Дата документу 25.06.2025 Справа № 331/471/25
Єдиний унікальний № 331/471/25 Головуючий в 1-й інстанції: Фісун Н.В.
Провадження № 22-ц/807/1090/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
25 червня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Державної казначейської служби України Кріль Юлії Анатоліївни на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
У січні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ткача Д.М. звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
В обґрунтування позову зазначав, що 06.02.2017 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
07.02.2017 відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 22.00 до 06.00 годин строком до 07.04.2017 року. В подальшому строк дії запобіжного заходу не продовжувався.
Також, 07.02.2017 накладено арешт на майно (квартира, автомобіль), що належать ОСОБА_1
21.03.2017 виділено з матеріалів кримінального провадження №12015080010000710 від 21.05.2015 за ч. 5 ст. 191 КК України матеріали досудового розслідування відносно ОСОБА_1 в окреме провадження та долучено їх до кримінального провадження №12017080000000149.
21.03.2017 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017080000000149 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
23.03.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2023 року по справі №331/2326/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.01.2024 року вказаний вирок суду залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2024 року стосовно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відмовою прокурора від касаційної скарги.
Отже, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з дня повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, з 06.02.2017 року до ухвалення 06.02.2023 року виправдувального вироку Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, який набрав законної сили 22.01.2024 року, що складає 6 років 11 місяців 16 днів, загалом 2 541 день. Остаточне рішення ухвалене Верховним Судом 01.10.2024 року.
Перебуваючи під слідством протягом значного періоду часу, ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023р. № 3460-ІХ, установлено з 01 квітня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 гривень.
Розмір грошової компенсації моральної шкоди за період перебування позивача під слідством та судом, що складає 6 років 11 місяців 16 днів (83 місяці 16 днів), з 06.02.2017 року по 22.01.2024 року складає 668 129,03 гривень (83 місяці х 8000 грн. = 664 000,00 грн. + 16 днів х 8000 грн. / 31 днів = 4 129,03 грн.). Таким чином, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 668 129,03 гривень.
Щодо судових витрат під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
Під час досудового розслідування стороною захисту призначено та проведено Експертизу №10-18 від 10.03.2017 року, яка в подальшому лягла в основу виправдувального вироку. Вартість проведення експертизи склала 3 376,80 грн. Вказану суму сплатив адвокат Ткач Д.М., яку компенсував ОСОБА_1 , згідно умов договору про надання правової допомоги від 06.02.2017 року.
Витрати на надання правничої допомоги під час досудового розслідування та розгляду судом кримінального провадження відносно ОСОБА_1 склали 80 179,56 грн. та 1 579,56 грн. - транспортні витрати, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 06.02.2017 року, додатком до договору-замовлення № 1 від 06.02.2017, звітом № 1 від 10.10.2024 року до договору про надання правової допомоги від 06.02.2017 року та білетом на потяг Запоріжжя-Київ.
Також зазначав, що вартість наданих послуг, згідно домовленості позивача та адвоката за консультації, ознайомлення з матеріалами справи, підготовку і подання заяв, збирання доказів, підготовку позовної заяви, представництво інтересів позивача у суді першої інстанції складає 20 000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ткача Д.М. просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 85 135,92 грн., моральну шкоду в розмірі 668 129,03 грн. та судові витрати, а всього - 753 264,92 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 668 129,03 грн., що була завдана внаслідок незаконних дій органів розслідування та прокуратури.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 50 000,00 грн.
28 березня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ткача Д.М. сформував в системі «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в обґрунтування якої зазначав, що у позові він зробив заяву про понесення позивачем витрат на правову допомогу, орієнтований розрахунок яких становить 20 000 грн., і що на підтвердження зазначених витрат суду будуть подані докази в порядку та строки, що визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Вказував, що витрати на професійну правничу допомогу за введення справи № 331/471/25 складають 13 000 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 06.02.2017 року, додатком до договору - замовлення № 2 від 04.11.2024 року, звітом № 2 від 27.03.2025 року до договору про надання правової допомоги від 06.02.2017 року та платіжними інструкціями P24A3468199333D1906 від 04.11.2024 на суму 7 000 грн., P24A4104580595D0759 від 26.03.2025 на суму 4 000 грн., P24A4108168129D0420 від 27.03.2025 року на суму 2 000 грн.
Посилаючись на вищевикладене, просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 13 000 грн.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ткача Д.М. про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року, представник Державної казначейської служби України Кріль Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що згідно з доданими до позову документами та заяви про вирішення питання щодо судових витрат, ОСОБА_1 надавалась правнича допомога у відповідності до укладеного договору від 06.02.2017 № б/н «Про надання правової допомоги», згідно з положеннями підпункту 1.1. пункту 1 якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу, а ОСОБА_1 - оплатити замовлення. Зазначене свідчить про те, що правнича дорога надавалась ОСОБА_1 не за рахунок держави, у зв'язку з чим розподіл таких судових витрат має здійснюватись у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме: за рахунок сторін у справі.
Зауважує, що положеннями Закону України № 266/94-ВР не передбачено права у особи відшкодування з Державного бюджету України судових витрат, понесених у цивільній справі.
Крім того, згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» органи прокуратури не звільнено від сплати судового збору, що виключає правове застосування при розподілі судових витрат, понесених у цивільній справі, положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з чим судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо присудження стягнення з Державного бюджету України судових витрат, понесених стороною у цивільному процесі.
Отже, вважає, що у разі наявності підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, витрати на правничу допомогу мають бути покладені не на Державний бюджет України, а на орган, яким завдано шкоду ОСОБА_1 .
Інші учасники справи додаткове рішення суду не оскаржили.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Додаткове судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правову допомогу, врахувавши обставини спірних правовідносин у сукупності, не погодився із заявленою стороною позивача сумою 13 000,00 грн. витрат на правову допомогу під час розгляду цивільної справи та вважав таку суму завищеною. Дослідивши матеріали справи, врахувавши фактичний вид правової допомоги та характер виконаної адвокатом роботи, яка полягала: аналіз документів та підготовка та подачі позовної заяви - 7 000,00 грн., представництво у судових засіданнях - 4 000,00 грн., підготовка та подання відповіді на відзив - 2 000,00 грн., врахувавши співмірність складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, клопотання відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу, вважав, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, їх співмірності та розумності їхнього розміру та вважав за необхідне задовольнити частково заяву адвоката Ткача Д.М. шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 гривень.
Проте, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Ткач Д.М. надано договір про надання правової допомоги від 06.02.2017 року, додаток до договору - замовлення № 2 на надання правової допомоги від 04.11.2024, звіт № 2 від 27.03.2025 року до договору про надання правової допомоги від 06.02.2017 року та платіжні інструкції P24A3468199333D1906 від 04.11.2024 на суму 7 000 грн., P24A4104580595D0759 від 26.03.2025 на суму 4 000 грн., P24A4108168129D0420 від 27.03.2025 на суму 2 000 грн.
Від представника Запорізької обласної прокуратури Шевченка А.Ю. до суду першої інстанції надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких він просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, так як вважав розмір 13 000,00 грн. явно завищеним у порівнянні з фактично виконаною роботою.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною четвертою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін.
Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частинах третій - п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Подана позовна заява містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп., які позивач просив стягнути з відповідача.
До закінчення судових дебатів представник позивача зробив заяву, що ним буде подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу.
28 березня 2025 року (тобто в строк, визначений частиною восьмої статті 141 ЦПК України) позивачем подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, до якої додано додаток до договору - замовлення № 2 на надання правової допомоги від 04.11.2024, звіт № 2 від 27.03.2025 року до договору про надання правової допомоги від 06.02.2017 року, платіжні інструкції P24A3468199333D1906 від 04.11.2024 на суму 7000 грн., P24A4104580595D0759 від 26.03.2025 на суму 4 000 грн., P24A4108168129D0420 від 27.03.2025 на суму 2 000 грн.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ткачом Д.М., додатку № 2 до вказаного договору, звіту № 2 до договору, в яких сторонами визначено вартість наданих послуг, наявність заперечення представника Запорізької обласної прокуратури на заяву про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.
При цьому, колегія суддів враховує, що ні сторона позивача, ні Запорізька обласна прокуратура не оскаржили додаткове рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо розміру стягнутих витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, суд першої інстанції невірно стягнув витрати на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, а не з особи, діями якої позивачу завдано шкоду та через яку державна діє у даних відносинах.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.
Відповідачем у справі позивач визначив орган, діяннями якого завдано шкоду (Запорізьку обласну прокуратуру), зазначивши співвідповідачем Державну Казначейську службу України, через яку, на його думку, держава бере участь у справі як відповідач.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), ДКСУ (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної Казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.
З огляду на наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції, з посиланням на положення статті 141 ЦПК України про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення місцевого суду підлягає зміні у спосіб викладення його резолютивної частини в новій редакції, з урахуванням висновків щодо суб'єкту, з якого такі витрати підлягають стягненню - з Запорізької обласної прокуратури. В решті додаткове рішення належить залишити без змін.
Відтак, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України слід задовольнити частково.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Кріль Юлії Анатоліївни задовольнити частково.
Додаткове рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року у цій справі змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини додаткового рішення в такій редакції:
«Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, 69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, будинок 29А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) 8 000,00 (вісім тисяч) грн. судових витрат на професійну правничу допомогу».
В решті додаткове рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 04 липня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко