Справа № 204/2785/25
Провадження № 2/204/2177/25
17 липня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
14 березня 2025 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 102714060, у сумі 38973 гривні 31 копійка, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 8939 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 28134 гривні 31 копійка, заборгованість за комісією у сумі 1900 гривень(а. с. 1-3).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 24 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 102714060. Кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті Позичальника що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства, та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника. 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 16072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 16 липня 2024 року до Договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 38973 гривні 31 копійка, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 8939 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 28134 гривні 31 копійка, заборгованість за комісією у сумі 1900 гривень, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами.
Ухвалою суду від 21 березня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 38), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 7553/25-вих/2/204/2177/25 (а. с. 39).
16 квітня 2025 року на адресу суду повернувся конверт з відміткою «адресат відмовився», яким відповідачу направлялася позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі від 21 березня 2025 року (а. с. 44).
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 24 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено Договір про споживчий кредит № 102714060 (а. с. 4-8 та на звороті), за умовами якого Кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, строком на 23 дні з 24 листопада 2021 року, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 10000 гривень, а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом до 17 грудня 2021 року та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки терміни, що визначені Договором.
Відповідно до п. п. 1.5. - 1.5.2. вказаного Договору, загальні витрати Позичальника за кредитом що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5810 гривень в грошовому виразі та 143,436.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначень у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору, а саме: комісія за надання кредиту 1900 гривень, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 3910 гривень, які нараховуються за ставкою 1.70 відсотків фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 15810 гривень загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в Договорі. Позичальник розуміє, та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Загальна вартість кредиту 15810 гривень, з яких тіло кредиту 10000 гривень, проценти за користування кредитом 3910 гривень, комісія за надання кредиту 1900 гривень.
Відповідно до умов Договору зазначених у п. п. 6.1. та 6.2. Кредитного договору, сторони узгодили, що договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та підписання відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника.
Судом встановлено, що відповідачем було підписано Договір про споживчий кредит № 102714060 від 24 листопада 2021 року одноразовим ідентифікатором V53295 (а. с. 4).
В паспорті споживчого кредиту до цього договору, сторони узгодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 9 та на звороті).
З платіжного доручення 35626542 від 24 листопада 2021 року убачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок відповідача 10000 гривень (а. с. 10).
16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 16072024 (а. с. 12-13 та на звороті), за умовами якого Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (комісія за надання кредиту і проценти за користування кредитом), неустойкою (штраф, пеня) та/або процентами за порушення грошового зобов'язання та іншими платежами згідно кредитних договорів, за наявності, право на одержання яких належить Клієнту.
Відповідно до вимог п. 1.2 вищевказаного Договору, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, Акт прийому-передачі реєстру боржників підписаний сторонами 16 липня 2024 року (а. с. 14).
Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 16 липня 2024 року до Договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року (а. с. 15) позивач набув право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 102714060 у сумі 38973 гривні 31 копійка, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 8939 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 28134 гривні 31 копійка, заборгованість за комісією у сумі 1900 гривень та заборгованості за пенею у сумі 0 гривень.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальнику обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов'язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;
Як вбачається зі змісту Кредитного договору №102714060 від 24 листопада 2021 року сторони узгодили те, що його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що вказаний кредитний договір ним був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже останній погодився зі всіма умовами та правилами даних договорів, умовами кредитування, графіком повернення, відсотками за користування кредитними коштами.
Факт користування відповідачем кредитними коштами з використання платіжного засобу не спростовано відповідачем належними доказами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Як судом вже було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за договором факторингу позивачу було відступлена сума кредиту у розмірі 38973 гривні 31 копійка, з яких тіло кредиту 8939 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 28134 гривні 31 копійка, заборгованість за комісією у сумі 1900 гривень, яку позивач прохає у позовній заяві стягнути з відповідача, на підтвердження чого позивачем було надано Відомість первісного кредитора ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за договором, з якого вбачається, що відповідачу після закінчення строку договору, а саме з 28 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, а також з 04 січня 2022 року по 24 лютого 2022 року, було нараховано відсотки згідно п. 1.5.3. Договору про споживчий кредит, який фактично відсутній у вказаному договорі, а відтак нарахування відсотків за п. 1.5.3 Договору про споживчий кредит є незаконним.
Більш того, суд зазначає, що ТОВ «Мілоан» не може відступити більше прав ніж в нього є.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд ураховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Таким чином, відступлення права вимоги кредитором є підставою для заміни сторони не в цілому у договорі, а в окремому зобов'язальному правовідношенні, у цьому випадку - щодо 32 034 164,39 грн з відповідними наслідками прострочення (штраф, пеня, вимоги за статтею 625 ЦК України тощо).
Таким чином, суд вважає, що позивачем надано невірний розрахунок заборгованості по відсоткам.
Водночас, з вказаного розрахунку заборгованості убачається, що позивачем відповідачу здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом на підставі п. 1.5.2 та 2.3.1.1 Договору всього на суму 6404 гривні 63 копійки, з яких відповідачем сплачено 2461 гривня, а відтак заборгованість останнього за відсотками за користування кредитом складає 3943 гривні 63 копійки.
Разом з цим, судом встановлено, що позивачем з відповідача стягувалася комісія за управління та обслуговування кредиту у сумі 1061 гривня, яка не передбачена предметом договору про споживчий кредит № 102714060 від 24 листопада 2021 року.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до вимог п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», тобто 10 червня 2017 року, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, суд зазначає про те, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за управління та обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 2.5. кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за управління та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, відповідно до приписів ст. 215 ЦК та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», списання «комісії за обслуговування» є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.
Враховуючи.
З огляду на викладене, враховуючи те, що нарахування та стягнення комісії за управління та обслуговування кредиту у сумі 1061 гривня є нікчемним, натомість вказана сума позивачем вже стягнута з відповідача, суд вважає за можливе зменшити суму заборгованості останнього за відсотками за користування кредитом на вказану суму, а відтак із ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом у сумі 2882 гривні 63 копійки, виходячи з розрахунку 3943 гривні 63 копійки - 1061 гривня.
Разом з цим, убачається, з розрахунку заборгованості відповідача, останнім здійснювалися часткові погашення за договором і заборгованість по тілу кредиту, тому заборгованість за тілом кредиту становить 8939 гривень, а заборгованість за комісією за надання кредиту становить 1900 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача разом із заборгованістю по відсоткам у сумі 2882 гривні 63 копійки, що разом складає суму заборгованості - 13721 гривня 63 копійки, а тому суд вважає, що позивач набув право вимоги саме на вказану суму, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 102714060 від 24 листопада 2021 року у сумі у сумі 13721 гривня 63 копійки, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 8939 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 2882 гривні 63 копійки, заборгованість за комісією у сумі 1900 гривень, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1066 гривень 09 копійок, виходячи із розрахунку ((13721,63/38973,31)*3028).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 102714060 від 24 листопада 2021 року у сумі у сумі 13721 (тринадцять тисяч сімсот двадцять одна) гривня 63 (шістдесят три) копійки, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 8939 (вісім тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень, заборгованості за відсотками у сумі 2882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) гривні 63 (шістдесят три) копійки, заборгованість за комісією у сумі 1900 (одна тисяча дев'ятсот) гривень.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1066 (одна тисяча шістдесят шість) гривень 09 (дев'ять) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна