Справа № 369/1815/24 Головуючий у суді І інстанції Козак І.А.
Провадження № 22-ц/824/9758/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
16 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, в якому з урахуванням зміни предмета позову просила змінити спосіб та розмір стягнення аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 на її користь на дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року у справі № 369/1660/17, а саме зі стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 1 500 грн на стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття,а також стягнути із ОСОБА_1 на її користь додаткові витрати на дитину у розмірі 2 000 грн щомісячно і понесені нею додаткові витрати на дитину у розмірі 32 807,29 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що на теперішній час розмір аліментів, який був визначений рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року, є недостатнім для матеріального утримання спільної дитини та є меншим, ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Донька ОСОБА_3 проживає разом з нею і перебуває фактично на її утриманні, оскільки відповідач залишив дитину без належної батьківської уваги, не приймає участь у її вихованні та утримання. Вказувала, що несе додаткові витрати на дитину, зокрема на оплату додаткових освітніх послуг, спортивно-оздоровчих послуг, поїздок за кордон на відпочинок, оскільки вважає, що такі витрати необхідні для її повноцінного розвитку та підтримання здоров'я. З огляду на зазначене, позивачка вимушена ставити в судовому порядку питання про зміну способу і розміру стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року позов задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року (справа № 369/1660/17) на користь ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 500 грн щомісячно на аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнення аліментів в новому розмірі розпочати з часу набрання цим рішенням законної сили і проводити до досягнення дитиною повноліття, припинивши з цього моменту стягнення аліментів на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року (справа № 369/1660/17), відкликавши виконавчий лист.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Суд першої інстанції виходив з того, що малолітня донька сторін проживає разом із позивачкою. Відповідач має інших дітей, є здоровою, працездатною людиною та за весь час судового процесу не надав будь-яких доказів, які б вказували, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки його заробітку на користь позивачки на утримання спільної дитини призведе до погіршення його матеріального становища, зокрема довідки про доходи, відомостей про заробіток, місце роботи.
Враховуючи мінливість життєвих обставин, а також зважаючи, що батьки несуть однакову відповідальність за створення умов для розвитку дитини та наяву імперативну норму, надану одержувачу аліментів щодо можливості зміни саме способу стягнення аліментів, що передбачено частиною третьою статті 181 СК України, зокрема в частці від доходу платника, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивачки про стягнення додаткових витрат на дитину, які вже фактично понесені і на майбутнє, суд першої інстанції зазначив, що ці витрати не є додатковими витратами у розумінні статті 185 СК України, оскільки не пов'язані з особливими обставинами, зумовленими певними якостями дитини, чи іншими винятковими ситуаціями, а є поточними витратами на забезпечення основних життєвих потреб дитини, які компенсуються за рахунок отримання аліментів. За наведених обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позову про стягнення додаткових витрат на дитину.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Козоріза А.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із оскаржуваним рішенням саме в частині стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу).
Наголошує на тому, що при вирішенні спору судом проігноровано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13, згідно якої з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження.
Пред'являючи вказаний позов про зміну способу стягнення аліментів, позивачка мала на увазі саме зміну (збільшення) розміру раніше стягнутих аліментів.
Отже, при вирішенні спірних правовідносин, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей, зокрема положення статті 182 СК України.
За таких обставин, суд першої інстанції мав взяти до уваги надану відповідачем інформацію про те, що з часу присудження аліментів на дочку ОСОБА_3 змінився сімейний стан відповідача, а саме на утриманні ОСОБА_1 перебуває ще троє малолітніх дітей та дружина:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
ОСОБА_7 (дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку).
Таким чином, на думку відповідача, визначений судом розмір аліментів є надмірним для його сімейного бюджету, суттєво погіршує становище інших малолітніх дітей, які теж потребують належного утримання. Якщо ж його дохід розподілити рівномірно між усіма дітьми, то він сам і його дружина, що перебуває у декретній відпустці, залишаються фактично без грошових коштів на закриття базових потреб, таких як: їжа, одяг, обов'язкові платежі та інше.
Просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року в частині стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивачки аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу).
Відзив позивачки на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Проте ОСОБА_2 надіслала до суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визначення розміру аліментів, в іншій частині правильність висновків суду колегією судів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Так, відповідно до частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Тобто, для вирішення спору суд першої інстанції насамперед має встановити фактичні обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, після чого визначити зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, його мотивувальна частина взагалі не містить фактичних обставин, встановлених судом.
Отже, підстави позову, зазначені позивачкою і заперечення проти позовних вимог, вказані відповідачем у відзиві, суд не перевірив шляхом дослідження наданих сторонами доказів.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині зміни способу та розміру стягнення аліментів, суд першої інстанції формально зазначив, що відповідач має інших дітей, проте ані їх кількість, ані вік, ані інші обставини, які наводив відповідач і які мають значення для правильного вирішення спору, у рішенні на навів, що призвело до того, що ці обставини судом не були враховані при ухваленні рішення по суті спору.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду першої інстанції докази зміни свого сімейного стану після ухвалення рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року у справі № 369/1660/17, а саме надав копії свідоцтв про народження, які доводили, що у нього окрім спільної з позивачкою доньки ОСОБА_8 народилось ще троє дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 119-122, т. 1).
Також він надав копію свідоцтва про шлюб із ОСОБА_7 , яка є матір'ю ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 (а.с. 123, т. 1).
У відзиві на позовну заяву відповідач наголошував на тому, що при ухваленні рішення і визначення розміру аліментів суд має взяти до уваги наявність у нього утриманців: трьох дітей і дружини, оскільки остання не працює до досягнення дочкою ОСОБА_13 трирічного віку.
Крім того, відповідач надав суду докази того, що аліменти на ОСОБА_8 він сплачував ОСОБА_2 і має переплату (а.с. 75-77, т. 1).
Надав суду докази несення ним інших витрат на дочку ОСОБА_8 , а саме купівля авіаквитків, оплата послуг з виготовлення закордонного паспорту дитині, оплата розваг та відпочинку.
Тобто, наведені докази доводять, що крім аліментів, які сплачує відповідач на доньку ОСОБА_8 , він ніс також інші витрати, що свідчить про його участь у вихованні та утриманні доньки.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Частина перша статті 192 СК України встановлює, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на визначену законодавчу можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно із частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частина друга вказаної статті встановлює, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Виходячи з положень статей 182, 192 СК України, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
У справі, яка переглядається, не заперечуючи право позивачки ставити в судовому порядку питання про зміну способу стягнення аліментів, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру частки від доходу (заробітку) відповідача, яка буде стягуватись на утримання доньки ОСОБА_8 , суд має врахувати, що ОСОБА_1 має окрім спільної з позивачкою дитини ще трьох малолітніх дітей і непрацюючу у зв'язку з доглядом за меншою дитиною дружину.
Відтак, визначений судом першої інстанції розмір аліментів, а саме 1/4 частка від усіх видів заробітку (доходу) їх платника, порушить права інших дітей відповідача на достатній рівень матеріального забезпечення, який не має бути меншим, ніж у старшої доньки ОСОБА_8 .
Натомість запропонований відповідачем розмір аліментів в 1/6 частині із усіх видів його заробітку (доходу) відповідає встановленим обставинам даної справи, положенням статті 182 СК України та загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності, моральності.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає за можливе визначити розмір аліментів на дочку сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у частці від доходу її батька - ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абзац 4 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Суд першої інстанції, змінюючи спосіб стягнення аліментів, помилково зазначив в рішенні про необхідність допущення його до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць в частині стягнення аліментів, чим допустив неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Однак, у даному випадку суд ухвалив рішення про зміну способу стягнення аліментів, які стягуються в межах відповідного виконавчого провадження, а законом не передбачено негайне виконання рішення у справі про зміну способу стягнення аліментів, які вже стягнуті за рішенням суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом зменшення стягнутого розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу)їх платника, а також шляхом виключення із його резолютивної частини умови про допуск рішення суду до негайного виконання в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 816,80 грн, тому ці витрати слід компенсувати йому за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року змінити.
Викласти другий абзац резолютивної частини рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року в такій редакції:
«Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року у справі № 369/1660/17, а саме із твердої грошової суми у розмірі 1 500 грн на аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) їх платника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття».
Виключити із резолютивної частини рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року умову про допуск рішення суду до негайного виконання в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 816,80 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній