ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2025Справа № 910/4324/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (02175, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 148А)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна компанія "Фірма Тетяна" (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ АХМАТОВОЇ, будинок 8, квартира 291)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ, будинок 11).
про стягнення 154 369,83 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна компанія "Фірма Тетяна" про стягнення 154 369,83 грн, з яких основна сума заборгованості - 150 849,69 грн, 2313,37 грн - індекс інфляції, 1206,77 грн - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ, будинок 11), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Дана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ АХМАТОВОЇ, будинок 8, квартира 291.
Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.
Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.
Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Відтак, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, в ухвалі суду про відкриття провадження у справі звернуто увагу відповідача на обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та на можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Натомість, відповідач усупереч частини 6 статті 6 ГПК України реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не здійснив.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
05.05.2025 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.
05.06.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» до відділу діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, а саме: основна сума заборгованості - 130 849,69 грн, індекс інфляції - 2313,37 грн, 3 % річних - 1206,77 грн.
30.06.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» до відділу діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, а саме: основна сума заборгованості - 90 849,69 грн, індекс інфляції - 2313,37 грн, 3 % річних - 1206,77 грн.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог у частині суми основного боргу, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймає до розгляду вказану заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна» (орендар), Дарницькою районною в місті Києві державна адміністрація (орендодавець) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (підприємство-балансоутримувач) укладено договір №200/2018 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар отримав в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 3, для розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (138,00 кв.м), розміщення торговельного об'єкта з продажу непродовольчих товарів та алкогольних виробів (20,00 кв.м) розміщення платіжного терміналу (2,00 кв.м).
Об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 160,00 кв. м, у тому числі на І поверсі -160,00 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (п. 2.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.2.20 Договору після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів орендар зобов'язаний передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі.
Відповідно до п. 5.2.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020) підприємство-балансоутримувач має право звертатись до суду з позовом про розірвання цього договору внаслідок невиконання або неналежного виконання його умов та/або виселення орендаря з об'єкта, у тому числі у випадку закінчення дії договору та/або перебування орендаря в об'єкті без достатньої правової підстави.
Цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 13 липня 2018 року до 11 липня 2021 року (п. 9.1 Договору).
Пунктом 9.2. передбачено, що усі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.
Відповідно до п. 9.4. Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з п. 9.7 Договору для продовження дії договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку дії цього договору із заявою про продовження договору на новий строк. До заяви додається новий звіт з незалежної оцінки об'єкта, як передбачено пунктом 4.2.21 цього договору.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Строк дії Договору закінчився 11.07.2021.
Сторонами підписано додатки до Договору, а саме:
- №1 експлікацію до поверхових планів внутрішніх площ нежитлових приміщень, вбудованих у житловий будинок на вул. Бориспільська;
- №2 розрахунок орендної плати, розмір орендної плати за 1 кв.м. становить 128,51 грн. (без ПДВ).
13.07.2018 орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди до Договору №200/2018 (Додаток №3).
15.06.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №200/2018, якою п. 3.6, 3.8, 3.9, 3.12, пп. 4.1.4 п. 4.1, пп. 4.2.8 п. 4.2, пп. 4.2.10 п. 4.2, пп. 4.2.13 п. 4.2, пп. 4.2.15 п. 4.2, п. 6.2, п. 8.1, п. 8.4, п. 8.5, п. 8.6 викладено у новій редакції та доповнено Договір пп. 4.2.26 п. 4.2, пп.4.3.3 п.4.3, пп. 5.2.3 п. 5.2.
Також, суддею Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4886/24 задоволено позов комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна» та виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна» (код 21586903) із нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 3, загальною площею 160,00 кв.м.
Позивач долучив до матеріалів справи вимогу державного виконавця у виконавчому провадженні № 76668456 від 27.11.2024 року.
10.03.2025 позивач скерував претензію №101/50-814 відповідачу про сплату заборгованості в сумі 115 297,48 грн. Вказана вимога залишено без відповіді та задоволення.
21.03.2025 постійною діючою комісією складено та підписано акт перевірки (обстеження) об'єкта оренди у житловому будинку за адресою : вул. Бориспільська, 3.
24.03.2025 позивач скерував претензію №101/50-1024 відповідачу про сплату заборгованості в сумі150 849,69 грн. Вказана вимога залишено без відповіді та задоволення.
З огляду на вищевикладене, позивач вказав, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за Договором №200/2018 від 13.07.2018, у зв'язку із цим КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" звернулось до суду із даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати у розмірі 130 849,69 грн, з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 2313,37 грн та 3% річних у розмірі 1206,77 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір оренди, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Суд встановив факт користування відповідачем орендованим майном - нежитлові приміщення, загальною площею 160,00 кв. м, у тому числі на І поверсі -160,00 кв.м, за адресою: вул. Бориспільська, буд. 3, про що свідчить наявний в матеріалах справи підписаний сторонами Договору оренди №200/2018 від 13.07.2018 року.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
На підтвердження заборгованості, позивач долучив акти приймання-передачі робіт (про надання послуг) за листопад 2024 № 53876 на суму 22 486,54 грн, № 55634 за грудень 2024 на суму 22 913,78 грн, № 56964 за січень 2025 на суму 34 851,83 грн, № 58291 за лютий 2025 на суму 35 280,05 грн, № 59438 за березень 2025 на суму 35 552,21 грн.
Як було вказано у заявах про зменшення позовних вимог, після відкриття провадження відповідач частково сплатив суму основного боргу в розмірі 60 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв'язку з укладенням Договору оренди та прийняттям в користування об'єкта оренди, виникло зобов'язання зі сплати орендної плати та інших передбачених Договором платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, відповідачем не надано доказів оплати заборгованості з орендної плати в розмірі 90 849,69 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором оренди не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 90 849,69 грн.
Щодо вимоги позивач про стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за невиконання обов'язків за Договором оренди, суд зазначає наступне.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1. та п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
Згідно висновку, викладеному у постанові ОП КГС ВС від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції). Така правова позиція викладена в постанові ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку в його помилковості, у зв'язку з цим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3 % річних - 1 086,23 грн та інфляційних витрат - 1689,03 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" підлягають частковому задоволенню.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Відповідачем жодних заперечень щодо заявленої позивачем основної суми боргу не було надано, а також доказів які б спростовували твердження позивача викладені у позові.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" задовольнити частково.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна компанія "Фірма Тетяна" (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ АХМАТОВОЇ, будинок 8, квартира 291; код ЄДРПОУ 21586903) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" (02175, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 148А, код ЄДРПОУ 39604270) основну суму заборгованості - 90 849 грн. (дев'яносто тисяч вісімсот сорок дев'ять) 69 коп., 3 % річних - 1 086 грн. (одна тисяча вісімдесят шість) 23 коп., інфляційних витрат - 1689 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят дев'ять) 03 коп. та витрати по сплаті судового збору - 3004 грн. (три тисячі чотири) 10 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано: 16.07.2025.
Суддя М.Є. Літвінова