65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5476/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5476/24
за позовом: Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» (вул. Дунайська, № 188, м. Рені, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68800, код ЄДРПОУ 01125809)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша меблева фабрика» (вул. Комунальна, № 3, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 38556483)
про стягнення 68 983,26 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Державне підприємство «Ренійський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша меблева фабрика», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 68983,26 грн, з яких: сума штрафних санкцій за порушення умови договору щодо якості товару в розмірі 53047,20 грн, пеня за порушення строків поставки товару в розмірі 4193,70 грн та штраф за порушення понад 30 календарних днів в розмірі 11742,36 грн.
В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем умов договору про закупівлю № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 щодо порушення строків поставки та поставки товару неналежної якості.
За ствердженням позивача, відповідно до умов укладеного договору ТОВ «Перша меблева фабрика» взяло на себе зобов'язання протягом 20 робочих днів з дати надання заявки замовником здійснити поставку товару, якість якого відповідатиме умовам, встановленим договором та гарантувало належну, згідно з вимогами виробника якість товару, його відповідність діючим стандартам, технічним умовам протягом гарантійного строку експлуатації товару.
Як вказує позивач, 10.09.2024 на виконання умов договору замовником на електронну адресу відповідача був направлений лист-заявка на поставку повного обсягу обумовленого договором товару та 27.09.2024 відповідачем до ДП «РМТП» поставлена частина від обумовленого договором обсягу товару на суму 464880,00 грн з ПДВ, оплата якого дійснена позивачем того ж дня.
Між тим, в процесі прийняття від відповідача монтажних робіт із збирання, розміщення та встановлення товару позивачем був виявлений факт поставки товару неналежної якості, у зв'язку з чим 04.10.2024 листом, для складання двостороннього акту про виявлені недоліки (дефекти) товару, був запрошений представник відповідача, який 08.10.2024 в ході огляду недоліків товару особисто здійснював фотофіксацію таких недоліків та не заперечував проти того факту, що зазначені недоліки відносяться до дефектів виробництва та монтажу.
Позивач зауважує, що з метою досудового врегулювання спору 31.10.2024 ним на поштову адресу відповідача направлена претензія з вимогою про усунення недоліків (дефектів) товару та стягнення штрафних санкцій за договором.
Разом із цим, як зазначає позивач, 12.11.2024 відповідачем з порушенням передбачених договором строків була поставлена друга частина від обумовленого обсягу товару на суму 167748,00 грн. В ході огляду другої частини товару представниками позивача був знову виявлений та зафіксований факт поставки товару неналежної якості, а саме стільців учнівських аудиторних, що підтверджено відповідним актом від 21.11.2024 та доданими до нього доказами візуального засвідчення факту отримання товару неналежної якості.
При цьому, позивач додає, що з метою досудового врегулювання спору ним на адресу відповідача направлена претензія про стягнення штрафних санкцій за договором та заміну неякісного товару товаром належної якості, проте вказана претензія задоволена відповідачем частково, а саме в частині заміни неякісного товару на товар належної якості, у зв'язку з чим 04.12.2024 позивач здійснив оплату за поставку другої партії товару на суму 167748,00 грн.
Відтак, на переконання позивача, порушення строків поставки товару та поставка товару неналежної якості з боку відповідача є порушенням умов договору, у зв'язку з чим останньому були нараховані відповідні штрафи та пеня.
Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 позовна заява вх.№ 5615/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
23.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5615/24 від 17.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/5476/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає таке.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша меблева фабрика» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 23.12.2024 про відкриття провадження у справі № 916/5476/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Комунальна, № 3, м. Южне, Одеська обл., 65481, яка повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», а також те, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет, суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 23.12.2024 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 23.12.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача 1_mf@ukr.net (вказана електронна пошта повідомлена позивачем, міститься у договорі в розділі 15 «Реквізити сторін» та відомостях КП «ДСС»).
При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 25.12.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Окрім того, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме 29.01.2025 секретарем судового засідання здійснено спробу передати відповідачу за відомими суду номерами телефону телефонограми, проте передати необхідну інформацію виявилось неможливим, оскільки абонент на відповідач на відповідні дзвінки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.
У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/5476/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
17.07.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
03.07.2024 між Державним підприємством «Ренійський морський торговельний порт» (покупець, позивач, ДП «РМТП») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша мебельна фабрика» (постачальник, відповідач, ТОВ «Перша меблева фабрика») укладено договір про закупівлю № 09-11/147-В-24 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар: офісні меблі за кодом ДК 021:2015 39130000-2 (Офісні меблі), згідно технічних умов, (далі - товар), виконати роботи з його монтажу, розміщення та встановлення на об'єкті покупця, а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначені в Специфікації (додаток № 1 до цього договору) (далі - специфікація), яка є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1. договору сторонами узгоджено, що постачальник гарантує належну, згідно з вимогами виробника, якість товару, його відповідність діючим стандартам, технічним умовам та умовам цього договору протягом гарантійного строку експлуатації товару (не менше 12 місяців з дати поставки, але не менш, ніж встановлено виробником такого товару). Гарантійні зобов'язання на товар починаються з дати підписання сторонами належним чином оформленої видаткової накладної. Товар, що поставляється за цим договором, повинен бути новим та не повинен бути у попередній експлуатації, в зібраному (якщо таке передбачено), перевіреному і готовому до використання за призначенням стані у комплектації, передбаченій специфікацією.
Згідно п.п. 2.2., 2.4. договору, приймання товару покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7. Товар повинен супроводжуватися відповідним документом, що посвідчує якість товару відповідно до чинного законодавства (сертифікат відповідності/паспорт якості/декларація про відповідність). Якісно поставленим товаром вважається такий товар, який відповідає вимогам, що звичайно ставляться до товару відповідного характеру.
У разі нестачі, поставки товару неналежної якості або товару, що не буде відповідати умова цього договору, постачальник зобов'язується за власний рахунок у строк до 14 календарних днів з дати складання сторонами акту про виявлені недоліки (дефекти) або нестачу товару усунути такі недоліки (дефекти) або замінити неякісний товар на товар належної якості та допоставити товар. При цьому, строк, протягом якого постачальник здійснює заміну товару вважається порушенням строку поставки з нарахуванням пені відповідно до умов цього договору (п. 2.5. договору).
Відповідно до п.п. 2.6., 2.7. договору, якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені недоліки (дефекти) товару, постачальник зобов'язаний за власний рахунок на вимогу покупця в строк до 14 календарних днів з дати отримання акту про виявлені недоліки (дефекти) товару усунути такі недоліки (дефекти) або здійснити заміну такого товару іншим товаром належної якості.
Постачальник звільняється від обов'язку безкоштовного гарантійного обслуговування, якщо недоліки (дефекти) будуть спричинені неправильною експлуатацією з боку покупця, що буде визначено фахівцями покупця та постачальника, або незалежним експертом, відповідно до акту про виявлені недоліки (дефекти) товару.
Згідно п. 3.1. договору, ціна цього договору становить 529990,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 105998,00 грн, разом ціна цього договору становить 635988,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена у специфікації.
Умовами п. 4.1. договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів у розмірі 100% вартості поставленого товару, протягом 10 робочих днів з дати підписання видаткової накладної на товар та на підставі отриманого покупцем оригіналу належним чином оформленого рахунку на оплату, який постачальник надає покупцю одночасно з видатковою накладною.
Пунктами 5.1., 5.5. сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється протягом 20 робочих днів з дати надання заявки замовником. Датою поставки товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару у відповідності до належно оформлених первинних документів уповноваженим представником покупця після завершення робіт з його монтажу на об'єкті покупця, визначеному у заявці. Разом з поставкою (передачею) товару постачальник надає покупцю належним чином оформлені оригінали рахунку, видаткової накладної/товаро-транспортної накладної, в якій зазначається найменування товару, його кількість та ціна, а також документ, підтверджуючий гарантійні зобов'язання відповідно п. 2.1. цього договору.
Підпунктами 7.2.4.-7.2.6 пункту 7.2. договору передбачено право покупця відмовитися від прийняття товару, що не відповідає вимогам з якості та умовам цього договору, відмовитися від прийняття товару в разі відсутності або неналежного оформлення документів, зазначених у пунктах 2.1., 5.6. цього договору, а також вимагати від постачальника безоплатної заміни поставленого товару, що не відповідає умовам за якістю та умовам цього договору в передбаченому порядку та встановлені строки, за місцем поставки такого товару.
При цьому, постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару у строки та порядку, встановленими цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим цим договором та сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов'язань за цим договором, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини (п/п 7.3.1., 7.3.2., 7.3.4. п. 7.3. договору).
