вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 373/1182/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/12513/2025Головуючий у суді першої інстанції - Опанасюк І.О., Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
10 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника відповідачки ОСОБА_2.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Гичко Оленою Анатоліївною, на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київській області від 16 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило: стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитним договором № K2X1GK00260001 від 08.02.2005 у розмірі 37815,69 доларів США, що за курсом 24,95 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.02.2015 складає 943501,46 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 08.02.2005 між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № K2X1GK00260001, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк по 08.02.2012 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 10910,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості у сумі 10000,00 доларів США і на оплату страхових платежів у сумі 560,00 доларів США і на особисте страхування у сумі 350,00 доларів США. Відповідачка, у свою чергу, зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Разом з тим, незважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, відповідачка своєчасно не надала банку кошти на погашення заборгованості, а саме: неналежно сплачувала внески на погашення заборгованості за кредитом у період з 23.08.2005 по 09.02.2015, процентів у період з 16.06.2005 по 09.02.2015, пені у період з 15.11.2005 по 09.02.2015, комісії в період з 15.11.2005 по 09.02.2015, чим допустила порушення стс.т. 526, 527, 530 ЦК України умов договору.
При цьому, у зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом 09.02.2015 має заборгованість у розмірі 37815,69 доларів США, що еквівалентно 943501,46 грн., з яких:
- 9678,13 доларів США - заборгованість за кредитом;
- 13369,23 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 450,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;
- 14318,32 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.06.2015 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № K2X1GK00260001 від 08.02.2005 у розмірі 943501,46 грн. та 3654 грн. 00 коп. судового збору (а.с. 32).
Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19.05.2025 заяву представника відповідачки про перегляд заочного рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.06.2015 залишено без задоволення (а.с. 181, 182).
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про закриття провадження у справі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона не була повідомлена про наявність даної справи у суді першої інстанції, не була повідомлена про розгляд справи і не мала можливості подати докази, які мають суттєве значення для правильного встановлення обставин справи.
Так, зокрема вказує, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 17.02.2006 у справі № 2-123/06, яке набрало законної сили, було задоволено позов ПАТ КБ "Приватбанк" до неї, розірвано кредитний договір № K2X1GK00260001 від 08.02.2005, укладений між філією "Розрахунковий центр" "Приватбанк" та ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по кредиту у розмірі 51517,47 грн. та судові витрати у розмірі 515,17 грн.
При цьому, на виконання вказаного рішення, було реалізовано з прилюдних торгів нерухоме майно, яким було забезпечено виконання позичальником вимог кредитного договору.
За вказаних обставин, вважає, що спір між сторонами було вирішено до звернення позивача до суду з даним позовом, а отже провадження у справі підлягає закриттю (а.с. 186-192).
В судовому засіданні представник відповідачки підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, оскільки її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідачки, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.02.2015 між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір №K2X1GK0026001, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 10910 доларів США у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на придбання нерухомості та на оплату страхових платежів.
Разом з тим, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем на підтвердження пред'явлених позовних вимог, станом на 09.02.2015 загальна заборгованість відповідачки перед банком за кредитним договором становить 37815,69 доларів США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.02.2015 складає 843501,46 грн., та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 9678,13 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 13369,23 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 450,00 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 14318,32 доларів США.
Ухвалюючи оскаржуване заочне рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором не виконує та сума загальної заборгованості перед банком становить 943501,46 грн.
При цьому, при вирішенні питання щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка про день, час та місце слухання справи повідомлена належним чином у порядку ч. 9 ст. 74 ЦПК України, про причини свої неявки суд не повідомила, своїх заперечень на адресу суду направила.
Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦПК України від 18.03.2004 в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (ч.ч. 1, 2 ст. 74 ЦПК України 2004 року).
Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв'язку, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.
Згідно з ч. 4 ст. 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У свою чергу, за змістом абз. 5 ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) звертається увага на те, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (п. 31 постанови від 20.06.2018 року у справі № 127/2871/16-ц).
Матеріали справи містять поштові конверти, адресовані місцевим судом відповідачці за вищевказаною адресою, разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв'язку до суду з підкресленням відмітки «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за місцем проживання.
Також суд першої інстанції вказував в оскаржуваному рішенні на те, що ним було здійснено виклики відповідачки у судове засідання через оголошення у пресі.
Разом з тим, ч. 9 ст. 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), - такий виклик здійснюється лише у разі, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.
Отже, враховуючи вищевстановлені обставини, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши ОСОБА_1 належним чином про час і місце судового засідання.
У свою чергу, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності відповідачки, щодо якої відсутні докази повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції порушив її право на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості обґрунтувати свої заперечення щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
В свою чергу, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог.
Як вже, зазначалося вище, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором не виконує та сума загальної заборгованості перед банком становить 943501,46 грн.
Однак з такими висновками суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору унормовані ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання,
Такі висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (висновок Верховного Суду України сформульований у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.
Отже, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути за ст. 625 ЦК України після такого розірвання.
Так, під час апеляційного розгляду справи встановлено, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 17.02.2006 у справі № 2-123/06, яке набрало законної сили 27.02.2006, було задоволено позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , розірвано кредитний договір № K2X1GK00260001 від 08.02.2005, укладений між філією "Розрахунковий центр" "Приватбанк" та ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по кредиту у розмірі 51517,47 грн. та судові витрати у розмірі 515,17 грн.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з моменту розірвання вказаного кредитного договору на підставі рішення суду у позичальника залишився обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором на день його розірвання, яка була стягнута згаданим рішенням суду, а кредитодавець втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.
Однак, на вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, який, як встановлено, припинив свою дію внаслідок його розірвання у судовому порядку, що свідчить про безпідставність заявленого банком позову.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Отже, ухвалене судом рішення, у зв'язку неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилання апелянта на необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору через наявність рішення Бородянського районного суду Київської області від 17.02.2006 у справі № 2-123/06, яке набрало законної сили, колегія суддів відхиляє, адже на відміну від попередньої справи №2-123/06 у даній справі вказано іншу суму заборгованості та інший період, за який заявлено вимогу про стягнення заборгованості.
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5481,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Гичко Оленою Анатоліївною, - задовольнити частково.
Заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київській області від 16 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5481 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 16 липня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова