надала відповідачу всі необхідні документи, що, згідно із чинним законодавством, надають їй право на отримання додаткової відпустки.
У судовому засіданні позивачка та її представник заявлені позовні вимоги підтримали та надали пояснення, які повністю узгоджуються із позицією, викладеною у письмових заявах по суті справи. Додатково пояснила, що вона під час перебування в трудових відносинах із відповідачем на його вимогу підписувала чисті бланки, які, в подальшому, використовувались службовими особами ТОВ «Т-Стиль» для написання заяв від її імені, в тому числі на відпустку. Однак факт перебування у відпустках заперечила.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив у повному обсязі та вказав про те, що позивачем не доведено наявність у неї статусу одинокої матері. ОСОБА_1 ні товариству, ні в суді не надала доказів того, що дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні, а тому підстав для надання такої соціальної відпустки у товариства не було, у тому числі не виникло право на виплату компенсації за неї при звільненні. Окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог заявили про застосування строків позовної давності.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 21.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.
28.08.2024 від представника відповідача у справі до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності на підставі ст. 233 КЗпП, яка залишена судом без задоволення.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє будь-яке підтвердження про надсилання стороні позивача письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відтак, строк позовної давності у ситуації, що розглядається застосуванню не підлягає.
28.08.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив у справі, зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача повністю заперечує заявлені позовні вимоги з підстав їх необґрунтованості та невідповідності дійсним обставинам справи.
28.08.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь в розгляді справи в режимі відео конференції, яка судом задоволена.
23.09.2024 до суду від позивачки надійшла заява про участь в розгляді справи в режимі відео конференції, яка судом задоволена.
23.09.2024 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивачка не погоджується із позицією відповідача та просить суду задовольнити подані позовні вимоги у повному обсязі.
23.09.2024 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів (пояснення свідка), яке судом задоволено.
24.09.2024 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача, яке задоволено ухвалою суду від 25.09.2025 та виконано відповідачем 07.10.2025 шляхом їх долучення до матеріалів справи.
28.10.2024 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою суду від 31.01.2024 задоволено частково, провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 22.11.2024 провадження у справі відновлено з метою отримання експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 для проведення експертизи.
Ухвалою суду від 22.11.2024 провадження у справі, після відібрання експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 , повторно зупинено.
Ухвалою суду від 16.01.2025 провадження у справі відновлено за клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
29.01.2025 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи іншій експертній організації за визначенням суду, яке задоволено ухвалою суду від 06.02.2025, провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 24.03.2025 провадження у справі відновлено за клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
25.03.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом задоволено.
02.04.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом залишено без задоволення.
07.04.2024 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів (додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи), яке судом задоволено.
Ухвалою суду від 11.04.2025 клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи задоволено, матеріали справи повторно направлено на проведення експертизи, провадження зупинено.
23.05.2024 до суду від сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів (підтвердження оплати експертизи), яке судом задоволено.
06.06.2025 до суду надійшов висновок експерта № СЕ-19/123-25/3303-ПЧ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 10.06.2025 провадження у справі відновлено та призначено справу до розгляду.
11.07.2025 від сторони позивача надійшли додаткові пояснення у справі з приводу позовних вимог.
11.07.2025 від сторони позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених судових витрат у справі.
Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.
Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд, з'ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов належить залишити без задоволення зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що 24.06.2022 ОСОБА_1 прийнято на роботу продавцем-консультантом магазину ТМ «Льонокомбінат Goldi» у ТОВ «Т-Стиль», що підтверджується відомостями з трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 та наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 808-ОС від 23.06.2022.
Наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 1 428-Ос від 11.11.2022 ОСОБА_1 переведено на касира торговельного залу магазину ТМ «Льонокомбінат Goldi».
Як вбачається із власноруч складеної та підписаної власноручним підписом, недійсність якого судом не встановлено, заяви ОСОБА_1 від 04.08.2023 та виданого на її виконання наказу ТОВ «Т-Стиль» від 04.08.2023 № 970/1-Ос (з наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис, недійсність кого судом не встановлено), остання перебувала у щорічній основній відпустці з 08.08.2023 по 31.08.2023.
Із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за серпень 2023 вбачається, що ОСОБА_1 нараховано оплату відпустки (за 23 дні) у розмірі 12023,02 грн.
Випискою порахунку ОСОБА_1 в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 підтверджується факт виплати останній належним платежів згідно вказаного розрахункового листа (виплата заробітної плати і авансу за 23.08.2023 (за період з 01.08.2023 по 15.08.2023) та 08.09.2023, (за період з 16.08.2023 по 31.08.2023).
Також, як вбачається із власноруч складеної та підписаної власноручним підписом, недійсність якого судом не встановлено, заяви ОСОБА_1 від 07.11.2023 та виданого на її виконання наказу ТОВ «Т-Стиль» від 07.11.2023 № 524/1-Ос (з наказом ОСОБА_1 не ознайомлена), остання перебувала у щорічній основній відпустці з 08.11.2023 по 21.11.2023.
Із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за листопад 2023 вбачається, що ОСОБА_1 нараховано оплату відпустки (за 14 днів) у розмірі 8476,02 грн.
Випискою порахунку ОСОБА_1 в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 підтверджується факт виплати останній належним платежів згідно вказаного розрахункового листа (виплата заробітної плати і авансу за 23.11.2023 (за період з 01.11.2023 по 15.11.2023), 23.11.2023 (за листопад 2023) та 08.12.2023 (за період з 16.11.2023 по 30.11.2023).
При цьому, із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за січень 2024 вбачається, що ОСОБА_1 нараховано оплату за компенсацію відпустки (за 2 дні) у розмірі 1260,78 грн.
Окрім того, як вбачається із власноруч складеної заяви ОСОБА_1 від 08.01.2024, остання перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 10.01.2024 по 25.01.2024 у зв'язку із військовим станом.
Указана заява підписана позивачкою шляхом проставлення власноручного підпису, недійсність якого судом не встановлено.
На виконання заяви ТОВ «Т-Стиль» видано наказ від 08.01.2024 № 01/1-Вп, з яким позивачку ознайомлено під підпис.
Разом з тим, згідно висновку експерта № СЕ-19/123-25/3303-ПЧ від 04.06.2025, наданого за результатами судової почеркознавчої експертизи підпис у графі «З даним наказом ознайомлений (-а) «08» 01 2024 «Підпис» Яна МЕДВЕДЄВА у оригіналі документу під назвою «Наказ № 01/1-Вп від 08.01.2024» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про не ознайомлення позивачки із вказаним наказом.
До матеріалів справи долучено пояснення свідка ОСОБА_2 , яка в період з 20.04.2022 по 25.01.2024 працювала у ТОВ «Т-Стиль» у ТРЦ «Апполо» м. Дніпро, вул. Тітова, буд. 36, магазин «Goldi», за місцем роботи позивачки. По справі свідок пояснила, що знайома з позивачкою приблизно з середини 2022 року, з моменту початку її роботи в магазині та повідомила, що вона, як адміністратор, особисто складала графіки виходів на роботу за період роботи ОСОБА_3 , щорічні оплачувані відпуски роботодавцем не надавались. До моменту її звільнення 25.01.2024, вона постійно була на робочому місті. У період з 10.01.2024 по 25.01.2024 ніхто з працівників в неоплачувані відпуски не ходив. З наказами про безоплатні відпустки у зв'язку з воєнним станом робітників не знайомили.
25.01.2024 ОСОБА_1 звільнено з роботи у ТОВ «Т-Стиль» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується власноруч складеною та підписаною власноручним підписом, недійсність якого судом не встановлено заявою ОСОБА_1 від 24.01.2025, наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 133-ОС від 25.01.2025, з яким ОСОБА_1 ознайомлено під особистий підпис 25.01.2024, недійсність якого судом не встановлено.
19.02.2024 представником позивачки було направлено адвокатський запит до ТОВ «Т-Стиль» про надання інформації про трудові відносини з найманим працівником ОСОБА_1 .
Указаний запит був розглянутий ТОВ «Т-Стиль» відповідним листом від 04.03.2025 № 04/167, проте запитувана інформація не була надана у зв'язку із неналежним оформленням запиту.
04.04.2024 позивачка особисто зверталась до відповідача з письмовою заявою про надання документів які підтверджують її трудові відносини з ТОВ «Т-Стиль» та вимогою про виплату утвореної заборгованості. Проте, відповідач, попри отримання запиту, грошові кошти не сплатив, будь яких заперечень на надав. Копії запитуваних документів не надав.
У заявленому позові та додаткових поясненнях до нього ОСОБА_1 вказує, що заяви на щорічні основні відпустки та на відпустку без збереження заробітної плати не складались, із наказами її не ознайомлювали, будь-яких компенсацій за невикористанні відпустки вона не отримувала, як і не отримувала остаточного розрахунку заробітної плати при звільненні.
Відповідач ж заперечує подібні твердження позивачки, вказуючи, що щорічні основні відпустки, як і відпустка без збереження заробітної плати були надані позивачці на підставі її заяв, а при звільненні з останньою був проведений повний розрахунок.
Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Т-Стиль» є відносини, які пов'язані із стягненням заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки (трудові правовідносини).
Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно зі ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 ЗУ «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Пунктом 1 частини першої ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Приписами частини першої статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.
Судом достовірно встановлено, що 25.01.2024 ОСОБА_1 звільнено з роботи у ТОВ «Т-Стиль» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
За твердженням позивачки у позовній заяві, про що не заперечується відповідачем, останнім робочим днем сторонами було визначено 25.01.2024.
По факту звільнення позивачці видано трудову книжку, проведено розрахунок, виплачено компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки, що підтверджується долученими відповідачем до матеріалів справи розрахунковим листком за січень 2024 року та долученою позивачкою банківською випискою з її рахунку за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Проведений аналіз матеріалів справи свідчить, що безпосередньо перед звільненням, а саме у період з 10.01.2024 по 25.01.2024 позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку із воєнним станом та припиненням діяльності магазину внаслідок масованого ракетного удару по місту Дніпро, що відбувся 29.12.2023 та руйнуванню ТРЦ «Апполо», де знаходилось місце роботи позивачки (на факт руйнування магазину вказано позивачкою у поданій позовній заяві та не заперечувалось відповідачем).
За твердженням позивачки у позовній заяві, про що не заперечується відповідачем, роботу магазину було припинено, залишки товару відправлено у м. Рівне.
Суд звертає увагу, що заява на відпустку без збереження заробітної плати на період з 10.01.2024 по 25.01.2024 підписана ОСОБА_1 шляхом проставлення власноручного підпису, недійсність якого судом не встановлена.
Водночас, неознайомлення позивачки з наказом від 08.01.2024 № 01/1-Вп суд, керуючись внутрішнім переконанням, не вважає достатньою підставою для вирішення позову в цій частині на користь позивачки.
Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
При цьому, суд звертає увагу на те, що вимога про необхідність ознайомлення з наказом про надання відпустки без збереження заробітної плати позивачкою заявлена не була.
Перед судом належними та допустимими доказами доведено, що відповідачкою складено заяву на надання їй відпустки без збереження заробітної плати на період з 10.01.2024 по 25.01.2024, яка і була їй забезпечена за угодою сторін.
При цьому, суд оцінює критично доводи позивачки про не складання нею заяви на вказану відпустку та її перебування на робочому місці у цей період, оскільки таке, за твердженням самої позивачки у позовній заяві, було зруйновано, а забезпечити працівникам нормальний робочий процес у цей час було неможливо.
Указані обставини викликають сумніви у добросовісності позивачки при заявлені позовних вимог в цій частині до відповідача.
З аналогічних міркувань суд відхиляє покази свідка ОСОБА_2 від 22.09.2024, що долучені до матеріалів справи, як такі, що викликають очевидні сумніви та спростовуються матеріалами справи, оскільки у вказаних показах зазначається, що до моменту звільнення 25.01.2025 позивачка постійно перебувала на робочому місці, а щорічні оплачувані відпустки останній не надавались. Крім цього, суд зауважує про те, що указані пояснення не є належним доказом у справі, оскільки су безпосередньо допитує свідків у судовому засіданні, однак клопотання про допит зазначеного свідка стороною позивача не заявлялося.
Долучені до матеріалів докази дають суду достатні підстави вважати, що позивачці було надано щорічні оплачувані відпустки у період з 08.08.2023 по 31.08.2023 та у період з 08.11.2023 по 21.11.2023.
За вказані відпустки позивачці було нараховано та виплачено відповідну оплату, про що свідчить долучена до матеріалів справи виписка по рахунку позивачки в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.
При цьому, позивачці було виплачено компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки у 2024 році. Указані обставини не спростовані під час судового розгляду справи.
Зокрема, заява на відпустку у серпні 2023 року була написана ОСОБА_1 власноручно, так само як до наказу про відпустку приєднано листок обліку ознайомлення із наказом, який також підписаний позивачкою. Посилання позивачки на те, що вона не знала за що вона підписується не може свідчити про неознайомлення із указаним наказом , та спростовується матеріалами справи у їх сукупності.
Доводи позивача про неперебування у відпустці в листопаді 2023 року, які ґрунтуються на висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, а саме неможливістю її проведення у зв'язку із відсутністю оригіналу документа, суд оцінює критично та зазначає наступне. Місцезнаходження роботодавця знаходиться у місті Рівному, на території України розташовується, як зазначала представник відповідача, понад 40 магазинів, в яких працює орієнтовно 12 000 працівників. Можливості ознайомити і отримати оригінали документів безпосередньо у працівників відділом кадрів немає, а тому такі заяви передаються через кур'єрів, які здійснюють доставку товарів або ж направляються електронним способом шляхом сканування заздалегідь підписаної заяви. Роботодавець позбавлений можливості самостійно здійснювати контроль за тим, хто підписує розпорядчі документи, а контактує із працівниками дистанційно. Відсутність оригіналу заяви про відпустку не спростовує факт виплати відпускних позивачці, що є безумовним підтвердженням перебуванням ОСОБА_1 у відпустці.
Щодо додаткової соціальної відпустки на дітей суд зазначає наступне.
Як вже було згадано судом вище, відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Правовий статус поняття «одинокої матері» як такий не врегульований законодавством, проте вбачається можливим застосовування поняття, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9.
Так, відповідно до п. 9 указаної Постанови одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Тобто, для набуття статусу «одинока матір» необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самою матір'ю відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Самий лише факт розірвання шлюбу не може свідчити, що батько дитини не приймає участь у вихованні та утриманні дитини. Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі № 520/2226/19.
Водночас, суд зауважує, що до матеріалів позовної заяви не було додано підтверджуючих документів, які дали б підстави вважати, що позивачка наділена статусом одинокої матері, в розумінні чинного законодавства, як і відсутні будь-які докази, що така інформація була відома роботодавцю для надання позивачці додаткової соціальної відпустки чи виплати компенсації за неї під час проведення повного розрахунку із позивачкою.
При цьому, суд зауважує, що надання самого лише свідоцтва про народження дитини, а також копії паспорта з відміткою про наявність у позивачки неповнолітньої дитини та відмітки про розірвання шлюбу не може свідчити про перебування позивачки у статусі одинокої матері та, відповідно, не пов'язує із цим виникнення обов'язку у відповідача на надання додаткової відпустки останній. Також в судовому засіданні не доведено позивачкою факт проживання її дитини разом із нею.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
З матеріалів справи вбачається, що належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили, що у відповідача перед позивачкою існує заборгованість із виплати заробітної плати, а також заборгованості по невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки, та наявність у позивачки невикористаних днів відпустки чи права на додаткову соціальну відпустку на дітей стороною позивача суду не надано.
Відтак, вирішуючи спір між сторонами щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь утвореної заборгованості по закінченню трудових відносин із ТОВ «Т-Стиль», суд надав об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивачки на момент звернення до суду, а також визначив чи відповідає обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивачки, та дійшов висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами порушення її прав з боку відповідача, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову у задоволені позову.
Розподіл судових витрату справі.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ «Т-Стиль» відмовлено, то понесені стороною позивача судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 36, 47, 116, 117 КЗпП України, положеннями Закону України «Про відпустки», суд
ухвалив:
У задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності - відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки на дітей - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» (код ЄДРПОУ 35750435), адреса реєстрації: м. Хмельницький, вул. Курчатова, 6.
Повний текст рішення складено 17.07.2025.
Суддя Юрій ДЕМ'ЯНОВ