Справа №752/8402/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4056/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
08 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна, подане в межах кримінального провадження № 12024100000000759 від 25.06.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України та накладено арешт на тимчасово вилучене майно - речові докази, що виявлені та вилучені слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, 30.04.2025 в ході проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «SAMSUNG Galaxy A22», іmеі1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 із сім-карткою мобільного зв'язку № НОМЕР_3 (належить ОСОБА_10 ); мобільний телефон «Redmi A1», imеі: НОМЕР_4 , іmеі 2: НОМЕР_5 із сім-карткою мобільного зв'язку НОМЕР_6 (належить ОСОБА_6 ); мобільний телефон «Prestigio Muze B1», іmеі1: НОМЕР_7 , іmеі 2: НОМЕР_8 (цифровий номер НОМЕР_9 ), що належить ОСОБА_6 ; банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_10 (належить ОСОБА_6 ); банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_11 (належить ОСОБА_6 ).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_11 в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою.
Апелянт вказує на неправомірність вилучення майна, яка обґрунтовується тим, що на вилучення вказаних речей не надано прямого дозволу ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14.04.2025, у справі № 752/8402/25 (провадження № 1-кс/752/3909/25).
Сам по собі факт підозри у вчиненні кримінального правопорушення, санкція статей якого передбачає конфіскацію майна, як виду покарання, не є безумовною необхідністю застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Подане органом досудового розслідування клопотання про арешт майна та додатки до нього, не містять підтверджень того, що існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Накладення арешту на рухоме майно підозрюваного ОСОБА_6 та його співмешканки ОСОБА_10 , обмеження їх права власності є нерозумним та неспівмірним із завданнями кримінального провадження, а наслідки арешту майна для підозрюваного та третьої особи є негативними.
При цьому, під час розгляду клопотання про арешт майна, слідчим суддею було проігноровано чисельні порушення, які містились у клопотанні прокурора про арешт майна, а саме матеріали кримінального провадження взагалі не містять належного обґрунтування можливої причетності ОСОБА_6 до будь-яких незаконних дій, з клопотання прокурора про арешт майна неможливо встановити, яке відношення вищезазначене майно, яке належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , має до кримінального провадження та яка необхідність у накладенні на нього арешту.
В клопотанні про арешт майна було зазначено, що 30.04.2025 вищевказане майно визнане речовими доказами, однак не доведено, що вказане майно відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України, що воно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Апелянт звертає увагу на те, що мобільний телефон «SAMSUNGGalaxy А22» є власністю ОСОБА_10 та не має жодного відношення до кримінального провадження.
В судове засідання представник власника майна не з'явився, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена завчасно та належним чином, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавала, а тому враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України, якими передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. А також, ч. 4 ст. 405 КПК України, якою передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Відтак, колегія суддів з урахуванням зазначеного, думки прокурора, який не заперечував щодо розгляду вказаної апеляційної скарги у відсутність представника власника майна, прийшла до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі представника власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги представника власника майна, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100000000759 від 25.06.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що група осіб, яка має ознаки організованості, не маючи постійного джерела отримання доходів, діючи умисно, переслідуючи корисливі мотиви, з метою незаконного особистого збагачення, зазіхаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, та суспільні відносини, що охороняють здоров'я населення України, ігноруючи вимоги Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" № 60/95-ВР від 15.02.1995, а також наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 16.08.2000 за № 512/4733, розробили злочинний план незаконного виготовлення та подальшого зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, а також незаконного збуту на території міста Києва психотропної речовини, обіг якого обмежено - амфетамін, зокрема і у великих розмірах та особливо великих розмірах, а також наркотичного засобу, обіг якого обмежено - канабіс.
Так, на підставі постанов прокурора про контроль за вчиненням злочину, а також комплексу слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у даному кримінальному провадженні проведено 7 оперативних закупок за результатом яких особи, які залучені до конфіденційного співробітництва добровільно надали працівникам поліції для огляду та вилучення речовини, які з їх слів являлись психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, зокрема і у великих розмірах та особливо великих розмірах.
Також проведено: 2 обстеження публічно недоступних місць у ході яких відібрано зразки для порівняльного дослідження, а також 1 накладення арешту на кореспонденцію, під час якого проведено огляд та виїмку, за результатами якого відібрано зразки невстановлених речовин.
Проведеними експертними дослідженнями встановлено, що надані для дослідження вилучені у ході вищезазначених дій речовини являються: психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, зокрема і у великих розмірах та особливо великих розмірах, а також наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабіс.
30.04.2025 згідно ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 14.04.2025 слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 проведено обшук у домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обшуку виявлено та вилучено речі, які зберегли на собі сліди вчинення злочину, є знаряддям його вчинення та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а саме: - мобільний телефон «SAMSUNG Galaxy A22», іmеі1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 із сім-карткою мобільного зв'язку № НОМЕР_3 (належить ОСОБА_10 ); - мобільний телефон «Redmi A1», imеі: НОМЕР_4 , іmеі 2: НОМЕР_5 із сім-карткою мобільного зв'язку НОМЕР_6 (належить ОСОБА_6 ); - мобільний телефон «Prestigio Muze B1», іmеі1: НОМЕР_7 , іmеі 2: НОМЕР_8 (цифровий номер НОМЕР_9 ), що належить ОСОБА_6 ; - Банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_10 (належить ОСОБА_6 ); - Банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_11 (належить ОСОБА_6 ).
У ході обшуку органом досудового розслідування прийнято рішення про необхідність у вилученні вказаних речей та документів для забезпечення подальшого повного, всебічного та об'єктивного розслідування вказаного кримінального провадження, а також з'ясування об'єктивної істини по справі, в результаті чого вони були вилучені. Вказані речі та сліди будуть використані під час проведення експертиз, допитів свідків та інших слідчих та процесуальних діях.
01.05.2025 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_11 , звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна в межах кримінального провадження № 12024100000000759 від 25.06.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, що виявлене та вилучене слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, 30.04.2025 в ході проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «SAMSUNG Galaxy A22», іmеі1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 із сім-карткою мобільного зв'язку № НОМЕР_3 (належить ОСОБА_10 ); мобільний телефон «Redmi A1», imеі: НОМЕР_4 , іmеі 2: НОМЕР_5 із сім-карткою мобільного зв'язку НОМЕР_6 (належить ОСОБА_6 ); мобільний телефон «Prestigio Muze B1», іmеі1: НОМЕР_7 , іmеі 2: НОМЕР_8 (цифровий номер НОМЕР_9 ), що належить ОСОБА_6 ; банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_10 (належить ОСОБА_6 ); банківська картка АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_11 (належить ОСОБА_6 ).
Прокурор на обґрунтування вимог даного клопотання вказав на те, що інформація, що міститься на вилучених мобільних телефонах та документах, може бути використана в якості доказу фактів та обставин, що досліджуються під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
30.04.2025 вищевказані виявлені та вилучені речі, документи визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження, про що винесено відповідну постанову.
З метою забезпечення подальшого повного, всебічного та об'єктивного розслідування вказаного кримінального провадження, з'ясування об'єктивної істини по справі, а також проведення оглядів, призначення та проведення ряду криміналістичних експертиз за вилученими в ході обшуку речами та предметами, що вже визнані речовими доказами, а також допитів свідків та проведення інших слідчих та процесуальних дій, орган досудового розслідування та процесуальний керівник вважаюв за необхідне накласти арешт на вищевказані речові докази.
12.05.2025 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно - речові докази, що виявлені та вилучені слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, 30.04.2025 в ході проведення обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , згідно переліку зазначеного в даній ухвалі.
Задовольняючи клопотання прокурора, внесене в межах кримінального провадження № 12024100000000759 від 25.06.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 України, про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя, встановив, що матеріалами клопотання обґрунтовано, що вилучені під час обшуку мобільні телефони та банківські картки містять чи можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, яке розслідується у даному кримінальному провадженні.Таким чином, вказане майно відповідає ознакам, зазначеним в ч.1 ст. 98 КПК України, і має значення речових доказів.
Слідчим суддею встановлено, що заявлена прокурором мета щодо збереження речових доказів, може бути досягнута шляхом застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
При цьому врахував, що у клопотанні доведено, що вилучене майно може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а застосування такого заходу забезпечення, як арешт майна, сприятиме досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування та забезпечення збереження речових доказів.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
За таких обставин, з метою збереження речових доказів, а також запобігання можливості їх приховування, знищення або відчуження вилученого в ході обшуку майна, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про накладення арешту підлягає задоволенню.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, вислухані доводи прокурора в підтримку поданого клопотання про арешт майна та заперечення власника майна та його представника щодо задоволення клопотання про арешт вище вказаного майна, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, всупереч твердженням апелянта, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 12024100000000759 від 25.06.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 України, та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України та є речовим доказом в кримінальному провадженні № 12024100000000759 від 25.06.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК Українипри обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Щодо зауважень апелянта, щодо неправомірність вилучення майна, яка обґрунтовується тим, що на вилучення вказаних речей не надано прямого дозволу ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14.04.2025, у справі № 752/8402/25 (провадження № 1-кс/752/3909/25), то колегія суддів, звертає увагу апелянта на те, що чинним КПК України не передбачено заборони вилучати речі та предмети, які не входять до переліку, зазначеного в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук.
Відповідно до ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
А тому, вищевказані твердження апелянта не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України уклопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4