Як встановлено п/п 8.2.1., 8.2.2. п. 8.2. договору, за поставку неякісного товару з постачальника на користь покупця стягується штраф в розмірі 20% від вартості неякісного товару. За порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або поставленого з порушенням строку, передбаченого п. 5.1. цього договору, товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додаткового стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, у випадках, передбачених чинним законодавством України, і діє до 31.12.2024, а в частині здійснення розрахунків покупцем за товар, який було відправлено в межах строку дії цього договору, та виконання гарантійних зобов'язань постачальником - до повного виконання зобов'язань (п. 11.1. договору).
Договір підписано уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.
До договору № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 сторонами було підписано Додаток №1 - Специфікацію на загальну суму 635988,00 грн, із яких 105998,00 грн ПДВ, в якому також визначено найменування товару, що є предметом закупівлі, детальний опис технічних характеристик товару, одиниця виміру та кількість товару, а також ціну за одиницю товару та загальну ціну товару без ПДВ.
Як встановлено судом, відповідно до видаткової накладної від 27.09.2024 № 133 та товарно-транспортної накладної від 27.09.2024 № Р24 відповідач здійснив поставку позивачу товару: стіл комп'ютерний кутовий (системний блок ліворуч) 1650х1216х750 - 9 шт; стіл комп'ютерний кутовий (системний блок праворуч) 1650х1216х750 - 16 шт; стіл комп'ютерний кутовий (системний блок ліворуч) 1500х1200х750 - 1 шт; стіл комп'ютерний кутовий (системний блок праворуч) 1500х1200х750 - 1 шт; шафа для одягу з овальною штангою 2-дверна (802х519х1816) - 20 шт; шафа офісна книжкова з 2-ма шухлядами 2-дверна (820х403х1816) - 26 шт; шафа офісна книжкова закрита 2-дверна (802х403х1816) - 9 шт; шафа офісна книжкова напівзакрита 2-х дверна (802х403х1816) - 4 шт; шафа офісна для одягу з висувною штангою 2-х дверна (802х403х1816) - 4 шт; тумба офісна мобільна (450х650х700) - 5 шт; тумба офісна приставна з дверцею (400х400х590) - 1 шт; тумба офісна приставна з трьома шухлядами (400х400х590) - 6 шт; стіл письмовий двотумбовий 1-дверний з 3-ма шухлядами (1500х600х750) - 13 шт; стіл офісний для керівника (з мобільною тумбою та брифінг приставкою) - 1 шт, на загальну суму 464880,00 грн.
Того ж дня, ДП «РМТП» здійснило оплату поставленого ТОВ «Перша меблева фабрика» товару в повному обсязі та перерахувало на рахунок відповідача кошти в розмірі 464880,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7847 від 27.09.2024.
04.10.2024 ДП «Ренійський морський торговельний порт» звернулось до ТОВ «Перша меблева фабрика» з листом № 1-24/1314, яким позивач, у зв'язку із поставкою товару неналежної якості, виявленої в ході виконання договору, запросив представників відповідача 07.10.2024 до ДП «РМТП» для складання двостороннього акту про виявлення недоліків (дефектів) товару та вирішення питання щодо подальшого виправлення таких недоліків. Вказаний лист направлений позивачем на адресу електронної пошти, вказану відповідачем у договорі в розділі «Місце знаходження та банківські реквізити сторін», що підтверджується відповідною роздруківкою з електронної пошти позивача.
31.10.2024 засобами поштового зв'язку та на адресу електронної пошти ТОВ «Перша меблева фабрика» позивачем було направлено лист № 1-24/1393 від 29.10.2024, згідно якого останній просив відповідача підписати Акт про виявлення недоліків та невідповідності товару, поставленого за договором, та розглянути претензію, що додається. До вказаного листа позивачем додано проект акту про виявлення недоліків та невідповідності товару від 08.10.2024 із додатками, зокрема, фототаблицею виявлених недоліків, а також претензію № 1-24/1079 від 28.10.2024, де позивач просив усунути власними силами протягом 14 календарних днів недоліки (дефекти) товару згідно акту та перерахувати суму штрафних санкцій у розмірі 52183,20 грн впродовж 10-ти календарних днів згідно доданого розрахунку. Належні докази їх направлення містяться в матеріалах справи та досліджені судом.
12.11.2024 постачальником на адресу покупця поставлено товар: стілець офісний ISO у кількості 80 шт, крісло офісне у кількості 23 шт, парта двомісна аудиторна без полки у кількості 12 шт, стілець учнівський (аудиторний) у кількості 24 шт, вішалка підлогова металева з тримачем для парасольок у кількості 7 шт, на загальну суму 167748,00 грн разом з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 29 від 12.11.2024.
26.11.2024 ДП «Ренійський морський торговельний порт» знову звернулось до відповідача з претензією № 1-24/1536, якою повідомило відповідача, що 21.11.2024 в ході спільного огляду другої частини товару (стільців учнівських аудиторних), поставленого 12.11.2024, був підтверджений та зафіксований факт поставки товару неналежної якості, у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню та штрафи. Вказаною претензією позивач просив відповідача замінити неякісний товар на товар належної якості протягом 14-ти календарних днів та перерахувати суму штрафу за поставку неякісного товару в розмірі 864,00 грн, пеню за порушення строку поставки товару в розмірі 4193,70 грн та додатково за порушення строку понад 30 календарних днів суму штрафу в розмірі 11742,36 грн впродовж 10-ти календарних днів.
До претензії позивачем додано акт про виявлення недоліків та невідповідність товару від 21.11.2024 із доказами візуального засвідчення факту отримання товару неналежної якості (фотофіксацією), зробленого в процесі такого огляду, підписані комісією у складі начальника адміністративно-господарського відділу, юрисконсульта 1 категорії та директора навчально-курсового комбінату.
Вищеперелічені претензія з актом та додатками до нього направлено позивачем на адресу місцезнаходження відповідача засобами поштового зв'язку та на адресу електронної пошти, вказану відповідачем у договорі в розділі «Місце знаходження та банківські реквізити сторін», що підтверджується відповідними доказами направлення АТ «Укрпошта» та роздруківкою з електронної пошти позивача.
04.12.2024 ДП «РМТП» здійснило оплату поставленого ТОВ «Перша меблева фабрика» товару в повному обсязі та перерахувало на рахунок відповідача кошти в розмірі 167748,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5877 від 04.12.2024.
Порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки товару належної якості та нездійснення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України часники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 266 Господарського кодексу України, визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За правилами ч.6 ст.269 ГК України постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Згідно з ч.1 ст.675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
На підставі ст. 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
Згідно з ч.1 ст.680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки (купівлі-продажу), про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується поставити покупцю товар в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити вартість такого товару.
Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону. У такому зобов'язанні кожна із сторін одночасно є кредитором і боржником. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між ДП «Ренійський морський торговельний порт» та ТОВ «Перша меблева фабрика» носять договірний характер, укладений між ними договір про закупівлю № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Так, вищевказаний договір про закупівлю № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку з поставки товару у встановлений укладеним між сторонами правочином строк, а також поставці товару неналежної якості, у зв'язку з чим позивач пред'явив до стягнення з відповідача штрафні санкції на підставі пп. 8.2.1. та 8.2.2. п. 8.2. договору.
Як зазначено позивачем та жодним чином не спростовано відповідачем, на виконання умов договору позивач 10.09.2024 позивач надав відповідачу відповідну заявку на поставку повного обсягу обумовленого договором товару, а отже останній, в свою чергу, прийняв на себе зобов'язання протягом 20 робочих днів здійснити поставку такого товару, якість якого мала відповідати умовам договору.
Отже, з урахуванням положень статті 253 ЦК України, останнім днем для поставки товару вважалося 08.10.2024 (10.09.2024 + 20 робочих днів), відтак 09.10.2024 вважається першим днем прострочення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 27.09.2024 та 12.11.2024 було отримано від відповідача товар за видатковими накладними № 133 від 27.09.2024 на суму 464880,00 грн та № 29 від 12.11.2024 на суму 167748,00 грн. Оплату вказаного товару позивачем було здійснено невідкладно після його прийняття.
Наявними у справі доказами підтверджений факт, що при прийманні протягом гарантійного строку партії товару та після завершення робіт з його монтажу 08.10.2024 та 21.11.2024 відповідно була виявлена невідповідність якісних показників товару, у зв'язку з чим покупець неодноразово звертався до відповідача з листами та повідомляв останнього про виявлені невідповідності товару і просив усунути їх.
За загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наставати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару.
Водночас у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Такий правовий висновок викладено в п.п. 6.3-6.4 постанови Верховного Суду у складі палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18.
Згідно з пп. «а» п. 6 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (з наступними змінами та доповненнями), приймання продукції за якістю та комплектністю проводиться на складі одержувача при поставці з іншого міста - не пізніше 20 днів.
За правовим висновком, викладеним у п. 6.6 постанови Верховного Суду у складі палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, ця Інструкція застосовується, коли дефекти виникли при прийманні продукції виробничо-технічного призначення, а не в процесі експлуатації продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).
Як зазначає позивач, і це не спростовує відповідач, недоліки поставленого товару були виявлені в процесі прийняття від відповідача монтажних робіт із збирання, розміщення та встановлення товару, факт чого підтверджений та зафіксований відповідними актами про виявлення недоліків та невідповідність товару із додаванням до них доказів їх візуального засвідчення, які належним чином були направлені відповідачу. За ствердженнями позивача, не спростованими відповідачем, неякісна партія товару була замінена постачальником, проте з порушенням з порушенням визначеного в п. 5.1. договором строку її поставки.
Тобто, з врахуванням наведеного поставка товару за договором № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 була здійснена несвоєчасно, з порушенням строку в 20 робочих днів та з порушенням умов договору щодо якості товару.
Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Із встановлених обставин справи вбачається, що договір відповідач уклав в добровільному порядку, погодився на його умови, не оспорював їх в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі жодних зауважень щодо них також не наводив.
Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
В свою чергу, невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №910/8922/18: «...у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), як у справі, що розглядається, існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.».
Факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо своєчасної поставки товару та поставки товару належної якості належним чином доведений та підтверджений матеріалами справи. При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечений.
Оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару та здійснив поставку товару неналежної якості, то наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки та за порушення умов договору щодо якості товарів.
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem- «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.
В свою чергу, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
Вказана норма статті 231 Господарського кодексу України не є імперативною, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що фактично і було здійснено сторонами при визначенні відповідальності, закріпленої у п. 8.2. договору.
При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Передбачена наведеними підпунктами договору відповідальність за порушення зобов'язань за договором узгоджується з нормами чинного законодавства, а отже немає підстав для висновку про подвійне притягнення особи до відповідальності.
Перевіривши розрахунки штрафу за порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів за видатковою накладною № 29 від 12.11.2024 в сумі 11742,36 грн (167748,00 грн (вартість поставленого товару) х 7%) та пені в сумі 4193,70 грн за загальний період з 09.10.2024 по 12.11.2024 (із розрахунку 25 робочих днів), суд встановив, що вони є арифметично вірними, відповідають положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимоги про стягнення штрафу в розмірі 11742,36 грн та пені в розмірі 4193,36 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При перевірці наведеного позивачем розрахунку штрафу за поставку неякісного товару у розмірі 20% від вартості неякісного товару, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу також є обґрунтованими та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, в сумі 53047,20 грн.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафу за порушення строків поставки товару та стягнення штрафу за поставку товару неналежної якості, суд виходить з того, що відповідачем були допущені два різних правопорушення, а тому застосування неустойки у вигляді штрафу за порушення двох різних не грошових зобов'язань, не суперечить засадам цивільного законодавства та є правомірним.
Доказів, які би спростовували позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафів, контрозрахунку пені, штрафів суду не подано.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на висновки, наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №916/4453/23: принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним своїх зобов'язань за договором про закупівлю № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 та доказів, які підтверджують здійснення ним своєчасної поставки та поставки товару належної якості, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та належної поставки товару, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної поставки товару належної якості є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов'язання з поставки товару у строк, який погоджений у договорі, а також порушив умови договору щодо якості товару, то позивач правомірно нарахував на підставі пп.8.2.1., 8.2.2. п.8.2. договору та заявив до стягнення з відповідача штраф за порушення умов договору щодо якості товару у сумі 53047,20 грн, штраф за за порушення строку поставки понад 30 календарних днів в сумі 11742,36 грн та пеню у сумі 4193,70 грн. Отже, позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій є цілком обґрунтованими.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини неналежної поставки товару, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність встановлених судом обставин, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій в загальній сумі 68983,26 грн.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за договором про закупівлю № 09-11/147-В-24 від 03.07.2024 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, та, з урахуванням встановлених судом обставин, підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду Одеської області вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів. Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача в сумі 2422,40 грн.
Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша меблева фабрика» (вул. Комунальна, № 3, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 38556483) на користь Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» (вул. Дунайська, № 188, м. Рені, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68800, код ЄДРПОУ 01125809) штраф за порушення умов договору щодо якості товару в розмірі 53 047 (п'ятдесят три тисячі сорок сім) грн 20 коп, штраф за порушення строків поставки в розмірі 11 742 (одинадцять тисяч сімсот сорок дві) грн 36 коп, пеню в розмірі 4 193 (чотири тисячі сто дев'яносто три) грн 70 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 17 липня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський