16 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/946/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судову засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Селівон А.О.)
від 21.02.2025,
на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Селівон А.О.)
від 06.03.2025,
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Гудак А.В., судді: Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.)
від 07.05.2025
та на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Гудак А.В., судді: Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.)
від 29.05.2025
у справі № 918/946/24
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського-38"
про визнання недійсним пункту третього рішення загальних зборів,
за участю представників учасників справи:
позивачів - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ; разом - позивачі) звернулися до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського-38" (далі - ОСББ "Грушевського-38", відповідач) про визнання недійсним пункту третього рішення загальних зборів, оформленого протоколом зборів співвласників від 27.05.2021.
1.2. Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що питання третє рішення зборів співвласників ОСББ "Грушевського-38", яке оформлене протоколом від 27.05.2021, є незаконним, оскільки протокол не відповідає вимогам статуту ОСББ "Грушевського-38" та Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Зокрема, позивачі вказують, що участі в загальних зборах не брали, про дату, час, місце та порядок денний загальних зборів не були повідомленні відповідно до вимог пункту 3.8 статуту відповідача, затвердженого протоколом загальних зборів співвласників від 19.04.2018.
Крім того, позивачі зазначають і те, що спірне рішення прийняте за відсутності необхідної кількості голосів, оскільки відповідно до арифметичного розрахунку інформації зазначеної в питанні третьому листків опитування встановлено, що за питання три оскаржуваного протоколу "за" проголосувало 117 співвласників загальною площею 4 645,00 м2, що становить 29,17% голосів співвласників, у той час, як у протоколі зазначено, що за питання три порядку денного проголосувало "за" - 187 співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить 10 645,90 м2, що складає 66,8% голосів співвласників, "проти" - 18 співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить 1 162,10 м2, що складає 7,3% голосів співвласників.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 у справі №918/946/24 відмовлено у задоволенні заяви позивачів про ухвалення додаткового рішення.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №918/946/24 рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025 та додаткове рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 залишено без змін.
Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 заяву ОСББ "Грушевського-38" про розподіл та стягнення судових витрат у справі №918/946/24 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСББ "Грушевського-38" 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСББ Грушевського-38" 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволені решти заяви відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачі звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025, додаткове рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №918/946/24, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; стягнути з ОСББ "Грушевського 38" судові витрати (у тому числі і професійну правничу допомогу), понесені в суді першої та в апеляційної інстанцій.
Крім того, позивачі просять скасувати додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржники із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначають, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;
- від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20, від 08.06.2021 у справі №910/18946/19 (щодо застосування частини п'ятнадцятої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку");
- від 01.10.2020 у справі №916/2556/19, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 (щодо застосування частини четвертої статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку");
- від 23.02.2022 у справі №914/807/20, від 26.10.2022 у справі №916/1010/21.
Зокрема, скаржники у поданій касаційній скарзі наголошують на такому:
- відповідач не надав суду належних та допустимих доказів повідомлення позивачів про дату, час, місце і порядок денний зборів. Позивачів не було проінформовано про збори будь-яким іншим шляхом. Позивачі участі в загальних зборах не брали, про дату, час, місце і порядок денний загальних зборів не були повідомленні відповідно до вимог пункту 3.8 статуту ОСББ «Грушевського 38». Відповідач не спростував цих доводів, а суд безпідставно поклав обов'язок доведення належного повідомлення про проведення загальних зборів на позивачів;
- суд помилково прийняв до уваги голосування за квартири 9, 51, 111, 140, 161, 161а, 149, 150, 254, 255, 265, 268, 40, 165, 258, незважаючи на те, що голосували особи, відомості про яких відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об'єктів нерухомого майна. Довіреностей на представництво для голосування на загальних зборах наданих від співвласників відповідачем не надано;
- суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги листки голосування, в яких містяться виправлення та закреслення;
- голосування заповнене як опитування гугл-форми не дає можливості ідентифікувати підпис співвласника, який заповнював дану форму, а відтак не може братися судом до уваги, оскільки достеменно не відомо хто заповняв вказані гугл-форми та в цілому це суперечить Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»;
- суд при ухваленні рішення має враховувати баланс інтересів всіх співвласників багатоквартирного будинку.
3.2.1. Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції позивачі відзначають, що розмір витрат не підтверджений належними та допустимими доказами; вважають, що відповідачем у порушення частини першої статті 124 ГПК України не було подано до суду апеляційної інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справ.
3.3. ОСББ Грушевського-38" 28.06.2025 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційні скарги, в якому просить у задоволенні касаційних скарг відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Співвласники багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, скористалися своїм правом та створили ОСББ, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ), згідно з яким 31.01.2017 проведено державну реєстрацію ОСББ "Грушевського 38".
4.2. ОСББ "Грушевського 38" зборами співвласників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 38 на вул. Академіка Грушевського в м. Рівне 19.04.2018 затвердили статут ОСББ, який оформлений протоколом (далі - Статут).
Згідно з пунктом 1.1 Статуту ОСББ "Грушевського - 38" створено власниками квартир та/або нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Пунктом 3.13 Статуту ОСББ "Грушевського 38" передбачено, що кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Згідно з пунктом 3.14 Статуту ОСББ "Грушевського 38" рішення щодо переліку та розміру внесків і платежів співвласників (на інші потреби, не пов'язані з утриманням будинку), порядок управління та користування господарських споруд, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше як дві третини загальної кількості усіх співвласників.
Пунктом 3.15 Статуту ОСББ "Грушевського 38" передбачено, що якщо в результаті проведення загальних зборів для прийняття рішення не набрало кількості голосів "за" або "проти", проводиться письмове опитування серед співвласників, які не голосували на загальних зборах. Письмове опитування проводиться протягом 15 календарних днів з дати проведення загальних зборів. Якщо протягом цього строку необхідну кількість голосів "за" не набрано, рішення вважається не прийнятим.
Відповідно до пунктом 3.16 Статуту ОСББ "Грушевського 38" рішення приймається шляхом поіменного голосування. Під час підрахунку голосів враховуються і голоси, подані співвласниками під час проведення загальних зборів, і голоси подані під час письмового опитування. Рішення оформляється особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результатів голосування ("за" чи "проти").
4.3. Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачі володіють на праві приватної спільної часткової власності нежитловим приміщенням магазину з реалізації продовольчої групи товарів (1 поверх), а саме ОСОБА_2 1/2 частки загальною площею 213,5 кв.м. та ОСОБА_1 1/2 частки загальною площею 213,5 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .
4.4. Збори ОСББ "Грушевського - 38" відбулись 27.05.2021, на порядок денний яких було винесено такі питання:
1. Про виключення та обрання нових членів правління ОСББ.
2. Затвердження щомісячного внеску для власників/співвласників житлових квартир на управління будинком (утримання будинку та прибудинкової території, а саме встановити розмір внеску з 01.06.2021):
- 5,10 грн/м2 для власників/співвласників житлових квартир 2-10 поверхів;
- 4,20 грн/м2 для власників/співвласників житлових квартир 1-го поверху.
3. Затвердження щомісячного внеску для власників/співвласників нежитлових приміщень на управління будинком (утримання будинку та прибудинкової території, а саме встановити розмір внеску з 01.06.2021):
- 7,00 грн/м2 для власників/співвласників нежитлових приміщень.
Затвердження щомісячної оренди за використання допоміжного приміщення спільного майна-підвалу, для власників /співвласників нежитлових приміщень: 10,00 грн/м2.
4. Затвердження кошторису доходів і витрат ОСББ "Грушевського - 38" на управління та утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , на 2021 рік, у разі потреби, здійснювати розподіл між статтями витрат у межах встановленого кошторису.
5. Про облаштування спеціальної відмостки по периметру будинку з метою захисту фундаменту.
Як вбачається з вказаного протоколу кількість квартир, що знаходиться в будинку, де створено ОСББ: 279, загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку ОСББ - 15 947,7 м2.
Так, у протоколі зазначено, що за питання третє оскаржуваного протоколу "за" проголосувало 187 співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить 10 645,90 кв.м., що складає 66,8% голосів, "проти" - 18 співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить 1162,10 кв.м., що складає 7,3% голосів співвласників. Рішення прийнято.
Тобто вказаним рішення вирішено, зокрема третє питання порядку денного, яке є предметом розгляду у даній справі, та прийнято рішення про затвердження щомісячного внеску з 01.06.2021 7,00 грн/м2 для власників/співвласників нежитлових приміщень. Затвердження щомісячної оренди за використання допоміжного приміщення спільного майна-підвалу, для власників/ співвласників нежитлових приміщень 10,00 грн/м2.
4.5. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті позовних вимог, виходили з такого:
- доказів повідомлення членів ОСББ, зокрема доказів направлення повідомлень про проведення зборів засобами поштового зв'язку або вручення під розписку співвласникам квартир, а також розміщення повідомлення у загальнодоступному місці матеріали справи не містять;
- обставина (неповідомлення співвласників ОСББ про скликання загальних зборів) у разі оскарження співвласником рішень зборів сама по собі не є самостійною підставою для визнання недійсними рішень зборів ОСББ. Ця обставина може бути підставою для визнання недійсними рішень зборів у разі, якщо співвласник ОСББ, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення зборів, довів не лише факт його неповідомлення, а також довів належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно: існування інших підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів та /або прийняті на таких зборах рішення суперечать вимогам законодавства та / або Статуту господарського товариства, прийняті з порушенням порядку голосування, стосуються безпосередньо його прав, інтересів та порушують їх;
- позивачами не доведено належними та допустимими доказами відсутність необхідної кількості голосів при голосуванні співвласниками по третьому питанню порядку денного загальних зборів ОСББ, якими б достовірно було підтверджено, що за питання третє проголосувала інша кількість голосів ніж та, яка вказана у протоколі;
- за результатами дослідження усієї сукупності наявних в матеріалах справи доказів не встановлено фактів порушень, які є безумовною підставою для визнання недійсним пункту третього рішення зборів співвласників ОСББ;
- позивачами було подано даний позов задля вирішення питання щодо уникнення від сплати нарахованих ОСББ платежів, а не для захисту своїх прав та інтересів, оскільки після прийняття ОСББ оспорюваного рішення (питання третє) співвласниками виставляються рахунки з урахуванням відповідних рішень (новий розмірів внесків);
- рішення є волевиявленням співвласників та не може бути свідченням порушення прав тих чи інших співвласників, щодо яких були прийняті такі рішення;
- надані позивачами докази на обґрунтування своїх вимог не доводять факт порушення оспорюваним третім пунктом рішення загальних зборів ОСББ прав та законних інтересів позивачів;
- оскільки за результатами голосування на загальних зборах за питання третє проголосували 66,8 % співвласників ОСББ, то задоволення позовних вимог порушить баланс інтересів усіх співвласників та самого ОСББ з огляду на прийняте рішення щодо затвердження щомісячного внеску для власників/співвласників нежитлових приміщень на управління будинком;
- позивачами не обґрунтовано та не доведено суду порушення норм закону або умов Статуту ОСББ; порушення прав і законних інтересів позивачів у зв'язку з такими порушенням (у випадку наявності порушення).
4.6. Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції
4.6.1. Від представника ОСББ "Грушевського-38" 12.05.2025 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивачів витрати на правничу допомогу, надану ОСББ «Грушевського-38» адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем (далі - Твердий М.К.) у судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 20 000,00 грн (по 10 000,00 грн за участь у судах кожної із інстанцій).
До вказаної заяви на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу додано договір про надання правничої допомоги, укладений 11.03.2024 між ОСББ «Грушевського 38» та адвокатом Твердим М.К.; видатковий касовий ордер від 04.03.2025; додаткову угоди №2 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг б/н від 11.03.2025.
Крім того, в матеріалах справи наявний ордер на надання правничої допомоги ОСББ «Грушевського-38» у Північно-західному апеляційному господарському суду адвокатом Твердим М.К. від 01.05.2025 серія ВК№1170417.
У договорі про надання правничої допомоги від 11.03.2024, укладеного між адвокатом Твердим М.К. (адвокат, виконавець) та ОСББ «Грушевського 38» (клієнт, замовник), сторони узгодили зокрема таке.
Згідно з пунктом 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати разові послуги (з окремих питань, що виникають в процесі діяльності замовника та не можуть бути передбачені в якості постійного предмета цього договору): правові, інформаційні та маркетингові - в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору, виконавець зобов'язується: а) разово (тобто, в кожному із виникнення юридичних фактів окремо) надавати правові, інформаційні та маркетингові послуги, що є предметом даного договору із часу виникнення необхідності надання цих послуг; обсяг надання послуг регулюється сторонами; б) надавати правничу допомогу у формі представництва інтересів замовника у судових спорах у судах будь-якої юрисдикції та інстанційності з усіма правами, що належать замовнику у кожному спорі (як позивачу, відповідачу чи третій особі).
У пунктах 4.1 - 4.3 договору сторони узгодили, що за виконання роботи замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця гроші в сумі, розмір якої буде досягнутий за домовленістю сторін додатково. Оплата вартості наданих послуг здійснюється замовником (клієнтом) у формі гонорару, при встановленні якого враховуються складність справи, кваліфікація і досвід виконавця, фінансовий стан замовника(клієнта) та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений виконавцем час. Розмір гонорару визначається сторонами у фіксованому його розмірі за надання правничої допомоги у суді кожної із інстанцій, шляхом укладення додаткової угоди, що є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною.
Договір підписано адвокатом Твердим М.К. та уповноваженою особою клієнта.
Згідно з видатковим касовим ордером від 04.03.2025 ОСББ «Грушевського 38» видано Твердому М.К. за надання правничої допомоги у справі №918/946/24 у Господарському суді Рівненської області 20 000,00 грн.
Між адвокатом Твердим М.К. (адвокат, виконавець) та ОСББ «Грушевського 38» (клієнт, замовник) 07.05.2025 укладено додаткову угоду №2 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг б/н від 11.03.2025.
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди, сторони визначили, що надання юридичних (адвокатських) послуг від 11 березня 2024 року сторони цією угодою підтверджують механізм визначення та оплати вартості адвокатських послуг, що були надані виконавцем замовнику при розгляді позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСББ «Грушевського-38» у справі №918/946/24, яка розглянута у Господарському суді Рівненської області та перебуває на апеляційному перегляді у Північно-західному апеляційному господарському суді - у формі гонорару у фіксованому його розмірі.
У пункті 2 додаткової угоди сторони узгодили, що із врахуванням складності спору, тривалості його розгляду, необхідності знань різних галузей права, тощо сторони визначили розмір гонорару адвоката за участь його у Господарському суді Рівненської області, Північно-західному апеляційному господарському суді Рівненської області у сумі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень).
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони засвідчили, що одержані виконавцем 04.03.2025 від ОСББ «Грушевського-38» гроші у сумі 20 000, 00 грн є сплаченими за надання правової допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій по 10 000, 00 гривень за участь у суді кожної із інстанцій.
У пункті 4 додаткової угоди, сторони домовились також, що зазначена угода та судові рішення, ухвалені у судах обох інстанцій є одночасно звітом виконавця та актом приймання-передачі наданих послуг.
Вказаний додаток підписано адвокатом Твердим М.К. та уповноваженою особою клієнта.
У судовому засіданні 07.05.2025 представник відповідача усно зробив заяву в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України про намір подати докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом спору в суді апеляційної інстанції.
4.6.2. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, виходив з такого:
- безпідставним є посилання представника позивачів на те, що відповідачем не було подано до апеляційного суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, в якості правової підстави для відмови у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення;
- сторонами погоджено плату за надану правову допомогу, зокрема у апеляційній інстанції у фіксованому розмірі;
- враховуючи зміст додаткової угоди, вказана сума включає в себе 10 000,00 грн гонорару за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції;
- недоліки в оформленні видаткового касового ордеру від 04.03.2025, а саме в частині не зазначення підстави платежу за надання правничої допомоги у справі №918/946/24 у Північно-західному апеляційному господарському суді не можуть бути підставою для висновку про відсутність понесення витрат відповідачем за надану адвокатом Твердим М.К. правничу допомогу в суді апеляційної інстанції;
- безпідставним є твердження представника позивачів у клопотанні про відмову в ухваленні додаткового рішення, що доказів понесення витрат у Північно-західному апеляційному господарському суді відповідачем та його представником не надано;
- безпідставним є врахування відповідачем у вказану суму розміру гонорару 10 000,00 грн, сплаченого відповідачем адвокату Твердому М.К. за надання ним правничої допомоги в суді першої інстанції;
- дослідивши заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського-38" про розподіл та стягнення судових витрат у справі №918/946/24 та додані до неї документи, враховуючи їх складання і подання у сукупності, а також, зважаючи на заперечення представника позивачів викладені у клопотанні від 28.05.2025 щодо стягнення таких витрат у зазначеному відповідачем розмірі, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правову допомогу у сумі 20 000,00 грн не відповідає критерію необхідності, дійсності та розумності адвокатських витрат;
- за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правову допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 80, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги критерії необхідності, розумності, пропорційності, справедливості розміру таких витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове покладення на позивачів судових витрат на професійну правову допомогу, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000 грн (по 3500,00 грн на кожного з позивачів), які є співрозмірними з виконаною правовою допомогою у справі №918/946/24 під час розгляду вказаної справи в суді апеляційної інстанції.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №918/946/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №918/946/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кролевець О.А.
Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2025 відкрито касаційне провадження у справі №918/946/24 за касаційною скаргою позивачів на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025, додаткове рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025; справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №918/946/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
5.2. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 13.06.2025 у справі №918/946/24 касаційну скаргу позивачів на додаткову постанову апеляційного господарського суду передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.
Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2025 відкрито касаційне провадження у справі №918/946/24 за касаційною скаргою позивачів на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025; справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 03.07.2025 у справі №918/946/24 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
5.3. Об'єктом касаційного оскарження є рішення на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025, якими у задоволенні позовних вимог та стягненню судових витрат на користь позивачів відмовлено у повному обсязі.
Крім того, об'єктом касаційного оскарження є додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 в частині часткового задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1,3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20, від 08.06.2021 у справі №910/18946/19 (щодо застосування частини п'ятнадцятої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"); від 01.10.2020 у справі №916/2556/19, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 (щодо застосування частини четвертої статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"); від 23.02.2022 у справі №914/807/20, від 26.10.2022 у справі №916/1010/21.
Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Щодо подібності правовідносин
6.4.1. Так, у постановах від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20, від 08.06.2021 у справі №910/18946/19 Верховний Суд (на чому акцентують увагу скаржники) відзначив, що положення частини п'ятнадцятої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" щодо оформлення рішення особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату голосування ("за" чи "проти"), розповсюджуються на питання, які були внесені в порядок денний загальних зборів, та за результатами розгляду яких, прийнято рішення, які є обов'язковими для всіх співвласників. При цьому дані рішення можуть бути прийняті не тільки в день проведення загальних зборів, а й протягом 15 календарних днів з дати проведення загальних зборів шляхом письмового опитування. Якщо протягом цього строку необхідну кількість голосів "за" не набрано, рішення вважаються неприйнятими.
При цьому:
- у справі №910/15071/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що положень вищезазначених норм судами попередніх інстанцій враховано не було. Судами попередніх інстанцій не з'ясовано наявність достатньої кількості голосів для прийняття відповідних рішень на загальних зборах ОСББ 01.10.2017, не встановлено дотримання порядку голосування, зокрема проведення письмового опитування протягом 15 календарних днів з дати проведення загальних зборів, з огляду на доводи позивачки, що загальні збори відбулися 01.10.2017, а протокол складено 23.10.2017, оскільки в іншому разі рішення є неприйнятими. Також судами попередніх інстанцій достовірно не встановлено факт належного повідомлення позивачки про скликання загальних зборів ОСББ на 01.10.2017;
- у справі №916/3074/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції (якою визнано рішення загальних зборів співвласників ОСББ недійсним) та направляючи справу на новий розгляд, відзначив, що суд апеляційної інстанції вдався до оцінки встановлення порушень при складанні листа опитування та не звернув належної уваги, що положення Закону України № 2866-ІІІ не містять вимог щодо листів опитування, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно здійснював оцінку листів опитування на предмет відповідності їх вимогам законодавства, посилаючись при цьому на положення Закону України № 417-VIII, які, в даному випадку, не слід було застосовувати. Крім того, апеляційний суд припустився суперечливих висновків, надаючи оцінку правильності підрахунку голосів при голосуванні по пункту 4 порядку денного загальних зборів, оскільки, встановивши порушення при складанні листів опитування, апеляційний суд застосував положення Закону України № 417-VIII, тоді як, вказуючи, що по пункт 4 порядку денного відсутня більшість голосів, апеляційний суд послався на положення статті 10 Закону України № 2866-III. Встановлюючи порушення порядку повідомлення позивачів, апеляційному суду слід було врахувати, що встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Наприклад, відсутність доказів повідомлення учасника про скликання загальних зборів не є підставою для визнання недійсними рішень таких зборів, якщо буде встановлено присутність учасника (його представника) на оспорюваних загальних зборах. При цьому суд, розглядаючи спір про визнання недійсним рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, повинен встановити, порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів. Чого, в даному випадку, не було належним чином встановлено, що призвело до прийняття апеляційним судом передчасного висновку про задоволення позову;
- у справі №910/18946/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ недійсним відмовлено, відзначив, що судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи позивача про необхідність підтвердження особистим підписом результатів голосування співвласниками, які були присутніми та приймали участь у голосуванні щодо обрання голови зборів та секретаря. Наведене, в свою чергу свідчить про те, що доводи скаржника про неправильне застосування судами частини шістнадцятої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не знайшли свого підтвердження.
6.4.2. Верховний Суд у постановах від 01.10.2020 у справі №916/2556/19 та від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 щодо питання застосування частини четвертої статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" відзначив, що внаслідок ненадання відповідачем доказів на підтвердження дотримання ініціативною групою ОСББ порядку повідомлення саме усіх співвласників будинку про проведення засідання установчих зборів, були безпосередньо порушені права ОСОБА_1 на добровільне волевиявлення та висловлення своєї думки з приводу створення самого ОСББ, які є суттєвими, так як ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати свої права, як співвласник будинку.
При цьому слід відзначити, що:
- у справі №916/2556/19 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСББ «Гармония» про визнання недійсним рішення установчих зборів та скасування запису державної реєстрації №15561200000038143 від 21.01.2010. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено положення статті 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», оскільки недотримано вимог щодо порядку повідомлення співвласників про проведення установчих зборів та вимог щодо порядку прийняття рішення про створення об'єднання, а тому рішення установчих зборів від 02.06.2009, яке оформлене у вигляді протоколу установчих зборів ОСББ «Гармония», є недійсним. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи має своїм правовим наслідком скасування державної реєстрації юридичної особи, здійсненої на підставі таких документів;
- у справі №922/1500/18 ОСББ звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило розірвати договір про постачання електричної енергії, укладений між Акціонерною компанією "Харківобленерго" та Фірмою "Т . М . М." ТОВ, зобов'язати Акціонерну компанію "Харківобленерго" укласти договір про постачання електричної енергії з ОСББ "ЖК Ультра" з підстав відмови Акціонерної компанії "Харківобленерго" в укладенні такого договору в досудовому порядку. Водночас Фірма "Т.М.М." ТОВ звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати недійсними рішення установчих зборів ОСББ "ЖК Ультра" від 16.03.2018 та скасувати державну реєстрацію ОСББ "ЖК Ультра" від 03.04.2018, зареєстрованого Департаментом державної реєстрації Харківської міської ради, про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань внесено запис №1 480 102 0000 076409. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю порушень норм діючого законодавства при створенні ОСББ "ЖК УЛЬТРА" у вигляді порушення процедури повідомлення ініціативною групою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Ультра" усіх співвласників будинку про час та місце проведення установчих зборів.
6.4.3. Крім того, скаржники посилаються на постанови від 23.02.2022 у справі №914/807/20, від 26.10.2022 у справі №916/1010/21, де Верховний Суд навів узагальнюючий висновок, що для визнання недійсними рішень загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів співвласників об'єднання.
6.4.4. У розрізі наведеного вище колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається (№918/946/24), суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним рішення зборів співвласників ОСББ від 27.05.2021 (якими більш ніж 3 роки назад було затверджено нові розміри внесків співвласниками ОСББ), виходили з того, що обставина неповідомлення співвласників ОСББ про скликання загальних зборів сама по собі не є самостійною підставою для визнання недійсними рішень зборів ОСББ. Разом з тим, судами не встановлено існування інших підстав для визнання недійсним спірного рішення загальних зборів. Зокрема, судами відзначено, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами відсутність необхідної кількості голосів при голосуванні співвласниками по третьому питанню порядку денного загальних зборів ОСББ, якими б достовірно було підтверджено, що за питання третє проголосувала інша кількість голосів ніж та, яка вказана у протоколі. За результатами дослідження усієї сукупності наявних в матеріалах справи доказів господарськими судами не встановлено фактів порушень, які є безумовною підставою для визнання недійсними пункту третього рішення зборів співвласників ОСББ. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що надані позивачами докази на обґрунтування своїх вимог не доводять факт порушення оспорюваним третім пунктом рішення загальних зборів ОСББ прав та законних інтересів позивачів. Фактично позов у справі направлений на уникнення від сплати нарахованих ОСББ платежів, а не для захисту своїх прав та інтересів.
Крім того, суди врахували і те, що задоволення позовних вимог порушить баланс інтересів усіх співвласників та самого ОСББ з огляду на прийняте рішення щодо затвердження щомісячного внеску для власників/співвласників нежитлових приміщень на управління будинком, за яке проголосували 66,8 % співвласників ОСББ.
Отже, правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржниками справах істотно відмінні за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи та зібраними і дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. З огляду на наведене правовідносини у справах №910/15071/20, №916/3074/20, №910/18946/19, №914/807/20, №916/1010/21 не можуть бути релевантними до обставин даної справи (№918/946/24).
Крім того, Суд ураховує, що у справах №916/2556/19, №922/1500/18 предметом спору було визнання недійсним рішення про створення та реєстрацію ОСББ з підстав порушення ініціативною групою порядку скликання та проведення зборів співвласників житлового будинку, на відмінну від справи, що переглядається, де позивачами оспорюється рішення співвласників ОСББ щодо затвердження нових тарифів щомісячних внесків. Наведене свідчить про неподібність таких справ зі справою №918/946/24.
Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Суд ураховує, що судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 ГПК України.
Доводи скаржників у наведеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржників, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Судом.
6.4.5. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій частині, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилалися скаржники у касаційній скарзі, за змістовним критерієм є неподібними.
З огляду на наведене у Суду відсутні правові підстави для розподілу судових витрат скаржників, зокрема, на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої та апеляційної інстанцій, про яку останні клопотали у поданій касаційній скарзі.
6.5. Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції
6.5.1. Так, положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Такі висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України послідовно викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, від 31.03.2021 №916/2087/18, від 22.06.2023 у справі № 912/164/20, від 29.08.2023 у справі № 911/174/22, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 28.11.2023 у справі № 947/21726/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 тощо.
Отже, застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.
Крім того, відповідно до частини першої статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відтак, відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
При цьому згідно з частиною другою статті 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
Суд ураховує, що відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками:
по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;
по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі;
по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15- ц);
- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).
Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2024 у справі №922/1998/22, від 11.04.2024 у справі № 907/568/22, від 13.12.2023 у справі № 907/850/22, якими обґрунтована касаційна скарга.
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.
6.5.2. Як встановлено судом апеляційної інстанції заяву про понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції ОСББ, зокрема заявлено у судовому засіданні 07.05.2025, де представник відповідача усно зробив заяву в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України про намір подати докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом спору в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем у межах строку, встановленого частиною восьмої статті 129 ГПК України, подані докази понесення витрат на правничу допомогу.
Отже, дії відповідача, який попередньо заявив про судові витрати в суді апеляційної інстанції, подав заяву про ухвалення додаткового рішення разом із усіма доказами на підтвердження понесених витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, з огляду на те, що частина доказів фізично не існувала на момент ухвалення постанови суду по суті спору, узгоджуються з положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України та статті 221 ГПК України.
При цьому Суд ураховує, що скаржником не наведено належного обґрунтування того, як неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат (який останній поніс / очікує понести у зв'язку із розглядом справи) порушило принцип змагальності та завадило позивача належним чином висловити свої міркування щодо їх необґрунтованості та неспівмірності.
Крім того, Суд відзначає, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Водночас подана касаційна скарга не містить доводів щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у задоволеній частині, а також те, що такі послуги не були надані. При цьому Суд ураховує, що винагорода за надання правової допомоги сторонами погоджена та визначена у Договорі у вигляді фіксованої суми (гонорару).
Отже, Суд при касаційному перегляді оскаржуваної додаткової постанови не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушення приписів статей 123, 126, 129, 221 ГПК України, тобто неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права.
6.5.3. За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги у своїй сукупності, з урахуванням наведеного у цій постанові, не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції.
6.6. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Водночас, переглянувши додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалене із додержанням норм права.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває. Водночас судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову постанову про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно, судом касаційної інстанції він не розподіляється.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2025, додаткове рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №918/946/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №918/946/24 залишити без задоволення, а додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №918/946/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко