ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 липня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1116/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
Суддів: Савицького Я.Ф.; Ярош А.І.
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024
по справі № 916/1116/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика»
до ОСОБА_1
про стягнення 83 108,32 грн,
(суддя першої інстанції: Цісельський О.В., дата та місце прийняття ухвали: 12.12.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Соболівського Олександра Миколайовича, в якій просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість за Договором про надання кредиту від 12.11.2021 № 436189-КС-001 в сумі 83108,32 грн, з яких: 28329,23 грн прострочених платежів по тілу кредиту; 53878,60 грн прострочених платежів по процентам; 900,49 грн прострочених платежів за комісією.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором в частині повернення кредитних коштів, а також сплати процентів за користування кредитом і комісії в повному обсязі та у визначені договором строки.
Позивач у справі зазначив, що він свої зобов'язання за договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 14000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника.
В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 12.12.2021 та № 2 від 11.02.2022, згідно умов яких Позивач надав позичальнику кредит в сумі 14000,00 грн та 15000,00 грн відповідно.
За твердженням Позивача, боржник свої зобов'язання за кредитним договором № 436189-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти на загальну суму 40013,85 грн, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 у даній справі Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" -задоволено повністю; стягнуто з Соболівського Олександра Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 28 329 грн 23 коп., суму прострочених платежів по процентах у розмірі 53 878 грн 60 коп., суму прострочених платежів за комісією у розмірі 900 грн 49 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп.
У своєму рішенні місцевий господарський суд дійшов висновку, що беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту в розмірі та строки відповідно до графіку платежів, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором в частині повернення суми наданого кредиту, а також з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність такої заборгованості по тілу кредиту, Відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, не надав, вимогу про стягнення 28329,23 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), суд визнає обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що вимоги Позивача про стягнення 53878,60 грн заборгованості за процентами за період з 12.11.2021 до 11.09.2022 та 900,49 грн заборгованості за комісією є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Проценти були нараховані відповідно до умов кредитного договору в межах строку його дії, а Відповідач не спростував розрахунок Позивача та не подав власного контррозрахунку.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апелянт вважає, рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
На переконання скаржника, стягнута судом першої інстанції сума не є співмірною з тією, яку надано у позику і свідчить про факт необґрунтовано збагачення однієї сторони договору за рахунок іншої.
Разом з тим Відповідач зазначає, що 22.03.2022 він був мобілізований до лав Збройних Сил України в зв'язку зі збройною агресією російської федерації, у зв'язку з чим невиконання ним зобов'язань за Договором про надання кредиту обумовлено перебуванням Відповідача в умовах бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1116/24.
07.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1116/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 залишено без руху.
13.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
23.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги разом з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 здійснити у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2021 між ТОВ "Бізнес Позика" (кредитодавець) та ФОП Соболівським Олександром Миколайовичем (позичальник) в електронній формі був укладений договір про надання кредиту № 436189-КС-001 (надалі договір), згідно з п. 1. якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 14000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Відповідно до п. 1. Договору сторонами погоджено наступні умови надання кредиту: тип кредиту: кредит; строк кредиту: 8 тижнів; процентна ставка: в день 0,96782143, фіксована; комісія за надання кредиту (далі- комісія): 2100,00 грн; загальний розмір наданого кредиту: 14000,00 грн; термін дії договору: до 07.01.2022; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 21720,00 грн.
Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Кредит не є споживчим кредитом.
Згідно з п. 2. Договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів.
У п. 3. Договору сторони, на момент укладення, встановили графік платежів, який передбачає, зокрема, здійснення Відповідачем 4 платежі по 5430,00 грн у період з 26.11.2021 по 07.01.2022 включно.
Відповідно до п. 5. Договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (пункт 8 договору).
Згідно з п. 9. Договору він може бути змінений та/або припинений за взаємною згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, договором та Правилами.
П. 10 Договору передбачено, що інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України.
