17 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/593/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Виконавчого комітету Вінницької міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025
у справі за позовом Виконавчого комітету Вінницької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО УКРАЇНА"
про стягнення 352 401,84 грн,
27.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Виконавчого комітету Вінницької (далі - скаржник) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/593/25.
Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО УКРАЇНА" на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради пеню у сумі 52 860,28 грн та судовий збір 3 964,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позову про стягнення 264 301,38 грн.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 910/593/25 є стягнення 352 401,84 грн пені за період прострочення з 01.11.2024 по 08.11.2024, що становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн * 500 = 1 514 000,00 грн), у зв'язку з чим суд першої інстанції відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати судовий розгляд справи у порядку спрощеного провадження (ухвала суду першої інстанції від 03.02.2025).
Можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, які викладені у постановах № 911/2269/22, від 16.10.2024 у справі № 911/952/22. Посилається на необхідність відступу від означених висновків Суду, саме з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що призводить до необмежено широкої свободи розсуду суду, яка дозволяє фактично без належного обґрунтування крім формального констатування відсутності в матеріалах справи доказів розміру збитків кредитора, зменшувати розмір штрафних санкцій.
Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Виконавчого комітету Вінницької міської ради взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Проте, подана касаційна скарга скаржника не містить посилань на виключні випадки, передбачені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.
Суд звертає увагу, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без належного обґрунтування підстав визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Вінницької на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025, на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Вінницької на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/593/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак