Дата документу 02.07.2025 Справа № 336/10346/24
Єдиний унікальний № 336/10346/24 Головуючий у 1-й інстанції: Савеленко О.А.
Провадження № 22-ц/807/1142/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
02 липня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Барчука Володимира Івановича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Барчука В.І. звернувся до суду з позовом до Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач у період з 2007 року по 2024 рік працював на посаді головного судового експерта сектору фізико-хімічних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Запорізького НДЕКЦ МВС України.
06.11.2015 року позивач відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій.
15.01.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з вищевказаної посади відповідно до наказу відповідача про звільнення від 12.01.2024 р. № 6 о/с, на підставі до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.
Згідно наказу про звільнення від 12.01.2024 р. № 6 о/с позивачу була виплачена грошова компенсація за 04 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 24 лютого 2022 року до 23 лютого 2023 року, за 27 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час за період роботи з 24 лютого 2023 року до 15 січня 2024 року, за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж роботи на посадах судових експертів за 2023 рік. Інших виплат не зроблено.
Письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позивач від Запорізького НДЕКЦ МВС не отримував.
З метою отримання грошової компенсації за передбачену п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 77-2 КЗпП України додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік для учасників бойових дій за період з 2015 р. по 2024 р. позивач звернувся до відповідача з листом від 19.04.2024 р.
Листом від 01.05.2024 р. № 19/108/5-9954-2024 відповідачем надано відповідь, де вказано, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена статтею 77-2 КЗпП України, статтею 16-2 та пунктом 12 статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не належить до категорії щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки її не можна перенести на наступний календарний рік, та не передбачено можливість заміни зазначеної відпустки грошовою компенсацією.
Також позивачем направлено до відповідача лист від 16.05.2024 р. з метою з'ясування, чи надавалась йому за період 2007-2024 років додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік для учасників бойових дій.
Листом від 28.05.2024 р. № 19/108/4-12035-2024 відповідачем надано відповідь, де вказано, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена статтею 77-2 КЗпП України, статтею 16-2 та пунктом 12 статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не належить до категорії щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки її не можна перенести на наступний календарний рік, та не передбачено можливість заміни зазначеної відпустки грошовою компенсацією.
Повідомлено, що за період роботи позивача в Запорізькому НДЕКЦ МВС з 07.11.2015 року до 22.02.2022 року та з 24.02.2022 року до 15.01.2024 року, додаткова оплачувана відпустка, як учаснику бойових дій, йому не надавалась.
24.07.2024 р. представником позивача направлено до Запорізького окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії (єдиний унікальний номер судової справи 280/6811/24).
13.08.2024 р. Запорізьким окружним адміністративним судом позивачу відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАСУ.
04.09.2024 р. представником позивача з метою збору додаткових доказів у справі направлено адвокатський запит до Запорізького НДЕКЦ МВС щодо отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Листом від 04.09.2024 р. № 19/108/5-20694-2024 відповідачем надано відповідь, де вказано, що ОСОБА_1 при звільненні разом із наказом про звільнення надавалося повідомлення про нараховані та виплачені суми за січень 2024 р. Також надано додаток до листа у вигляді копії повідомлення про нараховані та виплачені суми за січень 2024 р. без номеру та дати, та без відмітки або підпису позивача про отримання вказаного повідомлення.
Лист від 04.09.2024 р. № 19/108/5-20694-2024 та копію повідомлення про нараховані та виплачені суми за січень 2024 р. отримано представником позивача засобами спецзв'язку 17.09.2024 р.
Таким чином, відповідно до вимог ст.ст. 116, 233 КЗпП України, позивач вважає, що тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, почався з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а саме з 17.09.2024 р.
Позивач вважає, що при розгляді справи можливо застосування інституту аналогії закону і аналогії права.
Зазначає, що у випадку звільнення працівника державної спеціалізованої установи, який має кваліфікацію судового експерта з НДЕКЦ МВС України, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки.
В день звільнення позивача відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, на думку позивача, у нього наявне право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки у кількості 14 календарних днів щороку, а всього 140 днів.
Щодо підстав стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач зазначає наступне.
Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 05.07.2024 р., наданої Запорізьким НДЕКЦ МВС, вказані доходи позивача за період 2015-2024 років (довідка додається до позову). Доходи вказані порічно, помісячний дохід не вказано. Дохід позивача за 2023 рік склав 374 135,16 грн. За відсутності відомостей про щомісячний дохід позивача у 2023 році, використовується дохід за 2023 рік.
Кількість робочих днів у 2023 році склала 260 днів. Середньоденна заробітна плата позивача складатиме 374 135,16/260=1 438,98 грн.
Згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 від 12.01.2024 р. № 6 о/с, позивача звільнено 15.01.2024 р.
Обчислення строку стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні починається 16.01.2024 р., а закінчується 16.07.2024 р.
Кількість робочих днів складає:
- 16-31 січня 2024 року - 12 днів;
- 1-29 лютого 2024 року - 21 день;
- 1-31 березня 2024 року - 21 день;
- 1-30 квітня 2024року - 22 дні;
- 1-31 травня 2024 року - 23 дні;
- 1-30 червня 2024 року - 20 днів;
- 1-16 липня 2024 року - 12 днів.
Загальна кількість робочих днів за період складає 131 день.
Отже, розмір заборгованості відповідача за несплату середнього заробітку за час затримки розрахунку в повному обсязі з 16.01.2024 р. по 16.07.2024 р. становить кількість робочих днів за шість місяців помножена на середньоденну заробітну плату: 131х1 438,98=188 506,38 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Запорізького науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки у кількості 140 днів;
- зобов'язати Запорізький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію, як учаснику бойових дій, за додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки у кількості 140 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Запорізькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України - 15.01.2024 року.
- стягнути з Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2024 по 16.07.2024 включно у розмірі 188 506,38 грн. та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Барчук В.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на сьогодні судова практика щодо виплати грошової компенсації за передбачену п. 12 ст. 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 77-2 КЗпП України, додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік для учасників бойових дій, складається з рішень адміністративних судів у справах щодо звернень працівників поліції та військовослужбовців за позовами про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, тобто за позовами у сфері публічно-правових спорів, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Судова практика спорів між НДЕКЦ та працівниками, щодо виплати грошової компенсації за передбачену п. 12 ст. 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 77-2 КЗпП України, додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік для учасників бойових дій, відсутня.
Тому позивач вважає, що у цьому випадку при розгляді справи можливо застосування інституту аналогії закону і аналогії права.
ВП ВС в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105110382), пункти 76-82 постанови, нагадала, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. ВП ВС неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення.
Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).
На переконання заявника, Запорізьким НДЕКЦ МВС неправомірно не проведено з ним усіх розрахунків при звільненні. Позивач вважає, що отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій, є його правом, яке гарантоване Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.11.2015 р.
У випадку звільнення працівника державної спеціалізованої установи, який має кваліфікацію судового експерта з НДЕКЦ МВС України, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.
Зауважує, що у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, необхідно врахувати правові висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19; від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20; від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.
Зокрема, Касаційний суд зазначив, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Також скаржник посилається на те, що розмір заборгованості відповідача за несплату середнього заробітку за час затримки розрахунку в повному обсязі з 16.01.2024 р. по 16.07.2024 р. становить 188 506,38 грн. Судом не розглянуто та не надано жодної оцінки позовній вимозі позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2024 по 16.07.2024. В мотивувальній частині рішення взагалі відсутні посилання на оцінку вказаної позовної вимоги, що свідчить про неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи та необґрунтованість судового рішення.
Від представника Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Переверзєва П.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Так, рішення суду ґрунтується на прямих приписах чинного законодавства України (Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про судову експертизу»), а також на усталеній та релевантній судовій практиці Верховного Суду, що забезпечує єдність правозастосування. Доводи апеляційної скарги по суті є повторенням аргументів позовної заяви, які вже були предметом ретельного розгляду та на які судом надана вичерпна відповідь.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися.
Від представника Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Переверзєва П.В. до апеляційного суду надійшла заява з проханням розглядати справу у відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить із того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справу, представник позивача реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні співробітника науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до переліку відпусток, за невикористання яких законодавець передбачив виплату грошової компенсації.
Колегія суддів вважає такий висновок правильним з огляду на такі мотиви.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 25.05.1999 до 15.01.2024 ОСОБА_1 проходив службу в НДЕКЦ при УМВС (ГУМВС) України в Запорізькій області, після чого був співробітником Запорізького НДЕКЦ МВС, отримував заробітну плату на посаді головного судового експерта.
Позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.11.2015 р.
Згідно з наказом директора Запорізького НДЕКЦ № 6 о/с від 12.01.2024 ОСОБА_1 , головного судового експерта сектору фізико-хімічних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку, звільнено 15 січня 2024 року за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. У наказі про звільнення зазначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 04 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 24 лютого року до 23 лютого 2023 року, за 27 календарних днів невикористаної основної відпустки за фактично відпрацьований час за період роботи з 24 лютого 2023 до 15 січня 2024 року, за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж роботи на посадах судових експертів за 2022, за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж роботи на посадах судових експертів за 2023 рік.
15.01.2024 ОСОБА_1 отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення, що підтверджується копією розписки від 15.01.2024.
19.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Запорізького НДЕКЦ МВС України в Запорізькій області з листом, у якому просив виплатити йому належну компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за весь період проходження служби та час роботи в органах МВС.
Згідно з відповіддю на звернення ОСОБА_1 , наданою Запорізьким НДЕКЦ, додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до категорії щорічних відпусток, та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією не передбачено.
За період роботи ОСОБА_1 в Запорізькому НДЕКЦ МВС з 07.11.2015 по 22.02.2022 та з 24.02.2022 до 15.01.2024 додаткова оплачувана відпустка, як учаснику бойових дій, ОСОБА_1 не надавалась. Із заявами про надання зазначеної відпустки останній не звертався, про що свідчить інформація, надана на запит позивача Запорізьким НДЕКЦ.
Згідно з довідкою, наданою Запорізьким НДЕКЦ, за період роботи ОСОБА_1 в Запорізькому НДЕКЦ з 07.11.2015 до 22.02.2022 та за період роботи в Запорізькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України з 24.02.2022 до 15.01.2024 на підставі поданих заяв ОСОБА_1 використав частину щорічних та додаткових відпусток, серед яких інформація про використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відсутня. Під час звільнення з роботи 22.02.2022 ОСОБА_1 виплачена грошова компенсацію за 03 календарні дні невикористаної частини щорічної основної відпустки за період роботи з 07 листопада 2020 року до 06 листопада 2021 року, за 09 календарних днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за період роботи з 07 листопада 2021 року до 22 лютого 2022 року, за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 21 рік стажу роботи на посадах судових експертів за 2021 рік (наказ Запорізького НДЕКЦМВС від 21.02.2022 № 32 о/с). Під час звільнення з роботи 15.01.2024 ОСОБА_1 виплачена грошова компенсацію за 04 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 24 лютого 2022 року до 23 лютого 2023 року, за 27 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час за період роботи з 24 лютого 2023 до 15 січня 2024 року, за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж роботи на посадах судових експертів за 2022 рік, за 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж роботи на посадах судових експертів за 2023 рік (наказ Запорізького НДЕКЦ МВС від 12.01.2024 № 6 о/с).
За період з 07.11.2015 по 22.02.2022 та з 24.02.2022 по 15.01.2024 ліквідації, реорганізації та інших змін у порядку правонаступництва (переходу прав та обов'язків до нової (іншої) юридичної особи) Запорізького НДЕКЦ МВС не відбувалося.
Згідно з повідомленням про нараховані та виплачені суми за січень 2024 ОСОБА_1 , головному судовому експерту ОСОБА_1 було нараховано 71 561,84 грн. ((серед нарахувань - компенс. за невикор. відп ВН - 58 020,15 грн.), виплачено 56 891,66 грн.
Законодавець запровадив правило про надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 77-2 Кодексу законів про працю України, стаття 16-2 Закону України «Про відпустки», пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Також законодавець запровадив правило про виплату працівнику при звільненні грошової компенсації за не використані ним дні відпустки. Характерною особливістю цього правила є те, що виплата грошової компенсації можлива тільки у разі невикористання працівником відпусток із визначеного законом переліку (частина перша статті 83 Кодексу законів про працю України, частина першої статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Закон України «Про судову експертизу» N 4038-XII від 25.02.1994 визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про судову експертизу», заробітна плата працівників державних спеціалізованих установ (невійськовослужбовців і тих, які не мають звань рядового і начальницького складу), які мають кваліфікацію судового експерта, складається з посадового окладу, надбавок, доплат до нього, премій та інших виплат, розмір і порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України.
Працівникам державних спеціалізованих установ (невійськовослужбовцям і тим, які не мають звань рядового і начальницького складу), які мають кваліфікацію судового експерта, посадові оклади встановлюються у розмірі не менше 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, особам у період роботи на посадах судових експертів (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") пенсії, призначені відповідно до законодавства України, розмір яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Особливості встановлення розмірів посадових окладів, надбавок, доплат, премій та інших виплат працівникам державних спеціалізованих установ Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, які мають кваліфікацію судового експерта, визначаються чинним законодавством України для військовослужбовців і тих, які мають звання рядового і начальницького складу.
За змістом ст. 18-1 Закону України «Про судову експертизу» працівникам державних спеціалізованих установ, які мають кваліфікацію судового експерта, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством України не передбачено більш тривалої відпустки.
Працівникам державних спеціалізованих установ, які мають кваліфікацію судового експерта, за кожний рік роботи на посадах керівних працівників, судових експертів, наукових працівників цих установ після досягнення п'ятирічного стажу роботи з урахуванням попереднього стажу роботи за фахом на посадах судових експертів, державних службовців і наукових працівників, надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Особливості надання відпусток працівникам державних спеціалізованих установ Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, які мають кваліфікацію судового експерта, визначаються чинним законодавством України щодо військовослужбовців і тих, які мають звання рядового і начальницького складу.
Пунктами першим, другим Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС від 03.11.2015 № 1343, визначено, що експертна служба Міністерства внутрішніх справ України (далі - Експертна служба МВС) є системою державних спеціалізованих установ, які належать до сфери управління МВС (далі - установи Експертної служби МВС).
Установами Експертної служби МВС, які здійснюють судово-експертну діяльність, є: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (далі - ДНДЕКЦ МВС); науково-дослідні експертно-криміналістичні центри МВС України (далі - НДЕКЦ МВС).
Експертна служба МВС у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, нормативними документами у сфері стандартизації, наказами МВС та цим Положенням.
Серед корпусу спеціального законодавства, яким урегульовані правовідносини щодо проходження служби співробітниками НДЕКЦ МВС та їхнього соціального захисту, відсутні норми, які би урегульовували питання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій. У цих актах указане питання урегульовано у бланкетний спосіб.
Для розв'язання указаного питання слід застосувати законодавство про відпустки, а саме: Закон України «Про відпустки».
У приписах частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» законодавець установив таке правило: у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Положенні цієї норми кореспондуються з частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України.
У цьому контексті колегія суддів ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2018 року у справі №750/9956/17, щодо застосування норм статті 77-2 Кодексу законів про працю України, пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 16-2 Закону України «Про відпустки». Ця позиція полягає у такому:
«Статтею 77-2 КЗпП України, пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.
Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.
Оскільки законодавством не передбачено можливості заміни цієї відпустки грошовою компенсацією, у тому числі і при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - ветеранам війни».
Також колегія суддів ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 241/2229/20, щодо застосування норм частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Ця позиція полягає у такому:
«Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.
Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
З огляду на роз'яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем .
Отже, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - учасникам бойових дій».
Наведені положення були сформульовані судом на тлі обставин невиплати роботодавцем окремим категоріям працівників (ветеранам війни, учасникам бойових дій) грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену статтею 77-2 Кодексу законів про працю України, пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
На основі аналізу наведених норм матеріального права і практики їхнього тлумачення, колегія суддів дійшла висновку, що у разі звільнення співробітника НДЕКЦ МВС йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Однак дія цієї норми не поширюється на додаткову відпустку учасника бойових дій, а тому у випадку звільнення співробітника НДЕКЦ МВС виплата грошової компенсації за невикористані ним дні такої відпустки не здійснюється.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-24 роки.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22.
Одночасно з цим колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наведених у скарзі правових позицій Верховного Суду, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі. У випадку ОСОБА_1 суб'єктний склад правовідносин, об'єкт і предмет правового регулювання не є подібними з переліченими у скарзі справами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував аналогії закону і аналогії права, не беруться до увагу, оскільки застосування аналогії не може використовуватися для розширеного тлумачення норм права або для створення нових правових норм, особливо якщо це суперечить чітко вираженій волі законодавця.
Правова позиція, висловлена Верховним Судом у справі № 241/2229/20 від 31.10.2022, на яку послався суд, є усталеною та однозначною. Це свідчить про наявність чіткої правової позиції, а не прогалини, яку слід заповнювати аналогією.
У справах, на які послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, спірні правовідносини виникли у відмінних правовідношеннях - звільнення особи з публічної служби, які врегульовані спеціальними нормативними актами.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не розглянуто та не надано жодної оцінки позовній вимозі позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 16.01.2024 по 16.07.2024 року, а в мотивувальній частині рішення відсутні посилання на оцінку вказаної позовної вимоги, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Так, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від інших позовних вимог (про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за додаткову відпустку за 2015-2024 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію, як учаснику бойових дій, за додаткову відпустку за 2015- 2024 роки).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барчука Володимира Івановича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 11 липня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко