Дата документу 17.07.2025
Справа № 334/4026/25
Провадження № 1-кп/334/556/25
про продовження строку тримання під вартою
17 липня 2025 року Дніпровський районний суду міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за участю: прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 ,
встановив:
судом здійснюється судове провадження у кримінальному проваджені за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_4 за частиною четвертою статті 185 КК України.
Прокурором заявлене клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 діб. Клопотання обґрунтовує тим, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, які були встановлені під час досудового розслідування не зменшились, а саме обвинувачений, знаходячись на волі, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення. Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, враховуючи характер скоєного злочину обвинуваченим, особистість останнього, раніше скоїв тяжкий корисливий злочин проти власності на території України, у своїй сукупності свідчить про його схильність до скоєння корисливих злочинів та відсутність наміру на виправлення та перевиховання. Вищезазначене дає достатні підстави вважати, що знаходячись на волі обвинувачений з метою уникнення покарання за даний злочин, буде переховуватись від суду. Перебування обвинуваченого може створювати загрозу здійснення впливу на потерпілого та свідків у вказаному кримінальному провадженні. Також, перебуваючи поза межами місця позбавлення волі, обвинувачений може негативно впливати на психологічний та моральний стан потерпілого та свідків, що провокуватиме у них бажання відмовитися від наданих свідчень, які є беззаперечними доказами вини підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, очікуючи на можливу помсту з його боку, або відчуваючи до підозрюваного співчуття. З урахуванням характеристик обвинувачений має нестійкі соціальні зв'язки та схильність останнього до вчинення корисливих кримінальних правопорушень, що підтверджується тим, що він раніше вчинив корисливе кримінальне правопорушення, що дає підстави вважати, що останній може продовжити свою злочинну діяльність. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
Підозрюваний ОСОБА_4 просив застосувати до нього домашній арешт. Повідомив, що свідки йому не відомі, а отже він не може вплинути на них.
Захисник адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання заперечила. Пояснила, що клопотання містить формулювання про вчинення ОСОБА_4 злочину, що є порушенням презумпції невинуватості. З плином певного часу, ризики, встановлені судом при застосуванні запобіжного заходу, значно зменшуються. Ризик переховування ОСОБА_4 прокурором обґрунтовується лише тяжкість його ймовірного покарання. Ризик впливати на потерпілу та свідків також нічим необґрунтований. Обґрунтування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення тим, що щодо ОСОБА_4 здійснюється інше судове провадження є безпідставним, оскільки його вина у тому судовому провадженні не доведена. ОСОБА_4 має стійкі соціальні зв'язки, його мати потребує допомоги підозрюваного. Просила застосувати до підозрюваного домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника.
Заслухавши клопотання прокурора, думки інших учасників судового провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин першої - третьої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення..
Згідно з частиною другою статті 131 КПК України одними із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу, що передбачено частиною першою статті 183 КПК України.
Положеннями частин третьої та п'ятої статті 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: (1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; (2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Згідно зі статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якого підозрюється особа.
При вирішенні питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У клопотанні прокурора необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою обґрунтовується тим, що не зменшились ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, які були підставами для застосування запобіжного заходу.
Ухвалою про продовження строку тримання під вартою від 20.05.2025 обвинуваченому ОСОБА_4 продовжений строк тримання під вартою на 60 діб - до 14.00 години 18 липня 2025 року. Підставами продовження строку тримання під вартою стало те, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, на час розгляду клопотання прокурора не зменшились.
В контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення у справі «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі «Бекчиєв проти Молдови»).
Крім цього, у рішенні у справі «Ноймайстер проти Австрії» викладена позиція відповідно до якої позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Таким чином запобіжний захід не може бути виправданий очікуваним покаранням у виді позбавлення волі.
Проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків повторного вчинення злочинів або переховування від слідства та суду».
Суд встановив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому частиною четвертою статті 185 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від суду, особливо це стосується початкових етапів притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Також суд враховує, що обвинувачений не має стійких соціальних зв'язків, є військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину, що встановлено в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 26.03.2025.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання, відсутність стійких соціальних зв'язків, самовільне залишення військової частини під час воєнного стану, суд дійшов висновку, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_4 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій, що свідчить про те, що ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України на теперішній час не зменшився.
Ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України також не зменшився. Судом ще не допитані потерпіла та свідки у кримінальному провадженні. Обвинуваченій можуть бути відомі місця проживання вказаних осіб, а отже він має можливість незаконно впливати на них з метою спонукання їх до відмови від давання показань.
Обвинувачений є військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину, у зв'язку з чим знятий з усіх видів забезпечення, що свідчить про відсутність у нього доходів, є не судимою особою, проте обвинувачується у вчиненні злочину під час розгляду щодо нього кримінального провадження за аналогічний злочин Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя, що свідчить про те, що не зменшився ризик того, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, для забезпечення свого існування.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, є обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою.
Відповідно до пункту 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є забезпечення конституційних засад спрямованих на захист права власності.
Відповідно до частини третьої статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою (див. справи «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), № 33492/96 п. 80, від 21 грудня 2000 року, «І.А. проти Франції» (I.A. v. France), № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII, «Єлоєв проти України», № 17283/02, п. 60, від 6 листопада 2008 року).
Суд вважає, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені статтею 176 КПК України не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із частини п'ятої статті 194 КПК України, зокрема, його належну поведінку.
При цьому аргументи сторони захисту не здатні спростувати вказані висновки суду щодо недоцільності застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу.
За таких обставин клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою необхідно задовольнити.
Оскільки на даний час у справі триває судовий розгляд, який, зважаючи на категорію і складність справи, потребує значного проміжку часу для його закінчення, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 днів.
Керуючись статтями 176 - 178, 183, 196, 197, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд
постановив:
клопотання задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів з утриманням у Державній установу «Запорізький слідчий ізолятор».
Термін дії ухвали закінчується 14 вересня 2025 року.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Копію ухвали негайно вручити учасникам судового провадження.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Повна ухвала складена 17 липня 2025 року.
Суддя ОСОБА_1