У пункті 12 Договору встановлено, що "Юридична адреса та реквізити сторін" щодо відомостей про позичальника ФОП Соболівського О.М. зазначено про його підписання 12.11.2021 о 20:20:32 електронним підписом одноразовим ідентифікатором "G-6028".
Додатковою угодою № 1 від 12.12.2021 до Договору № 436189-КС-001 про надання кредиту від 12.11.2021 було встановлено, що кредитодавець та позичальник домовились, що після укладення додаткової угоди: кредит збільшується на 14000,00 грн та кредитодавець, на умовах викладених в договорі, збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 14000,00 грн у строки та на умовах викладених в договорі (п. 2.1. Додаткової угоди).
Після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту складатиме 22872,03 грн (п. 2.2. Додаткової угоди).
Комісія за надання додаткової суми кредиту: 2100,00 грн (п. 6. Додаткової угоди).
Крім того, вищезазначеною Додатковою угодою сторони встановили новий графік платежів за кредитним договором.
Додаткова угода була укладена в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію".
11.02.2022 між сторонами укладена Додаткова угода № 2 до Договору № 436189-КС-001 від 12.11.2021, згідно з п. 2. якої кредитодавець та позичальник домовились, що після укладення додаткової угоди: кредит збільшується на 15000,00 грн та кредитодавець, на умовах викладених в договорі, збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 15000,00 грн у строки та на умовах викладених в договорі. Після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту складатиме 30519,99 грн (п. 2.2. Додаткової угоди).
Комісія за зміну умов договору: 2250,00 грн (п. 6. Додаткової угоди).
В пункті 7 Додаткової угоди № 2 від 11.02.2022 сторони встановили та виклали новий графік платежів.
В подальшому, між сторонами укладено Додаткову угоду №3 від 27.02.2022 до договору №436189-КС-001 від 12.11.2022, згідно з пунктом 1 якої позичальник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитодавцем за договором станом на 27.02.2022 в розмірі 30829,72 грн, що включає: суму кредиту 29929,23 грн; комісія за надання кредиту 900,49 грн.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 3 сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в наступному розмірі: з 27.02.2022 до 13.03.2022 (включно) 0,96782143% в день; з 14.03.2022 - 0,96782143% в день.
Пунктами 4, 5 Додаткової угоди № 3 від 27.02.2022 передбачено, що сторони домовились внести зміни до п. 1 Договору та викласти в новій редакції, а саме: "термін дії договору: до 11.09.2022"; "строк кредиту: 304 днів".
Графік погашення кредиту визначений сторонами в п. 6 Договору шляхом сплати позичальником платежу щодва тижні в сумі 5630,00 грн, а 13.03.2022 - 1 407,50 грн та 11.09.2022 - 1 577,84 грн.
Згідно із п. 8 Додаткової угоди, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає додаткову угоду.
До матеріалів справи Позивачем долучено візуальну форму послідовності дій Відповідача при укладені з Позивачем кредитного договору, яка свідчить про те, що 12.11.2021 були вчинені такі послідовні дії: за допомогою номеру телефону Відповідач ідентифікувався в ІТС та зайшов в особистий кабінет; далі Позивачем здійснено перевірку статусу Відповідача; далі Відповідач надав всю необхідну інформацію для формування Позивачем належної пропозиції Відповідачу; далі Позивач направив (розмістив) Відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови договору; далі Позивач направив в смс-повідомленні на номер Відповідача одноразовий ідентифікатор G-6028; далі Відповідач ознайомився з офертою Позивача та приймає її умови; далі Відповідач акцептував умови оферти шляхом надсилання Позивачу акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G-6028; далі, після укладення договору Позивач направив (розмістив) Відповідачу в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа; далі договір та Правила кредитування були відправлені Відповідачу на електронну пошту, яка вказана як електронний засіб зв'язку з Відповідачем; далі Позивачем розміщено у електронному кабінеті Відповідача підписаний договір та Правила кредитування в цілодобовому онлайн доступі.
Відповідні візуальні форми послідовності дій Відповідача при укладенні вищезазначених Додаткових угод №№ 1-3 до кредитного договору також містяться в матеріалах справи.
В матеріалах справи також наявна анкета клієнта ФОП Собольського О.М., яка містить інформацію щодо РНОКПП, дати народження, документа, що посвідчує особу, виду підприємницької діяльності, номер телефону, електронну пошту та інше.
У матеріалах справи також знаходиться примірник Правил про надання грошових коштів у кредит Фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", якими визначено загальні положення (розділ 1), зазначено про інформаційне забезпечення договору та дії, що передують його укладенню (розділ 2), визначено порядок укладання договору (розділ 3), права та обов'язки сторін договору (розділ 4), порядок нарахування процентів, комісії, черговість погашення вимог та повернення кредиту (розділ 5), відповідальність сторін (розділ 7) та інші умови.
Відповідно до п. 3.1.1. Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" та, відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", включає умови, викладені у цих Правилах, які є невід'ємною частиною договору. Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу (п. 3.1.3 Правил).
Пунктами 3.1.5., 3.1.6. Правил передбачено, що позичальник отримує підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, у момент укладення договору. Договір про надання кредиту, укладений в порядку визначеному Законом України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з п. 4.4.4. Правил позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
Відповідно до п. 5.1. Правил обчислення строку користування Кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення терміну дії договору про надання кредиту (включно).
Нарахування комісії здійснюється в момент укладання договору. Порядок та розмір оплат комісії визначено Графіком платежів (п. 5.2. Правил).
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок кредитодавця у строк відповідно до графіку платежів, встановлений договором про надання кредиту. Датою повернення (погашення) кредиту так само як і датою сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, передбачених умовами договору про надання кредиту при безготівкових розрахунках вважається дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця.
На виконання умов Договору ТОВ "Бізнес Позика" перераховано на рахунок Відповідача кредитні кошти в загальній сумі 43 000,00 грн, що підтверджується квитанціями № 461544352 від 12.11.2021, № 470428052 від 12.12.2021 та № 492376558 від 11.02.2022.
Відповідно до наданої на запит суду АТ КБ "Приватбанк" інформації, на ім'я Відповідача в банку було емітовано картку з вищевказаними реквізитами. При цьому, з наданої банком виписки по рахунку Відповідача вбачається, що на рахунок Відповідача були перераховані грошові кошти, зокрема, у розмірі 43000,00 грн трьома платежами (14000,00 грн - 12.11.2021, 14000,00 грн - 12.12.2021 та 15000,00 грн - 11.02.2022).
Як вбачається з долученого Позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості за договором, Відповідачем у період з 12.11.2021 по 11.09.2022 було здійснено погашення суми кредиту за договором на загальну суму 40013,85 грн, які Позивачем зараховано наступним чином: 14670,77 грн зараховано в рахунок погашення кредиту, 19793,57 грн зараховано в рахунок погашення відсотків, а 5549,51 грн в рахунок сплати комісії.
У додатках до своєї апеляційної скарги Відповідачем було подано нові докази, зокрема витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 2 від 23.03.2022, відповідно до якого сержанта ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 19 березня 2022 року прибув для проходження військової служби та приступив до виконання службових обов'язків.
До матеріалів справи також було долучено посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 21 квітня 2023 року, видане на ім'я Соболівського Олександра Миколайовича. Зазначене посвідчення підтверджує його статус ветерана війни - учасника бойових дій, що надає йому право на пільги, встановлені законодавством України.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України). Головне, аби електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до приписів частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як було встановлено судовою колегією між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та Фізичною особою-підприємцем Соболівським Олександром Миколайовичем був укладений Договір про надання кредиту № 436189-КС-001.
09.07.2023 Фізична особа-підприємець Соболівський О.М. припинив свою підприємницьку діяльність за власним рішенням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з урахуванням чого Відповідачем у даній справі є фізична особа.
Колегія суддів вважає за необхідне першочергово перевірити питання юрисдикційності даного спору.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 вказала, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 Цивільного кодексу України).
За вимогами статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з абзацом другим статті 30 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
У частинах першій та другій статті 50 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев'ятою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц; від 24.04.2018 у справі №303/5186/15-ц; від 15.05.2019 у справі №904/10132/17; від 21.09.2019 у справі №922/4239/16; від 03.07.2019 у справі №916/1261/18; від 09.10.2019 у справі №209/1721/14-ц тощо.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.
Відповідно до ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
У контексті наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
Судова колегія зазначає, що спірний Договір був укладений між сторонами в електронному вигляді, що відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію", а також Цивільного та Господарського кодексів України, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, має таку саму юридичну силу, як і договір, укладений у письмовій формі.
Факт укладення Договору у вказаній формі не заперечується Відповідачем в апеляційній скарзі, що свідчить про визнання ним факту існування між сторонами договірних правовідносин.
Предметом спору у даній справі є стягнення Позивачем заборгованості за Договором про надання кредиту від 12.11.2021 № 436189-КС-001 в сумі 83108,32 грн, з яких: 28329,23 грн прострочених платежів по тілу кредиту; 53878,60 грн прострочених платежів по процентам; 900,49 грн прострочених платежів за комісією.
Як було встановлено апеляційним господарським судом, на виконання умов Договору та Додаткових угод до зазначеного Договору, Позивач надав Відповідачу кредитні кошти у загальному розміру 43 000,00 грн.
- 14 000,00 грн відповідно до Договору про надання кредиту від 12.11.2021 № 436189-КС-001;
- 14 000,00 грн відповідно до Додаткової угоди № 1 від 12.12.2021 до Договору № 436189-КС-001 від 12.11.2021;
- 15 000,00 грн відповідно до Додаткової угоди № 2 від 11.02.2022 до Договору № 436189-КС-001 від 12.11.2021;
Перерахування коштів Відповідачу, також підтверджується квитанціями № 461544352 від 12.11.2021, № 470428052 від 12.12.2021 та № 492376558 від 11.02.2022.
Факт отримання коштів у зазначеній сумі не оскаржується Відповідачем у своїй апеляційній скарзі.
Судовою колегією встановлено, що Відповідач здійснив часткову оплату за Договором у сумі 40013,85 грн, що зазначено у розрахунку заборгованості за кредитом та підтверджено Відповідачем у його апеляційній скарзі.
Доводи апелянта зводяться до того, що він повернув майже всю суму за тілом кредиту, яку отримав за Договором та вважає, що сума нарахованих відсотків за користування кредитними коштами не є співмірною з сумою, яку було надано Відповідачу за Договором.
Приписами ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Договором сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,96782143% на день. Додатковою угодою № 3 сторони підтвердили зазначену ставку в такому порядку: з 27.02.2022 по 13.03.2022 (включно) - 0,96782143% на день; з 14.03.2022 - 0,96782143% на день.
Відповідно до умов Договору дана процентна ставка нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів.
В контексті наведеного судова колегія зазначає, що Позивач та Відповідач погодили умови нарахування процентної ставки за користування кредитними коштами.
Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що за положеннями п. 5 Договору, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір.
Таким чином, акцептуючи умови договору, Відповідач підтвердив та прийняв всі його умови. Спірний кредитний договір та/або окремі його частини недійсними у судовому порядку не визнавались.
Відтак, судова колегія зауважує, що відсотки за користування кредитом є легітимною платою за можливість не повертати борг, на які добровільно погодився Позичальник.
З огляду на викладене, доводи скаржника в цій частині є безпідставними.
Позивач надав розрахунок заборгованості за кредитом, з якого вбачається, що у Відповідача на 16.05.2023 склалася заборгованість за кредитом у загальному розмірі 83 108,32 грн, з яких 28329,23 грн прострочених платежів по тілу кредиту; 53878,60 грн прострочених платежів по процентам; 900,49 грн прострочених платежів за комісією. Також у розрахунку наявні платежі, які були сплачені Відповідачем у загальному розмірі 40 013,85 грн, з яких 14 670,77 грн платежі по тілу кредиту; 19 793,57 грн платежі по процентам; 5 549,51 грн платежі за комісією.
Як було зазначено Апелянтом в його апеляційній скарзі, 22.03.2022 він був мобілізований до лав Збройних сил України, що підтверджується наданими доказами, а саме витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 2 від 23.03.2022. Дані докази не були подані під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зазначена справа розглядалася судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідач на момент розгляду справи перебував на військовій службі у складі Збройних сил України, у зв'язку з чим був фізично відсутній за місцем реєстрації проживання.
У зв'язку з цим Відповідач не мав змоги отримувати кореспонденцію, яка надходила на зареєстровану поштову адресу, зокрема й процесуальні документи, що надсилалися судом. Про наявність провадження у справі Відповідачу стало відомо лише після відкриття виконавчого провадження.
Фактично це призвело до того, що Відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема право на подання письмових заперечень, доказів, участь у розгляді справи, подання клопотань тощо. У результаті він не зміг забезпечити повноцінний захист своїх прав та інтересів у суді першої інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи докази, подані Відповідачем в межах апеляційного провадження. Вказані матеріали є належними, допустимими та мають істотне значення для всебічного, повного й об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, а також для ухвалення законного та обґрунтованого рішення за результатами апеляційного перегляду.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані Відповідачем додаткові докази, встановив нові обставин, які мають істотне значення для вирішення даної справи по суті. Виявлені факти свідчать про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ці обставини не були відомі та не могли бути подані Відповідачем з об'єктивних причин, зокрема у зв'язку з проходженням військової служби.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до п. 1ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Згідно з п. 15 ч.3 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Отже, відповідно до зазначених норм чинного законодавства, військовослужбовці набули право на ненарахування процентів за користування кредитними коштами на період проходження військової служби.
З огляду на той факт, що апеляційним господарським судом було встановлено факт перебування Відповідача на військовій службі з 19.03.2022 по 19.04.2024, судова колегія вважає, що нарахування процентів за Договором у цей період не здійснюється.
Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за кредитом, станом на кінець дня 18.03.2022 (напередодні зарахування Відповідача на військову службу 19.03.2022), загальна заборгованість за Договором становила 34 578,46 грн, з яких: 28 329,23 грн - прострочені платежі за тілом кредиту; 5 348,74 грн - прострочені проценти; 900,49 грн - прострочені платежі за комісією.
Зважаючи на ті обставини, що Відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором та той факт, що він з 19.03.2022 року перебуває у лавах Збройних сил України, судова колегія доходить висновку, що у нього станом на 16.05.2023 виникла заборгованість перед Позивачем за вищезазначеним договором про надання кредиту в розмірі 34 578,46 грн, з яких: 28 329,23 грн - прострочені платежі за тілом кредиту; 5 348,74 грн - прострочені проценти; 900,49 грн - прострочені платежі за комісією.
Відтак, з урахуванням вищезазначеного, судова колегія вважає доводи Відповідача в частині зменшення нарахованих процентів за користування кредитними коштами є слушними і приймаються до уваги.
У контексті наведеного, судова колегія доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду місцевого господарського суду - скасуванню, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, виходячи із зазначеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 - частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання кредиту від 12.11.2021 № 436189-КС-001 в сумі 34 578,46 грн, з яких: 28 329,23 грн прострочених платежів по тілу кредиту; 5 348,74 грн прострочених платежів по процентам; 900,49 грн прострочених платежів за комісією.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 по справі №916/1116/24 - скасувати частково.
3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
"1) Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2) Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (б. Лесі Українки, № 26, оф. 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239) суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 28 329 (двадцять вісім тисяч триста двадцять дев'ять) грн 23 коп., суму прострочених платежів по процентах у розмірі 5 348,74 грн (п'ять тисяч триста сорок вісім) грн 74 коп., суму прострочених платежів за комісією у розмірі 900 (дев'ятсот) грн 49 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 007,72 (одна тисяча сім) грн 72 коп.
3) В задоволенні решти позовних вимог відмовити".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (б. Лесі Українки, № 26, оф. 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239) до Державного бюджету 2 122,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош